Главная | Обратная связь

ОСКАРЖЕННЯ ТА ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ 1 страница

Глава XXXIV

МОДЕЛІ ОСКАРЖЕННЯ ТА ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ

_^_ § 1. Судові помилки, їх причини та класифікація

Здійснення цивільного судочинства та реалізація судової влади неможливі без належного виконання судових рішень, що набрали за- і конної сили. При розгляді цивільних справ суди мають ухвалювати законні та обґрунтовані судові рішення з дотриманням інших вимог, що ставляться до актів правосуддя. Проте іноді, на жаль, справи роз­глядаються з недотриманням норм матеріального чи процесуального права. У таких випадках судові помилки за скаргами заінтересованих осіб виправляються судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Статистика Верховного Суду України свідчить, що у 2009 р. з ухва­лених рішень та ухвал місцевих судів в апеляційному порядку оскарже­но 68,3 % від загальної кількості. У касаційному порядку, у порядку перегляду за нововиявленими обставинами та в порядку перегляду су­дових рішень Верховним Судом України подано 337 тис. заяв та скарг¹.

¹ Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2009 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt. gov.ua/clients/vs.nsf/0/09F805995C5F5CA6C2257752002A196D?OpenDocument&Colla pseView&RestrictToCategory=09F805995C5F5CA6C2257752002AI96D&Count=500&.

Глава XXXIV. Моделі оскарження та перегляду судових рішень

У першому півріччі 2010 р. порівняно з аналогічним періодом минулого року кількість цивільних справ за апеляційними скаргами на рішення та

І

ухвали місцевих судів, що перебували у провадженні апеляційних судів, збільшилась у 3,6 разу і становила 244,7 тис. У провадженні Верховно­го Суду України в касаційному порядку, за нововиявленими та винятко­вими обставинами у І півріччі 2010 р. (із урахуванням розгляду витре­буваних справ) перебувало 38,1 тис. цивільних справ, касаційних скарг, заяв¹.

Такі дані свідчать про існування кризи правосуддя в тому аспекті, що понад п'ятдесят відсотків рішень та ухвал місцевих судів оскаржу­ються суб'єктами такого права у способах та порядку, передбачених цивільним процесуальним законодавством. Це означає певну недовіру суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин до судових рішень як до актів правосуддя.

У процесуальній літературі зазначається, що Є. В. Васьковський звертав увагу на те, що як би добре не були підготовлені судді до своєї діяльності, як би сумлінно та уважно вони не ставилися до виконання своїх обов'язків, у будь-якому випадку вони не можуть бути цілком гарантовані від помилок. Не лише неправильне розуміння закону чи випадковий недогляд при встановленні фактичних обставин справи, а й суб'єктивні думки, симпатії чи антипатії судді стають причинами ухвалення неправильних рішень. Не можна заперечувати і умисне ухилення суддів від справедливості, котре, завдяки наданій суддям свободі переконання, не помічає найпильніший нагляд та залишається непокараним².

Тому можливість перевірки та перегляду судових рішень поклика­на максимально убезпечити заінтересованих осіб від судових помилок, що трапляються при розгляді цивільних справ. Виходячи з цього та з вимог, що ставляться до судових рішень (законність, обгрунтованість, повнота, точність та ясність), можна класифікувати судові помилки на такі групи.

До першої належать помилки, котрі можуть виправлятися лише судами контролюючих інстанцій. Мова йде про порушення вимог за­конності та обгрунтованості судового рішення. У разі їх наявності

¹ Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 1 півріччі 2010 р. (за даними судової статистики) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/ vs.nsf/0/DB726E471C0C7D96C22577CB0043223F?OpenDocument&CollapseView&Re s(rictToCategory=DB726E471C0C7D96C22577CB0043223F&Count=500&.

^: Див.: Борисова, Е. А. Проверка судебных актов по гражданским делам [Текст] / Е. А. Борисова. - М. : Городец, 2005. - С. 8.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

 

цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість їх ви правлення судами апеляційної та касаційної інстанцій. Суд, що ухвати рішення з порушенням указаних вимог, не вправі його виправити з ме тою усунення вказаних помилок.

Другу групу судових помилок становлять такі, що порушують на­лежну єдність судової практики та міжнародні зобов'язання України. Такі помилки виправляються Верховним Судом України. Процедура перегляду рішень вказаним судовим органом не передбачає дотриман­ня вимог законності та обгрунтованості. Акт правосуддя підлягає пере­глядові лише при неоднаковому застосуванні судом (судами) касацій­ної інстанції тих самих норм матеріального права та у випадку визнан­ня судовою міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Украї­ною, порушення державою взятих на себе міжнародних зобов'язань.

До третьої групи належать помилки, що допущені судом, котрий ухвалив рішення, та можуть бути ним усунені. Це відбувається при порушенні вимог повноти, точності та ясності судового рішення. У та­ких випадках суд може роз'яснити рішення, виправити у його змісті описку та арифметичні помилки. У процесуальній літературі такі ви­падки характеризуються як усунення недоліків судового рішення судом, який його ухвалив¹.

До четвертої групи помилок відносять порушення норм процесу­ального права, які не тягнуть скасування чи зміни судового рішення. До них належать, наприклад, недотримання судом строків розгляду цивільної справи, відкриття провадження у справі без належної спла­ти судових витрат за умови наступного виправлення вказаного пору­шення.

§ 2. Право на оскарження судових рішень та право на справедливий судовий розгляд

Право на оскарження судових рішень є похідним від права на звер­нення до суду за захистом. Останнє, у свою чергу, складається з: а) можливості звернення до суду першої інстанції за захистом і б) звер­нення до суду контролюючої інстанції із скаргою на рішення суду першої інстанції у випадку незадоволення заінтересованою особою

¹ Позовне провадження [Текст] : монографія / В. В. Комаров, Д. Д. Луспеник, П. І. Радченко та ін.; за ред. В. В. Комарова. - X.: Право, 2011. - С 541-547.

Глави XXXIV. Моделі оскарження та перегляду судових рішень

останнім. При характеристиці права на оскарження судових рішень доцільним є його дослідження з позицій міжнародно-правових стан­дартів здійснення правосуддя.

При буквальному розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може скластися враження, що вона прямо не закріплює право зацікавленої особи на вирішення судом ви­никлого спору про цивільні права й обов'язки, окреслюючи виключно вимоги справедливості розгляду. В той же час очевидно, що якщо в особи відсутній доступ до правосуддя, решта гарантій права на спра­ведливий судовий розгляд стають безглуздими.

На підставі цієї тези Європейський суд з прав людини розробив принцип «права на доступ», який випливає з положень ч. 1 ст. 6 Кон­венції. Частина 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з будь-якою вимогою, що стосується спору про його цивільні права й обов'язки («право на суд»). Порушення права на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до правосуддя, має місце в тих ви­падках, коли особа, обґрунтовано вважаючи незаконним втручання будь-яких інших осіб у здійснення своїх цивільних прав, не має мож­ливості звернутися з відповідним позовом до суду, що відповідає ви­могам ч. 1 ст. 6 Конвенції. Крім того, право на доступ до правосуддя повинно не тільки формально визнаватися, а й бути «ефективним».

Необхідно, щоб розгляд справи в судах вищих інстанцій відповідав цим вимогам. Так, у рішенні у справі Екбатані проти Швеції від 26.05.1988 р. вказується: «У відповідності з практикою Суду до дер­жави, де створені апеляційні або касаційні суди, висувається вимога забезпечити особам, що притягуються до відповідальності згідно із законом, користування в таких судах основними гарантіями, перед­баченими нормами Конвенції»¹.

Комітет міністрів Ради Європи в Рекомендації R (2000) 2 з пере­гляду справ і відновлення провадження у справі на внутрішньодержав­ному рівні у зв'язку з рішеннями Європейського суду з прав людини не визначає, хто саме повинен звертатися за переглядом справ. Беручи до уваги, що основною метою Рекомендації є забезпечення адекватно­го захисту потерпілих унаслідок порушень Конвенції, встановлених Судом, логіка системи передбачає, що вказані особи повинні мати право звертатися з необхідним клопотанням до компетентного суду або іншого внутрішньонаціонального органу. Зважаючи на різні тра-

¹ Овчаренко, О. М. Доступність правосуддя у контексті Європейської конвенції і прав людини [Текст] / О. М. Овчаренко // Право і безпека. - 2005. - № 4/5. - С. 37.

Частіша третя. Оскарження та перегляд судових рішень

диції Договірних Сторін, положення подібного характеру не були включені у Рекомендацію'.

Як бачимо, Комітет міністрів Ради Європи не передбачає перелік суб'єктів права, що рекомендується, на перегляд судового рішення. Пріоритет законодавчого закріплення кола таких осіб названий орган відносить до національного законодавства Договірних Сторін. Проте ст. 8 Загальної декларації прав людини передбачене право кожної лю­дини на ефективне відновлення у правах компетентними національни­ми судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй консти­туцією або законом². Це положення повною мірою стосується і права заінтересованих осіб на оскарження судових рішень за правилами, передбаченими національним законодавством.

Доступність засобів перегляду судових актів передусім має на увазі наявність у заінтересованої сторони права на оскарження рішень суду першої інстанції. Незважаючи на те, що ч. 1 ст. 6 Конвенції як така не передбачає і не має на увазі право на апеляційне оскарження судових рішень по цивільних справах, таке право може бути надане сторонам національним процесуальним законодавством. Відповідно, якщо вищестоящий суд вирішує спір про цивільні права й обов'язки, гарантії ч. 1 ст. 6 Конвенції застосовуються і на стадії апеляційного або касаційного перегляду³.

Статті 292 і 324 ЦПК України передбачають коло суб'єктів права на апеляційне і касаційне оскарження судових актів. У правозастосов-ній практиці не виникає проблем при оскарженні акта правосуддя особами, що брали участь у розгляді судом цивільної справи. Закріп­люючи як суб'єктів права оскарження осіб, які беруть участь у спра­ві, та осіб, вказаних у статтях 45 і 46 ЦПК, законодавець надав таке право також особам, які не брали участі в розгляді справи, але віднос- І но прав і обов'язків яких суд виніс рішення. Саме останнім і важко подеколи реалізувати гарантоване ст. 13 ЦПК право на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень.

¹ Рекомендация R (2000) 2 по пересмотру дел и возобновлению производства по
делу на внутригосударственном уровне в связи с решениями Европейского Суда по
правам человека [Текст] : принята Ком. министров Совета Европы 19 янв. 2000 г. на
694-м заседании представителей министров // Рос. юстиция. - 2001. -№ 12. - С. 69.

² Див.: Міжнародне право в документах [Текст] / за заг. ред. М. В. Буроменсько-
го. - X.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. - С. 194.

³ Див.: Еременко, М. С. Право на справедливое судебное разбирательство в граждан­
ском процессе: практика Европейского суда по правам человека [Текст] / М. С. Еременко
// Рос. ежегодник гражд. и арбитр, процесса. - 2004. - № 3. - С. 636-637.

Глава WWII. Mixhrii оскарження та перегляду судових рішень

Як справедливо зазначається в літературі, ухвалення судом рішен­ня про визнання права власності на майно за певною особою означає, що в разі набрання рішенням законної сили всі інші особи презюму-ються такими, що не є власниками того самого майна. Отже, якщо інша особа вважає себе власником цього майна, то для спростування вказа­ної презумпції дана особа повинна довести в суді, що саме вона, а не особа, вказана в судовому акті, є «справжнім» власником. Інакше ніх­то, виключаючи хіба що саме цю особу, не має права вважати його власником. Аналогічною є ситуація з висновками суду щодо юридич­ної долі присудженого майна, дійсності угоди тощо¹.

Виходячи з цього іноді важко виділити коло суб'єктів, які хоча б гіпотетично можуть претендувати на право власності на майно, яке згідно з рішенням суду належить іншій особі.

На відміну від ЦПК України 1963 p., правом оскарження в наш час наділено, по суті, необмежене коло осіб. Це призводить до певних проблем тлумачення статей 292 та 324 ЦПК України. Труднощі вини­кають перш за все при визначенні тих критеріїв, якими потрібно керу­ватися при прийнятті скарг від осіб, які не брали участі в розгляді справи. У зв'язку з цим судам буває важко оцінити судове рішення з позиції того, чи зачіпаються в ньому права й обов'язки осіб, що не брали участі в розгляді справи.

На нашу думку, оскільки статті 292 і 324 ЦПК не обмежують коло суб'єктів права на оскарження судових рішень, то до суду зі скаргою може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права порушені судо­вим актом. Причому звернутися з апеляційною або касаційною скаргою до суду може і той суб'єкт, який не брав участі у справі, але права якого прямо або опосередковано порушені названим актом правосуддя.

—— § 3. Форми перегляду судових рішень

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає такі форми перегляду судових рішень, як апеляційний, касаційний та пере­гляд судових рішень Верховним Судом України. Поряд з цим цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість перегляду судо­вого рішення за нововиявленими обставинами.

¹ Див.: Приходько, И. А. Доступность правосудия в арбитражном и гражданском процессе: основные проблемы [Текст] / И. А. Приходько. - СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та : Изд-во юрид. фак. С.-Петерб. гос. ун-та. 2005. - С. 590-651.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

До компетенції судів апеляційної інстанції належить перегляд рі­шень місцевих судів та певного кола ухвал суду першої інстанції, що визначено ст. 293 ЦПК. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. В апеляційному суді, кількість суддів в якому перевищує тридцять п'ять, може бути призна­чено не більше трьох заступників голови суду. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Поряд із розглядом справ в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства.

Судом касаційної інстанції у цивільному судочинстві є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Коло об'єктів касаційного перегляду визначено ст. 324 ЦПК. До складу суду касаційної інстанції входять судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступ­ники. У касаційному суді з розгляду цивільних справ утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який при­значається з числа суддів цього суду.

У Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє пленум для вирішення питань, визначених Законом «Про судоустрій і статус суддів» та Науково-консультативна рада. Поряд із переглядом цивільних справ в касаційному порядку, вказаний судовий орган аналізує судову статистику, визначає та уза­гальнює судову практику, надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з пи­тань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Найвищим судовим органом в Україні є Верховний Суд України. З урахуванням існуючої правової традиції та значущості правового статусу Верховного Суду України, діяльність Верховного Суду спря­мовується на формування єдиної судової практики і відповідності актів правосуддя міжнародним зобов'язанням України. Підставами для пе-

Глава XXXIV. Мо<)елі оскарження та перегляду судових рішень

редачі заяви або скарги до суду найвищої інстанції служитимуть за­безпечення одноманітності судової практики, необхідність тлумачення правової норми, застосування якої викликає складнощі, забезпечення публічних інтересів та інтересів суспільства.

Можливість існування «суду третьої інстанції», аналогом якої г Верховний Суд України, передбачається Рекомендацією № R(95) 5 від 7 лютого 1995 р. Вказана категорія судів не включає конституційні чи аналогічні суди. Винятковість можливості існування суду третьої інстанції обумовлена особливостями національного законодавства. Якщо буде визнано доцільним передбачити винятки з принципу дво-інстанційності, такі винятки мають грунтуватися на законі та відпо­відати загальним принципам справедливості. При розгляді можливос­ті застосування заходів, що стосуються судів третьої інстанції, держа­вам слід мати на увазі, що справи вже пройшли слухання у двох інших судах. Скарги до суду третьої інстанції мають подаватися передусім у межах таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однома­нітному тлумаченню закону. їх коло може бути також обмежене скар­гами по тих справах, які стосуються питань права, що мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, що подає скаргу, слід ви­магати обґрунтування того, чим його справа сприятиме досягненню таких цілей'.

З метою формування єдності судової практики Пленум Верховно­го Суду України п. 4 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» наділений повноваженням щодо дачі висновків відносно про­ектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та діяльнос­ті Верховного Суду України, а також приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Консти­туції та законів України.

Що стосується перегляду цивільної справи за нововиявленими об­ставинами, то ця форма перегляду не суперечить принципу правової визначеності і можлива за наявності певних підстав, передбачених процесуальним законодавством (ст. 361 ЦПК).

¹ Рекомендация № R (95) 5 Комитета министров государствам-членам относитель­но введения в действие и улучшение функционирования систем и процедур обжало­вания в гражданских и торговых делах [Текст]: принята Ком. министров 7 февр. 1995 г. на 528-м заседании зам. министров // Рос. юстиция. - 1997. - № 10. - С. 4.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

Питання для самоконтролю

1. Які є причини виникнення судових помилок?

2. Які судові помилки виправляються судами вищестоящ інстанцій?

3. У чому виявляється порушення єдності судової практики я різновид судових помилок?

4. Які помилки можуть виправитись тим судом, що їх припу тився?

5. Право на оскарження судових рішень як елемент права н справедливий судовий розгляд.

6. Якою є функціональна компетенція суду апеляційної інст~" ції у цивільному судочинстві?

7. Які є функції суду касаційної інстанції у цивільному суд чинстві?

8. Як застосовується принцип правової визначеності при пе гляді судових рішень?

9. Якою є роль Верховного Суду України у цивільному п цесі?

[лава XXXV. Апеляційне провадження

Глава XXXV ^^-^^ АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

^^^_» § 1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень і ухвал

Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких нони припустилися при розгляді конкретних справ, у цивільному про­цесі існують такі форми перевірки законності та обгрунтованості судо­вих рішень: 1) перегляд судових рішень та ухвал, що не набрали закон­ної сили (апеляційне провадження); 2) перегляд судових актів, які на­брали законної сили (касаційне провадження). Крім того, що означені форми перегляду судових рішень є заходами зі здійснення контрольної функції суду в системі цивільної юрисдикції, вони також виступають додатковими процесуальними гарантіями захисту прав та законних ін-ісресів суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (у тому числі судової). Зазначене конституційне положення закріплене у ст. 13 ЦПК та у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 14 «кого передбачає право учасників судового процесу та інших осіб у ви­падках та порядку, передбаченому процесуальним законом, на оскар­ження судового рішення в апеляційному та касаційному порядку, ц також на перегляд справи Верховним Судом України.

Передумовою для законодавчої регламентації інституту апеляційного перегляду судових актів стало положення розділу 2 Концепції судово-правової реформи 1992 p., де одним із принципів реформи проголошува­лась перевірка законності й обгрунтованості судових рішень в апеляцій­ному, касаційному порядку та за нововиявленими обставинами. Однак ішщевказана Конвенція не була нормативним актом, а проголошувалась нк документ, що є обов'язковим орієнтиром для законодавця.

Особливість апеляційного провадження полягає передусім у тому, Що оскарженню підлягають судові рішення, які не набрали законної сили.

 

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

Стаття 125 Основного Закону передбачає діяльність апеляційни судів у відповідності із законом. Суди апеляційної інстанції належать до судів загальної юрисдикції, утворюються та ліквідовуються Президентом України згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» за поданням Міністра юстиції, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У наш час апеляційною інстанцією для перегляду судових ріше у порядку цивільної юрисдикції виступають судові палати у цивільн справах загальних апеляційних судів, юрисдикція яких поширюєть на територію місцевого суду, який ухвалив оскаржуване рішенн Апеляційними судами виступають апеляційні суди областей, апеляці ні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Ре публіки Крим. У разі необхідності замість апеляційного суду обла можуть створюватись апеляційні загальні суди, територіальна юр дикція яких поширюється на декілька районів області. Так, пев частини апеляційних судів Дніпропетровської та Донецької облает розташовані в містах Кривому Розі та Маріуполі¹.

Після проголошення рішення судом першої інстанції заінтерес вана особа вправі протягом десяти днів подати апеляційну скаргу, я зупиняє набрання рішенням законної сили. Для оскарження ухвал с першої інстанції законодавством встановлений коротший проміж^-часу. Апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції може бу подано протягом п'яти днів із дня проголошення ухвали.

Таким чином, умовою оскарження рішень і ухвал суду першої і станції є подання апеляційної скарги. І тільки при дотриманні са такого порядку особа, яка не згодна з рішенням суду, може в біль менш розумні строки реалізувати право на апеляційне оскарження.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє конність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в меж доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанц Суд при розгляді апеляційної скарги досліджує докази, які судом п шої інстанції були досліджені з порушенням встановленого поряд або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також но докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено п важними причинами. У той же час суд не обмежений доводами апе. ційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено непр

¹ Про розміщення апеляційних судів Дніпропетровської та Донецької областе Указ Президента України № 80/2002 від 30.01.2002 р. // Офіц. вісн. України. - 2002. №5.-ст. 187.

 

Глава XXXV. Апеляційне провадження

мильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення. Суд не може розглядати вимоги особи, яка подала апеляційну Скаргу, які не були заявлені в суді першої інстанції.

На наш погляд, суд апеляційної інстанції повинен розглядати спра­ву в межах вимог та підстав апеляційної скарги, перевіряти законність і а обгрунтованість рішення тільки в оскаржуваній частині та відносно осіб, які подали скаргу чи відносно яких подано апеляційну скаргу прокурором. Це цілком відповідає диспозитивним засадам цивільного судочинства та принципу змагальності цивільного процесуального права.

У зв'язку з цим слід відзначити таке: одна справа, якщо в основу апеляції покладені інквізиційні засади процесу, коли апеляційне про­вадження розглядається як публічний засіб судового контролю по забез­печенню правильного та однакового застосування закону, як засіб до­сягнення об'єктивної істини, що невідкладно передбачає активність апеляційного суду. Природно, підстави апеляції мають бути сформульо­вані таким чином, щоб забезпечити максимально можливу широту втручання апеляційного суду в дослідження фактичних обставин справи та всебічність перевірки незалежно від волі та бажання апеляторів.

Інша справа, коли в основу апеляції покладені підстави змагально­го процесу, де приватні інтереси та права апеляторів зумовлюють предмет та межі можливої перевірки, початок апеляційного проваджен­ня та можливі варіанти закінчення апеляційного перегляду судового акта, коли процес підкорений активністі та волі сторін, а не публічній ролі суду¹.

У підсумку зазначимо, що апеляційному провадженню притаманні такі ознаки:

1) подача апеляційної скарги зупиняє набрання рішенням місцево­го суду законної сили та його виконання;

2) апеляційний суд, переглядаючи справу, досліджує питання як права, так і факту (тобто перевіряє як юридичну, так і фактичну сто­рону справи в тому ж обсязі, що і місцевий суд);

3) апеляційний перегляд дозволяє забезпечити швидкість та чіткість у здійсненні правосуддя. Це пов'язано з правом апеляційного суду ви­носити нове рішення за результатами розгляду справи та відсутність

¹ Див.: Александров, А. С. Основания к отмене (изменению) приговора в суде апелляционной инстанции [Текст] / А. С. Александров, Н. Н. Ковтун // Государство и право. -2001.-№ 10.-С. 56.

27 Курс цивільного процесу 833

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішай,

повноваження щодо направлення цивільної справи на новий розпг до суду першої інстанції;

4) впровадження апеляційного оскарження судових рішень повні сприяти формуванню єдиної судової практиці, оскільки рішення ляційних судів будуть служити орієнтиром для місцевих судів, дозволить зменшити вірогідність судової помилки;

5) апеляційне провадження підлягає порушенню виключно за іі ціативою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осі( які не брали участі у розгляді справи за умови, що суд вирішив питг ня про їх права та обов'язки;

6) апеляційний перегляд дозволить найбільш повно гарантувг реалізацію права на судовий захист, оскільки апеляція передбачає р( гляд справи по суті вдруге.

——_ § 2. Право апеляційного оскарження та порядок його здійснення

Під правом апеляційного оскарження слід розуміти передбаче цивільним процесуальним законодавством можливість для певн суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин оскаржити в ап ляційному порядку судове рішення або ухвалу повністю або частко в передбачений для цього строк.

Для реалізації права апеляційного оскарження необхідна наявніс таких умов: а) належність особи до кола суб'єктів, які мають пр подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції; б) нале ний об'єкт оскарження; в) відсутність пропущення строку на апе ційне оскарження чи відмови у його поновленні. їх недотримай тягне диференційовані правові наслідки. За загальним правилом, залишення заяви без руху. В деяких випадках це може бути підставо для повернення скарги.

До суб'єктів, що мають право апеляційного оскарження, належ перш за все сторони (позивач та відповідач). Поряд з цим право оска] жити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку впра заявники та заінтересовані особи у справах окремого провадження. Важливою особливістю правового статусу зазначених суб'єктів є те, що процесуального становища сторін, заявників та заінтересованих осіб вони набули під час розгляду справи в суді першої інстанції. 834

Глава XXXV. Апеляційне провадження

Оскільки в апеляційному провадженні вирішується питання про законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції відносно матеріально заінтересованих осіб (сторін), то тут, як і в суді першої інстанції, основними учасниками є дві протилежні сторони, які від­стоюють свої інтереси.