Главная | Обратная связь

ОСКАРЖЕННЯ ТА ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ 2 страница

Іншими суб'єктами апеляційного оскарження є треті особи як ті, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, так і треті особи, що не заявляють самостійних вимог (статті 34, 35 ЦПК). При дослі­дженні їх права апеляційного оскарження рішення суду першої інстан­ції не виникає проблем у спеціальному дослідженні, враховуючи таке. Оскільки третя особа із самостійними вимогами має у справі само­стійний інтерес, пред'являє самостійні вимоги на предмет спору, то вона може користуватися правом оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яким не задоволено в тій чи іншій частині її вимоги. Навіть якщо рішення не було оскаржене сторонами, третя особа із самостійними вимогами вправі подати апеляційну скаргу, якщо вважає, що цим рішенням порушені її права.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, також мають право на апеляційне оскарження, оскільки, по-перше, вони мають заінтересованість у справі, та по-друге, винесене судом першої інстанції по справі рішення безпосередньо впливає на їх права й обов'язки і в подальшому може мати преюдиціальне значення для винесення іншого рішення¹.

До суб'єктів апеляційного оскарження належать правонаступни­ки зазначених осіб (ст. 37 ЦПК). У відповідності із загальними пра­вилами здійснення правонаступництва для допуску до участі у спра­ві правонаступника необхідне надання доказів правонаступництва, тобто певних документів, які підтверджують законність правонаступ­ництва. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього такою самою мірою, якою вони були б обов'язковими для особи, що він замінив. Якщо правонаступником стала особа, яка не має процесуальної правоздатності, їй необхідно призначити законного представника. Порядок здійснення правонас­тупництва в суді апеляційної інстанції підкорюється правилам здій­снення правонаступництва в місцевому суді. Втім особливістю всту­пу в процес правонаступника на стадії апеляційного провадження

¹ Див.: Сибилев, Д. М. Участие третьих лиц в гражданском судопроизводстве [Текст] / Д. М. Сибилев. - Харьков : Легас, 2001. - С. 55-92.

27* 835

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

є те, що питання про процесуальне правонаступництво вирішує апеляційної інстанції¹.

Подати апеляційну скаргу на судове рішення (ухвалу) має пр і судовий представник. Це право може бути здійснено представни тільки в тому випадку, якщо його реалізація не заборонена предст люваною особою в документі, що посвідчує повноваження предст ника². Зазначена вимога не стосується законних представників, можуть здійснювати без спеціальної довіреності чи іншого докуме що підтверджує повноваження договірного представника, всі про суальні дії, у тому числі й оскаржувати в апеляційному порядку ріш ня суду першої інстанції. Однак адвоката як процесуального предст ника закон не наділяє правом на оскарження судового рішення тіль на підставі ордеру, як свідчить практика Верховного Суду України³

Проблемним питанням суб'єктного складу апеляційного про дження є надання права апеляційного оскарження особам, які не б ли участі у розгляді справи судом першої інстанції, з причини неодн значності розуміння окремих аспектів реалізації такого права. Одні з особливостей правового статусу вказаних осіб є те, що законодаве надав можливість оскарження рішення в апеляційному порядку особ; які не набули статусу осіб, що беруть участь у справі й не були повідо лені про час та місце судового розгляду за умови, якщо рішенням с; вирішено питання про їх права й обов'язки. Це відрізняє вказаних ос від тих суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які набу. статусу осіб, що беруть участь у справі при її розгляді судом перш інстанції, але фактично не брали участі в розгляді справи через те, г належним чином вони не були повідомлені про час і місце судово розгляду.

У правовій літературі інколи з'являються сумніви відносно над ня у цивільному процесуальному законодавстві права апеляційно оскарження судового рішення особам, що не брали участі у справі, а. суд вирішив питання про їх права й обов'язки⁴. Протилежна точка зо обґрунтовується тим, що законодавець закріпив у ЦПК України нор

¹ Див.: Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному поряд
[Текст] : постанова Пленуму Верхов. Суду України від 24. 12. 2008 р. № 12 // Вісн.
Верхов. Суду України. - 2008. - № 11. - С 7-8.

² Див.: Судова практика Верховного Суду України у цивільних справах [Текст]:
офіц. вид. / за заг. ред. А. Г. Яреми. - К. : 1н Юре, 2006. - С. 137-138.

'Там само.-С. 137-139.

⁴ Див.: Радзиевский, Ю. Право на обжалование: третий лишний? [Текст] І Ю. Радзиевский // Юрид. практика. - 2007. - № 34 (504). - С 17.

Глава XXXV. Апеляційне провадження

яка встановлює право осіб, які не беруть участі в розгляді справи, на оскарження рішень, які стосуються їх прав та обов'язків, в апеляцій­ному порядку¹.

Раніше діюче цивільне процесуальне законодавство не надавало права апеляційного оскарження особам, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права й обов'язки. Стаття 290 ЦПК 1963 р. у редакції Закону України № 2540-ІН від 21. 06. 2001 р. право апеляційного оскарження судового рішення надавала сторонам, а також іншим особам і прокурору, які брали участь у розгляді справи в суді першої інстанції. На відміну від ЦПК 1963 р., у чинному цивільному процесуальному законодавстві право оскарження надається, по суті, невизначеному колу осіб. Це призводить до певних проблем тлумачен­ня даної норми. Труднощі виникають насамперед при визначенні тих критеріїв, якими слід керуватися при прийнятті апеляційних скарг від осіб, які не брали участі в розгляді справи. Судам апеляційної інстан­ції часом важко визначити можливість давати оцінку судовому рішен­ню з позиції того, чи стосується воно прав та обов'язків таких осіб.

Оскільки ст. 292 ЦПК не обмежує кола суб'єктів апеляційного оскар­ження, то до суду зі скаргою може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права порушені рішенням суду, що оскаржується. У даному ви­падку не виключена можливість зловживання процесуальними правами з метою затримання набрання рішенням законної сили з боку будь-якої особи, на думку якої судове рішення зачіпає її права чи інтереси.

Суд відповідно до норм ЦПК не вирішує питання по суті в момент прийняття апеляційної скарги про те, порушені чи ні права особи, яка звертається зі скаргою на судове рішення. У противному разі суду апеляційної інстанції необхідно було б із численними обгрунтування­ми відмовляти у прийнятті апеляційних скарг з тієї підстави, що судо­вим рішенням права апелянта жодним чином не порушуються. Цим можна обгрунтувати існуюче положення цивільного процесуального законодавства стосовно відсутності підстав для відмови у прийнятті апеляційної скарги.

У зв'язку з цим вбачається нелогічним положення п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» відносно того, що питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду у випадку оскарження судового рішення особою, яка не брала участі в розгляді справи, має

¹ Див.: Пясецкая, К. Третий не будет лишним! Законодатель все закрепил [Текст] І К. Пясецкая // Юрид. практика. - 2007. -№ 35 (505). - С 10.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

вирішуватися суддею-доповідачем на етапі прийняття до розгляд апеляційної скарги. Крім того, не відповідає цивільному процесуаль ному законодавству рекомендація Верховного Суду України про необ­хідність відмовляти у прийнятті апеляційних скарг у випадку оска ження рішення особами, які не мають права апеляційного оскарження Такий висновок грунтується на тому, що ні ст. 292 ЦПК, ні ч. З ст. 29 ЦПК, на які посилається Пленум Верховного Суду України в зазна­ченій постанові, ні інші норми цивільного процесуального законодав­ства не передбачають для суду апеляційної інстанції можливості ви­несення ухвали про відмову у прийнятті апеляційної скарги.

Надання права апеляційного оскарження особам, які не брал участь у справі, але щодо прав та обов'язків яких суд ухвалив рішення відповідає вимозі законності судового рішення. Це зумовлюється й тим, що можливість оскарження рішення для вказаних суб'єктів сприятиме захисту прав та законних інтересів зазначених осіб.

Реалізація права на апеляційне оскарження судового рішення осо­бами, які не брали участі в розгляді справи, але суд вирішив питання про їх права й обов'язки, ускладнюється також відсутністю механізму ознайомлення вказаних суб'єктів із матеріалами цивільної справи. Відповідно до ст. 27 ЦПК таке право надано лише особам, які беруть участь у розгляді справи. Проте ч. 9 ст. 6 ЦПК передбачає право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати роз­гляду відповідної справи особами, які не брали участі у розгляді спра­ви, але суд вирішив питання про їх права й обов'язки.

Враховуючи наведене, можна зробити висновок, що в таких ви падках зазначені особи, безумовно, вправі оскаржити судове рішення. Втім після подачі апеляційної скарги така особа як особа, що подає заяву чи скаргу (п. 2 ч. 2 ст. 295 ЦПК), вправі знайомитися з матеріа­лами справи в суді апеляційної інстанції. У зв'язку з цим слід наголо­сити, що подача скарги особою викликає певні правові наслідки — ви­никнення процесу в цій стадії. Особи, що подали скаргу, стають суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин та можуть здій­снювати процесуальні права й обов'язки, встановлені для них ЦПК.

У зв'язку із зазначеним не можна погодитися з положеннями п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» про те, що вказані

' Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку [Текст]: постанова Пленуму Верхов. Суду України від 24. 12. 2008 р. № 12 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 11. - С 7-15.

Глава XXXV. Апеляційне провадження

особи набувають права осіб, які беруть участь у справі, лише при роз­гляді справи в апеляційній інстанції. А знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал вказані особи вправі відповід­но до змісту п. 1 зазначеної постанови, навіть до подачі апеляційної скарги¹.

Якщо визначені у ст. 292 ЦПК України суб'єкти мають право на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції як матеріально та процесуально заінтересовані особи, то належність даного права прокурору, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та іншим органам і особам, що захищають чужий інтерес у визначених законодавством випадках, потребує уточнення та системного тлума­чення. Зміст ч. 1 ст. 46 ЦПК дозволяє зробити висновок, що до суб'єктів права апеляційного оскарження належать визначені у ст. 45 ЦПК осо­би лише в разі їх звернення до суду в передбачених законом випадках в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах.

Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права й обов'язки, встановлені ст. 27 ЦПК і право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті. Оскільки ст. 27 ЦПК не містить вичерпного кола процесуальних прав, то на підставі викладеного мож­на зробити висновок про наявність в органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання ви-

^

сновку, права апеляційного оскарження як такого, що закріплене ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Однак реалізувати право апеляційного оскарження вказані суб'єкти мають право лише в тих випадках, коли порушуються їх права (інте­реси) або права осіб, в інтересах яких вони беруть участь у розгляді справи з метою надання висновку. В інших випадках не можна гово­рити про наявність у них права апеляційного оскарження.

Особи, визначені у ч. 1 ст. 45 ЦПК, мають право апеляційного оскарження за умови участі при розгляді справи судом першої інстан­ції. Незважаючи на те, що ст. 13 Закону України «Про Уповноважено­го Верховної Ради України з прав людини» закріплює право вказаної посадової особи бути присутньою в будь-яких судових засіданнях, цей нормативний акт не передбачає право Уповноваженого Верховної Ради

' Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку [Текст] : постанова Пленуму Верхов. Суду України від 24. 12. 2008 р. № 12 // Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 11. - С 7-15.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

України з прав людини оскаржувати рішення суду в тих цивільних справах, у яких він не брав участь як особа, що бере участь у справі в порядку ч. 1 ст. 45 ЦПК¹. На нашу думку, така позиція законодавця цілком відповідає закріпленим у ст. 11 ЦПК диспозитивним засадам цивільного судочинства.

Не визначаючи прокурора як особу, що бере участь у справі, за­конодавець у ст. 46 ЦПК наділяє прокурора, а також органи та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та законні інте­реси інших осіб, — правами сторони, у тому числі й правом апеляцій­ного оскарження. Зазначеним особам у ч. 1 ст. 46 ЦПК не надається лише право закінчувати справу мировою угодою.

Виходячи з ч. 4 ст. 46 ЦПК прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляцій­ної скарги має право знайомитися з матеріалами справи в суді. Тому право апеляційного оскарження законодавством надається прокурору не­залежно від його участі у розгляді справи судом першої інстанції.

У процесуальній літературі слушно зазначається, що законодавцю вдалося знайти формулу, яка звузила діяльність прокурора в цивільно­му процесі до меж, сумісних із принципами правової держави і правом сторон на судовий захист. Однак ці новели не вирішили всіх питань, пов'язаних із реалізацією правового становища прокурора².

Закон України «Про прокуратуру» у ст. 37 містить положення, згідно з якими прокурор може реалізувати право на апеляційне оскар­ження судових рішень незалежно від участі в розгляді справи судом першої інстанції³.

На нашу думку, право апеляційного оскарження повинен мати тільки прокурор, який брав участь у розгляді справи, оскільки надання прокурору, який не брав участі в розгляді справи, права на апеляційне оскарження судового рішення містить елементи нагляду за судовою діяльністю. Водночас, із прийняттям Конституції України (1996 p.), така функція за прокуратурою не передбачається. Згідно зі ст. 121

¹ Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Текст] : Закон
України від 23.12.97 р. № 776/97-вр // Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 20. -
Ст. 99.

² Див.: Комаров, В. В. Новелізація цивільного процесуального законодавства та
засади нового Цивільного процесуального кодексу України [Текст] / В. В. Комаров
// Вісн. Акад. прав, наук України. - 2003. - № 2-3 (33-34). - С 470.

³ Про прокуратуру [Текст]: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 1991. -
№ 53. - Ст. 793.

Глава XXXV. Апеляційне провадження

Конституції України прокурор у цивільному процесі реалізовує тільки функцію представництва інтересів громадян або держави у випадках, вказаних законом.

Наведена позиція про недоцільність надання прокурору, який не бере участі в розгляді справи судом першої інстанції, права оскаржу­вати судове рішення в апеляційному порядку, кореспондується із за­кріпленими у ст. 11 ЦПК України диспозитивними засадами цивільно­го судочинства, оскільки воля прокурора на оскарження судового акта може не збігатися з волею на дану процесуальну дію матеріально та процесуально заінтересованих осіб. Окрім того, практика оскарження судового рішення прокурором, що не брав участі в розгляді справи судом першої інстанції, була предметом критики з боку Європейсько­го суду з прав людини¹.

Виходячи з цього вважаємо, що прокурор у цивільному судочинстві не повинен бути «замісником» сторони при захисті її порушених прав та інтересів. Протилежне буде порушенням передбаченого Конститу­цією принципу добровільності звернення суб'єкта спірних матеріаль­них правовідносин до судової форми захисту.

Дослідження суб'єктного складу апеляційного оскарження немож­ливе без аналізу строків та механізму такого оскарження. Досліджен­ня даних питань викликано тим, що неналежне дотримання строків та механізму апеляційного оскарження позбавляє заінтересовану особу можливості відновлення своїх порушених прав та інтересів у суді апеляційної інстанції.

Реалізація права на апеляційне оскарження є складним юридичним фактом, що пов'язаний як із діями особи щодо подачі передбаченої процесуальним законодавством апеляційної скарги, так і з відповід­ними діями суду відносно визначення руху апеляційного провадження та вирішення юридичної долі оскаржуваного рішення в цілому.

За правилами ст. 294 ЦПК після проголошення рішення судом першої інстанції заінтересована особа вправі впродовж десяти днів подати апеляційну скаргу, що зупиняє набрання рішенням законної сили та тягне певні правові наслідки. Для оскарження ухвал суду пер­шої інстанції законодавством встановлений більш короткий проміжок часу. Апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали.

¹ Див.: Жуйков, В. М. Судебная реформа: проблемы доступа к правосудию [Текст] / В. М. Жуйков. - М. : Статут, 2006. - С. 134-142.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

Строки апеляційного оскарження та порядок його здійснення мо> ускладнюватись відкладенням складання повного тексту рішення. Таь згідно із ч. З ст. 209 ЦПК складання повного рішення може бути від­кладено на строк не більше п'яти днів. Виходячи з цього, обчислені десятиденного строку для подання заяви про апеляційне оскаржена починається з дня, після якого проголошено вступну та резолютиві частини рішення. Такий висновок грунтується на аналізі ч. З ст. 209, статей 218, 223 та 294 ЦПК.

Відповідно до ч. З ст. 294 ЦПК, якщо апеляційна скарга подані після закінчення встановлених строків, то останні можуть бути по­новлені апеляційним судом за заявою особи, що її подала. Причому заява про поновлення пропущених строків має містити причини про-пущення з обгрунтуванням їх поважності. Якщо апеляційний суд не знайде підстав для поновлення пропущених строків, то апеляційні скарга залишається без розгляду. Про поновлення пропущених строкії на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції виносить ухвалу. Якщо ж заяву про поновлення строку до апеляційного суду не подано, а апеляційну скаргу подано з порушенням строку подання останньої, то суддя апеляційного суду залишає апеляційну скаргу без розгляду, оскільки в цьому випадку немає підстав для будь-яких правових ви­сновків стосовно поважності чи безпідставності пропущення строї для реалізації права на апеляційне оскарження.

Як свідчить практика Верховного Суду України, поважність причин пропущення строку на апеляційне оскарження не має вичерпного ха­рактеру. Але суд з урахуванням конкретних обставин пропущення строку має оцінити доводи, що наведені на обгрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок стосовно по­важності чи неповажності причин пропущення строку¹. Причини про­пущення такого строку мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

До об'єктивних умов можна віднести пропущення строку на апе­ляційне оскарження з причин, що не стосуються особи — суб'єкта права на апеляційне оскарження². Суб'єктивний характер пропущення мають будь-які властивості особи чи її стану здоров'я, котрі заважали суб'єкту права апеляційного оскарження належно та своєчасно реалі-

¹ Див.: Сердюк. В. Відновлення пропущеного строку на подання апеляційних скарг
[Текст] / В. Сердюк // Юрид. вісн. України. - 2005. - 5-11 лют. (№ 5). - С. 12.

² Определение коллегии судей Судебной палаты по гражданским делам Верхов­
ного Суда Украины от 15 ноября 2006 г. Дело № 6-6812св05 [Текст] // Юрид. практи­
ка. - 2007. - № 34 (504). - С. 23.

Глава XXXV. Апеляційне провадження

зувати надане право¹. Такими причинами можуть також бути: відсут­ність у повноважного представника сторони можливості своєчасно подати апеляційну скаргу та незначний строк, з порушенням якого подано апеляційну скаргу².

Згідно зі ст. 73 ЦПК суд апеляційної інстанції поновлює встанов­лений законом строк на подання апеляційної скарги за клопотанням заінтересованої особи у випадку пропущення такого строку з поважних причин, перелік яких процесуальне законодавство не містить. Інститут поновлення пропущеного строку на подання скарги гарантує реаліза­цію заінтересованими особами права на оскарження судового рішення, що не набрало законної сили.

Стаття 296 ЦПК закріплює порядок реалізації права апеляційного оскарження. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суд пер­шої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їх надходження направляються до апеляційного суду.

Практичний інтерес дослідження проблем реалізації права апеля­ційного оскарження виникає і у зв'язку з поданням апеляційної скарги не за правилами, встановленими ст. 296 ЦПК. Наприклад, мова йде про подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення проте, що апеляційні скарги, які надійшли безпосередньо до апеляційного суду, надсилаються останнім до суду, який ухвалив судове рішення, для виконання вимог, передбачених ст. 296 ЦПК. У разі подання в такому випадку скарги у встановлені законом строки ця об­ставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку³. На нашу думку, така позиція Верховного Суду України потребує кри­тичної оцінки виходячи з такого. Стаття 296 ЦПК на законодавчому

' Определение коллегии судей Судебной палаты по гражданским делам Верхов­ного Суда Украины от 29 ноября 2006 г. Дело № 6-10239кс04 [Текст] // Юрид. практи­ка. - 2007. - № 34 (504). - С. 23.

^: Определение коллегии судей Судебной палаты по гражданским делам Верхов­ного Суда Украины от 18 апреля 2007 г. [Текст] // Юрид. практика. - 2008. - № 4 (526). -С. 20-21.

¹ Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку [Текст] : постанова Пленуму Верхов. Суду України від 24. 12. 2008 p. № 12// Вісн. Верхов. Суду України. - 2008. - № 11. - С. 7-15.

Частина третя. Оскарження та перегляд судових рішень

рівні передбачає порядок подання апеляційної скарги. У зв'язку з ці вказаний судовий орган не наділений правом рекомендувати судг застосовувати іншим чином, ніж закріплено в законодавстві, правої норми. Виходячи з цього, як вбачається, суд апеляційної інстанції повинен надсилати апеляційні скарги до суду першої інстанції, про ще вказано в абз. 2 п. З вищевказаної постанови Пленуму Верховного С) України, оскільки це не передбачено нормами процесуального ираї Поряд з цим цілком відповідало б положенням ЦПК надсилання зазнг чених процесуальних документів із боку апеляційного суду особі, подала апеляційну скаргу, з роз'ясненням порядку подання апеляційне скарги. У подібних випадках у разі повторної реалізації права anej ційного оскарження в належному порядку особа, що подає апеляційі скаргу, вправі ставити питання про поновлення строку апеляційної оскарження.

З точки зору реалізації права на апеляційне оскарження наукове практичний інтерес має питання щодо об'єктів апеляційного оска( ження. Виходячи із сутнісних ознак апеляції до об'єктів апеляційної оскарження належать перш за все рішення місцевого суду, які не ні брали законної сили. У порядку цивільного судочинства можна оскаг. жити будь-яке рішення суду першої інстанції, котрим вирішується цивільна справа.

У порядку цивільного судочинства підлягає оскарженню рішені суду першої інстанції як у повному обсязі, так і частково. Оскаржую¹ у повному обсязі судове рішення, суб'єкт права апеляційного оскаржеі ня ставить під сумнів його законність чи (та) обґрунтованість у повної* обсязі. У зв'язку з цим слід погодитись із Г. В. Фазикош, що фундамеї тальним аспектом у розумінні вимоги законності судового рішення є йог легітимність — відповідність існуючому правопорядку, яка є складової законності і відтворює його правосудність. Досліджуючи стандарти конності судового рішення, вказаний автор обґрунтовує необхідній удосконалення його законодавчої регламентації, у тому числі шляхої* закріплення та конкретизації принципу верховенства права в чинної* ЦПК. Вимога обґрунтованості, у свою чергу, відтворює одночасну яки ну характеристику і судового акта, і діяльності суду в цілому¹.

Об'єктом апеляційного оскарження може бути й ухвала суду перше інстанції. У сучасному цивільному процесуальному праві судові ухвг

¹ Фазикош, Г. В. Судове рішення в цивільному судочинстві [Текст]: автореф. ди ... канд. юрид. наук : 12. 00. 03 / Г. В. Фазикош. - X.: Нац. юрид. акад. України. 2008. -С 12-13.

Глава XXXV. Апеляційне провадження

ли виступають у двох аспектах: 1) як проміжні судові акти, котрі су­проводжують усю діяльність із відправлення правосуддя; 2) як під­сумкові судові акти, що завершують розгляд справи в певній судовій інстанції або є заключним судовим актом з певної категорії справ.

Перелік ухвал, які можуть бути предметом апеляційного оскаржен­ня окремо від судового рішення, міститься у ст. 293 ЦПК, також їх закріплено в ч. 4 ст. 135, ст. 211, ст. 397 вказаного нормативного акта. Частиною 1 ст. 293 ЦПК визначено перелік ухвал суду першої інстан­ції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Наприклад, оскаржувана в апеляційному порядку ухва­ла районного суду про відмову в прийнятті та об'єднанні в одне про­вадження з первісним позовом зустрічної позовної заяви до цього переліку ухвал не входить, а тому не може бути оскаржена в апеляцій­ному порядку окремо від рішення суду¹.

Самостійним об'єктом апеляційного перегляду можуть бути також окремі висновки суду, які містяться у рішенні або ухвалі, або певні частини судового акта. У цілому погоджуючись із резолютивною час­тиною рішення (тобто не оспорюючи його законність), особа вправі оскаржити висновки, що містяться у вступній або описовій частині рішення. Поряд з цим суб'єкт права апеляційного оскарження вправі оскаржити мотиви, якими керувався суд при розв'язанні тієї чи іншої справи. Мотивувальна частина ухвали, як зазначав Д. М. Чечот, вклю­чає фактичні та юридичні підстави зазначеного судового акта. Резолю­тивна частина ухвали являє собою викладення змісту тієї процесуаль­ної дії, котру суд оформлює у вигляді ухвали².

Допустимість самостійного оскарження мотивувальної частини су­дового рішення обґрунтовується й тим, що законної сили поряд з резо­лютивною частиною рішення набирають також його мотиви в частині встановлення фактів та правовідносин, що в майбутньому можуть мати преюдиційне значення. Крім того, не оспорюючи правильність рішення по суті, особа в ряді випадків може бути заінтересована у виключенні з мотивувальної частини компрометуючих обставин.

Оскарження частини рішення відбувається й у випадку оскаржен­ня резолютивної частини рішення не в цілому, а лише стосовно певних позовних вимог, про які робиться висновок у заключній частині судо-

¹ Ухвала колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 березня 2008 р. [Текст] // Цивільне судочинство. Судова практика у ци­вільних справах. - 2008. - № 2 (8). - С 104-105.

^: Чечот. Д. М. Постановления суда первой инстанции по гражданским делам [Текст] / Д. М. Чечот. - М. : Госюриздат, 1958. - С. 139.

Частіша третя. Оскарження та перегляд судових рішень

вого рішення. Апеляційна скарга може бути подана не тільки на рішен­ня суду по суті позовних вимог, а й може стосуватися висновків суду про допуск негайного виконання рішення, порядку та строків його виконання, про розподіл судових витрат. У випадку часткового оскар­ження рішення його неоскаржена частина не набирає законної сили. Властивості, характерні для судового рішення, що набрало законної сили, виникають у всього рішення в цілому з моменту проголошення рішення чи ухвали судом апеляційної інстанції.

Пленум Верховного Суду України у вищевказаній постанові звер­тає увагу, що додаткові та заочні рішення суду першої інстанції мо­жуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (неза­лежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу вико­нання рішення тощо.