Здавалка
Главная | Обратная связь

Глава XXXVIII __ ПРОВАДЖЕННЯ 8 страница



Відповідно до ч. З ст. 406 ЦПК заявник у цьому разі може пред'явити новий позов у зв'язку з втратою розпочатого провадження, хоча по суті це буде тотожний позов. В ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження про цю обставину має бути обов'язково зазначено. У противному випадку суддя повинен був відмовити у відкритті провадження у новій справі, тому що у провадженні цього суду вже є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п.Зч. 2 ст. 122 ЦПК).

1 Справа № 2-13/2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr. court.gov.ua/Review/10425679


Частина четверта. Виконавче провадження. Відновлення втраченого...


 


Стаття 407 ЦПК, у тому числі її назва, повністю збігається за своєю суттю та змістом із п. 4 Додатка № З ЦПК 1963 р. і практично не перед­бачає спеціальних правил щодо розгляду заяви про відновлення втра­ченого судового провадження, тому слід керуватися загальними пра­вилами (гл. 4 розд. НІ ЦПК) з урахуванням особливостей справ цієї категорії.

Справа розглядається в судовому засіданні. Заяви про відновлення втраченого судового провадження розглядаються суддею одноособово, навіть і в тих випадках, коли для відновлення втраченого судового провадження передбачено колегіальний розгляд, оскільки справа не розглядається по суті за загальними правилами, а тут вирішується лише питання про можливість відновлення втраченого судового проваджен­ня. На це було звернуто увагу Пленумом Верховного Суду Україні в п. 21 постанови від 21.12.1990 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції».

У частині першій ст. 407 ЦІ ІК акцент зроблено на розгляд заяви по суті шляхом дослідження деяких письмових доказів, зокрема, при роз­гляді справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втра­ти провадження, копії цих документів, різні довідки, папери, відомос­ті, що стосуються справи, виконавчого провадження (облікова-статистична картка, журнал обліку справ, призначених до розгляду, журнал обліку виконавчих листів тощо). Тобто з урахуванням правила про належність доказів, мова йде про дослідження матеріалів втраченої цивільної справи, що збереглися, необхідних для відновлення підсум­кових процесуальних актів, які були втрачені (ухвали, рішення).

Причому суд, що розглядає справу в порядку відновлюючого про­вадження, не повинен поновлювати судові рішення, які були скасовані судом апеляційної або касаційної інстанції, оскільки вони не є юри­дичним фактом, який тягне за собою виникнення, зміну чи припинен­ня правовідносин. Скасовані судові рішення як акти правосуддя не підтверджують встановлені факти, права та обов'язки заінтересованих осіб, а також вони не можуть впливати на існуючі матеріальні право­відносини1.

Частина друга ст. 407 ЦПК також присвячена розгляду заяви по суті, але вже шляхом допиту всіх осіб, так або інакше причетних до

1 Див.: Цивільний процесуальний кодекс України [Текст]: Науково-практичний коментар / за ред. В. В. Комарова. - X. : Одіссей. 2001. - С. 418-419.


Глава XLIII. Відновлення втраченого судового провадження

втраченого судового провадження. Зокрема, суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а при необхідності — суддів, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втраче­но провадження, а також осіб, які виконували судове рішення або були присутніми при цьому (державний виконавець, представники органів опіки і піклування, податкові органи, поняті, охоронці майна та ін.).

Так, у грудні 1992 p. H. звернувся із заявою про відновлення втра­ченого судового провадження, посилаючись нате, що у квітні 1981 р. Шевченківським районним судом м. Києва йому було відмовлено в по­зові до ремонтно-будівельного управління № 1 «Київзеленбуду» про стягнення заробітної плати, а тепер він позбавлений можливості його оскаржити, оскільки провадження знищено у зв'язку із закінченням строку зберігання.

Справа неодноразово розглядалась судами. Попередні судові рішен­ня були скасовані вищестоящим судом. Залишаючи заяву без розгляду, суд (з яким погодилась і судова колегія міського суду) виходив із того, що розрахункові відомості про нарахування Н. заробітної плати за 1978-1981 pp. у відповідача не збереглися, а представлених позивачем доку­ментів для відновлення судового провадження недостатньо.

Із такими висновками погодитися не можна. Під час розгляду спра­ви суд повинен використовувати ту частину провадження, що збере­глася, документи видані зі справи громадянам і установам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки і папери, що стосу­ються справи. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми при вчиненні процесуальних дій, представників осіб, які брали участь у справі, а в необхідних випадках входили до складу суду, що розглядав справу, по якій втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення.

Однак у даному випадку ці положення достатньою мірою судом не були враховані. Із матеріалів, доданих Н. до заяви, вбачається, що не­зважаючи на те, що провадження у справі знищено, збереглися оригі­нали судового рішення і копія ухвали судової колегії Київського місь­кого суду, якою це рішення залишено без змін. Ці документи є визна­чальними і їх наявність не дає позивачеві знову порушити аналогічну цивільну справу. Тому для вирішення питання про відновлення про­вадження суддя повинен був вжити всіх заходів для витребування ін­ших необхідних документів. Треба також було перевірити достовірність повідомлення підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного


Частина четверта. Виконавче провадження. Відновлення втраченого...

управління № 1 про те, що розрахункові документи по заробітній пла­ті Н. за 1978-1981 pp. не збереглися, яке викликає сумнів. За таких обставин вищестоящий суд дійшов висновку про те, що судові рішен­ня підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд1.

_^_ § 3. Рішення суду про відновлення

втраченого судового провадження

Відповідно до ч. 1 ст. 408 ЦПК розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження на підставі зібраних і перевірених матеріалів закінчується ухваленням рішення про відновлення втраче­ного провадження повністю або в частині. Як справедливо зазначало­ся в коментарі до ЦПК 1963 p., необхідність у поновленні всіх матері­алів втраченого судового провадження виникає досить рідко. Тому за звичаєм поновлюється частина провадження за розсудом суду першої або апеляційної інстанції, тобто основні судові документи (рішення, ухвали суду першої або апеляційної інстанції)2.

Судові рішення поновлюються з урахуванням внесених до них змін судами апеляційної чи касаційної інстанції. Якщо в будь-якій судовій інстанції мали місце ухвалення додаткового рішення (ст. 220 ЦПК), постановления ухвали про виправлення описок та арифметичних по­милок у судовому рішенні (ст. 219 ЦПК) та про роз'яснення рішення (ст. 221 ЦПК), то такі судові рішення також підлягають поновленню відповідним судом.

При вирішенні питання про поновлення втраченого судового про­вадження суд не повинен робити висновків щодо правильності твер­джень суду, який розглядав справу, та про обгрунтованість вимог за­явника по суті раніше пред'явленого позову за втраченим судовим провадженням.

Якщо зібраних судом матеріалів достатньо для точного поновлен­ня судового рішення, пов'язаного із втраченим судовим провадженням, то рішення або ухвала суду про закриття провадження, якщо вона при­ймалась судом по справі, підлягає поновленню обов'язково.

Частина друга ст. 408 ЦПК передбачає особливості мотивувальної частини рішення суду про задоволення заяви про відновлення прова-

1 Бюлетень законодавства і юридичної практики України [Текст]. - 1995. - № 3 // Практика судів України в цивільних справах. Ч. 2. - К.: Юрінком, 1995. - С 280-282.

: Див.: Штефан О. Порядок відновлення втраченого судового провадження [Текст] / О. Штефан // Юрид. Україна. - 2005. - № 5. - С 74.


Глава XLIII. Відновлення втраченого судового провадження

дження. Зокрема, у мотивувальній частині рішення суду про віднов­лення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наво­дяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.

Що стосується змісту вступної та описової частин рішення, то воно, за загальним правилом, повинно відповідати вимогам ст. 215 ЦПК.

За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за на­явності необхідних документів (ч. З ст. 408 ЦПК). Постановляючи ухвалу про закриття провадження з розгляду заяви, суд тим самим від­мовляє в поновленні втраченого судового провадження.

Слід зазначити, що в Додатку № З ЦПК 1963 р., на наш погляд, була більш вдалою позиція законодавця, оскільки у цьому випадку суд за­лишав заяву без розгляду, а це надавало заявникові можливість нового звернення до суду з позовом (заявою по справах окремого проваджен­ня) про захист своїх прав чи інтересів, або з такою самою заявою у разі, коли буде виявлено додаткові матеріали і можна буде довести обста­вини, які дозволять відновити втрачене судове провадження. Така позиція законодавця відповідала загальним правилам цивільного су­дочинства.

Вважаємо, що рішення суду про відновлення втраченого судового провадження, а також ухвала про відмову в поновленні втраченого судового провадження (п. 29 ч. 1 ст. 293 ЦПК) можуть бути оскаржені в загальному порядку, передбаченому цивільним процесуальним за­конодавством.

Для вирішення питання про відновлення втраченого судового про­вадження строк його зберігання не має значення. Відповідно до ч. 4 ст. 408 ЦПК заявник може звернутися до суду із заявою про відновлен­ня втраченого судового провадження у будь-який час, але до закінчен­ня строку пред'явлення виконавчих документів до виконання, якщо такий строк судом не поновлено.

Взагалі строк зберігання судових справ визначається залежно від категорії цивільної справи від 3 до 75 років, на підставі Переліку су­дових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазна-


Частіша четверта. Виконавче провадження. Відновлення втраченого...


 


ченням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судити адміністрації України від 11.02.2010 р. № 22.

За загальним правилом, заявники у справах про відновлення ві р;і ченого судового провадження звільняються від сплати судового збору, а також не несуть інші витрати, пов'язані з розглядом судової справи. тобто ці витрати відносять за рахунок держави (ст. 409 ЦПК).

Виняток із цього правила становлять випадки, коли заявники звер­таються до суду із завідомо неправдивою заявою, наприклад, якщо заявникові на момент звернення до суду було відомо про те, що судове провадження фактично не втрачено. За таких умов судові витрати від шкодовуються заявником. Відповідно до п. 4 ст. 215 ЦПК про стягнем ня судових витрат повинно бути вказано в резолютивній частині рі шення про відмову в поновленні втраченого судового провадження. Однак при цьому суд повинен установити, що заявник навмисно надає суду неправдиву інформацію та усвідомлює це. Якщо такі обставини будуть встановлені, суд не закриває ухвалою розгляд заяви, а своїм рішенням відмовляє у задоволенні заяви про відновлення втраченого судового провадження.

^—— Питання для самоконтролю

1. Якою є природа відновлення втраченого судового проваджен­ня?

2. Що служить підставами для відновлення втраченого судо­вого провадження?

3. Які вимоги ставляться до заяви про відновлення втраченого судового провадження?

4. Яким є порядок відкриття та розгляду справи про відновлен­ня втраченого судового провадження?

5. Якою є юридична сила рішення суду у справі про відновлен­ня втраченого судового провадження?

 


ЧАСТИНА П'ЯТА

МІЖНАРОДНИЙ

ЦИВІЛЬНИЙ

 

ПРОЦЕС

(ПРОВАДЖЕННЯ

У СПРАВАХ

ЗА УЧАСТЮ

ІНОЗЕМНИХ ОСІБ)

Глава XLIV

ПРИРОДА МІЖНАРОДНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

^—_ § 1. Поняття міжнародного цивільного процесу

Споконвічно міжнародний цивільний процес (МЦП) по суті ото­тожнювався із процедурою судового захисту цивільних прав. Тому можна сказати, що предметом регулювання МЦП є вирішення при­ватноправових спорів, ускладнених іноземним елементом. Слід зазна­чити, що поняття міжнародного цивільного процесу збігається з по­няттям цивільного процесу, але в ньому присутній іноземний елемент. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. іноземний ечемент — це ознака, яка характеризує при­ватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляєть-

33 Курс цивільного процесу 1025


Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

ся в одній або кількох із таких форм: а) хоча б один учасник прав відносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною ос бою; б) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної д жави; в) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє пра відносини, мав чи має місце на території іноземної держави (ст. 1 кону в редакції від 21.01.2010 p.).

Питання МЦП регулюються не тільки внутрішнім законодавств кожної країни, а й міжнародними договорами. Тому термін «міжнарод ний» вживається в тому випадку, коли йдеться про приватноправош відносини, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, і потребують з'ясування, який закон до них застосовується.

МЦП не може зводитися до процесуальних форм однієї держави. Отже, міжнародне цивільне процесуальне право — це сукупність проце­суальних правових норм, що містяться у внутрішньому праві держави і в міжнародних договорах за участю цієї держави, які регулюють цивільно процесуальні відносини з іноземним елементом при здійсненні право­суддя з цивільних справ і наданні міжнародної правової допомоги. Але мова йде не про сукупність норм тільки конкретної галузі права — ци­вільного процесу, а про те, що сукупність правових норм, яка розгляда­ється, становить предмет галузі правознавства, що традиційно визнача­ється як міжнародний цивільний процес. Цивільне правове відношення, суб'єктом якого не є іноземний елемент, підлягає регулюванню однією правовою системою, і захист прав може здійснюватися тільки в одній державі. Аналогічне правовідношення, яке містить іноземний елемент, навпаки, потенційно підпадає під дію декількох правових систем. Таким чином, міжнародний цивільний процес не може зводитися до процесуаль­них форм однієї держави. Міжнародний цивіїьний процес — це діяльність національних судів щодо розгляду цивільних справ з іноземним елементом і вирішення окремих процесуальних питань.

Для МЦП притаманні такі особливості: по-перше, він потрібен, якщо в цивільному правовідношенні з'являється іноземний елемент; по-друге, своєю метою МЦП має захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; по-третє, МЦП має в цілому пу­блічний характер; по-четверте, МЦП припускає взаємозв'язок та вза­ємодію органів різних держав та міжнародних організацій, які реалі­зують функції у сфері захисту цивільних прав.


Глава XLIV. Природа міжнародного цивільного процесу

До МЦП найчастіше відносять питання щодо:

1) цивільного процесуального становища іноземців, осіб без гро­мадянства, іноземних підприємств і організацій, іноземної держави та її дипломатичних1 представників, міжнародних (міждержавних) орга­нізацій (далі — іноземні особи);

2) міжнародної підсудності (юрисдикції) із цивільних справ;

3) іноземних судових доручень;

4) визнання та примусового виконання іноземних судових рішень із цивільних справ та ін.2

Зокрема, МЦП охоплює також питання вибору права, встановлен­ня змісту іноземного права, застосування норм процесуального права до правовідносин з іноземним елементом, судових доказів та доказу­вання в цивільних справах з іноземним елементом та деякі інші про­цесуальні питання.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про міжнарод­не приватне право» сфера дії цього Закону поширюється на всі ці пи­тання (ст. 2).

На підставі ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, перед­бачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Перш за все це означає, що участь іноземців у цивільному процесі як позивачів чи відповідачів або за­інтересованих осіб не змінює загального порядку розгляду справ у суді України. Провадження ведеться за загальними правилами цивільного судочинства, встановленими ЦПК України.

Таким чином, згідно з діючим законодавством та домінуючою в міжнародному приватному праві доктриною суд, розглядаючи спра­ву з іноземною особою, повинен застосовувати, як правило, процесу­альне право своєї країни, або закон місця розгляду спору {lex fori).

Отже, цивільне судочинство та пов'язані з ним цивільні процесу­альні відносини, одним із суб'єктів яких є іноземна особа, як правило, підпорядковані власному праву суду.

1 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / и ред. В. В. Комарова. - X. : Одіссей. 2001.-С 811-812.

: Див., напр.: Шак, X. Международное гражданское процессуальное право [Текст]: учебник / X. Шак: пер. с нем:- М.: БЕК, 2001. - С 4-5; Светланов, А. Г. Международный гражданский процесс: современные тенденции [Текст] / А. Г. Светланов. - М. : ТОН Остожье. 2002. - С. 7-8.




Частина п 'нта. Міжнародний цивільний процес


—н^ні § 2. Джерела міжнародного цивільного процесу

Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному характері. З од­ного боку, до них належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з другого — міжнародні договори.

Внутрішнє законодавство — це одне із основних джерел міжна­родного цивільного процесу в Україні. Необхідно підкреслити, що внутрішньодержавне законодавство України як джерело міжнародно­го цивільного процесу характеризується тим, що норми МЦП тради ційно включаються до національних процесуальних кодексів (Ц ГПК) та інших нормативних актів, які містять процесуальні норм У наш час кількість таких актів надзвичайно зросла. Отже, українсь процесуальне законодавство у галузі питань МЦП не кодифіковані і відрізняється численністю нормативних актів. Проте, як правиле у структурі внутрішньодержавних нормативних документів відокре; люються спеціальні розділи, присвячені МЦП.

Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України. Згі но із ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною н; ціонального законодавства України. Стаття 26 Конституції гарантуї іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні законних підставах, ті самі права і свободи та покладає на них такі с обов'язки, як і на громадян України, за деякими винятками. Відлові до ч. 2 ст. 55 Конституції кожний, тобто громадянин України, іноземе особа без громадянства, мають гарантоване державою право оскарж в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влад органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільний процесуальний кодекс України вміщує спеціальні ро діли: VIII — про визнання та виконання рішень іноземних судів в Ук їні та розділ X, присвячений провадженню у справах за участю ін земних осіб.

 

Як вже зазначалось, на підставі ст. 2 ЦПК України цивільне судо­чинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Ко­дексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. (далі -Закон України від 23.06.2005 р.) містить три самостійних розділи, присвячені: а) провадженню у справах за участю іноземних осіб (розд. XI);


Глава XLIV. Природа міжнародного цивільного процесу

б) підсудності та виконанню іноземних судових доручень (розд. XII);

в) визнанню та виконанню рішень іноземних судів (розд. XIII), які на­
лічують 10 статей.

У результаті паралельної дії цих законодавчих актів розд. XI За­кону України від 23.06.2005 р. по суті дублює ст. 410 ЦПК, за винятком статей про процесуальну праводіездатність іноземних осіб, які були виключені із нового ЦПК у зв'язку з прийняттям цього Закону; ст. 79 Закону України від 23.06.2005 р. регулює питання про судовий імунітет; ст. 80 Закону України від 23.06.2005 р. з питань виконання судових доручень відсилає до ЦПК; у ст. 82 вказано, що визнання та виконання рішень іноземних судів здійснюється у порядку, встановленому законом України. При цьому слід підкреслити, що визнання і виконання в Укра­їні рішень іноземних судів нині регулюється розд. VIII ЦПК, а не За­коном України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів», який втратив чинність. І тільки розд. XII Закону України від 23.06.2005 р. вичерпно регулює питання визначення підсудності справ судам України за участю іноземних осіб.

Судоустрій в Україні регулюється Законом України «Про судоустрій і статус судів» від 07.07.2010 p., яким були внесені чисельні зміни, зо­крема до процесуальних кодексів.

До джерел МЦП належать Закони України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України», від 29 червня 2004 р. «Про міжна­родні договори України», із змісту яких випливає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у по­рядку, передбаченому для норм національного законодавства. Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною норм міжнародного права.

Сюди ж слід додати і Постанову Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», згідно з якою в Україні мо­жуть застосовуватися акти СРСР з питань, не урегульованих законо­давством України, за умови, якщо вони не суперечать Конституції і законам України.

Цивільні процесуальні норми містяться і в Законах України від 4 лю­того 1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», від 8 липня 2011 р. «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат».


Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

Враховуючи, що іноземна держава, її дипломатичні представники і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до джерел МІ U І слід віднести затверджений Указом Президента України від 25 червня 2002 р. Порядок здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, Консульський Статут від 2 квітня 1994 p., Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 p., а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене роз­порядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

До важливих підзаконних актів, який містить міжнародні процесу­альні норми, слід віднести Інструкцію про порядок виконання між­народних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджену наказом Міністерства юсти­ції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 р.1 Ця Інструкція визначає порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій, а також клопотань про визнання і виконання судових рішень на вико­нання чинних міжнародних договорів України з питань надання право­вої допомоги в цивільних справах.

Взаємозв'язок та відмінності міжнародного приватного права (далі — МПП) та МЦП виявляються також при розгляді дії такого загального для них джерела права, як міжнародний договір. Відповід­ні джерела МЦП розкидані усередині величезної кількості міжнарод­них договорів та в національному праві. Друга група джерел МЦП -міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Для порівняння слід звернутися до договорів, які міс­тять уніфіковані матеріально-правові та уніфіковані процесуальні норми. Втім, розглядаючи питання про міжнародні договори у сфері МПП та МЦП, слід мати на увазі, що уніфікація стосується не тільки матеріально-правового й процесуального регулювання, а також і колі­зійного права. Українська договірна практика надає чимало прикладів комплексного регулювання, коли в одному міжнародному договорі містяться норми як з питань міжнародного цивільного процесу, так і уніфіковані колізійні норми.

1 Офіц. вісн. України. - № 50. - 2008. - ст. 1646; № 17. - 2009. - Ст. 545; № 24. -2010.-Ст. 967.


Глава XLIV. Природа міжнародного цивільного процесу

Аналіз існуючих міжнародних угод з питань міжнародного цивіль­ного процесу свідчить про те, що в основному міжнародні договори регулюють відносини з таких процесуальних питань: встановлення правил міжнародної підсудності, порядок взаємодії судів при наданні правової допомоги; виконання доручень про правову допомогу; визнан­ня і пересилка документів; взаємне визнання і виконання рішень іноземних судів, уніфікація підстав для відмови у визнанні та приму­совому виконанні рішень іноземних судів та ін. За змістом майже всі однойменні договори близькі один до одного, правові питання в них вирішуються в принципі одноманітно, а окремі норми договорів пов­ністю збігаються.

До міжнародних двосторонніх угод слід віднести такі:

а) двосторонні договори України про правову допомогу та правові
відносини (у цивільних справах): із Китайською Народною Республі­
кою (підписано 31.10.1992 p.), із Республікою Польща (підписано
24.05.1993 p.), з Литовською Республікою (підписано 07.07.1993 p.),
з Республікою Молдова (підписано 13.12.1993 p.), з Республікою Гру­
зія (підписано 09.01.1995 p.), з Естонською Республікою (підписано
15.02.1995 p.), із Латвійською Республікою (підписано 23.05.1995 p.),
з Монголією (підписано 27.06.1995 p.), з Республікою Узбекистан (під­
писано 19.02.1998 p.), із Соціалістичною Республікою В'єтнам (під­
писано 06.04.2000 p.); з Республікою Македонія (підписано 10.04.2000 p.);
з Турецькою Республікою (підписано 23.11.2000 p.); з Чеською Респуб­
лікою (підписано 28.01.2001 р. із змінами, внесеними Протоколом до
Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допо­
могу в цивільних справах від 14.09.2007 p.), з Угорською Республікою
(підписано 02.08.2001 p.), з Румунією (підписано 30.01.2002 p.), з Грець­
кою Республікою (підписано 02.07.2002 p.), з Республікою Куба (під­
писано 27.03.2003 p.), з Корейською Народно-Демократичною Респу­
блікою (підписано 13.10.2003 p.), з Ісламською Республікою Іран (під­
писано 11.05.2004 p.), з Республікою Болгарія (підписано 21.05.2004 p.),
з Республікою Кіпр (підписано 06.09.2004 p.), з Великою Соціалістич­
ною Народною Лівійською Арабською Джамагирією (підписано
08.04.2008 p.), із Сирійською Арабською Республікою (підписано
09.10.2008 р.);

б) двосторонні договори про взаємну правову допомогу, які були
укладені СРСР та є чинними для України: з Народною Республікою
Албанія, з Алжирською Народною Демократичною Республікою, із
Іракською Республікою, з Народною Демократичною Республікою


Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

Ємен, з Туніською Республікою, з Фінляндською Республікою, а також Конвенція між СРСР та Італійською Республікою про правову допо­могу в цивільних справах;







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.