Та виконання рішень іноземних судів 1 страница
Питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів до 29 вересня 2005 р. вирішувались на підставі міжнародних договорів та Закону України від 29 листопада 2001 р. «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів». 6 вересня 2005 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з дня опублікування, на підставі якого втратив силу Закон від 29 листопада 2001 р. На сьогодні питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів вирішується на підставі Цивільного процесуального кодексу України та міжнародних договорів. Судове рішення, яке набрало законної сили, за загальним правилом, може бути виконано лише в межах тієї держави, суд якої постановив це рішення. Взагалі розрізняють дві основні процедури легалізації рішення на території іноземної держави: екзекватура та реєстрація. Екзекватура припускає розгляд судом клопотання про дозвіл на виконання рішення іноземного суду (Україна, Франція, Бельгія та інші країни). Реєстрація припускає внесення рішення іноземного суду до особливого реєстру (Велика Британія та деякі інші країни). Отже, для виконання рішення за межами цієї держави необхідне особливе розпорядження, яке має назву «екзекватура» (від лат. exeguatur, що означає «нехай буде виконано»). Екзекватура — це розпорядження суду про дозвіл виконання рішення іноземного суду. Екзекватура — це процедура, звичайно судова, що має метою надання арбітражному рішенню виконавчої сили, тобто здатності бути виконаним із застосуванням у разі необхідності примусових заходів з боку державних органів щодо зобов'язаної особи або її майна1. 1 Див.: Лебедев, С. Н. Международный торговый арбитраж [Текст] / С. Н. Лебедев. -М., 1965.-С. 20. Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес Залежно від засобу процесуального захисту рішення судів за сї юридичною природою поділяються на рішення про присудження* рішення про визнання. Найбільш поширеним видом рішень є рішеи про присудження, коли позивач вимагає примусового здійснем обов'язку відповідачем-боржником. Якщо такі рішення іноземн судів добровільно не виконуються, то, як зазначалося у попередньо підрозділі, вони можуть бути виконані у примусовому порядку. Рішення про визнання, коли позивач просить суд підтвердити явність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідноси ніколи не вимагають примусового виконання. Для таких рішень ін земних судів достатньо лише додержання процедури їх визнання їнськими судами. Іншими словами, наприклад, для реалізації в Украї рішень іноземних судів про визнання достатньо лише їх легітиш українським судом, оскільки виконуються вони добровільно. Порядок визнання та звернення до виконання рішень іноземних с) що підлягають примусовому виконанню в Україні, визначається відпов" ними міжнародними договорами України, а також розд. VIII ЦПК. Визнання рішення іноземного суду — це поширення законної сі рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановл ному ЦПК. Виконання ж рішення іноземного суду означає застое^ ня засобів примусового виконання рішення іноземного суду в Украї в порядку, передбаченому цим Кодексом. Визнання іноземного судового рішення є необхідною передумово його примусового виконання, яке можливо лише внаслідок відпов: ного розпорядження компетентного суду тієї держави, у якої запр шується дозвіл на таке виконання. Інакше кажучи, визнання іноземн го рішення може мати місце і без його виконання, тоді як виконай неможливо без його визнання. Виконання іноземних рішень здійсн ється відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитуєть визнання та виконання цих рішень. Відповідно до ст. 390 ЦПК рішення іноземного суду (суду інозе ної держави; інших компетентних органів іноземних держав, до ко петенції яких належить розгляд цивільних чи господарських спрг іноземних чи міжнародних арбітражів) визнаються та виконують в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародни договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радо" України1, або за принципом взаємності. ' Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, зазначені у § 2 глави XLII. Глава XLVU. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні Отже, під час прийняття клопотання заінтересованої (фізичної або юридичної) особи про визнання та виконання рішення іноземного суду чи іншого компетентного органу на території України суди мають з'ясовувати чинні міжнародні договори про взаємне надання правової допомоги між Україною й державою, від якої надійшло клопотання про визнання і виконання рішення її суду. Слід підкреслити, що суди України, застосовуючи норми міжнародного договору, повинні визначати дію цих норм у часі та просторі відповідно до вимог розд. 2 ч. III Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. У застосуванні норм міжнародного договору суди повинні керуватися тим, що тлумачення міжнародних правил здійснюється у порядку, визначеному розд. З ч. III названої Конвенції. Якщо держава не є учасницею однієї із названих Конвенцій або міжнародного договору про правову допомогу (наприклад, США, Ізраїль, Франція), за якими Україна взяла на себе обов'язок щодо визнання і виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання і виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд постановляє ухвалу про відмову в їх прийнятті на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК. Якщо провадження у справі було відкрито, його закривають на підставі п. 1 ст. 205 цього Кодексу1. Треба мати на увазі, що такі наслідки настають, якщо немає домовленості про взаємність виконання рішень із відповідною іноземною державою. Так, у листопаді 1997 р. компанія «Транс Коммодітіз» (США) через Міністерство юстиції України і дипломатичні канали звернулась до суду з клопотанням про визнання та виконання на території України наказу і рішення п'ятої палати в цивільних справах Земельного Суду м. Франкенталь (ФРН) відповідно від 7 та 20 листопада 1997 р. про накладення арешту на майно німецької фірми «Алекс Айрон Імпекс» у зв'язку з порушенням домовленостей щодо поставки вугільного концентрату. Клопотання розглядалося судами неодноразово. Останньою ухвалою Дніпропетровського обласного суду від 14 серпня 1998 р. у задоволенні клопотання відмовлено. Ухвалу оскаржила компанія «Транс Коммодітіз», яка просила її скасувати і направити справу на новий розгляд, оскільки суд не з'ясував 1 Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України [Текст]: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. // Вісн. Верхов. Суду України. - 2000. - № 1. Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес
усіх обставин, що мають значення для вирішення останньої, не виконав вказівок Верховного Суду України, викладених в ухвалі від 22 квітня 1998 p., щодо додержання процесуальних норм, не взяв до уваги правову угоду між СРСР і ФРН від 4 грудня 1956 p., неправильно застосував ст. 426 ЦПК, порушив вимоги статей ЗО, 62, 149-151 ЦПК,а тому необгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання. Позивач вказав також на те, що суд безпідставно не застосував принципи взаємності та звичай, визнані у міжнародному праві. Скаргу залишено без задоволення з таких підстав. Згідно зі ст. 427 ЦПК (1963 р.) порядок виконання в Україні рішень іноземних судів визначається відповідними міжнародними договорами, учасницею яких вона є. Судом установлено, що Україна не є учасницею міжнародних договорів, угод чи конвенцій, за якими вона брала б на себе зобов'язання визнавати й виконувати судові рішення, прийняті у ФРН. На час розгляду справи питання надання правової допомоги у цивільних справах щодо взаємного визнання й виконання рішень судів ФРН і України, зокрема про накладення арешту на майно іноземної фірми, яке знаходиться на території нашої держави, не було врегульовано ні міжнародними договорами, ні законами України. Посилання у скарзі на можливість застосування до цих правовідносин міжнародної угоди про правову допомогу між ФРН і СРСР, укладеної шляхом обміну нотами від 4 грудня 1956 р. та від 5 серпня 1957 p., необгрунтовані, оскільки дана угода визначає лише види взаємних доручень у справах (допит свідків, вручення повісток та інших судових документів) і не передбачає можливості визнання й виконання рішень судів на території України чи ФРН. Не є обґрунтованими і доводи про те, що суд неправильно застосував положення ст. 426 ЦПК (1963 p.), взявши до уваги лише ті процесуальні дії, які зазначено в цій статті, оскільки в даному випадку йдеться про виконання переданих в установленому порядку доручень іноземних судів, а спеціальною нормою, що регулює й конкретно визначає умови виконання в Україні рішень цих судів, є ст. 427 ЦПК (1963 p.). За таких обставин ухвалу Дніпропетровського обласного суду було залишено без зміни, а скаргу компанії «Транс Коммодітіз» — без задоволення1. На сьогодні більшість країн законодавчо закріплюють взаємність як одну з найважливіших передумов надання міжнародної правової 1 Вісн. Верхов. Суду України. - 1999. -№ 4(14). 1096
Глава XLVII. Витания та виконання рішень іноземних судів в Україні допомоги, у тому числі, визнання і виконання рішень іноземних судів. Під взаємністю слід розуміти відомі дії чи відносини в одній державі, що ставляться в залежність від таких само дій і відносин в іншій державі. ЦПК України, Закон України «Про міжнародне приватне право» не передбачають механізму з'ясування наявності взаємності. У статті 11 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше, а відповідно до ч. 2 ст. 390 ЦПК, у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше. У літературі висловлюється точка зору про достатність принципу взаємності для належного виконання рішень іноземних судів1. Разом з тим, як правильно зазначив Ю. Д. Притика, складність у використанні цієї умови визнання та виконання полягає як у налаштуванні взаємної довіри між судовими органами різних країн, так і у самому процедурному механізмі здійснення разової домовленості при відсутності договорів про правову допомогу2. Доведення відсутності взаємності часто лягає важким тягарем на осіб, які беруть участь у справі, а також на суди й інші установи, зобов'язані оцінювати визнання іноземного судового рішення. Тому істотне полегшення означало б установлення забезпечення взаємності органами управління юстиції й опублікування даних відомостей в офіційному виданні. При виникненні спірних питань щодо наявності взаємності їх слід вирішувати через Міністерство закордонних справ України. Згідно із Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. на запит органів, які застосовують міжнародні договори України, Міністерство закордонних справ України надає інформацію з питань, що виникають у зв'язку з виконанням міжнародних договорів України (ч. 2 ст. 17 Закону). Практичне значення має питання про те, що треба розуміти під «рішенням іноземного суду», про яке йдеться в розд. VIII ЦПК та договорах, бо цей термін у них, як правило, не пояснюється, за винятком договорів між Україною та Монголією, а також Україною та Китайською Народною Республікою. 1 Муранов, А. И. Международный договор и взаимность как основание приведе 2 Див. у кн.: Міжнародний цивільний процес України. Практикум [Текст] : навч. Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес Термін «судове рішення», що вживається в розділі VIII ЦПК, а також у цих договорах, означає рішення, ухвалу, постанову суду (судді), мирову угоду, затверджену судом по цивільній справі, а також вирок щодо відшкодування збитків по кримінальній справі. Згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають із цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону). У нормах міжнародних договорів під рішеннями розуміються владні постанови суду або арбітражу, якими визначаються обов'язкові для сторін певні права та обов'язки. Це може бути як рішення у вузькому розумінні цього слова, так і затверджена судом мирова угода (інший акт примирення), ухвала, постанова (в тому числі про стягнення аліментів) суду (судді) та судовий наказ1. Нью-Йоркська конвенція про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень зобов'язує державу, що її підписала, визнавати іноземні арбітражні рішення обов'язковими та виконувати їх. При цьому, як правильно підкреслює Т. Г. Захарченко, обов'язковість арбітражного рішення інша, ніж обов'язковість рішення державного суду. Як відомо, прийняте арбітражне рішення є обов'язковим виключно для сторін, які беруть участь в арбітражному розгляді2. Коло рішень, які згідно з міжнародними договорами визнаються та виконуються на території іншої держави, досить широке. Як правило, визнання і виконання не пов'язуються з характером правовідносин, за якими постановлене рішення. Наприклад, відповідно до Конвенції держав — членів СНД від 22.01.1993 р. кожна з Договірних Сторін визнає й виконує такі рішення, ухвалені на території інших Договірних Сторін: а) рішення судів з цивільних та сімейних справ, включаючи затверджені судом мирові угоди; 1 Див.: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. «Про 2 Захарченко, Т. Г. Визнання та виконання арбітражних рішень на території Укра інша XLVI1. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні б) рішення судів з кримінальних справ у частині, що стосується відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У більшості договорів питання щодо кола рішень, які підлягають визнанню та виконанню, вирішуються аналогічно. Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (ст. 391 ЦПК). Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 04.11.2010 р. виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачене законом (ст. 22). _ § 2. Визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню Клопотання стягувача про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцем знаходження боржника, тобто діє правило загальної територіальної підсудності. Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р. місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; а місцем перебування — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік (ст. 3). Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. У разі коли боржник не має місця проживання (перебування) або місця знаходження на території України або його місце проживання Частина п 'ята. Міжнародній/ цивільний прогрес (перебування) або місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем знаходження в Україні майна боржника (ч. 2 ст. 392 ЦПК). Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 р. об'єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) — земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. З метою надання в інтересах юридичних та фізичних осіб інформації про зареєстровані бюро технічної інвентаризації права власності на нерухоме майно або про відсутність зареєстрованих прав здійснюється реєстрація прав власності на нерухоме майно. Питання про те, ким і куди подається клопотання про визнання і виконання рішень іноземних судів вирішують міжнародні договори. Так, згідно зі ст. 53 Конвенції держав — членів СНД від 22.01.1993 p., ст. 50 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 51 Договору між Україною і Республікою Польща клопотання про визнання і виконання рішення може бути подано безпосередньо до компетентного суду Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Проте вказані договори передбачають, що таке клопотання може бути подано до суду, який постановив рішення у справі по першій інстанції. Цей суд надсилає клопотання суду, компетентному винести рішення про задоволення цього клопотання або про відмову в його задоволенні. Відповідно до договорів між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою, Україною та Румунією клопотання про дозвіл виконання рішення подається до суду, що виніс рішення в першій інстанції, який, своєю чергою надсилає його до суду, компетентного винести рішення щодо клопотання (статті 40, 41 зазначених договорів). Договорами між Україною та Китайською Народною Республікою, Україною та Монголією визначено, що клопотання про визнання і виконання судового рішення подається заявником до суду, який постановив це рішення, а ним пересилається до суду іншої Договірної Сторони, але через центральні установи Сторін (у цьому випадку — через Верховні Суди). Відповідно до зазначених договорів, якщо місцем проживання або місцем перебування заявника є територія Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню, клопотання може бути подано й безпосередньо до її суду. Глава XLVH. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні Згідно з ч. 1 ст. 393 ЦПК у редакції від 21.01.2010 р. клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду безпосередньо стягувачем (його представником) або, відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, іншою особою (її представником). Частина 2 ст. 393 ЦПК передбачає випадки, коли міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду тільки через органи державної влади України. У цьому разі суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло саме через орган державної влади України. Наприклад, згідно з договором між Україною та Республікою Македонія клопотання про дозвіл на виконання рішення подається особою, на користь якої воно винесено, Міністерству юстиції Договірної Сторони, на території якої має бути визнане і виконане рішення (ст. 46 Договору). Якщо клопотання надійшло безпосередньо від суду Договірної сторони чи безпосередньо від стягувача, компетентний суд повинен відмовити у прийнятті клопотання. Більшість міжнародних договорів про правову допомогу, як правило, не містять реквізитів клопотання, а зазначають, що його форма і зміст установлюються запитуваною договірною стороною. Про вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду йдеться, наприклад, у договорі між Україною та Грецькою Республікою. Згідно зі ст. 21 цього договору запит (клопотання) має містити: а) ім'я та адресу заявника; б) зміст запиту; в) належний підпис. Якщо міжнародними договорами не визначено вимоги до клопотання, то щодо форми і змісту клопотання про визнання і виконання іноземних рішень в Україні застосовуються положення частини першої ст. 394 ЦПК. Зокрема, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмової формі і повинно містити: 1) ім'я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження; 2) ім'я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні; 3) мотиви подання клопотання. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду додаються документи, передбачені міжнародної Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес ними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Майже кожний договір про правову допомогу містить такий перелік документів. Так, відповідно до ст. 20 Договору між Україною та Республікою Болгарія до клопотання додається: 1) завірена належним чином копія рішення з підтвердженням суду про те, що воно набрало законної сили та підлягає виконанню; 2) підтвердження про те, що відповідач, який не брав участі у процесі, був належним чином і вчасно повідомлений про розгляд справи відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої постановлено рішення. У випадку, коли відповідач на час розгляду справи був недієздатним або обмежено дієздатним, має бути додане підтвердження, що він був належним чином представлений у суді; 3) підтвердження того, що сторона, проти якої було постановлено рішення, була повідомлена про прийняте рішення та про порядок його оскарження відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої воно було постановлено; 4) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент направлення клопотання; 5) засвідчений переклад клопотання про визнання та надання дозволу на виконання рішення та документів, зазначених у цьому пункті мовою запитуваної Договірної Сторони. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання, або за відсутності такого договору, до клопотання додаються документи відповідно до ч. З ст. 394 ЦПК. Для розгляду клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду по суті, за загальним правилом, забороняється вимагати інші документи та відомості. Однак, наприклад, відповідно до ч. З ст. 20 Договору між Україною та Республікою Болгарія, якщо при розгляді клопотання про визнання та надання дозволу на виконання рішення у суду виникне потреба, він може запитати додаткові відомості в особи, яка порушила клопотання або у суду, який постановив рішення. Компетентний суд України при вирішенні питання про прийняття клопотань про визнання і виконання рішення іноземного суду повинен перевіряти відповідність їх вимогам міжнародних договорів і національному законодавству щодо форми, змісту, мови, переліку докумен- Глава XLVll. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні тів, які мають додаватися, враховувати, що питання про виконання рішень може вирішуватися лише в межах, визначених у клопотанні. ЦПК України передбачає наслідки недодержання вимог до клопотання особою, що його подала. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 394 ЦПК суд, встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією статтею, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, особі, що його подала. Однак, це не позбавляє права заінтересовану особу на повторне звернення до компетентного суду з відповідним клопотанням. Слід зазначити, що на підставі принципу «закон суду» (lex fori) за подання до українського суду заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду повинно бути сплачено за загальними правилами судовій збір (у сумі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати згідно із пп. 17 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовій збір» від 8 липня 2011 р. Тому до клопотання, яке подається до українського суду, повинні бути також додані відповідні документи, що підтверджують оплату судових витрат. У противному випадку суд повинен залишити клопотання без розгляду та повернути його стягувачеві (або його представникові). Так, 12 січня 2000 р. представник канадської корпорації «Да-ньян Інтернешнл Інк» (далі — корпорація) звернувся до Київського міського суду з клопотанням про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 18 жовтня 1999 р. 20 січня 2000 р. ухвалою судді цього суду клопотання корпорації було залишено без руху на підставі ст. 139 ЦПК 1963 р. у зв'язку з несплатою державного мита. Заявнику було надано строк для виправлення недоліків клопотання, тобто для сплати державного мита, до 30 січня 2000 р. і роз'яснено, що у випадку невиконання ухвали судді клопотання буде вважатися неподаним та повернено заявнику. Оскільки вимоги ухвали у визначений строк виконані не були, ухвалою судді Київського міського суду від 7 лютого 2000 р. клопотання корпорації було визнано неподаним і повернено заявнику. Не погоджуючись із останньою ухвалою, корпорація просила її скасувати і розглянути клопотання по суті, посилаючись на те, що вимоги судді щодо сплати державного мита в розмірі 50 % арбітражного збору не ґрунтуються на законі. Судова колегія в цивільних спра- Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес
вах Верховного Суду України скаргу залишила без задоволення з таких підстав. Як роз'яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», при вирішенні клопотань про скасування арбітражного рішення суди мають керуватися відповідними нормами ЦПК, у тому числі нормами статей 136-139 цього Кодексу щодо змісту й форми заяви та сплати державного мита. Виходячи з положень ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» щодо розміру ставок оплати державним митом скарг на судові рішення, клопотання про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду мають оплачуватися державним митом у розмірі 50 % ставки, встановленої для оплати державним митом позовної заяви, що подається до суду. Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду від 18 жовтня 1999 р., про скасування якого йдеться у клопотанні, з корпорації стягнено арбітражний збір у розмірі 18 тис. 132 дол. США при вирішенні її позову про стягнення з агрофірми «Наукова» 915 тис. 7 дол. США. Проте при зверненні до суду з клопотанням заявник сплатив державне мито в розмірі не 50 % передбаченої ст. З згаданого вище Декрету ставки, а лише 43 копійки. За таких обставин суддя обгрунтовано залишив клопотання без руху, надавши термін для сплати державного мита в передбаченому законодавством розмірі. Оскільки заявник зазначені недоліки у визначений термін не усунув, суддя на законних підставах постановив ухвалу про залишення клопотання без розгляду та повернення його заявнику. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|