Главная | Обратная связь

Та виконання рішень іноземних судів 3 страница

Глава XLVIU. Конвенційний мсханіїи захисту прав людини...

Щодо фізичних осіб, то громадянство держави — учасниці Кон­венції не є визначальним для можливості бути позивачем (юрисдикція держави за принципом громадянства), — головне, щоб порушення було скоєно під юрисдикцією держави-учасниці, а позивачем може бути також іноземець, особа без громадянства незалежно від того, постійно чи тимчасово вона перебуває під юрисдикцією держави (територіаль­ний принцип), а також незалежно від того, чи є законним таке пере­бування (це дуже актуально у зв'язку з проблемою нелегальної мігра­ції у країнах Європи, тож Конвенція стоїть на захисті прав нелегальних мігрантів, біженців).

Група фізичних осіб може бути визнана позивачем у разі, коли по­рушення їх прав випливало з одного акта порушення свого зобов'язання за ЄКПЛ державою-відповідачем, тобто порушення було одночасним та ідентичним. Хоча сама Конвенція не тлумачить поняття «група осіб», але практика ЄСПЛ пішла таким шляхом, що це поняття в контексті Конвенції не охоплює осіб, права яких були порушені в різний час схожими діями держави. У зв'язку з цим не слід плутати з групою осіб як єдиним позивачем ситуацію, коли Суд за власним розсудом об'єднує схожі скарги в одну справу задля спрощення діловодства.

Юридичні особи також є суб'єктами звернень до ЄСПЛ, хоча ст. 34 ЄКПЛ конкретно не містить перелік цих суб'єктів, а обмежується лише згадкою про неурядові організації. Дійсно, неурядові організації вва­жаються класичним, якщо так можна говорити, юридичним суб'єктом звернення до Суду, оскільки їх метою є спеціальне представництво досить різноманітного кола інтересів. Але дотримуючись телеологіч­ного методу тлумачення Конвенції¹, Суд визнав повноцінне право на звернення до нього юридичних осіб, оскільки певні права, гарантова­ні Конвенцією, можуть бути реалізовані у повному обсязі лише юри­дичними особами, а також їх об'єднаннями. Наприклад, ким найшир-ше може бути реалізована свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвен­ції), ніж засобом масової інформації?

І

Щодо неурядових організацій, то вони можуть подавати скарги до ЄСПЛ, якщо діють у формі об'єднань в розумінні ст. 11 ЄКПЛ (неуря­дові організації, політичні партії, профспілки, суспільні фонди, під­приємницькі асоціації, благодійні фонди, церква тощо), незалежно від того, чи є вони юридичними особами, тут головним критерієм є ви-

¹ Див.: Мармазов, В. Про телеологічне (цільове) тлумачення Європейської Кон­венції про захист прав людини та основних свобод [Текст] / В. Мармазов // Право України. - 2004. - № 1. - С 26-29.

Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

конання не публічних функцій¹, оскільки протилежне перетворювало б Суд на орган для вирішення міжінституційних спорів держав-учасниць, а це б суперечило принципу державного суверенітету.-

Неурядові організації, так само як і юридичні особи, взагалі можуть подавати скарги по захисту не всіх прав, передбачених Конвенцією. Вони мають довести, що відбулося порушення саме прав організації, а не ін­дивідуальних прав осіб, які є членами цієї організації. Тобто має бути завдано шкоди безпосереднім правам неурядової організації як пред­ставнику тих чи інших інтересів. Тож логічно, що неурядова організація не може бути суб'єктом захисту, наприклад, права на життя (ст. 2 ЄКПЛ) або заборони катування (ст. З СКПЛ), рабства (ст. 4 ЄКПЛ) тощо.

Право на подання скарги є у постраждалої особи незалежно ві дієздатності, тобто до ЄСПЛ можуть звертатися недієздатні, обмежено дієздатні та неповнолітні особи.

Європейський суд з прав людини може приймати лише ті скарги, які засновані на порушеннях прав, що індивідуально та безпосередньо стосуються позивача. Це означає, що особа не може подавати скаргу в інтересах інших осіб (доти, поки вони не визнають позивача їх офі ційним представником) або абстрактну скаргу в інтересах суспільст^-в цілому, тобто actio popularis. Пояснюється це тим, що під юрисдикцію Суду не підпадає загальна перевірка національного законодавства без зв'язку з конкретною справою. Те, що порушення має стосуватися по­зивача, індивідуально та безпосередньо можна назвати кваліфікованим зв'язком між неправомірними діями держави та особою, що обумовлює існування в Суду юрисдикції ratione personae, тобто існування юрис­дикції щодо позивача.

Може здатися, що таким чином ЄКПЛ та ЄСПЛ заклали принцип, який обмежує значну кількість осіб від права на подання скарги, що веде до обмеження механізму реалізації прав людини. Але знову ж таки практика знайшла баланс у цьому питанні та виробила таке поняття, як «потенційна жертва». «Потенційною жертвою» може бути визнана особа, права якої ще не порушені, але будь-якої миті можуть бути по­рушені через існування відповідного законодавчого обмеження².

Поряд з поняттям «потенційна жертва» існує також поняття «опо­середкована жертва». Це особи, які наділені правом звернення до Суду з огляду на їх особливо тісний зв'язок із прямою жертвою порушення.

¹ RENFE v. Spain, no. 35216/97, Commission decision of 8 September 1997.

² Klass and Others v. Germany, 6 September 1978, Series A no. 28, Campbell an
Cosans v. the United Kingdom, 25 February 1982, Series A no. 48.

Глава XLVIII. Конвенційний механізм захисту прав людини...

Це можуть бути батьки, подружжя, діти жертв¹, а також законні пред­ставники жертви, яка померла². Опосередкована жертва може подава­ти скаргу самостійно від свого імені. Подача скарги прямою жертвою не обмежує опосередковану жертву у поданні скарги.

Для того щоб скарга була прийнята, окрім того, що позивач повинен бути жертвою порушення, має існувати ще одна умова — порушення має продовжуватися. Оскільки мета ЄКПЛ полягає у дотриманні та гарантуванні державами-учасницями прав, визнаних нею, то позитив­на зміна національного законодавства та практики реалізації прав у державі призводить до автоматичного закриття справи (крім того, у позивача зникає статус жертви).

Представляти свої інтереси позивач може як самостійно, так і через свого офіційного захисника. Регламент ЄСПЛ встановлює, що офіцій­ним захисником позивача може бути адвокат, котрий має дозвіл на заняття адвокатською діяльністю в державі — учасниці Конвенції. Голова Суду може дозволити бути захисником також іншій особі.

_^^м § 3. Процедура прийняття скарги

Європейським судом з прав людини та її розгляд

Приймаючи скаргу до розгляду, ЄСПЛ керується положеннями як самої ЄКПЛ, так і свого Регламенту. 1 червня 2010 р. із набуттям чин­ності Протоколом № 14 були внесені останні поправки до Регламенту ЄСПЛ, які затверджені на його пленарному засіданні. Регламент міс­тить вимоги до організації роботи Суду та порядку його судочинства. Регламентом встановлені вичерпні вимоги до порядку порушення справ і прийнятності скарг, щодо слухання по справі, форми та змісту рішень, оплати юридичної допомоги тощо.

Відповідно до ст. 35 ЄКПЛ скарга вважається прийнятною, якщо будуть виконані такі критерії: по-перше, це вичерпання всіх національ­них засобів правового захисту і, по-друге — дотримання шестимісяч­ного терміну звернення зі скаргою. Ці критерії прийнятності можна назвати сутнісними критеріями, які існують поряд із формальними критеріями — такими, як неможливість прийняти скаргу, якщо вона є анонімною, уже була розглянута Судом чи іншим міжнародним ор-

¹ Ірек v. Turkey, no. 25760/94, 17 February 2004 ²Aksoy v. Turkey, no. 21987/93, 18 December 1996.

Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

 

ганом розслідування чи регулювання тощо. Вимога вичерпання всіх національних засобів правового захисту пов'язана з тим, що первинниіі захист прав і свобод особи покладається на національні органи, а також діє презумпція того, що держава — учасниця Конвенції виконує с ж и зобов'язання з реалізації права особи на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 ЄКПЛ). 1 це стосується не лише звернень до ЄСПЛ, а і і усіх міжнародних судових установ, пов'язаних із захистом прав люди­ни. Принциповим є те, що сам Суд підкреслює, що розуміння того, що становить увесь перелік національних засобів правового захисту, за­лежить від конкретної держави, оскільки це її суверенне право буду­вати систему правового захисту та визначати її інстанційність.

Стаття 35 ЄКПЛ не окреслює коло органів, до яких має звернутися позивач на національному рівні, але практика ЄСПЛ визначила, що цс мають бути саме судові органи і тому звернення до органів місцевого самоврядування, прокуратури, омбудсмана, які є несудовими засобами захисту, або до органів, які виносять суто консультативні рішення або юридично не спроможні припинити порушення, не вважаються необ­хідними для вичерпання національних засобів правового захисту. Суд дотримується того підходу, що судові системи держав — учасниць Конвенції є досить різноманітними, тож для одної країни достатнім буде проходження двох існуючих інстанцій, а для іншої потрібно про­йти чотири існуючі ланки.

Якщо говорити про можливість звернення українських громадян до ЄСПЛ, то за загальним правилом система національних судових засобів захисту в Україні вважається вичерпаною з моменту винесен­ня рішення касаційною інстанцією.

Слід зазначити, що при вирішенні ЄСПЛ питання про вичерпання всіх національних засобів правового захисту існують обставини, які звільняють позивача від їх проходження. Це те, що національні засопи правового захисту виявляються недоступними та неефективними. Так, у рішенні по справі Sadik Amet and Others v. Greece Суд визначив, що вимоги ст. 35 ЄКПЛ слід застосовувати з певною мірою гнучкості га без надмірного формалізму¹, а це означає, що в разі, коли в державі існує судова або адміністративна практика, яка не залишає шансів на успіх та завідомо відомо, що звернення до судових установ дасть не­гативний результат, то критерій вичерпання національних засоот правового захисту стає неабсолютним і не починає автоматично і;і стосовуватися для прийнятності скарги.

¹ Sadik Amet and Others v. Greece, no. 64756/01, 3 February 2005; Cardot v. Fraih no. 11069/84, 19 March 1991.

Глава XLVUI. Конвенційний механіці захисту прав людини...

Суд неодноразово підкреслював, що існування «особливих обста­вин» може звільняти позивача від виконання цього критерію прийнят­ності¹. Те, що від приватної особи не вимагається звертатися до неефек­тивних засобів правового захисту, є загальновизнаною нормою між­народного права. Наприклад, якщо національне законодавство не відповідає повною мірою ЄКПЛ, то презюмується, що національна судова інстанція повинна буде застосувати саме національне законо­давство, а отже, з точки зору Конвенції особі в жодному разі не буде надано належного правового захисту, тож вичерпувати всі національні засоби такого захисту немає сенсу. Або якщо місцева влада залишаєть­ся абсолютно пасивною, знаючи про серйозні порушення з боку своїх представників, наприклад, коли представники влади не проводять роз­слідування або не надають допомогу²- Разом з тим у позивача має бути впевненість, підкріплена практикою чи іншими доказами, що його по­зов не має шансів на успіх.

Суд дотримується тієї позиції, що в разі існування хоч якоїсь імо­вірності на успіх позивач має звертатися до національних судових установ, інакше його бездіяльність буде вважатися невиконанням кри­терію вичерпання національних засобів правового захисту. Критерій вичерпання засобів захисту може також не застосовуватися, коли іс­нують роз'яснення вищих судів з аналогічних справ або якщо до судів уже надходили аналогічні справи від інших осіб, які грають не на ко­ристь позивачеві. Це й виняток стосується і ситуації, коли розгляд справи затягується на досить довгий час³.

У цьому контексті слід згадати Рекомендацію Rec 2004/6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо вдосконалення націо­нальних засобів правового захисту» від 12 травня 2004 р., в якій дається приблизне визначення того, які органи слід вважати національними за­собами правового захисту та які з цих засобів є ефективними.

Одним із критеріїв належності скарги є дотримання шестимісяч­ного терміну звернення зі скаргою. Цей критерій означає, що скарга до ЄСПЛ має бути подана не пізніше шести місяців із дня публічного винесення остаточного рішення по справі компетентним національним органом, оскаржити котре в рамках національного законодавства не­можливо або здійснення вручення такого рішення. Якщо внутрішні засоби правового захисту виявилися неефективними, то перебіг стро-

¹ Akdivar and Others v. Turkey, no.21893/93, 16 September 1996, Bali and Others v.
Turkev, nos. 33097/96, 57834/00, 3 June 2004.

² Selmouni v. France, no. 25803/94, 28 July 1999.

³ 7161-75 28 September 1976.

36 Курс цивільного процесу 1121

Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

 

ку починається з дня, коли позивачу стало відомо або повинно було стати відомо про таку неефективність¹.

Практичне значення має також дотримання порядку оформлення самої скарги до ЄСПЛ. Скарга за формою має відповідати вимогам, які висуваються до неї Конвенцією та Регламентом ЄСПЛ. Вона по­дається до Суду або самостійно позивачем, або його офіційним пред­ставником у письмовій формі поштою (для громадян Данії та Швеції вводиться можливість подання скарг Інтернетом, а в майбутньому така можливість буде з'являтися і у громадян інших держав — учасниць Конвенції). Для спрощення звернення до ЄСПЛ був вироблений спе­ціальний формуляр², при заповненні якого позивач має вказати свої особисті дані, викласти факти справи, у чому полягає порушення Кон­венції, вказати, яким чином були виконані критерії прийнятності спра­ви і предмет скарги. До скарги додаються копії усіх документів, на які посилається позивач у скарзі. Крім того, від позивача може вимагати­ся подання ще додаткових документів. Якщо позивач не відповідає на прохання Суду або робить це із суттєвими затримками, то вважається, що він втратив інтерес до підтримання скарги. А отже, може привести до визнання скарги неприйнятною та видалення справи із списку справ, що підлягають розгляду Судом. Також можливе подання скарги факсом, але це вимагає направлення оригіналу скарги протягом п'яти днів після цього. Скарга скріплюється підписом позивача або його офіцій­ного представника.

Скарга може бути складеною національною мовою позивача, але в подальшому процес буде вестися однією із двох офіційних мов ЄСПЛ — французькою або англійською. Подача скарги є безкоштовною.

Якщо скарга подана в неналежній формі, Суд може просити по­дати скаргу повторно вже у належній формі, передбаченій Регламентом. Це має статися не пізніше, ніж за вісім тижнів після отримання листа з такою вимогою. Якщо протягом цього строку скаргу не буде виправ­лено, то скарга вважається неподаною.

Формальними критеріями визнання скарги неприйнятною є її анонім­ність. Не слід плутати анонімність скарги із бажанням скаржника при­ховати своє прізвище в усіх офіційних документах, про що робиться окреме клопотання з поясненням підстав, яке розглядається Головою Суду. У цьому випадку позивач вказує, чи хоче він, щоб справа маркувалася його ініціалами, або абстрактними буквами на кшталт «X», «Y», «Z».

¹ Bulul and Yavuz v. Turkey (dec), no. 73065/01, 28 May 2002.

- Формуляр доступний на офіційному сайті Європейського суду: www.echr.coe.int.

 

Глава XLVII1. Конвенційний механізм захисту прав людини...

Також ЄСПЛ не розглядає скарги, які вже були розглянуті ним або іншою міжнародною установою. Неприйнятною Судом може бути ви­знана і скарга, якщо він вважає, що скарга є несумісною з положення­ми Конвенції, явно необгрунтованою або є зловживанням правом на подання скарг. Несумісність скарги з положеннями Конвенції може бути ratione materiale, temporis, personae, loci.

Несумісність ratione materiale (несумісність за сутністю) означає, що предметом скарги є право, не закріплене в ЄКПЛ або у протоколах до неї (це може означати, що для захисту цих прав передбачений інший механізм захисту). Несумісність ratione temporis (несумісність за ча­сом) означає, що порушення прав скаржника відбулося до ратифікації Конвенції державою-відповідачем, а отже, відповідальності за ці дії держава нести не може. У виняткових випадках юрисдикція ЄСПЛ ratione temporis може поширюватися на порушення, які відбулися до ратифікації Конвенції державою-відповідачем, якщо це порушення є тривалим, тобто воно виникло до ратифікації, але продовжувало тривати і після неї¹. Несумісність ratione personae (несумісність за особою) — це така ситуація, коли скаргу подає неналежна особа, тоб­то не жертва порушення, або коли скарга подається проти держави, яка не є учасницею Конвенції, або порушення скоїла особа, за яку держа­ва — учасниця Конвенції не несе відповідальності. Несумісність ratione loci (несумісність за місцем) — це коли позивач стверджує, що пору­шення скоєно державою — учасницею Конвенції, а насправді воно відбулося поза її територіальною юрисдикцією.

З набранням чинності 1 червня 2010 р. Протоколом № 14 Конвен­ції додався ще один критерій неприйнятності скарги, а саме те, що позивач не постраждав від порушення державою — учасницею Кон­венції. Утім цей критерій почне використовуватися лише після спливу двох років після набрання Протоколом чинності. Це пояснюється на­данням Суду можливості виробити критерії того, що означає «нена-стання шкоди». Цей новий критерій може здаватися дуже наближеним до зловживання правом на подання скарг.

Якщо ЄСПЛ визнає скаргу прийнятною, то розпочинається її роз­гляд за участю представників зацікавлених осіб. Справи розглядають­ся Судом у складі одного судді, комітетами у складі трьох суддів, Па­латами у складі семи суддів і Великою палатою у складі сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на встановлений строк.

' De Becker v Belgium, no. 214/56. 9 June 1958, 2 EHRR 214, Moldovan and Others v. Romania, no. 41138/98. 64320/01, 12 July 2005.

36* 1123

Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

За клопотанням пленарного засідання Суду Комітет міністрів може одностайним рішенням і на встановлений строк зменшити кількість суддів у складі Палат до п'яти. Коли суддя засідає одноособово, він не розглядає жодної заяви проти держави — учасниці Конвенції, від якої цього суддю було обрано. Суддя, обраний від держави — учасниці Конвенції, яка є стороною у справі, є ex officio членом Палати або Ве­ликої палати. У разі відсутності такого судді або якщо він не може брати участі у засіданнях, Голова Суду вибирає зі списку, поданого заздалегідь цією Стороною, особу, яка засідає як суддя.

При розгляді справи Палата чи Голова ССПЛ можуть вимагати додаткових доказів для вивчення обставин справи.

Перед тим як розглядати справу, ССПЛ намагається використати механізм дружнього врегулювання спорів. Відповідно до ст. 38 Кон­венції, якщо Суд визнав скаргу прийнятною, він надає себе у розпо­рядження заінтересованих сторін з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основні поваги до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї.

Найчастіше дружнє врегулювання спорів означає згоду держави-відповідача виплатити завдану шкоду, що по суті є визнанням своєї вини або взяттям зобов'язання з вирішення спору. Однак цікавим з цієї точки зору є справа Antunes Tomas Rebocho v. Portugal, в якій уряд Португалії погодився на дружнє врегулювання спору та виплатити заявлену суму, але при цьому підкреслив, що цей акт не свідчить про визнання вини¹.

Коли сторонами досягнуто дружнє врегулювання спору, то це оформ­люється у формі декларації, яка обов'язково направляється до ССПЛ. Прийняття декларації — це дискреційне повноваження Суду, оскільки саме він вирішує, чи була вона прийнята на засадах поваги до прав люди­ни та чи не має вона дискримінаційного характеру. Якщо Суд визнає, що декларація про дружнє врегулювання спору заснована на повазі до прав людини, то провадження у справі припиняється шляхом винесення рішен­ня, в якому описуються факти справи та зміст відповідної декларації.

Нагляд за виконанням декларацій щодо дружнього врегулювання спору покладений на Комітет міністрів Ради Європи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо дружнього врегулювання спору, ССПЛ починає розгляд справи по суті, тобто починається роз­слідування того, чи було порушення Конвенції.

На будь-якій стадії розгляду справи ССПЛ може прийняти рішення про припинення провадження. Припинення провадження можливе за

¹ Antunes Tomas Rebocho v. Portugal (friendly settlement), no. 34562/97, 30 April 1999.

 

Глава XLVIII. Конвенційний механізм захисту прав людини...

кількох підстав, зазначених у ст. 37 Конвенції: а) позивач не має на­міру й далі підтримувати свою скаргу; Ь) спір уже вирішено; с) на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, якщо подальший розгляд скарги є невиправданим.

Засідання ЄСПЛ є відкритими, якщо не буде прийнято обгрунто­ване рішення про протилежне. Провадження може бути письмовим або усним.

Якщо ЄСПЛ дійде висновку про існування порушення ЄКПЛ або протоколів до неї, то поряд із питанням про оптимальну форму лікві­дації наслідків порушення він вирішує питання про виплату державою-відповідачем справедливої компенсації на підставі ст. 41 ЄКПЛ, яка включає в себе компенсацію матеріальної шкоди, моральної шкоди та витрат, пов'язаних із подачею скарги. Для цього позивач має подати окрему вимогу про виплату компенсації та додати до неї всі необхідні докази (платіжні документи, квитанції, чеки) відповідно до п. 60 Ре­гламенту ЄСПЛ. У разі неподання відповідних доказів Суд може від­хилити вимоги про виплату компенсації повністю або частково¹.

Розмір справедливої компенсації визначається виключно Судом за власним розсудом, виходячи з принципу справедливості², хоча, без­перечно, він бере до уваги вимоги позивача. Питання про критерії справедливої компенсації є досить складним та індивідуальним, не­зважаючи на досить розвинену практику ЄСПЛ щодо цього.

Матеріальна шкода (іноді її називають фінансова або майнова) — це ті матеріальні втрати, які були понесені позивачем унаслідок порушен­ня його прав. Наприклад, у випадку порушення заборони на катування (ст. З Конвенції) це можуть бути і затрати на лікування, і ті прибутки, які позивач не отримав внаслідок тимчасової втрати працездатності через катування. Позивач має довести прямий причинний зв'язок між порушенням права та матеріальними витратами.

Моральна (нематеріальна) шкода — це компенсація за моральні, душевні, емоційні страждання, пережиті внаслідок дій, що призвели до порушення державою прав позивача.

Щодо компенсації витрат, пов'язаних із подачею скарги, то тут йдеть­ся про судові витрати та витрати по зверненню до державних органів на національному рівні та про витрати при поданні скарги до ЄСПЛ. Дуже важливо, щоб позивач вказував дати витрат, точні суми з відповідними

¹ Винятком є випадки, коли у позивача не було реальної можливості отримати
документи, які підтверджують його затрати (див.: Hasan and Chaush v. Bulgaria [GC],
no. 30985/96, 26 October 2000).

² Akta$ v. Turkey, no. 24351/94, 24 April 2003.

Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

 

 

підтверджуючими документами та мету їх витрачання. Наприклад, це можуть бути витрати на переклад документів задля подання до ЄСШІ, телефонні розмови, факси, поштові пересилання, роботу адвокатів.

Усі виплати, присуджені Судом, підлягають виплаті протягом трьох місяців після набрання рішенням чинності. Якщо в державі-учасниці, куди робиться переказ компенсації, передбачений податок на даний вид надходження, то Суд виплачує компенсацію разом із цим податком.

Винесенню рішення передує підготовка проекту рішення суддею-доповідачем.

—^_ § 4. Рішення Європейського суду з прав людини та їх виконання в національних правопорядках

Розгляд справи в Суді завершується винесенням Палатою рішення французькою чи англійською мовами, що публікується в офіційному віснику ССПЛ.

Протягом трьох місяців з дня винесення рішення у виняткових випадках будь-яка сторона по справі може подати до Секретаріату Суду звернення про передачу справи до Великої палати із метою її перегляду. Колегія з п'яти суддів Великої палати (складається із Голо­ви Суду, двох голів Секцій, що призначаються почергово, двох суддів та двох запасних суддів, що визначаються ротацією) приймає звернен­ня в разі, коли справа порушує серйозне питання щодо тлумачення та застосування Конвенції чи протоколів до неї або інше серйозне питан­ня загального характеру (п. 2 ст. 43 Конвенції). Якщо Колегія приймає звернення, то Велика палата виносить остаточне рішення. Юрисдикція Великої палати поширюється лише на ту частину скарги, яка була ви­знана прийнятною. Розгляд справи Великою палатою не можна вважа­ти апеляцією за фактичними обставинами.

У випадку, коли сторони не звертаються з проханням про передачу справи до Великої палати або строк подання такого звернення сплив, рішення Палати стає остаточним.

Якщо після вступу в силу рішення ССПЛ стороні по справі стає, відомо про факт, який міг би мати вирішальне значення для рішення, то вона може подати клопотання про перегляд справи (п. 80 Регламенту). При цьому вона має довести, що на момент винесення рішення вона не знала і не могла знати про ці вирішальні факти, а клопотання було по­дане не пізніше ніж шість місяців із дня дізнання про ці факти.

 

Глава XLVlll. Конвенційний механізм захисту прав людини...

Щодо виконання рішень ЄСПЛ, то обов'язок з нагляду за цим по­кладений на Комітет міністрів Ради Європи.

Протокол № 14 розширив можливості щодо нагляду за виконанням рішень Суду шляхом внесення поправок до ст. 46 ЄКПЛ. Відповідно до цих змін, якщо Комітет міністрів вважає, що нагляд за виконанням остаточного рішення ускладнений проблемою тлумачення рішення, він може звернутися до Суду за вирішенням питання тлумачення. Рі­шення про передачу питання на розгляд Суду ухвалюється більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комі­теті. Якщо Комітет міністрів вважає, що Висока Договірна Сторона відмовляється виконувати остаточне рішення у справі, в якій вона є стороною, він може після формального повідомлення цій Стороні та шляхом ухвалення рішення більшістю у дві третини голосів представ­ників, які мають право засідати в Комітеті, звернутися до Суду з пи­танням про додержання цією Стороною свого зобов'язання. Якщо Суд встановлює порушення зобов'язання, він передає справу Комітету Міністрів з метою визначення заходів, яких необхідно вжити. Якщо Суд не встановлює порушення зобов'язання, він передає справу Комі­тету міністрів, який закриває розгляд справи.

Як видно, ЄСПЛ має юрисдикцію розглядати справи з виконання своїх рішень, що є додатковим важелем їх ефективного виконання.

Щодо виконання рішення ЄСПЛ на території України, то воно регламентується як самою Конвенцією (ст. 46), так і рядом внутрішніх нормативних актів. Серед них слід виділити закони України «Про ви­конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про виконавче провадження», Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України.

Україна стала першою державою — учасницею Конвенції, яка прий­няла спеціальний закон щодо виконання рішень ЄСПЛ. Стаття 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейсько­го суду з прав людини» визначає дві форми виконання рішень Суду — ви­плату позивачу відшкодування та додаткових заходів індивідуального характеру, а також здійснення заходів загального характеру. Відповідно до цього Закону держава протягом трьох днів із дня отримання інформації про набуття рішенням остаточного статусу готує та публікує в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» скорочений зміст рішення, а також розсилає це повідомлення позивачеві, Уповноваженому Верховної Ради

Частина п 'ята. Міжнародний цивільний процес

 

України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, задіяним у справі, разом із оригіналом рішення. Крім того, держава забезпечує повний переклад рішень для ознайомлення про­фесійним колам законодавців, суддів та правників.

Держава протягом трьох днів із дня отримання інформації про На­буття рішенням остаточного статусу висилає позивачеві роз'яснення про порядок отримання присудженої грошової компенсації, а також надсилає повний текст рішення ЄСПЛ та перекладену резолютивну частину рішення до виконавчої служби України. Виконавча служба у свою чергу протягом трьох днів із дня надходження документів від­криває виконавче провадження.