Главная | Обратная связь

Та виконання рішень іноземних судів 12 страница

При вирішенні цього питання слід виходити з визначення пред­мета судової діяльності, який становлять спірні матеріально-правові відносини, наприклад договірні (якщо недійсними визнаються вико­навчі написи нотаріусів, нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання тощо) або спадкові (при розгляді справ про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, заповітів). Склад сторін у цих справах зумовлюється осо­бливістю цих правовідносин, суб'єктом яких нотаріус не є. Судове рішення у таких справах має містити висновок про обсяг та належність прав та обов'язків суб'єктів спірних правовідносин, а не нотаріуса. Звісно, особу, яка є позивачем, ніхто, і в тому числі суд, не може об­межити у виборі відповідачів. Але якщо нотаріус буде визначений як відповідач у позовній заяві, то у позові до нього в результаті розгляду справи слід відмовляти, оскільки він не в змозі своїми діями або при­пиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права пози­вача. Отже, відповідати, тобто виконувати певні обов'язки, підтвер­джені судовим рішенням у справі, можуть тільки суб'єкти спірних матеріальних правовідносин: інша сторона договору, інші спадкоємці або особа, яка не має права спадкувати.

Інші варіанти визначення процесуального становища нотаріуса полягають у такому: нотаріус може бути свідком або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки, як ми вже встановили, заінтересованості у предметі спору, яким є спірні матеріальні правовідносини, нотаріус не має. При цьому слід виходи­ти зі складу фактів, що становлять предмет доказування в тій чи іншій справі.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

Підставами визнання нотаріально посвідченого правочину недій­сним, а отже, і нотаріального акта незаконним, можуть бути обставини двох груп. До першої групи належать обставини матеріально-правовоїх) характеру, передбачені у Цивільному кодексі в цій якості і, як правило, не пов'язані із діяльністю нотаріуса: наприклад, помилка (ст. 229 ЦК), такий стан дієздатної особи, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225), обман (ст. 230), насильство (ст. 231 ЦК), зловмисна домовленість представника одні» ї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК), фіктивність правочину (ст. 234 ЦК) тощо. До другої групи належать обставини, що виникають внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріуса і є наслідком порушення процс суального порядку вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії: нез'ясування питання про дієздатність особи, про згоду співвласників на відчуження майна, що перебуває у спільній власності, незабезпечення права пере­важної покупки для співвласників, недотримання вимог до документі н. інші порушення норм законодавства, що являють собою загальні ГІ спеціальні правила вчинення нотаріальних дій.

Якщо нотаріальна дія визнається незаконною на підставах першої групи, це здебільшого не тягне за собою для нотаріуса жодних прано вих наслідків. Отже, у таких справах він заінтересованості не ма< взагалі і тому може брати участь у них тільки як свідок.

Якщо ж підставами скасування правової сили нотаріального акте стануть обставини другої групи, то у таких випадках завжди є потен ційна можливість пред'явлення до нотаріуса позову про відшкодуєш ня шкоди, заподіяної його незаконними або недбалими діями. Ці свідчить про заінтересованість нотаріуса у розгляді первісного позову і наявність підстав для його участі як третя особа, яка не заявляє само стійних вимог щодо предмета спору. Визначення його як такого суб'єк 11 цивільного процесу надає нотаріусу певного правового статусу і моя ливість власними діями внаслідок реалізації наданих йому процс< \ альних прав відстоювати свою правову позицію та впливати на рух справи, зокрема оскаржувати незаконні судові рішення в апеляційною та касаційному порядку.

Серед особливостей розгляду справ, які випливають із пред'явлених до нотаріусів позовів про відшкодування шкоди, заподіяної їх діями слід вказати на таке. Згідно зі ст. 21 Закону «Про нотаріат» шкода. і;і подіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного по таріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України. Це означає, що такий позов має бути звернений до нотаріат.

Глава LI. Нотаріат і суд

ної контори або нотаріального архіву, де працює нотаріус, які є юри­дичними особами (ст. 1172 ЦК). Останні, у свою чергу, можуть звер­нутися до нотаріуса, з вини якого була відшкодована шкода і виплаче­ні певні грошові суми (ст. 1191 ЦК, ст. 130 КЗпП). Це зумовлює мож­ливість залучення або допуску нотаріуса до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Отже, у цих випадках можливий такий суб'єктний склад: позивач — заінте­ресована особа, яка вважає, що внаслідок незаконних або недбалих дій нотаріуса їй спричинено шкоду; відповідач — державна нотаріальна контора чи державний нотаріальний архів; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, — державний нотаріус, не­законними або недбалими діями якого спричинено шкоду позивачу (на думку останнього).

Відповідно до вимог ст. 27 Закону «Про нотаріат» шкода, заподі­яна особі внаслідок незаконних дій чи недбалості приватного нотарі­уса, відшкодовується у повному розмірі. Це означає, що суб'єктний склад у цих справах буде таким: позивач — заінтересована особа, якій завдано шкоди, та відповідач — приватний нотаріус, незаконними чи недбалими діями якого, на думку позивача, йому спричинено шкоду.

Необхідною підставою для притягнення нотаріуса до відповідаль­ності у таких справах є незаконні чи недбалі дії нотаріуса. Незаконни­ми, як вже зазначалося, дії нотаріуса може визнати тільки суд. Тому рішення у справах щодо відшкодування шкоди про задоволення позо­ву може бути постановлене лише за умови попереднього (в іншому судовому процесі) розгляду судом питання про недійсність нотаріаль­ного акту через незаконність дій нотаріуса, незаконність вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Третя категорія справ — це справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні за відсутності спору про право. Слід визнати, що наразі визначення процесуального порядку їх розгляду є проблематич­ним унаслідок певної законодавчої неврегульованості цього питання.

Так, згідно зі ст. 50 Закону «Про нотаріат» нотаріальна дія або від­мова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

У зв'язку з цим постало питання: в якому порядку розглядати ці справи — або за правилами Кодексу адміністративного судочинства, або за правилами класичного позовного провадження цивільного су­дочинства.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

Вирішення цього питання можливе на підставах уточнення правові \\ природи нотаріальної діяльності та складу повноважень нотаріуса.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі — КАС) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових акгіи індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Законодавче тлумачення поняті и «суб'єкт владних повноважень» надано у п. 7 ч. 1 ст. З КАС, де зазначено: суб'єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевої < > самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт мри здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавеї на, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Чи можна розглядати діяльність нотаріуса як таку, в межах я і здійснюються владні управлінські функції? Цілком очевидно, що ін­ститут нотаріату не повинен розглядатися як орган виконавчої влади. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управліп ських повноважень, хоча він і є посадовою особою, а нотаріальну ді­яльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністратив­ною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб'єктів і структурою їх правовідносин, цілями, результатами та ме­тодами регулювання.

Таким чином, слід визнати, що такі справи мають розглядатися за загальними правилами, тобто в порядку позовного провадження.

Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити ви­правлення нотаріальних помилок, узагальнення нотаріальної практики, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законнос­ті у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нота­ріальних дій.

———і Питання для самоконтролю

1. Визначте поняття нотаріату, його завдання та функції.

2. Назвіть основні сучасні світові системи нотаріату. Чим вони відрізняються між собою?

3. Які є основні риси нотаріату класичного типу?

4. У чому полягає роль нотаріату як інституту превентивною правосуддя?

Глава LI. Нотаріат і суд

5. Якими є права та обов'язки нотаріуса?

6. Які вимоги ставляться до нотаріуса?

7. Які органи та особи наділені правом вчинювати нотаріальні дії в Україні?

8. Які нотаріальні дії мають право вчинювати державні та при­ватні нотаріуси?

9. Якою є компетенція консульських установ щодо вчинення нотаріальних дій?

10. Які нотаріальні дії мають право вчинювати посадові особи виконкомів органів місцевого самоврядування?

11. У якому порядку відшкодовується шкода, заподіяна неза­конними діями нотаріусів?

12. Які існують види контролю за нотаріальною діяльністю?
13.У який спосіб здійснюється судовий контроль за законністю

нотаріальної діяльності? 14. Що є об'єктом адміністративного контролю нотаріальної діяльності?

 

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

Глава LII

НОТАРІАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

§ 1. Поняття нотаріального процесу

Нотаріальна діяльність за своїм характером є процесуальною, сучасний нотаріат — розгалужена система спеціальних правозастосої чих органів, діяльність яких являє собою різновид державної юрт дикції з правових питань.

Застосування права необхідне, коли правовідносини, що виника­ють, повинні пройти контроль з боку держави в особі її компетентні органів або коли для виникнення правовідносин потрібно спеціальні встановлення наявності або відсутності конкретних фактів, коли тре( формально закріпити ті чи інші дії, оформити їх як юридично значуі факти з одночасною перевіркою їх правильності та законності, що й місце в діяльності нотаріату.

У межах нотаріального процесу можуть здійснюватися правовиі захист та охорона тільки за відсутності спору, бо нотаріальна дії ність — форма безспірної юрисдикції. Неможливість вирішення ноті ріатом спорів про право обумовлює особливості встановленого длі нотаріального процесу і властивого тільки йому процесуального по­рядку діяльності.

Оскільки нотаріат — особливий правозастосовчий, юрисдикційімпі орган, його діяльність слід розглядати як особливий вид державши діяльності, що провадиться у певному процесуальному порядку. Від носини, що виникають у зв'язку із здійсненням нотаріальної діяльної ті між нотаріатом та фізичними, юридичними особами з приводу по­свідчення юридичних фактів (правочинів), вжиття заходів щодо охо рони спадкового майна і видачі свідоцтв про право на спадщину тощо. за своїм характером є процесуальними, спрямованими на вирішення матеріально-правових питань, віднесених до його компетенції.

Таким чином, нотаріальна процесуальна діяльність — це прано застосовча, юрисдикційна діяльність, у межах якої компетентним органом — нотаріусом вирішується конкретна нотаріальна справа] а результатом є правозастосовчий нотаріальний акт, що містить ви сновок про наявність певного права у заінтересованої особи або юридичного факту.

Глава LII. Нотаріальний процес

Нотаріальний процес — форма здійснення цієї діяльності, вид юридичного процесу, що являє собою встановлений законом порядок вчинення нотаріальних дій. Зміст нотаріального процесу складають такі процесуальні дії нотаріусів або осіб, що до них дорівнюються, та інших учасників нотаріального процесу, якими реалізуються їх про­цесуальні права та обов'язки.

Нотаріальний процес характеризується низкою ознак, властивих юридичному процесу.

Перш за все нотаріальний процес — це розгляд певної юридичної справи. У результаті вчинення нотаріальних дій юридичні права та обов'язки осіб, стосовно яких ці дії були вчинені, санкціонуються державою, документам надається офіційне значення, що дає змогу вказаним особам набувати певного статусу і здійснювати певні дії (на­приклад, успадковувати майно за заповітом).

Нотаріальний процес можна характеризувати і як діяльність, пов'язану з учиненням операцій із нормами права, тобто це різновид правозастосовної діяльності, коли відповідний державний орган або посадова особа повинні безпосередньо використовувати норми права для вирішення конкретної юридичної справи. При цьому слід врахо­вувати, що застосовуються одночасно норми і матеріального, і про­цесуального права. Нотаріус повинен, встановивши фактичні обста­вини з конкретної справи за допомогою доказів, застосувати відповід­ну правову норму. Всі дії вчиняються у заздалегідь встановленій по­слідовності і за чітко регламентованими правилами, відступ від яких призводить до недійсності нотаріального акта.

Нотаріальний процес — правова форма діяльності уповноважених на те органів держави та посадових осіб. Вчинення нотаріальних дій здійснює чітко встановлене коло осіб. їх конкретний склад та обсяг компетенції встановлені Законом «Про нотаріат»¹ (далі — Закон) (стат­ті 1,3, 34-38, 40 Закону). Порушення правил, що визначають компе­тенцію щодо вчинення нотаріальних дій, тягне несприятливі процесу­альні наслідки — визнання вчинених дій недійсними (наприклад, за­значених у ст. 9 Закону).

Нотаріальний процес як різновид юридичного процесу — це ді­яльність, результати якої обов'язково оформлюються у відповідних процесуальних актах — документах. Чіткий розподіл функцій між учасниками нотаріального процесу та їх офіційний характер виклика­ють необхідність у певних засобах закріплення результатів, отриманих у ході розгляду юридичної справи.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

Так, відповідно до ст. 48 Закону при посвідченні правочинів, засвід­ченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред'явлення документа на відповідних докумен­тах вчиняються посвідчувальні написи. На підтвердження права на спадщину, права власності, посвідчення фактів, що фізична особа є жи­вою, про перебування її у певному місці, тотожності фізичної особи з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на збереження до­кументів видаються відповідні свідоцтва. Стаття 89 регулює питання про зміст виконавчого напису Крім того, відповідно до ст. 52 Закону всі нотаріальні дії, що вчиняються нотаріусом або посадовою особою ви­конавчого комітету, реєструються у реєстрах нотаріальних дій.

У випадках, коли нотаріус згідно із статтями 5 и 49 Закону відмов­ляє у вчиненні нотаріальної дії, він повинен на прохання заінтересо­ваної особи не пізніше як у триденний строк винести постанову про таку відмову. Посадові особи органів місцевого самоврядування ви­кладають підстави відмови у письмовій формі.

Таким чином, результатом нотаріально-процесуальної діяльності можуть бути два види документів: ст. 48 встановлює перелік актів, що фіксують застосування норм матеріального права, а ст. 49 передбачає винесення іншого за своїм правовим характером документа, який фік­сує відсутність умов для застосування норм матеріального права та неможливість виникнення або припинення процесу з цієї підстави.

Юридичний процес і нотаріальний процес як його різновид — ді­яльність, що викликає об'єктивну потребу у процедурно-процесуальній регламентації, яка є гарантією правильного, швидкого і ефективного розгляду справи та постанови законного й обґрунтованого рішення.

Урешті-решт, нотаріальний процес — діяльність, яка безпосередньо пов'язана з необхідністю використання різних методів і засобів юри­дичної техніки. Щодо цього в нотаріальному процесі існує система вимог, які пред'являються до провадження, що містяться у Правилах ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністер­ства юстиції України від 31 грудня 2008 р. Ці Правила встановлюють єдиний для державних та приватних нотаріусів порядок ведення нота­ріального діловодства, складання і оформлення службових документів. Порядок складання нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів, ведення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, а також інших книг, пов'язаних із вчиненням нотаріальних дій, регулюється також Інструк­цією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. 1232

Глава LII. Нотаріальний процес

Усе це дозволяє характеризувати нотаріальний процес як специ­фічну правову форму діяльності, суть якої полягає в тому, що в її межах здійснюється застосування правових норм шляхом реалізації нотаріа­том юрисдикційних повноважень.

Оскільки нотаріальний процес — різновид юридичного процесу і зводиться до передбаченого законом порядку вчинення нотаріальних дій, він характеризується структурно складним змістом. Елементами нотаріального процесу є його суб'єкти, стадії та провадження, які да­ють змогу окреслити просторово-часові межі та предметний зміст цієї форми діяльності.

—^— § 2. Принципи нотаріального процесу

Нотаріальний процес характеризується низкою принципів, які містять вимоги до вчинення нотаріальних дій і забезпечують виконан­ня завдань, що стоять перед нотаріатом.

До принципів нотаріального провадження належать: законність, обгрунтованість нотаріальних актів, диспозитивність, сприяння у здій­сненні прав і законних інтересів, державна мова і таємниця нотаріаль­них дій.

Принцип законності в нотаріальному процесі виявляється у двох аспектах. По-перше, нотаріус при вчиненні нотаріальних дій має до­тримуватися вимог матеріальних норм права. Так, ст. 7 Закону містить перелік тих нормативних актів, якими мають керуватися нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності. Це закони України; постанови Верховної Ради України; укази і розпо­рядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того — законодавство Автономної Республіки Крим; накази Міністра юстиції України; нормативні акти обласних, Київської та Севастополь­ської міських державних адміністрацій. Нотаріуси також у встановле­ному порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що ви­пливають із норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод. У кожному конкретному випадку нотаріус та інші посадові особи повинні перевірити відповідність вимог заінтересова­них осіб і поданих ними документів закону. Так, не підлягають по­свідченню правочини, якщо вони суперечать закону; не підлягає за­свідченню вірність копії документа, якщо він оформлений всупереч вимогам закону тощо.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

По-друге, неодмінною умовою визнання нотаріальної дії такою, що відповідає закону, є дотримання нотаріальних процесуальних норм, тобто норм, які регулюють процедуру вчинення нотаріальних дій: містять загальні правила вчинення будь-яких нотаріальних дій та пе­редбачають спеціальні правила для вчинення конкретної нотаріальної дії. Так, ст. 39 Закону вказує, що порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядуван­ня встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України. Порядок вчинення нотаріальних дій консульськими устано­вами встановлюється цим Законом, Консульським статутом України та іншими актами законодавства України.

Порушення норм матеріального права чи недотримання процесу­ального порядку вчинення нотаріальних дій спричиняє їх недійсніс або призводить до скасування вчиненої нотаріальної дії в судово порядку.

Згідно з принципом законності, виявивши при вчиненні нотаріаль дій порушення закону громадянами або окремими посадовими особам нотаріуси повідомляють про це для вжиття необхідних заходів відповід ні підприємства, установи, організації або прокуратуру.

Будь-який нотаріальний акт має бути обгрунтованим. При посві ченні правочинів і вчиненні деяких інших нотаріальних дій у випадках передбачених законодавством, перевіряється справжність підписі учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням н таріальних дій.

Нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші д кументи підписуються у присутності нотаріуса або іншої посадово' особи, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо правочин, заяву або інши документ підписано у відсутності зазначених службових осіб, то хто підписався, повинен особисто підтвердити, що документ підпи саний ним.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-я інших причин не може власноручно підписати правочин, заяву а інший документ, за його дорученням у його присутності і в присутн сті нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні ді правочин, заяву або інший документ може підписати інший громадя нин. Про причини, з яких громадянин, що звернувся за вчинення нотаріальної дії, не міг підписати документ власноручно, зазначаєтьс у посвідчувальному написі. Заповіт не може підписувати особа, н користь якої його зроблено.

Глава Lll. Нотаріальний процес

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, можуть не вимагати кожного разу явки відомих їм посадових осіб під­приємств, установ і організацій, якщо вони мають зразки підписів цих посадових осіб, одержані при особистому зверненні, а справжність їх підписів не викликає сумніву.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, вправі витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Відповідні відо­мості й документи мають бути подані у строк, вказаний нотаріусом або іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальну дію. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Принцип диспозитивності в нотаріальному провадженні полягає у тому, що нотаріальне провадження може виникнути, як правило, тільки за заявою заінтересованих осіб, а не нотаріальних органів. У ви­падках, передбачених законом, нотаріальні дії можуть вчинятися за ініціативою нотаріусів та інших посадових осіб. Наприклад, державні нотаріуси за місцем відкриття спадщини як за повідомленнями грома­дян, юридичних осіб, так і за своєю ініціативою вживають заходів до охорони спадщини, якщо це необхідно в інтересах держави, спадко­ємців, кредиторів та ін.

Важливе значення при вчиненні нотаріальних дій має принцип сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав і за­хисті законних інтересів. Згідно з ним нотаріуси та інші посадові осо­би, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані сприяти фізичним та юридичним особам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

У необхідних випадках нотаріуси та інші посадові особи, що вчи­няють нотаріальні дії, на прохання фізичних та юридичних осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, повинні складати проекти правочинів і заяв, виготовляти копії документів і виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

У нотаріальному провадженні забезпечується і принцип державної мови. Відповідно до закону нотаріальне провадження ведеться укра­їнською мовою. Якщо особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів повинні бути перекладені їй нотаріусом або іншою поса-

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

довою особою, що вчиняє нотаріальну дію, або перекладачем, відомим нотаріусові чи посадовій особі, яка вчиняє нотаріальну дію.

У нотаріальному провадженні діє принцип таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержуватися таємниці цих дій. Нотарі­альна таємниця являє собою сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованою особою, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немай-нові права і обов'язки тощо. Довідки про вчинені нотаріальні дії і до­кументи видаються тільки фізичним та юридичним особам, за дору­ченням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На письмову вимогу суду, господарського суду, прокуратури, орга­нів слідства і дізнання довідки про вчинені нотаріальні дії і документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, які знаходяться в їх провадженні.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача.

Правила про додержання таємниці нотаріальних дій поширюють­ся також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків.

Особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством.

^— § 3. Суб'єкти нотаріального процесу

Система суб'єктів нотаріального процесу обумовлена структурою нотаріально-процесуальних правовідносин. Обов'язковим суб'єктом нотаріального процесу є нотаріальний орган — нотаріус або особа, яка виконує нотаріальні функції. Нотаріально-процесуальні відносини складаються у процесі нотаріальної діяльності між нотаріусом, з одно­го боку, і будь-яким іншим суб'єктом процесу — з другого. Інакше кажучи, всі суб'єкти нотаріального процесу з моменту виникнення процесуальних відносин перебувають у правовому зв'язку з нотаріаль­ним органом, мають щодо нього права та обов'язки.

Усі суб'єкти нотаріальних процесуальних відносин залежно від функцій, цілей участі у процесі можуть бути поділені на три групи. Першу складають нотаріальні органи: державні та приватні нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, консульських уста­нов України. 1236

 

Глава LI/. Нотаріальний процес

Другу групу утворюють юридично заінтересовані особи. Виходячи із змісту ч. 5 ст. 8 Закону, це фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або стосовно яких вчинювались нотаріальні дії.

До третьої групи належать особи, які не заінтересовані в результаті нотаріальної справи, але також беруть участь у нотаріальному процесі (експерти, перекладачі, хранителі та опікуни спадкового майна тощо). Мета їх участі у процесі — сприяти нотаріальній діяльності й винесен­ню нотаріусом законного та обгрунтованого правозастосовчого акта.

Нотаріальний орган у процесі посідає особливе становище, здій­снює найбільш активний вплив на його хід, вирішує проблеми засто­сування матеріального права та інші питання.

Заінтересовані особи у нотаріальному процесі поділяються на осіб — ініціаторів процесу, тобто тих, хто порушує нотаріальне про­вадження, звертаючись до нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії, та осіб, які залучаються до процесу нотаріальним органом. Напри­клад, ст. 72 Закону передбачає обов'язкову участь у нотаріальному процесі стягувача, якщо не відбулися публічні торги жилого будинку; ст. 71 — спадкоємців померлого з подружжя при видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя; ст. 63 — усіх спадкоємців при відкритті спадщини.

Існування інституту обов'язкової участі заінтересованих осіб обу­мовлене тим, що вчинення нотаріальної дії може впливати на їхні права та інтереси. Крім того, така участь забезпечує реалізацію безспірного характеру нотаріального провадження: якщо між вказаними особами і ініціатором процесу виникне спір, продовження нотаріального про­цесу стане неможливим, виникне судовий процес. Відсутність між ними спору виключає і звернення з цього приводу до судових органів.

Таким чином, форми вступу до процесу двох зазначених категорій суб'єктів різні, але з моменту, коли вони займають певне процесуальне становище, їх статус є однаковим і визначається юридичною заінте­ресованістю, яка полягає у підтвердженні існування певного юридич­ного факту або наданні юридичної сили і вірогідності діям, що вчиня­ються, з тим, щоб у подальшому мати можливість належним чином реалізовувати суб'єктивні права.

До заінтересованих осіб слід також віднести законних (статті 80, 81 Закону) та договірних (ст. 44 Закону) представників. їх інтерес ви­значається безпосередньо законом (батьки, усиновителі, опікуни, пі­клувальники), договором (адвокати) і є юридичним.

Частіша сьома. Позасудові цивічьні провадження

Незаінтересованими особами в нотаріальному процесі є експерти (ст. 51 Закону), перекладачі (статті 15, 79 Закону), хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно (ст. 61 За­кону), свідки (ст. 94 Закону) та інші особи. Суб'єкти цієї групи не впливають на хід та розвиток процесу, а тільки сприяють діяльності інших учасників тим, що надають необхідний фактичний матеріал чи виконують допоміжні дії, не добиваючись здійснення свого процесу­ального інтересу.