Главная | Обратная связь

Співробітництво у нотаріальній сфері

Нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних до­говорів застосовують норми іноземного права (ст. 98 Закону «Про нотаріат», далі — Закону).

Застосування законодавства іноземних держав з точки зору загаль­них правил, як і інші аспекти вчинення нотаріальних дій з іноземним елементом, здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право», що застосовуєть­ся до питань, які виникають у сфері нотаріального оформлення при­ватноправових відносин з іноземним елементом. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, по­ширюються і на нотаріат, як на інший орган, що має повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню (ч. 4 ст. 4 Закону «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 1 цього Закону зміст терміна «іноземний елемент» визначається як ознака, що характеризує приватноправові відносини і виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридич­ною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє право­відносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права зазначеного Закону, інших за­конів, міжнародних договорів України. Колізійна норма — це норма, що визначає, право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом. Якщо відповідно до цих правил неможливо ви-1256

Глава L1V. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

значити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами.

При визначенні права, що підлягає застосуванню, нотаріус керу­ється тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачене законом.

Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відо­мі праву України або відомі під іншою назвою або із іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення права України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.

При застосуванні права іноземної держави нотаріус встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою засто­сування і доктриною у відповідній іноземній державі.

У літературі неодноразово наголошували на проблемах визначення нотаріусом змісту норм іноземного права. Так, зазначалося, що у зв'язку з тим, що Законом «Про нотаріат» не передбачені чіткі механізми отримання інформації про зміст норм іноземного права, їх тлумачення і практику застосування, нотаріуси позбавлені можливості застосову­вати такі норми, оскільки без попереднього з'ясування їх змісту це буде зробити неможливо. Формальне ж отримання однієї норми іноземного закону на практиці може призвести до необ'єктивного або необгрун­тованого її застосування¹.

З метою встановлення змісту норм права іноземної держави нота­ріус може звернутися в установленому законом порядку до Міністер­ства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Укра­їні чи за кордоном або залучити експертів.

Особи, що є учасниками нотаріального процесу, мають право по­давати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обгрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти нотаріусу у встановленні змісту цих норм.

Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно із законом заходи, застосо­вується право України.

Нотаріус має виходити з того, що правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих від­носин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із Законом «Про міжнародне приватне право», в обхід його положень, є нікчемними.

' Див.: Фурса, С Проблеми застосування норм іноземного права у цивільному і но­таріальному процесах [Текст] / С. Фурса, О. Євтушенко // Юрид. газ. - 2003. - 24 груд.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відпо­відно до норм цього Закону.

Нотаріус застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних право­відносин право України, крім випадків, якщо застосування права іно­земної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України.

Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаєм­ності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.

Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках за­стосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідноси­нами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, за­стосовується право України. При цьому відмова у застосуванні права іноземної держави не може грунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

Чинне нотаріальне законодавство врегульовує деякі процедурні особ­ливості вчинення окремих нотаріальних дій з іноземним елементом.

Так, відповідно до ст. 99 Закону дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному гро­мадянинові після смерті громадянина України, а також із видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України (розділи 20-22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України¹).

Одержавши повідомлення про смерть громадянина іноземної дер­жави, з якою Україною укладено міжнародний договір, що містить норми про охорону спадкового майна, державні нотаріальні контори, керуючись відповідним договором, у разі, якщо на території України є майно померлого, вживають необхідних заходів щодо охорони спад­кового майна, визначають розмір і вартість спадкового майна, з'ясовують коло спадкоємців, перевіряють, чи є заповіт і негайно повідомляють про це дипломатичне або консульське представництво держави, гро­мадянином якої є померлий.

Якщо міжнародним договором ведення справи про спадщину від­несено до компетенції установ іноземної держави, громадянином якої

¹ Офіц. вісн. України. - 2004. - № 10. - Ст. 639. 1258

 

Глава L1V. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

є померлий, то спадкове рухоме майно може бути передане нотаріусом дипломатичному або консульському представництву цієї держави за її вимогою.

Нотаріус може вчинити в інтересах громадянина України, якщо це передбачено міжнародним договором за участю України, і таку нота­ріальну дію, як розкриття та оголошення заповіту. Згідно з міжнарод­ним договором, якщо заповіт, складений за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, після смерті заповідача подається нотаріусу для розкривання і оголошення, нотаріус оголошує зміст за­повіту і складає протокол про його стан і зміст. У протоколі вказують­ся дата та місце складання протоколу, дата посвідчення заповіту, пріз­вище, ім'я, по-батькові особи, яка його подала, стан документа (був він поданий запечатаним чи відкритим; чи були в ньому закреслені місця, виправлення або інші недоліки).

Протокол підписується нотаріусом і особою, яка подала заповіт. Цими самими особами підписується кожний аркуш заповіту. Якщо заповіт зберігався у нотаріуса в запечатаному вигляді, всі зазначені вище дії нотаріус провадить одноособово. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог міжнародного догово­ру — копія протоколу та оригінал заповіту. Указані документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній устано­ві іноземної держави за правилами виконання доручень.

У порядку правонаступництва¹ на території України є чинними договори, укладені колишнім СРСР:

- з Угорщиною — про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і трудових справах;

- з Фінляндією — про правовий захист і правову допомогу у ци­вільних, сімейних і кримінальних справах;

- з Алжирською Народною Демократичною Республікою — про взаємне надання правової допомоги;

- з Республікою Кіпр — про правову допомогу у цивільних і кри­мінальних справах.

Крім того, до держав, з якими Україна має двосторонні (багато­сторонні) угоди про відмову від легалізації офіційних документів, належать Албанія, Болгарія, В'єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка, Куба, Монголія, Польща, Румунія, Словенія, країни, які утворилися на території колишньої Югославії, Чехія, Литва, Латвія,

¹ Про правонаступництво [Текст]: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 1991.-№46.-Ст. 617.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

Естонія, Російська Федерація, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова, Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Азер­байджан.

Питання надання правової допомоги між державами — учасниця­ми СНД врегульовані Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаною 22 січня 1993 р. у м. Мінську¹. Зазначена Конвенція ратифікована Україною 10 листопада 1994 р. із деякими застереженнями:

- Україна бере на себе зобов'язання по наданню правової допо­моги в обсязі, передбаченому ст. 6 Конвенції, за винятком визнання та виконання виконавчих написів;

- Україна бере на себе зобов'язання визнавати та виконувати рі­шення, постановлені на територіях держав — учасниць Конвенції, передбачені п. «а» ст. 51 Конвенції, за винятком нотаріальних актів по грошових зобов'язаннях.

Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджи­кистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменією.

Громадяни кожної із держав — учасниць цієї Конвенції (далі — Договірні Сторони), а також особи, що проживають на їхніх територі­ях, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін стосов­но своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і, власне, громадяни Договірної Сторони.

Як передбачено ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, документи, які на території однієї із країн, що домовилися, виготовлені або по­свідчені установою або спеціально на це уповноваженою особою у межах їх компетенції і за встановленою формою та скріплені гербо­вою печаткою, приймаються на території інших сторін, що домовили­ся, без будь-якого спеціального засвідчення.

Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розгляда­ються як офіційні документи, користуються на територіях інших До­говірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

¹ Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у ци­вільних, сімейних і кримінальних справах [Текст] : Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 46. - С 417.

 

Глава LIV. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

Правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно до зазначеної Конвенції здійснюють установи юстиції До­говірної Сторони.

Сучасна міжнародна нотаріальна практика містить й інші прикла­ди унормування питань міжнародного співробітництва в галузі нота­ріату і, зокрема, міжнародного ефекту певної нотаріальної дії і визнан­ня виконавчої та доказової сили нотаріального акта на міжнародному рівні. Так, згідно з Брюссельською конвенцією від 27 вересня 1968 р. (до якої було внесено зміни у 1978 p.), нотаріальна дія має виконавчу силу в усіх країнах Європейського економічного співтовариства неза­лежно від того, в якій із них вона була здійснена. Брюссельська конвен­ція застосовується в галузі цивільного і торговельного права. 16 верес­ня 1998 р. у м. Лугано (Швейцарія) було прийнято конвенцію, згідно з якою нотаріальні документи, оформлені за кордоном, приймаються до виконання у Швейцарії. Таким чином, вони визнаються швейцар­ським правом і прирівнюються до судових постанов, хоча у самій Швейцарії немає нотаріальних дій з виконавчими написами, які б здій­снювалися згідно з нормами швейцарського права. Брюссельська конвенція від 25 травня 1987 р. передбачає відміну будь-якого роду легалізацій, підтвердження справжності та офіційної сили документа, який видали в іноземній державі, і прирівняних до них формальностей для документів, які нотаріально засвідчені і мають доказову силу, ви­знану на міжнародному рівні.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного до­говору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріу­сів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Порядок зносин нотаріусів з іноземними органами юстиції визна­чається законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Нотаріуси у випадках, передбачених договорами про правову до­помогу, зносяться з консульськими представництвами безпосередньо, якщо консульський округ даного консульського представництва зв'язаний з територією їх діяльності. В інших випадках зносини орга­нів нотаріату з консульськими і дипломатичними представництвами здійснюються через Міністерство закордонних справ України.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

^мнм § 2. Міжнародний обіг нотаріальних актів

Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють на документах посвідчувальні написи у формі, передбаченій іноземними законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Нотаріальне оформлення документів, призначених для дії за кор­доном, провадиться з урахуванням права тієї держави, до якої вони мають подаватися.

Як правило, документи, складені з додержанням вимог іноземного права, своєю незвичною юридичною термінологією і використанням юридичних формул суттєво відрізняються від документів, прийнятих у правовому обігу України. Зокрема, вони можуть мати незвичні за­головки (наприклад, афідевіт, сертифікат, ретейнер, повноваження, дід тощо), містити незвичний для українського законодавства текст. Так, афідевіт — це письмова урочиста заява; сертифікат — свідоцтво, по­свідчення, довідка; декларація — заява; повноваження — доручення; ретейнер — попередній договір про оплату; статутна декларація -урочиста заява; дід (документ за печаткою) — одностороння угода про відчуження нерухомості, передача абсолютного права власності на нерухомість.

Відрізняються документи і за своїм змістом. Наприклад, доручення, призначене для вчинення дій за кордоном, може включати невідомі українському праву повноваження на здійснення суб'єктивних прав: н;і продаж фірми з усіма її атрибутами, промислового підприємства тощо.

До найбільш поширених документів, призначених для дії за кор­доном, належать різного роду документи, зокрема, довідки: про те, що особа на території України засудженою (за кримінальними справами) не значиться та в розшуку не перебуває; з місця проживання; медична довідка (форма № 082-у); з місця роботи; з місця навчання. Крім того, нотаріальна практика передбачає посвідчення таких документів, що призначені для дії за кордоном, як заяви, афідевіти: про підтвердження сімейного стану з метою реєстрації шлюбу в іншій державі; про сімей ний стан у справі відшкодування шкоди родичам, законним спадкоєм­цям громадянина України, померлого в іншій державі тощо.

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав нотаріусами в межах їх ком­петенції можуть оформлятися: дозволи батьків на укладення шлюбу

 

Глава LIV. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

їх сина (доньки) з іноземцем; дозволи на постійне місце проживання за кордоном; дозволи батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон; дозволи (у вигляді заяви) батьків на усиновлення їх дітей і зміну прізвища, ім'я та по батькові і т. ін.

Дозволяється засвідчувати справжність підпису громадянина на будь-яких заявах, документах, необхідних для подання до суду або іншої компетентної установи іноземної держави для підтвердження обставин, право посвідчення яких за законодавством України належить лише державному органові (час народження, смерті, укладення шлю­бу, факт родинних відносин тощо).

У разі звернення фізичних або юридичних осіб щодо оформлення документів, призначених для дії за кордоном, нотаріус повинен спри­яти здійсненню їх прав та захисту законних інтересів (ст. 5 Закону), роз'яснити, що вони вправі звернутися за правовою допомогою до адвокатських об'єднань та адвокатів, які спеціалізуються з питань міжнародного права (Укрінюрколегія, Міжнародна адвокатська компа­нія Бі.Ай.Ем., Спеціалізоване об'єднання адвокатів з іноземних справ «Українська правнича колегія» тощо).

Документ, призначений для дії за кордоном, викладається україн­ською мовою. На прохання фізичних чи юридичних осіб може бути оформлений його переклад іноземною мовою за правилами засвідчен­ня вірності перекладу документа з однієї мови на іншу мову. Зокрема, текст перекладу може бути викладений окремо від тексту документа. У такому випадку перекладається весь текст документа, включаючи посвідчувальний напис нотаріуса. Під текстом перекладу вчиняється посвідчувальний напис нотаріуса українською мовою. Переклад, що зроблений на окремому аркуші, підшивається до документа і скріплю­ється підписом нотаріуса.

Також здійснюється викладення текстів документів та перекладу на одному аркуші. У цьому випадку на лівій стороні аркуша вміщуєть­ся текст документа українською мовою, а переклад — на правій. Під українським та іноземним текстами нотаріусом вчиняється один по­свідчувальний напис українською мовою про посвідчення або засвід­чення документа. Одночасно в посвідчувальному написі зазначається про засвідчення вірності зробленого нотаріусом перекладу чи про за­свідчення справжності підпису перекладача.

При оформленні документів, призначених для дії за кордоном, нотаріуси повинні враховувати деякі особливості їх складання та оформлення.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

Так, у текстах довіреностей, повноважень, афідевітах тощо, крім прізвища, ім'я та по батькові, які мають бути записані згідно з паспор­том, може бути також зазначено, під яким прізвищем, ім'ям громадянин відомий в іноземній державі.

У тексті оформлюваних документів нотаріусом зазначається По­сольство або компетентні органи країни, до якої звертається заінте­ресована особа.

Для деяких країн у довіреностях, свідоцтвах про посвідчення фак­ту, що громадянин є живим, крім звичайних реквізитів іноді може за­значатися громадянство чи національність, рік народження, сімейний стан, професія тощо.

Документи (листи, фотокартки, квитанції та ін.), що додаються до афідевіту на підтвердження викладених у ньому фактів, підшиваються перед афідевітом. Згідно з вимогами деяких країн наявність цих до­датків повинна бути застережена в посвідчувальному написі.

Іноді вимагається подання двох і більше примірників документа, наприклад, довіреності. У такому випадку нотаріус вправі посвідчити дві довіреності однакового змісту, але кожна з них реєструється в рс» стрі для реєстрації нотаріальних дій під самостійним номером. У спра­вах нотаріуса залишається один примірник довіреності, на якому за­значаються відповідно два реєстрових номери.

Іноземним правом може бути передбачений і особливий порядок підписання документів. Так, на довіреностях, заявах та інших доку­ментах громадянину необхідно написати у рядок згідно з даними паспорта своє прізвище, ім'я та по батькові у тій послідовності, ЯКА зазначена у тексті документа, а потім розписатися. У разі, коли доку­мент викладено двома мовами — українською та іноземною — підпік-у зазначеному вище порядку має бути зроблений під обома текстами по ширині аркуша.

На довіреності, афідевіту, заяві тощо, призначених для дії в США, Канаді та деяких інших країнах, неписьменний громадянин проставляє під текстом документа три хрести. При цьому мають бути присутні дві свідки, які підписуються із зазначенням повністю свого прізвищ.і імені та по батькові.

Посвідчувальні написи на документах, складених з урахуванням вимог іноземного права, вчиняються, як правило, за формами, перс і баченими чинним законодавством. Проте деякі документи оформ і я ються без вчинення на них звичайного для українського права пост і чувального напису. Як приклад можна навести дід, що оформляє! ься

 

Глава LIV. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

для ведення справ із відчуження нерухомості в США. Документ ви­кладається англійською мовою на спеціальному типографському блан­ку. Особа, від імені якої він оформляється, розписується в певному місці діда. На підтвердження його оформлення розписується і нотарі­ус та проставляє на ньому відбиток печатки. Посвідчувальний напис на діді не проставляється, але до нього додається зроблений переклад українською мовою, який підписується особою. Нотаріус вчиняє на перекладі посвідчувальний напис про посвідчення діда. Переклад у встановленому порядку прикріплюється до діду.

У такому ж порядку проводиться оформлення формулярів для пенсійного забезпечення, розписок на одержання грошових сум та звільнених розписок.

Нотаріус зобов'язаний забезпечити належну культуру оформлення документа. Переклади мають бути надруковані, не допускається на­писання тексту від руки. На нотаріально оформлюваних документах, призначених для дії за кордоном, прокреслення не проставляється.

Документи, що видані та мають юридичну силу на території од­нієї держави, можуть використовуватись на території іншої держави тільки після їх відповідного засвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Існує два способи такого засвідчення: консульська легалізація та проставляння апостилю.

Консульська легалізація офіційного документа означає перевірку його відповідності чинному законодавству України або держави пере­бування, встановлення та посвідчення дійсності документа або справ­жності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ або засвідчила попередній підпис, а також дійсності відбитку штампу, печатки, якими скріплено документ.

Консульська легалізація вимагає обов'язкового посвідчення до­кументів компетентними органами України з подальшим засвідченням у консульській установі тієї держави, де має бути представлений цей документ. Слід зазначити, що документ, який пройшов всі етапи за­свідчення, є офіційним лише для тієї країни, консульська служба якої його легалізувала.

З метою спрощення процесу визнання іноземних документів, 5 жовтня 1961 р. у Гаазі (Королівство Нідерландів) підписано Конвенцію, що відміняє вимогу легалізації іноземних документів. 10 січня 2002 р. Верховною Радою України прийнято Закон № 2933-ІН «Про приєднан­ня України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

офіційних документів»¹, відповідно до якого Україна приєдналася до цієї Конвенції. Чинності для України вона набула 22.12.2003 р.

При застосуванні Гаазької конвенції виконується процедура про­ставляння апостилю на офіційних документах компетентними органа­ми України для представлення їх на території держав — учасниць Конвенції.

Апостиль — це спеціальний штамп у формі квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам, який засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписувала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріпле­но документ.

В Україні розмір спеціального штампу апостиля встановлено 10x10 см.

Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції, апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з доку­ментом; він повинен відповідати зразку, що додається до Конвенції. При цьому текст Конвенції, а отже, і зразка апостилю, викладено фран­цузькою та англійською мовами. Однак апостиль може бути складений офіційною мовою органу, що його видає. Типові пункти в апостилі можуть бути викладені також другою мовою. Заголовок має бути ви­кладений французькою мовою.

Відповідно до статей 3, 4 і 6 Конвенції, що скасовує вимогу лега­лізації іноземних офіційних документів, Кабінет Міністрів України своєю постановою № 61 від 18.01.2003 р. «Про надання повноважень на проставляння апостилю, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації офіційних документів» надав повноваження на про­ставляння апостилю таким відомствам:

Міністерству освіти і науки, молоді та спорту — на офіційних до­кументах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами, що стосуються галузі освіти і науки;

Міністерству юстиції — на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформлюються нотаріу­сами України;

Міністерству закордонних справ — на всіх інших видах документів.

Правила проставляння апостилю затверджені спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для

¹ Відом. Верхов. Ради. - 2002. - № 23. - Ст. 153. 1266

Глава LI У. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

використання на території інших держав» № 237/803/151/5 від 5 груд­ня 2003 р. і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2003 р. за №1151/8472.

Не проставляється апостиль на документах, виданих закордонними дипломатичними установами України, адміністративних документах, що безпосередньо стосуються комерційних або митних операцій, до­кументах, що мають характер листування, а також на оригіналах, ко­піях паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних за­собів (технічних паспортів), посвідчень особи, нормативно-правових актів, роз'яснень та правових висновків щодо їх застосування.

Що стосується оригіналів офіційних документів, виданих устано­вами колишніх союзних республік у складі СРСР, то апостиль може бути проставлений тільки на копіях цих документів, засвідчених но­таріусами України у встановленому порядку.

Певними спеціальними правилами характеризується порядок по­свідчення довіреностей за умови, що вони призначаються для дії за кордоном.

За заявою особи, яка видає довіреність, що призначається для дії за кордоном, така довіреність може бути зареєстрована в Єдиному реєстрі довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, відповід­но до вимог Положення про Єдиний реєстр довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, про що нотаріусом зазначається у тексті до­віреності. Довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасу­вання особою, яка видала довіреність, про що може бути зазначено в тексті довіреності.

Дата складання довіреності може бути зазначена на початку або в кін­ці її тексту. Нотаріус вправі посвідчувати довіреність незалежно від тер­міну її дії, або якщо в ній зазначено, що вона дійсна до її припинення.

Законодавством канадської провінції Квебек вимагається, щоб до­віреність, яка видається на ведення спадкової справи (за умови, якщо вона передбачає реалізацію нерухомого майна), була підписана разом з особою, яка її видає, також її чоловіком (дружиною).

Документи, складені відповідно до вимог міжнародних договорів, представляють нотаріусам фізичні та юридичні особи, які беруть участь за кордоном у цивільних та інших правовідносинах.

Відповідно до ст. 100 Закону, документи, складені за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються но-

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

таріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України.

Акт консульської легалізації полягає у вчиненні українським кон­сулом легалізаційного напису на акті (або документі). Процедура консульської легалізації встановлюється Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні та за кордоном, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р.

Наслідки акта консульської легалізації полягають у тому, що нота­ріус набуває права приймати до розгляду відповідний документ (або акт). Однак вона не звільняє його від дотримання загальних правил українського законодавства, що регулюють прийняття документа для вчинення нотаріальної дії. Зокрема, нотаріус повинен зі свого боку перевірити, чи відповідає легалізований документ вимогам законодав­ства (статті 47, 49 Закону).

Прийнятий нотаріусом легалізований документ оцінюється ним на загальних підставах. Легалізаційний напис, вчинений на ньому консу­лом, не надає акту додаткової юридичної сили.

Українське законодавство передбачає можливість встановлення винятків із правил про обов'язкову консульську легалізацію (ч. 2 ст. 100 Закону). Без легалізації приймаються документи, складені за кордоном, у таких випадках, коли це передбачено законодавством України, між­народними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (або щодо яких держава Україна визнала себе право­наступником).

■ні— § 3. Міжнародний союз нотаріату

Аналіз українського нотаріального законодавства з точки зору від­повідності його основним стандартам вільного нотаріату дозволяє виснувати, що нотаріат України перебуває у стані реформування і тяжіє до класичної моделі нотаріату, яка вже досить давно набула поширен­ня і успішно функціонує сьогодні у багатьох країнах світу, які об'єдналися в Міжнародний союз нотаріату.

Союз був утворений 2 жовтня 1948 р. у м. Буенос-Айресі (Арген­тина) на зустрічі представників національних нотаріальних організацій і спочатку нараховував 19 учасників. У наш час Міжнародний союз нотаріату об'єднує понад 70 країн світу. Це країни південної та Цен-1268

Глава LIV. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

тральної Америки, Франція, Іспанія, Португалія, Швейцарія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Італія, Японія, Ватикан, Туреч­чина, Греція, Кот д'Івуар, Марокко, Сенегал, деякі східноєвропейські країни: Російська Федерація, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Словенія, американський штат Луїзіана, канадська провінція Квебек та ін.

Міжнародний союз нотаріату (далі — МСН) являє собою всесвітнє об'єднання національних нотаріальних організацій (міжнародну неуря­дову організацію), що об'єднує країни, де поширене законодавство про нотаріат класичної школи як результат рецепції римського права.

Основною метою діяльності цього Союзу є поліпшення нотаріаль­ної діяльності в різних країнах світу. Він покликаний сприяти тіснішо­му співробітництву національних організацій нотаріусів при збережен­ні їх незалежності.

Відповідно до ст. 1 Уставу МСН, його головними завданнями є сприяння, координація та розвиток нотаріальної діяльності у між­народній галузі, забезпечення незалежності професії нотаріуса на благо кожного й усіх.

З метою досягнення зазначених завдань Союз представляє нотаріат у міжнародних організаціях і співпрацює з ними, вивчає окремі правові проблеми та підтримує дослідження і роботи в галузі уніфікації законо­давства про нотаріальну діяльність, реєструє та супроводжує законодав­чу діяльність у цій галузі, поширює принципи вільного нотаріату, орга­нізовує міжнародні конгреси, приділяє особливу увагу нотаріусам тих держав, в яких ще відсутня професійна регламентація, а також вступає у відносини з організаціями, чиї системи складення документів і по­свідчення беруть своє походження не з класичної моделі нотаріату.

Управління МСН здійснюється таким чином. Вищим органом є збори нотаріатів — членів Союзу. Кожен член зборів має право голо­су. Постійно діючим виконавчим органом Союзу є рада, яку очолює президент. Сприяння в роботі президентові надають: віце-президент у справах Північної та Центральної Америки, а також країн Карибсько­го басейну, віце-президент у справах Африки, скарбник, секретар, 12 радників, постійний секретар у справах Африки, постійний секретар у справах Європи, президент постійно діючого міжнародного обміну, постійний скарбник, керівник адміністративного персоналу.

У Союзі існує низка спеціальних комісій, утворених за тематични­ми і регіональними принципами.

Так, Комісія у справах міжнародного нотаріального співробітни­цтва опікується нотаріусами за межами Союзу, а також державами,

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

в яких нотаріати або взагалі відсутні, або засновані на принципах, що відрізняються від принципів організації вільного нотаріату. У своїй роботі Комісія має за мету налагодження контактів із державними органами та установами, а також переконання їх у важливому значен­ні складання надійних реєстрів для функціонування ринкової економі­ки. Ця Комісія презентує нотаріуса класичної моделі як путівника і гаранта стабільного й економічно захищеного приватноправового порядку. Робота Комісії за останні роки дала неабиякі результати. Так, у 1992 р. шість африканських нотаріатів стали членами МСН. У зв'язку з політичними змінами у країнах Центральної та Східної Європи, під­няттям «залізної завіси» діяльність комісій поширилася і на цей регіон. Членами МСН стали польський та угорський нотаріати, нотаріат Чехії та Словенії, 1995 р. — російський нотаріат, а також нотаріати Латвії, Литви, Естонії.

Предметом діяльності комісій у справах Америки, Африки, Європи та Середземномор'я є, відповідно, організація та розвиток нотаріату і вирішення питань здійснення нотаріальної діяльності у своїх регіонах. Наприклад, Комісія у справах Європи та Середземномор'я опубліку­вала роботу, присвячену порівняльному аналізу національного законо­давства, що регулює майнові відносини подружжя, питання спадкоєм­ства, а також правовий статус нотаріуса в різних європейських краї­нах — членах МСН тощо. Також видані (десятьма мовами) уніфіковані тексти різних типів довіреностей.

Процеси європейської інтеграції та утворення Європейської Еко­номічної Спільноти зумовили утворення в межах МСН спеціальної Комісії з розгляду питань європейського права. Комісія, у якій на пра­вах спостерігачів співпрацюють представники юридичних товариств Англії та Уельсу, Шотландії та Ірландії, а також лондонських нотаріа­тів, Національного товариства Англії та Об'єднання нотаріусів Ірлан­дії, надала численні дослідження порівняльно-правового характеру, що висвітлюють діяльність різних компаній і товариств. Важливою сферою роботи комісії є розгляд правових питань, у тому числі тих, що стосуються нерухомості, підприємницької діяльності. У велико­масштабному дослідженні комісія пропонує ввести єдине європейське заставне право — євроіпотеку.

Одним із найважливіших напрямів діяльності МСН є організація міжнародних конференцій і конгресів. На підставі ґрунтовних письмо­вих повідомлень з окремих країн приймається рішення про необхід­ність обговорення найбільш актуальних і складних питань організації

Глава LIV. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

нотаріату та здійснення нотаріальної діяльності. Для вирішення цих питань і пошуку рішень приблизно раз на три роки збираються нота­ріуси держав — членів Союзу та обговорюють в окремих комісіях нагальні проблеми.

Наприклад, XXII Міжнародний конгрес латинського нотаріату, присвячений п'ятдесятиріччю МСН, працював з 27 вересня до 2 жов­тня 1998 р. у Буенос-Айресі. Предметом обговорення були такі най­важливіші теми, як «Нотаріус і держава», «Нотаріус і права людини», «Питання нотаріальної етики». Також порушувалися питання щодо ролі цивільно-правового нотаріату в реалізації вимог держави, особ­ливо у сферах управління та оподаткування; основних прав людини та призначення нотаріату; кодексу етики нотаріуса стосовно громадян, колег і держави.

Міжнародний союз нотаріату в аспекті міжнародного приватного права і процесу намагається активно впливати на гармонізацію і уніфі­кацію цивільного права в країнах Європи. У його рамках працюють чисельні комісії, що займаються різноманітними проблемами, напри­клад, Комісія з європейських справ Міжнародного союзу нотаріату працює над створенням системи євроіпотеки, яка заснована на заставній. Ця система не покликана замінити інші іпотеки національного характе­ру, а розглядається як альтернативний варіант до тих, що є.

У зв'язку з рішеннями зустрічі керівників Європейського Союзу в Тампере 15 і 16 жовтня 1999 р. про створення в Європі простору свободи, захищеності і правосуддя Комісія у справах Європейського Союзу займається участю нотаріату в позасудовому вирішенні родин­них конфліктів як посередника і примирителя з метою запобігання конфліктам.

Крім того, у багатьох країнах класичної системи нотаріату, напри­клад у Франції, Італії та Німеччині, нотаріальні акти можуть мати безпосередню виконавчу силу, яка заснована на угоді сторін. Приміром, у Франції документ, що іменується виконавчою копією, виданою но­таріусом на основі нотаріального акта, є підставою для здійснення виконавчих дій судовим виконавцем без рішення суду. Тому Міжна­родний союз нотаріату запропонував надати таким нотаріальним актам з виконавчою силою транснаціонального характеру, включаючи їх у про­ект міжнародної Конвенції про визнання судових рішень у цивільних і комерційних справах. У цьому зв'язку становить інтерес Резолюція Європейського парламенту A3 0422/93 «Про положення і організацію нотаріату в 12 державах — членах Співтовариства», в якій сформульо-

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

вана пропозиція використовувати правові інструменти Договору про ЄС і Брюссельської конвенції 1968 р. про взаємне визнання і виконан­ня судових постанов для забезпечення взаємного визнання нотаріаль­них актів без зайвих формальностей.

Міжнародний союз нотаріату має статус неурядової організації і допущений на правах спостерігача в Організацію Об'єднаних Націй. Крім того, Союз активно співпрацює з цілою низкою міжнародних організацій. Так, у грудні 1998 р. було підписано угоду про співпрацю МСН з Міжнародною асоціацією юристів, що передбачає спільну ро­боту у сфері вирішення юридичних питань з ряду напрямів: щодо міжнародного комерційного арбітражу; щодо діяльності нотаріату; щодо укладення контрактів з допомогою електронного та інших видів зв'язку; здійснення правосуддя; міжнародного приватного права та різних методів регіональної інтеграції; позаправових способів вирі­шення спорів тощо.

Міжнародний союз нотаріату уклав також угоду з Міжнародним союзом суддів. Метою співпраці є встановлення здорової та нормалі. но діючої системи правосуддя, враховуючи забезпечення її доступі ни­ті для всіх громадян. У межах укладеної угоди сторони на постійній і регулярній основі розвивають обмін інформацією про свою діяльнії- ГЬ обмінюються документами конгресів, семінарів і колоквіумів з питані. що їх цікавлять. На конгресі Міжнародного союзу суддів (1989 р.) за нотаріатом було офіційно визнано здійснення функції попереджував п. ного правосуддя.

Так, у резолюції, прийнятій на цьому конгресі, зазначалося: «Вра­ховуючи, що у країнах з цивільним законодавством, де існує вільним нотаріат:

- нотаріус є посадовою особою, яка своїми порадами безпристрас­но інформує сторони про природу та юридичні наслідки договорів, які вони мають намір укласти;

- виконуючи цю роль, нотаріус стає особою, яка попереджує ви­никнення спірних питань;

- договір, посвідчений нотаріусом, спрощує процедуру доказ) вання;

- нотаріус представляє сторони в суді з питань окремого прова дження;

- на нотаріуса покладений також обов'язок вчинювати різні судові дії, такі як складення описів, розподіл майна, опечатування майна тощо,

¹²⁷²

Глава LIV. Взаємодія національного та іноземного нотаріату

ми бажали б, щоб діяльність нотаріуса отримала більш міцні осно­ви і щоб використання нотаріату було визнано і набуло підтримки».

Міжнародний союз нотаріату підтримує тісні зв'язки з радою Європи. Ними спільно проведені численні заходи у реформованих європейських країнах. Міцні робочі контакти є в Союзу і з Європа-ламентом. Процес змін, що зачепив ряд держав Європи після 1989 p., зумовив розробку Радою Європи програми співробітництва щодо проведення законодавчих реформ і забезпечення процесу зближення систем національного законодавства з європейськими нормами та стандартами.

На конференції нотаріатів Європейського Союзу, що проходила в межах цієї програми у 1995 p., був прийнятий Етичний кодекс нота­ріусів Європи. Приводом його розробки та прийняття, як зазначено у самому Кодексі, стало постійне зростання економічного та право­вого обігу, що виходив за межі національних кордонів.

Розширення та поглиблення процесу європейської інтеграції, роз­виток загальноєвропейського ринку привели до необхідності вдоско­налення правового захисту учасників правовідносин, що перебувають за межами національних кордонів. Усе частіше нотаріуси стикаються з необхідністю укладення нотаріальних документів, що стосуються правовідносин, які регулюються нормами інших держав.

У результаті проведення порівняльного аналізу національних норм, що регулюють нотаріальну діяльність у різних країнах Європи, націо­нальні організації нотаріусів прийняли рішення напрацювати загальні правила, спрямовані на гармонізацію нотаріальної діяльності неза­лежно від національних кордонів і особливостей національного зако­нодавства. Документом, що поєднав ці правила, став європейський кодекс нотаріального професійного права, який закріпив сукупність норм, спільних для всіх нотаріусів Європейського Союзу. Як такі ви­значені:

- лояльність і бездоганний моральний вигляд нотаріуса;

- безпристрасність і незалежність нотаріуса;

- обов'язок дотримуватися тайни нотаріальної дії;

- юридична і технічна компетентність нотаріуса;

- свобода вибору нотаріуса; обов'язок страхування професійної відповідальності нотаріуса.

Таким чином, діяльність Міжнародного союзу нотаріату відіграє величезну роль у розвитку інституту нотаріату в сучасному світі, сприяє уніфікації законодавства про нотаріат.

Частина сьома. Позасудові цивільні провадження

 

Питання для самоконтролю

1. Яким чином нотаріуси застосовують законодавство інозем­них держав?

2. Якою є процедура розкриття та оголошення заповіту, скла­деного за нормами іноземного права?

3. У чому полягає акт консульської легалізації як умова вчи­нення нотаріальної дії?

4. Які документи, складені за кордоном, приймаються нотарі­усом без легалізації?

5. З якими державами Україна уклала договори про правову допомогу у сфері нотаріальної діяльності?

6. У чому полягає сутність забезпечення доказів у порядку нотаріального провадження? За чиєю ініціативою воно про­вадиться?

7. Які є основні способи забезпечення доказів нотаріусом?

8. З якою метою був створений Міжнародний союз нотаріату і які завдання на нього покладені?

9. Якою є роль Міжнародного союзу нотаріату в уніфікації законодавства про нотаріат?

 

Розділ 2