Главная | Обратная связь

Розділ ІІІ. Гурбенський бій

На межі двох областей – Рівненської і Тернопіль­ської – підноситься Крем’янецький кряж, який тягнеться до Крем’янецьких гір.

Та частина Волино­Подільської височини, що біля Мізоча, де відбувалися події, носить ще назву Мізоцький кряж. Саме тут села Буща, Мощаниця, Антонівці, Стіжок, Ступно, Нараїв, що туляться у підгір’ях, серед густих лісів на Мізоцькому кряжі, були основними постачальниками вояків УПА.

Скільки тисяч життів людських загублено по цих лісах! А скільки у ближніх і далеких селах! Ішло полювання на людей. Як справжні загінки звірини, ішли німецькі і радянські облави цими лісами, і якщо підранена жертва виривалася з кільця, вибігала з паленого вогнем лісу, шукаючи порятунку в полях чи в дальніх оселях, – її наздоганяли і добивали. Не було рятунку ні втікачам, ні безневинним у таких селах мешканцям. Полювання ішло на хлопців, на чоловіків. Полювання у всяких формах. То збирали з усього села хлопців у сотню і спеціально вели на кулемет. То збір робили у ярузі і, оточивши, знищували.

То вояки (перебранці) у формі із тризубами на кашкетах, вишикувавши сільських хлопців, дають команду „Лягай” і починають стріляти в потилиці з наганів. Хто зопалу рвонув ­ той утік. А перед Великоднем 1944 року в селах було проведено мобілізацію в УПА. З’являлися в селі люди в формі вояків УПА і наказували всім юнакам прийти в неділю у Гурби. Не забули нагадати: хто посміє не з’явитись – то що на тих чекає...

А наступного дня у Мізоч прибув ешелон з військами, з танками, гарматами. Спочатку люди не надали значення цьому, але коли вирушили в бік Півча, стало зрозумілим, що готується на ліси велика акція. Видно, ті, що проводили мо­білізацію, знали про цю заплановану акцію: разом з ото­ченням армії Енея одночасно схопити у кільце і все чоловіче населення, яке ухилялося від служби у Червоній армії.

Гурби оточували з усіх сторін. Війська НКВД підтя­гувалися з Дубна, з Крем’янця, Острога, Шумська, Здол­бунова. Вього було кинуто 30 тисяч карателів. Було пере­кинуто сюди і загін червоної партизанки, що перейшов із Білорусії.

22 квітня 1944 року багато відділів УПА скупчилося в околицях Майдану та й в інших навколишніх селах.

Війська НКВД тиснули їх зі всіх боків. Вони наступали на ліси з Шумська, Крем’янця, Дубна, Здолбунова, Острога. Загони Української Повстанської Армії опинилися у кепському становищі.

Енкаведисти вирішили затиснути відділи Південної округи УПА у цих лісах і, звужуючи кільце оточення, змусити повстанців до затяжних боїв. Зважаючи на свою чисельну і технічну перевагу, червонопогонники прагнули роз’єднати сили повстанців і винищити їх дотла. Такий котел енкаведистське командування підготувало у районі Гурбівського урочища.

22­-23 квітня 1944 року розгорілися запеклі бої у селах Антонівка, Забара, Андрушівка і Обгів (тепер Соснівка). На той час повстанські відділи під командува­нням полковника Олійника­Енея нараховували понад 5 тис. бійців. Але перед 30­ти тисячною силою військ НКВД, поділеною на 5 бригад, що мали артилерію, танки, авіацію, повстанці змушені були відступати в ліси по лінії Майдан ­ Гурби ­ Мости ­ Нова Мощаниця ­ Обгів. Кільце оточення стискалося. Поза ним залишився лише курінь Трояна, що облаштував добре укріплений табір; курінь розмістився між Дерманем і Бущею. Еней, призначивши командиром з’єднання полковника Миколу Свистуна­ Ясена, віддав наказ не приймати затяжних боїв, а лише вести оборонні, швидкими маневрами прориватися у тил ворога і знову оперувати на теренах відповідно до партизанської тактики, роздроблюючи сили противника.

На світанні курені Бувалого і Довбенка залишили Обгів. Курінні отримали наказ вивести свої відділи лісами на південний схід. Курінь Бувалого зупинився в лісі і зайняв оборону. Ворог пішов облавою. Упівці з командиром прори­ валися на край лісу, недалеко млина, де засіли більшовики з мінометами. Сотня Лугового зайшла в тил. В міномети упівці попали пляшками із запалювальною сумішшю. У цей момент з’явилися танки, але горбиста місцевість недавала можливості танкістам вести прицільний вогонь.

Наступ на сотню Лугового зупинився, і повстанці знову відповзли до лісу. На допомогу Бувалому підійшов курінь Широкого. Розвідка донесла, що попереду ­ велика сила енкаведистів. Курінні ухвалили рішення – не наступати, щоб не нести великих втрат. У старому лісі вони зустріли курінь Дов­бенка, що вів бій. Коли стемніло, повстанці стали на відпо­чинок. Навіть вночі не вщухали бої. На Дубенщину упівцям прорватися не вдалося, тому що війська противника заблокували ліс; вирішили йти на схід, углиб лісу.

Південно­Волинське з’єднання віддало наказ усім повстанським відділам прийняти бій, знайти у ворога слабкі місця і контрударом вирватися з оточення. Шляхів було два: на Крем’янеччину і Полісся. Враховуючи те, що фронт зупинився біля Тернополя і околиці заповнені радянськими військами, Еней із своїми командирами ухвалив рішення – якомога більше сил вивести на Полісся, а на південній Волині залишити менші маневрові відділи, які б несподіваними нападами відвертали увагу ворога відосновних сил.

Командування розробило план кругової оборони. Вже 23 квітня курені зайняли свої позиції і вели бої на південних рубежах. Ліс був оповитий густим димом, більшовики не зважали на втрати, вели атаки за атаками, але успіху не мали. Вночі 25 квітня повстанці пішли в атаку і прорвали заслін НКВД, почали з боями відступати у Суразькі ліси, а основні сили пробилися на схід. У лісах залишилося мирне населення і поранені. У боях загинуло до ста повстанців, втрати НКВД становили понад півтисячі чоловіків. Більшовики жорстоко розправлялися з пораненими і мирними жителями, брали їх у полон і розстрілювали. У Майдані вони зігнали до трьох сотень молодих чоловіків. Більшість з них ховалися у лісі, щоб не йти в Червону Армію; усіх їх колоною під посиленою охороною погнали в Дубно і запроторили до тюрми.