 |
|
ПРО ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ КОЗАЦЬКИХ І ГЕТЬМАНСЬКИХ ЧАСІВ
Сполукою між старо-українським культом Пресвятої Богородиці і новішим, козацької доби і гетьманщини, є теж чудотворні ікони, що їх знаємо з XV-XVIII сторіччя аж кількадесят на всіх українських землях. Козаки не тільки продовжували традицію боротьби з напасниками на Українську Землю, але вони продовжували величавий культ Божої Матері. Ікони св. Покрови красувались на малинових козацьких прапорах, під якими вони виступали в походи, під ними вони вмирали на полях боїв за Бога і Батьківщину. Цю силу, відвагу й жертвенність життя і крови черпав наш нарід у боєвих козацьких рядах, за посередництвом Пресвятої Богородиці, з невичерпних скарбниць небесних ласк.
Всіх ласк милосердя, всіх чудес Божої Матері, що сталися на нашій Землі, ніхто не в силі зчислити; та й не всі вони зареєстровані. Тисячі з них розгубилися в нашій тяжкій історичній мандрівці, а інші тисячі залишилися таємною справою поміж Пречистою і тими, що Вона їм чудесно допомогла, що захороняла їх Своїм омофором перед різнородними Божими допустами...
1. Чудотворна ікона Покрови Матері Божої на Запорозькій Січі. Про велику набожність Запорозької Січі до Пресвятої Божої Матері свідчать історичні факти. Перед кожним походом чи на суходолі, чи по Дніпру, чи по розбурханих хвилях Чорного моря, козаки навколішках вислухували Молебень до Пресвятої Богородиці. З їхніх грудей неслася могутня пісня "Под Твою милость...", і аж тоді виступало Запорізьке військо в воєнний похід. Але і кожний такий похід, чи він був щасливим чи нещасливим, не кінчився інакше, а тільки Молебнем у честь Покрови Божої Матері. І то як тільки переступили браму Запорізької Січі, зараз дякували Пречистій за допомогу й поручали їй душі своїх друзів, що впали на полі бою "за християнську віру, за українську землю".
Та Козацтво не тільки в небезпеці втрати життя йшло до своєї чудотворної ікони Богоматері, але і перед кожним важнішим рішенням, чи то перед радою козацьких старшин, чи перед загальною козацькою радою, вони просили в Неї допомоги. А свою силу, жертвенність життя і крови, черпав наш нарід за посередництвом Покрови Пресвятої Божої Матері. Ця безгранична любов Матері Божої в Запорізькій Січі, дуже гарно висказана словами пісні, з якої наводжу одну стрічку:
"Тебе в піснях славить віками
Наш увесь нарід, в час щастя, бід,
А Твою славу в піснях степами
Ніс гетьман Січі в широкий світ".
Ікона Покрови Божої Матері в Січовій церкві на Запоріжжі дуже оригінальна: На хмарах стоїть Божа Мати, розпростерши свій омофор, а в долі Запорожці з козацькими інсиґніями засилають до Неї свої молитви. По правій стороні Пречистої св. Николай з Євангелієм, а по лівій стороні св. Михаїл з земською кулею. Понад Пречистою напис: "Ізбавлю і покрию люди моя..."
2. Іржавецька Чудотворна ікона Божої Матері, що Її оспівав Тарас Шевченко в чудовій поемі: "Іржавець". Іржавець – село Прилуцького повіту на Полтавщині. З Іржавцем звязані відомі події 1709 року, коли Запорожці в боротьбі проти Москви стали по стороні Мазепи. За те цар Петро І, звелів зруйнувати Запорозьку Січ, що була над річкою Чортомликом, т. зв. Стара Січ. Запорожці мусіли податись під протекторат кримського хана, і пробули під ним аж до 1734 р. Легенда каже, що вони забрали з собою чудотворну ікону Матері Божої. На скитальщині, вони поставили цю ікону в одному шатрі і там молилися до Неї. Повернувшись зі скитальщини в Рідну Землю, принесли з собою чудотворну ікону Богоматері й поставили її в церкві, в Іржавці. У цій іконі Божа Мати плакала, а нарід думав, і так наш поет Тарас Шевченко представив це у своїй поемі, що Божа Мати плакала над недолею України. Ось уривок цієї поезії:
"Мордувались сіромахи, Вернулися Запорожці,
Плакали, – і з ними Принесли з собою
Заплакала Матір Божа В Гетьманщину той чудовий
Сльозами святими; Образ Пресвятої;
Заплакала Милосердна, Поставили у Іржавці
Неначе за Сином, В мурованім храмі,
І Бог зглянувсь на ті сльози Отам Вона й досі плаче
І на Україну... Та за козаками..."
3. Домницька чудотворна ікона Божої Матері. Вона находилася в домницькім манастирі, недалеко міста Березна, в Чернігівщині. Вона появилася на поляні, над берегом річки Домниці. Гетьман Іван Мазепа вибудував на тому місці величаву церкву, замітну ще й тим, що вона мала три престоли і мужеський манастир Рождества Пресвятої Богородиці. Як на нашій землі лютувала чума, обнесено цю ікону в хреснім ході по місті, і чума миттю зовсім вигасла.
4. Чудотворна ікона Пречистої Діви Марії в Каплунівці. Почавши з року 1689, прославилася вона великими чудами. Під час шведсько-московської війни, цар Петро І, вивіз у 1709 р., чудотворну ікону Божої Матері з Каплунівки. Шведські вояки запалили церкву, але церква не горіла. Тоді, бачачи це, гетьман Іван Мазепа сказав пропамятні слова: "І нема її тут, а церкві не дає згоріти! Що ж буде тоді, коли з нею стрінуться?.."
5. Бахчисарайська або Маріюпільська ікона Пречистої Діви Марії, яку навіть Татари шанували і складали щедрі жертви на її окрасу.
6. Чудотворна "Межигірська ікона Божої Матері". Ця ікона була в манастирі у Межигір'ї, над Дніпром, яких двадцять кілометрів від Києва. Запорозька Січ вважалася за парафію межигірського манастиря, бо звідти присилали єромонахів до Січової церкви. Старі Запорожці часто постригалися на старості своїх літ у ченці саме в цьому межигірському манастирі. І там у тій манастирській церкві була ця чудова ікона Божої Матері, що походила з XVII сторіччя.
Тарас Шевченко, в поезії "Невольник", по-мистецьки наслідував кобзарську думу, в якій представляє героя поезії, як попав у неволю і там закутий в тяжких кайданах, летить думками до парафіяльної церкви Запорізької Січі і з глибини серця виявляє свою скаргу й журу:
"Ой, Спасе наш Межигорський,
Чудотворний Спасе,
І лютому ворогові
Не допусти впасти
В турецькую землю, в тяжкую неволю!"
Ось так наш нарід від віків почитає Пречисту Діву Марію як свою Матір, як Царицю Українського Народу.
І це ми всі повинні знати, що нашим обовязком супроти Пресвятої Богородиці є Її почитати. Це повинно бути самозрозуміле, бо їй належиться наша пошана як нашій Владичиці. Вже те, що Вона є Матірю Божого Сина, промовляє за тим, шо їй належиться наше почитання.
Та що ж, були такі люди, а ще й тепер є таких багато, що не хочуть почитати Пресвятої Богоматері. Що більше, вони ще й гіршаться тим, що ми почитаємо Пресвяту Божу Матір, бо кажуть, що ми повинні віддати всю нашу честь тільки Богові. Однак вони зле роблять і зле говорять!.. Бо скажіть самі: Чи можете уявити собі Христове Рождество без Богородиці?.. Чи можна уявити собі діло нашого відкуплення без Богородиці?.. Де тільки бачимо Христа, як Він виявляє людям свою любов і доброту, там всюди при Нім бачимо і Його Пресвяту Матір. Коли, отже, віддаємо честь Христові, не забуваймо Його Матері, прославляймо Її, бо з Неї народився Христос. Тому зле роблять ті, що не хочуть почитати Пресвяту Богородицю, ба, ще й бачать в тім щось злого, коли інші віддають Матері Божій належну пошану.
Сьогодні ввесь світ прославляє Пресвяту Божу Матір. А ми, Українці, маємо за собою традицію особливішого почитання Божої Матері. Всю свою надію на краще майбутнє нашого народу складаймо в руки Божої Матері, як про це глибока віра подиктувала нашому генієві Шевченкові в оцих його безсмертних стихах:
,,Все упованіє моє
На Тебе мій пресвітлий раю,
На милосердіє Твоє,
Все упованіє моє
На Тебе, Мати, возлагаю".
Не менше щиро за Шевченка, молиться до Матері Божої й Іван Франко у своїй поемі "Рука Івана Дамаскина". Іван Дамаскин – це символ нашого народу, це символ усіх людей скалічених людськими недосконалостями, людськими нахилами до гріха. Поет посилає усіх перед ікону Богоматері, до джерела найліпшого лікування. Іван Дамаскин з відтятою рукою, це символ кожного духового чи фізичного каліцтва людини, в імя яких поет покорюється:
,,Маріє, небесня леліє! Це я,
Що цією рукою своєю
На честь Твою стільки похвальних пісень
Описав, ось корюсь перед Тобою!
Та враз засіяла каплиця уся
Марія з ікони вступає".
І руку відтяту Марія взяла
До рани її приложила
І враз здоровіська рука та була..."
А скільки ж кожному з нас Пречиста Божа Мати випросила різнородних ласк. Та опіка, Покров Пречистої і нині не перестає діяти бо Вона добре знає, що сьогодні більше треба нам Її, як колибудь в іншому часі. То ж прибігаймо до Божої Матері, часто-якнайчастіше! Їй доручаймо нашу долю, і благаймо – хай візьме нас під свою милість.