 |
|
ПРО ЧУДОТВОРНУ ІКОНУ БОЖОЇ МАТЕРІ В МАРІЯ ПОВЧ НА ЗАКАРПАТТІ
Марія Повч лежить у Савольщині, в Карпатській Україні. Є там гарний манастир з церквою св. Михаїла. В тій церкві находилася славна на всю Европу чудотворна ікона Божої Матері. Ікона ця належить до т. зв. плакучих ікон.
Історія її така: В 1676 році замовив собі один селянин ікону Божої Матері. Вона мала бути намальована на дошці. Але кошти малювання були для нього задорогі і він її не викупив. Незабаром купив її інший селянин: Лаврентій Гурта, що подарував її до українсько-католицької церкви в селі Повч. Ікону поставлено в церкві, але двадцять літ вона була в тій церкві без особливішого почитання, поки Сама Пресвята Божа Мати притягнула до себе увагу цього світу. Дня 4 листопада 1696 р., люди, що були в церкві на Богослуженню, побачили сльози в очах Божої Матері, зображеної на цій іконі, і цей плач ікони Божої Матері тривав з перервами до 8 грудня 1696 р. Єпископ вислав комісію, що основно провірила всі ці численні чуда, що діялися перед іконою Богоматері, та зокрема сам плач ікони. Комісія ствердила, що причиною сліз є тільки надприродна сила, що всі ті чуда справді є чудесною допомогою Пречистої Божої Матері через цю ікону. Після того змінено назву села Повч на Марія Повч, а ікону проголошено чудотворною. І так місцевість Марія Повч сталася осередком побожних паломництв нашого народу.
Недалеко Марія Повч стояло цісарське австрійське військо, під командою найвищого вождя, графа Корбеллі. Коли вістка про плач ікони дійшла до нього, та ще й із тим поясненням, що з огляду на велике зимно, що тоді там було, так що в церкві вино і вода замерзали в часі Служби Божої, а сльози все проливалися, тоді генерал граф Корбеллі зі своїм генеральним штабом і численними старшинами та військом прибули до села Марія Повч, щоб наочно переконатися. Ця ікона була в іконостасі. Граф Корбеллі здіймив цю ікону і докладно оглянув її з усіх сторін, чи нема тут якогось підступу, якогось обману. Також інші високі старшини оглядали цю ікону, але не найшли нічого підозрілого. В часі цих оглядин ікона дальше плакала. Рівнож церковна комісія, вислана єпископом з міста Єґер, розслідила все якнайточніше. Всі свідки, між ними і граф Корбеллі і старшини, під присягою зізнали, що бачили сльози, спливаючі з очей Матері Божої, чого в природний спосіб не можна ніяк пояснити. Граф Корбеллі, написав негайно до Відня, до австрійського цісаря Леопольда І. Цісар Леопольд І, на прохання своєї дружини Єлеонори, звелів свому генералові Еммерихові, графові Чакі, перевезти чудотворну ікону Божої Матері з Марія Повч до Відня, а копію цієї ікони залишити в Марія Повч.
Коли граф Чакі прийшов до церкви, щоб забрати ікону Божої Матері, між старшинами, що йому товаришили, був один завзятий лютеранин, який насміхався з "легковірности" генерала, та кпив собі з Божої Матері. Хоч усі признавали, що бачать сльози, він однак не хотів вірити. Він сміявся з них і говорив, що їм привиджуються сльози. З насмішкою приступив ближче і з погордою ткнув рукою в ікону. В тій хвилині його рука стала спараліжована. Ікона затемнилася так, що не було видно лиця Матері 'Божої. Тоді цей лютеранин впав на землю і почав кричати: "Вона мене покарала за зневагу!.." Товариші його приступили до нього і перестрашені ствердили, що рука в нього справді спараліжована. Тоді лютеранин почав голосно просити в Божої Матері прощення: "Ах, Пані! Прости мені зневагу! Я Тебе щиро перепрошую і благаю прости мені! Я обіцюю поправитися і буду Тебе любити все своє життя, але уздорови мене нещасного!"
Мати Божа вислухала цієї молитви і простила йому свою зневагу. В одній хвилині його рука ожила, він встав з землі та поклонився святій іконі Богоматері. Відтак вирікся лютеранської релігії і став ревним католиком.
В 1697 році граф Чакі переніс чудотворну ікону до Відня. Цілий Відень – цісар і цісарева – все вище і нижчеДуховенство і тисячі-тисячі народу вийшли назустріч чудотворній іконі Божої Матері. Загриміли канони і моздірі, у всіх церквах задзвонили дзвони, а нарід вітав Пресвяту Богородицю у Її чудотворній іконі найкращими піснями, зложеними у Її честь.
Тридцять днів обносили цю ікону в Відні від церкви до церкви, а найторжественніша процесія була подякою за перемогу Євгена кн. Савойського над Турками, під Зентою 11. IX. 1697 р. Відтак приміщено цю чудотворну ікону иа стало в соборі св. Стефана, де вона й досі перебуває.
Є такий побожний переказ в народі, що як перевозили цю чудотворну ікону Божої Матері з Марія Повч до Відня, то на відпочинок були задержалися в селі Барца, де оо. Єзуїти з Кошиць спровадили славного мистця-маляра, який відмалював три репродукції цієї чудотворної ікони: одну для церкви в Кошицях, в якій працювали ОО. Єзуїти, другу для каплички села Шариської столиці, Кшифалу, а третю передано для манастирської церкви в Марія Повч.
Та хоч ікону Матері Божої перенесено до Відня, то Божа Мати вибрала собі не столичний Відень, але простеньке село Повч. Там копія первісної ікони Матері Божої вдруге заплакала в днях 1, 2 і 5 серпня 1715 р. Місцевий парох, о. Михайло Папп, відправляв Службу Божу з дяком Іваном Мольнаром. В час читання св. Євангелії побачив дяк сльозу під оком Пресвятої Богоматері в іконі. Зараз після Служби Божої приступив він до о. Пароха і каже: "Отче Духовний, на іконі Матері Божої видно каплю!" Поглянув о.Парох на ікону і дійсно заважив наче перлу сльозу. Тепер зачинив двері і за деякий час увійшов до церкви та побачив як густі перлини-сльози спливали і заливали лице Матері Божої. Перестрашений вибіг з церкви і прикликав дяка та його свекора Іллю Жишка та ще одного чоловіка, Василя Лакатоша, щоб були свідками цієї незвичайної події. Всі приявні бачили, як з правого ока капали сльози, такі великі як горох, а з лівого дрібніші. Це сталося в четвер, 1.VIII. 1715. Отець Папп післав післанця з листом до Єпископа, що перебував у той час у Великім Каллові. Єпископ зараз приїхав до Марія Повч, а з ним військо, що тоді перебувало там на маневрах. Приїхав також начальник пошти з Великого Каллова і всі з подивом приглядалися плакучій іконі. На другий день, 2. VIII. 1715 р. ікона вже не плакала, але залишилися мокрі сліди сліз. Після відправлення Богослужби всі вийшли з церкви, але коло 9 год. увійшов парох до церкви, побачив з множеством народу, поміж яким були також і вояки, що ікона Божої Матері знову плаче. Пізніше під присягою зізнавали про це чудесне явище перед єпископською комісією, як то густі сльози спадали на коралі і на підложену тарілку. Прибув також і окружний суддя Няраді та з подивугідною увагою приглядався цьому. В понеділок, 5. VIII. 1715 прибув сусідній священик на відправу і разом з людьми подивляв це явище. Сльози спадали на обличчя, груди і руки та на підложену тарілку. В днях плачу Пречистої всі люди, що там були, голосно плакали. Повідомлена найвища Духовна Влада з Єґеру, латинський єпископ, граф Г. А. Арделій, вислав двох дослідників, а саме двох каноніків в Єгеру, щоб перевірили це явище. Ця комісія переслухала наперед пароха, потім дяка, а вкінці 18 свідків у роках від 22 до 70 літ життя. Всі під присягою зізнали і власноручним підписом потвердили те, що бачили власними очима.
Духовну комісію доповнила світська, у склад якої увійшли: Карло Орседа, тайний королівський радник з Павло Шієш, Іван і Юрій Агнер, головні військові комісари, Геаншек чернець-Мінорит та інші. Перевіривши всі обставини, серед яких ці явища сталися, вирішили, що тут діє надприродна сила. Це було 15 серпня 1715 року.
Дня 25. VIII. 1715, Духовна комісія зарахувала цю ікону в число чудотворних ікон і доручила прилюдно її почитати. Папа Пій VI, уділив Повчанській церкві повний відпуст на пять Богородичних празників для всіх, хто відвідає церкву, відбуде св. Сповідь і прийме Св. Причастя та помолиться в наміренні Святішого Отця Папи Римського.
Втретє плакала ця св. ікона Божої Матері від 3-19, і в днях 30 і 31 грудня 1905 р., Лучаківський єпископ вислав тоді комісію під проводом каноніка о. д-ра Олександра Микити для переведення слідства, яке почалося 11. І. 1906, і тривало 3 дні. Цю подію розслідила церковна комісія дуже докладно. В комісії брали участь: професори університету з Будапешту, між якими був проф. хемії д-р Володислав Еккерть, один Жид Євген Віртсфельд, аптикар і один кальвін д-р Балкані, лікар. Вони також під присягою потвердили, що тих сліз у природний спосіб не можливо пояснити. Вони бачила на власні очі спливаючі сльози з ікони і дуже точно оглядали її з усіх сторін. Тим своїм потрійним плачем і проливанням сліз чудотворна Ікона Божої Матері стала стягати до себе тисячі й тисячі прочан з близьких і далеких сторін. Щоб можна уявити собі, скільки людей приходить там на празники Божої Матері, то скажу Вам на основі точних записок, що дня 8. IX. 1935 р., запричащалося там 23,000 людей. Вже після перших обяв сліз люди приходили численно до Марія Повч, але, коли опісля єпископ з Єгер заявив торжественно, що Мати Божа вибрала собі місцевість Повч за особливіше місце, де вислухує молитви, і коли Папа Венедикт XIII, а відтак Пій X, наділили церкву в Марія Повч відпустами, відтоді прочани стали численніше відвідувати чудотворну ікону Богоматері в Марія Повч.
Мати Божа вислухувала молитви своїх почитателів і сповняла їхні просьби. Багато милиць і срібних та золотих дарунків вдячности (вотів) прикрашували стіни церкви як доказ, що Вона помагала різним калікам і уздоровляла з різних слабостей. Найновішими часами стали прикрашувати церкву мармуровими табличками, де вписані імена осіб і рід хвороби, з якої в чудесний спосіб вилікувала Божа Мати.
З багатьох чудесних уздоровлень і вислуханих молитов скажу тільки про деякі:
По першім плачі св. ікони Божої Матері, прийшла там одна мати з умираючою дитиною, діткнулася нею до цієї ікони і дитина в одній хвилині стала здоровою.
Около 1750 р. прибув до церкви граф Франц Каролі иа милицях і перед тією іконою став щиро молитися про здоровя. При тім він обіцяв, що як Мати Божа його уздоровить, він допоможе вибудувати церкву і манастир та подбає про їх удержання. І справді: Божа Мати уздоровила його, а його милиці ще сьогодні висять на стіні в церкві, як незаперечний доказ могутньости Пресвятої Богородиці. Цей граф докінчив опісля будову церкви і манастиря та матеріяльно забезпечив манастир.
В 1751 р. осліпла була дівчина Вероніка Десора. Дня 2. VII. 1751 р. помолившись зі своєю мамою перед іконою Повчанської Божої Матері нараз прозріла.
В 1776 р. принесли там дочку графа І. Барковція, спараліжовану в ногах; звідти вона пішки вернулась радісна домів.
В 1814 р. принесли перед ікону втоплену Вероніку Бомар, і після молитви родичів – дівчина ожила.
Дня 7. ІХ. 1857 р. Рузька Чевка, глухоніма, торкнулась св. ікони і нараз відзискала слух і мову.
Дня 12. ІХ. 1858 р. приволіклася на милицях двадцятилітня дівчина Варвара Поліцка. Від сьомого року життя вона ходила тільки на милицях. Коли діткнулася ікони Матері Божої, нараз стала на рівні ноги, а свої милиці залишила в церкві.
Дня 6. IX. 1860 р., восьмилітня Сузанна Ріпка, від народження німа, приложена до ікони, відзискала мову.
Дня 6. ІХ. 1860 р., сороктрилітній мешканець Пацини, Степан Микльош, півтори року був сліпий – після молитви перед іконою нараз прозрів.
В 1871 р. прийшла до Марія Повч Пелагія Косма з Добокайської области, що стала через тяжку, довголітню недугу глухонімою; після молитви перед чудотворною іконою нараз відзискала і слух, і мову.
Чотирилітня дівчинка Тереса, донька Йосифа Лазара, осліпла була в квітні 1897 р. Коли дня 1. VIII. 1897, приложили її голову до ікони, дитина нараз прозріла.
В 1929 р. принесли батьки сліпу дівчинку, клякнули перед іконою Божої Матері і почали гарячо молитись. Не тривало це довго, і дитина радісним голосом кликнула: "Мамо! Я бачу!..". Свідками цього чуда була повна церква людей.
В четверте появилися сльози на іконі Божої Матері в Марія Повч в 1917 році; приявні люди, що були свідками цього чуда, плакали голосно з Матірю Божою.
Є гарна пісня змістом і мелодією до цієї св. ікони; ось вона:
"О, Маріє, Мати Божа Пречиста!
Проси за нас свого Сина Ісуса!
Світла зірнице: небесная Царице,
Свята, Пречиста, Діво Маріє..."
Є ще одна пісня в церковно-словянській мові:
"Повче граде веселися,
Тобі благодать явися..."
Така славна, така помічна в усіх наших потребах є чудотворна ікона в Марія Повч.
Чи зітхаємо хоч десь колись до тієї святої ікони, чи молимося до неї, чи покликуючись на ту нашу рідну святу ікону – просимо Божу Матір про заступництво, захорону і провід в нашому житті. Коли дотепер ми не думали про наші рідні святощі, то робім це відтепер, а Божа Мати, дивлячись через свою ікону в Марія Повч – благословлятиме нас з далечини – берегтиме нас під своїм покровом, як своїх дітей.