 |
|
ПРО ПІДГОРЕЦЬКУ ЧУДОТВОРНУ ІКОНУ БОЖОЇ МАТЕРІ
Найстаршою традицією осяяний Василіянський манастир у Золочівщині, це манастир у Підгірцях. Здавен-давна звався він радше плісненським манастирем від старовинного Пліснеська, що про нього згадується в київському літописі вже під 1188 роком. На високій горбовині північного пасма Вороняків, яке творить тут природну границю між Галичиною і Волинню, збереглося досі княже городище поміж двома дебрами, що його оспівує "Слово о полку Ігореві". В ньому сниться київському князеві Святославові мутний сон, як "усю ніч звечора бісові ворони крякали коло Пліснеська на оболонні, були в дебрі Кисані й неслися до синього моря..." Тут за вікодавнім переданням, записаним на вступних сторінках цінного манастирського літопису з 1699 року, кн. Олена, донька Всеволода Белзького побудувала святоспаську церкву в 1180 р., коли то на головах руського народу сяяли княжі мітри. Після знищення Пліснеська під час татарського нападу 1240 р., з усього княжого городу мала залишитись тільки ця церква у лісовій пущі, куди в ряди-годи запускалися мандрівні ченці-самітники, доки зовсім не розпалась у 1706 році.
Тоді вже процвітало тут осіле чернече життя, малощо не пів сотні літ, відколи в 1659 р. прийшли сюди на постійне ченці із Скиту Манявського та поставили в 1663 р. другу церкву, що була під покровом Благовіщення Пресвятої Діви Марії. До збудування цієї церкви причинився підгорецький дідич Станислав Конецполський. Та хоч цей манастир обведено оборонними мурами, проте в часі турецько-польської війни в 1675 р., знищено його зовсім. Прийшло отже до будови нового манастиря і третьої з черги церкви під покровом празника Усікновення "чесния глави" св. Івана Хрестителя. Церкву і манастир побудовано на західній частині горбовини, трохи нижче колишнього городища. До нової фундації причинився король Іван Собєський, передаючи підгорецькому манастиреві обовязок душпастарювання в сусідній парафіяльній церкві в Голубищі і підчиняючи їх львівському Єпископові Йосифові Шумлянському, що привів їх згодом до єдности з Апостольським Престолом.
У 1694 році манастирська церква в Підгірцях збагатилася чудотворною іконою Матері Божої, що своїм походженням сягає давніх княжих часів. Вона була принесена до Підгорецької манастирської церкви з Голубиці. Ця ікона Богородиці, подібно як і Ченстоховська, має шрам на лиці. Коли манастирський маляр Варсонуфі хотів ті шрами замалювати, Бог покарав його так, що не міг рушити ані головою, ані рукою, доки не заспівали ,,Под Твою Милость прибігаєм". Це діялося 24 серпня 1772 р. Та це не одиноке чудо. Ще в 1692 р. ця ікона ревно плакала від 21 квітня до 24 вересня. Мабуть, Пресвята Богородиця хотіла виявити свій біль і своє співчуття нашій Українській Церкві, що її московський цар Петро І діймаюче переслідував. Відтоді чуда не перестають діятися до сьогодні. Нарід з усіх сторін іде до Матері Божої, молиться перед її чудотворною іконою з довірям до Неї і випрошує собі потрібні благодаті.
Розповім вам про чудо з новіших часів: "Один чоловік, що мав імя Петро, а прізвище розпочиналося від літери ,,Ч" – не був добрим християнином. Хоч змалку отримав був християнське виховання, то опісля ввійшов у лихі товариства, що зовсім зіпсували його. Життя Петра мало в собі дуже мало християнських діл. До сповіді не ходив, ані не думав про Св. Причастя, на Службу Божу не ходив. Дивно воно, як побожна дівчина Катерина, вийшла за нього заміж. Та хоч він і був злим християнином, все таки любив свою жінку, бо подивляв її живу віру, доброту й чесноти.
Господь Бог поблагословив подружжя Петра і Катерини шістьма діточками. Мати виховувала їх у страху і любові Божій. Батько не помагав їй у вихованні, але й не перешкоджував, хіба своїм лихим прикладом. По останнім народженню дитини, Катерина стала підупадати на здоровє. Занедбана лікарями, попала в тяжку довготривалу недугу з якої вже не було виходу. Аж тоді настрашився Петро, як-побачив, що вже хіба не довге життя його жінки. Прийшла йому страшна думка: Боже, а хто ж буде опікуватися діточками, як мене жінка навіки покине?" Катерина бачила що її муж затривожений за неї, використала цю нагоду щоб упімнути його та вивести з недбалости. "Бачиш, каже до нього – недуга моя тяжка, смерть вже близько це, мабуть, кара за твоє лихе, нехристиянське життя!"
Цей лагідний докір жінки зворушив її чоловіка. Почав роздумувати над собою. Одного дня взяв хвору Катерину на добре вистелений віз та й поїхав з нею до чудотворної ікони Підгорецької Богородиці. Обидвоє припали на коліна та гаряче молилися. Петро молився ревно, молився ревніше ніж колинебудь у житті. Він, хлипаючи, прирікав Матері Божій, що стане добрим християнином, що все своє життя поправить, "тільки Милосердна Пані Неба і Землі, не забирай мені моєї найдорожчої подруги та вимріяно доброї матері дітей". Пресвята Богородиця прийняла молитву та благання Петра. В часі тієї гарячої і побожної молитви, Катерина нагло виздоровіла. Радости Петра не було кінця. Пішов до міста, купив срібне серце та припяв його коло чудотворної ікони, як вияв своєї глибокої вдячности. Він справді змінив своє життя, став добрим християнином, і тепер своїм гарним прикладом поправляв те, в чім колись був згіршенням для парафіян. Він часто приступав до св. Сповіді і св. Причастя та спільно з жінкою та дітьми відмовляв вервицю на честь Пресвятої Богородиці.
Численні серця й інші дарунки вдяки свідчать ще й сьогодні, що щедрість Божої Матері не зменшилася для тих, що прибігають до неї з довірям і в покорі серця благають помочі в різних життєвих досвідченнях.
Теперішня церква побудована ще в 1726 р. Побудував її ігумен о. Партеній Ломиковський, ЧСВВ. В церкві є девять престолів і дуже гарний бароковий Іконостас. Відтоді підгорецький манастир став відгравати поважну ролю в історії Василіанського чина XVIII сторіччя. В манастирі бібліотека мала багато цінних рукописів; між іншими цінними книжками був там збірник писань Івана Вишенського, та аж сім писаних ірмологіонів, що згодом перейшли до львівської святоонуфріївської книгозбірні. У 1770-тих роках, тут були приміщені філософічні чернечі студії та вимурований теперішній одноповерховий манастирський будинок.
Рік-річно число прочан на відпустах у Підгірцях було дуже велике і все зростало. Чудотворна Підгорецька Ікона Божої Матері притягала до себе з найдальших сторін усіх терплячих і потребуючих небесної помочі для рівноваги свого земського життя. Навіть організовані прощі зі Львова і з Перемишля прибували до Підгорець, щоб впасти до стіп Богородиці у її чудотворній Іконі...
Аж у трагічних днях гарячого літа 1944 р., манастир оо. Василіян і Підгорецька церква знайшлися на головній лінії завзятих боїв Української Дивізії з переважаючими большевицькими силами, і переходили в боях кілька разів із рук до рук. Сповнився знову, – і котрий то вже раз? – зловіщий княжий сон із "Слова о полку Ігореві": Чорне гайвороння знову кряче на руїнах княжого Пліснеська...
Милі Браття і Сестри! Ви чули в оцих моїх проповідях, які скарби, яка краса, яке безмежне милосердя Пресвятої Богородиці виявлялося нам по різних місцях – на землях нашої Батьківщини. Чому ж сьогодні мали б ми на це все забути, чому мали б ми не памятати про те золоте Серце Небесної Неньки, що так особливо нас любить, а любов свою виявляла чудотворною поміччю через свої святі ікони. І сьогодні, – хоч далека-далека дорога до Підгорець полиньмо там думками нашого духа і, припавши до стіп її чудотворної ікони просім і благаймо її за покров, про заступництво, для нас і для наших рідних, і для всього нашого народу... Маріє! Пресвята Богородице в Підгорецькій чудотворній іконі, не опускай нас! Не опускай нашого многострадального народу! Верни йому честь і силу, і славу княжих часів, визволи його з тяжкої неволі і покрий нас своїм святим омофором. О, Підгорецька Маріє! Не опускай нас!