Главная | Обратная связь

Шляхи та механізми протидії деструктивним інформаційно-психологічним впливам

До розвитку сучасних кібернетичних систем під простором поширення інформації розуміли атмосферу, стратосферу, космос, водні акваторії океанів і морів. Зараз розуміння інформаційного простору включає додатково кібернетичні та віртуальні системи. Розглядаючи вплив інформаційного простору на особистість, слід враховувати, що він здійснюється також і на суспільство та державу, а через них - опосередковано на кожного індивідуума. Цей вплив може носити конструктивний (безпечний) і деструктивний (небезпечний) характер.

Деструктивними для психіки є такі ідеї, поширювані ЗМІ, як: індукція страхів; порушення логіки, просування текстів з алогічними висновками; надактивна мотивація до діяльності та успіху; створення смислового дисонансу між етнічно культурними цінностями і пропагованими ідеями; порушення ідентичності; зміна смислового навантаження на слова, перекодування мови; протиставлення окремих груп людей; створення образу ворога, розрив природних теплих емоційних зв’язків; відверта брехня, неточності, помилки, жаргон; деструктивною є будь-яка ідея, що відокремлює певну групу людей від інших. Корпоративне, кланове, класове або націоналістичне мислення є деструктивним, бо спрямовується на самоствердження однієї групи людей за рахунок інших, а в наслідок цього й до деградації цієї первинної групи.

Одне із головних завдань сучасної держави - гарантування інформаційної безпеки особистості, яка характеризується захищеністю її психіки і свідомості від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання, дезінформування, спонукування до самогубства, образ тощо.

Дослідники процесів політичного маніпулювання зазвичай стверджують про надзвичайно негативні наслідки останніх. Вчені, зокрема, зазначають, що деструктивні маніпуляції людиною, суспільною думкою та масовою свідомістю, поряд із національними конфліктами, екологічними катастрофами та демографічними проблемами, перетворюються в глобальну світову проблему початку третього тисячоліття. Саме тому особливо актуальною є проблема створення дієвої системи соціально-психологічного захисту в масштабах українського суспільства, оскільки традиційні механізми захисту громадян зруйновані або ж не відповідають розвиткові сучасних маніпулятивних технологій, а нові механізми захисту ще тільки формуються.

Цілком очевидно, що забезпечення інформаційної безпеки українського суспільства та держави нерозривно пов'язане із забезпеченням безпеки особистості. Причому держава та суспільство в сучасній ситуації цивілізаційних змін мають виступати умовами і гарантами безпечного існування та роз­витку особистості, людини як активного соціального суб'єк­та. У протилежному випадку починають діяти механізми формування передумов для різкої активізації процесів, які спричинюють деградацію та саморуйнування суспільства і можуть набути неконтрольованого і незворотного характеру Забезпечення психологічної компоненти інформаційної безпеки особистості може досягатися поєднанням різнома­нітних заходів (організаційних, правових. науково-дослід­них, матеріально-технічних, економічних та ін.) у межах таких основних підходів:

Ø регулювання процесів зміни та формування інформа­ційного середовища, зокрема, основних інформаційно-комунікативних процесів (слід зазначити, що використання заходів за таким підходом потребує особливої обережності та має перебувати під громадським контролем);

Ø формування та масове поширення адекватних механіз­мів переробки інформації і взаємодії людини з Інформацій­ним середовищем суспільства.

Ø Реалізація цих підходів потребує формування нових ме­ханізмів і способів забезпечення психологічної компоненти інформаційної безпеки особистості, розробки системи її психологічного захисту.

Розуміння психологічного захисту особистості як вико­ристання різноманітних засобів і способів зміни процесів інформаційно-психологічного впливу людини з різними со­ціальними суб'єктами та інформаційним середовищем для попередження чи нейтралізації загрозливих чинників, здатних завдати їй шкоди, дає змогу здійснити науково обґрунтова­не формування системи психологічного захисту особистості як основи забезпечення її інформаційної безпеки в сучасних умовах. Система психологічного захисту особистості вклю­чає три основні рівні організації і, відповідно, три основні напрями її формування та функціонування:

1) соціальний (у масштабах суспільства загалом);

2) соціально-груповий (у межах різних соціальних груп
та різноманітних форм соціальних організацій); :

3) індивідуально-особистісний.

Ніщо так не впливає на людину, як її оточення та ймовірність впливу групових принципів та стереотипів поведінки. Дійсно, якщо правила цієї поведінки піддаються інтернаціоналізації чи стають «особистими принципами», вони починають чинити могутній вплив на нашу поведінку і уявлення про самих себе. Джерелом багатьох негативних поведінкових проявів, в яких відображаються наші сором’язливість, занижена самооцінка, тривожність або зайва чутливість, до стороннього впливу виявляються правила самообмеження які ми застосовуємо до самих себе незалежно від реальної ситуації.

Кожний з нас формує в собі уявлення про те, наскільки успішними ми можемо бути за умов виконання тих або інших завдань, при здійсненні дій в певних складних умовах, при взаємодії з іншими людьми. Володіючи високою самоефективністю, ми налаштовуємо себе на успіх, докладаємо більше зусиль для досягнення мети, проявляємо більше завзятості і наполегливості, а у разі невдачі робимо висновки про те, що нам дістався дуже міцний горішок і над ним потрібно лише подовше попрацювати. Якщо ми чинимо саме так, шанси на успіх ростуть, а це гарантує позитивний зворотний зв'язок, який, відповідно, підвищує нашу самоефективність.

Практичними заходами психологічного захисту виступають: сила інтелекту, візуалізація захисних образів («екранів"), застосування різноманітних бар'єрів, світла, методики тренінгів співчуття і співпереживання, інші заходи можуть суттєво змінити можливості маніпулятивного впливу на людину, майже повністю нейтралізувавши негативність цих впливів. Деякі популярні методи психологічного захисту останнім часом, на жаль, стають малоефективними перед все більш активним натиском маніпуляцій та все більш досконалими та витонченими методами впливу на свідомість людини.

Сама по собі сили інтелекту не захищає від психічних атак, але вона, незаперечно, безцінне знаряддя в руках людини, що дає змогу не тільки пізнавати світ у всіх його проявах, але й усвідомлювати своє місце і значення у цьому світі. В поєднанні з розумінням природи психічного, сила інтелекту розуміється українською дослідницею Сусською О. як центральне ядро системи психологічного захисту особистості.

Людський розум наділений неабиякими творчими можливостями, однією з яких є можливість візуалізувати (створювати та утримувати в пам’яті мисленнєві уявлення певних образів, дій, спрямованих на утворення і підтримку так би мовити «енергетичного щита» який допомагає захистити свідомість від небажаних втручань. Подібні техніки створення енергетичних "екранів'' добре відомі та використовуються в біоенергетиці.

Складніше розробити способи психологічного захисту від впливу на великі маси людей. Чим більше в цій масі індивідів з хорошим особистісним захистом, тим більш стійкою виявиться сама маса (соціум). Однак тут є певна специфіка. По-перше, у соціуму повинен бути високий рівень позитивного самообразу "Ми", а по-друге, повинна бути невисока навіюваність, яка притаманна натовпу. Позитивний самообраз "Ми" формується в першу чергу на основі самоідентифікації людей з певним соціальним оточенням, що, в свою чергу, завжди є фактором політичним. Тому у будь-якому разі першочерговим завданням є захист особистості від інформаційно-психологічного впливу.

На нашу думку, найкращою профілактикою психологічної залежності, маніпулювання, контролю свідомості є розвиток у людей критичності мислення і рефлексії, формування навичок асертивної поведінки.

Мислити критично не означає критикувати. Критичне мислення трактується як прагнення усе аналізувати, піддавати оцінці, не приймати все на віру; уміння правильно, об'єктивно оцінювати свої дії, здібності, виявляти і визначати свої помилки, піддавати критичному розгляду пропозиції та судження інших людей.

Рефлексія в нашому контексті розуміється як спрямованість пізнання людини на самого себе, на свою діяльність та поведінку, на свій внутрішній світ, психічні якості і стани; вміння уявляти себе на місці іншої людини, мислено (подумки) програвати ситуацію за неї. Тому що аналіз ситуації, розуміння власних цілей і того, до чого прагне партнер по спілкуванню, дозволяє людині конструктивно взаємодіяти - іншими словами, бути асертивним .

Асертивність - якість особистості, риса характеру, яка проявляється в самоствердженні особистості; свідомому прийнятті вимог інших без страху, невпевненості, напруги, іронії і т.д. Асертивна людина не діє на шкоду іншим, поважає чужі права, при цьому з повагою відноситься і до себе самої. Вона може переконати інших надати їй допомогу, чи ставитися до неї люб'язно, домовитися і знайти компромісне рішення проблеми. Їй характерне позитивне відношення до людей і адекватна самооцінка.

Як правило, перераховані якості не розвиваються цілеспрямовано в існуючій системі освіти, а є результатом активності й особистого досвіду самої людини. Більше того, донедавна навчальні заклади нашої держави (яку можна охарактеризувати як посттоталітарну) не були зацікавлені в реальному розвитку особистості. Тоталітарній державі вигідно, щоб її мешканцям з дитинства прищеплювали інстинкт керованих, бездумних, залежних. І хоча процеси демократизації в Україні стають усе помітніше, освітня структура, консервативна в своїй сутності, і перебудовується не так швидко, як того хочеться.

Іншими словами, сучасна система освіти не володіє в достатній мірі інструментарієм розвитку самої людини, а не тільки її знань, умінь, навичок. Прагнення заповнити цю нестачу призвело до розробки "Програми профілактики психологічного маніпулювання і контролю свідомості", розрахованої на старшокласників і студентську молодь. Програма розроблена за інформаційної підтримки громадської організації "Спілка захисту сім'ї та особистості". Крім цього, авторами програми було проведено кілька навчальних тренінгів у різних містах України для педагогів і шкільних психологів.

Теми, що ввійшли в названу програму, спрямовані на розвиток перерахованих вище якостей критичності мислення, рефлексії, асертивності. Крім цього, досить докладно розглядається поняття психологічної маніпуляції і засобу її нейтралізації. Спосіб подачі інформації - інтерактивний, тобто більшість понять, що вводяться, ідей, тем подаються у вигляді психологічних ігор і вправ, диспутів, дебатів, рольового моделювання тощо. Це дозволяє учасникам програми не тільки теоретично ознайомитися з тим чи іншим поняттям, але й зіставити його з власним особистісним досвідом, відпрацювати корисні навички в тренінговому режимі. Зручним для використання програми в різноманітних умовах сучасних освітніх структур є її гнучкість, модульність з відносною незалежністю різних модулів.

Наступним механізмом захисту особистості від негативних інформаційних впливів є відмова в дозволі впливу. Ця відмова повинна походити від самої людини і бути усвідомленою, тоді можна певним чином гарантувати відсутність побічних негативних впливів. Так наприклад, можна не піддавати сумніву чиюсь правоту, чи навпаки відверто заперечувати правдивість певної інформації яка надійшла до вас через канали ЗМК, чи просто під час контактного інтерперсонального спілкування.

В цілому ж, серед механізмів психологічного захисту можна нарахувати досить багато засобів і технік, які, використовуючи напрацювання і досвід поколінь, поряд із сучасними досягненнями психології, можуть суттєво поліпшити психологічний стан людини і позбавити її від багатьох проблем. Серед найбільш відомих механізмів психологічного захисту можна назвати: раціоналізацію, витіснення, перенесення, ідентифікацію, проекцію, іронію, ін. Всі вони спрямовані на попередження негативних проявів та впливів або ж на їхню нейтралізацію.

Українська дослідниця Леся Кучма у своїй роботі вказує на на необхідності пошуку особистісно-психологічних меж, які може поставити кожен громадянин на шляху використання маніпулятивних технологій. Будучи попередженим та володіючи необхідними знаннями, громадянин може самостійно створити відносно простий механізм захисту, який може виявитись у феномені недовіри до потоків інформації, з якими відбувається цілеспрямований негативний вплив на суспільство, та виробити установку на необхідність використання різноманітних способів аналізу інформації.

Авторка наводить дві стратегії, які може використовувати особистість при захисті від маніпулювання. Перша з них передбачає пасивну протидію маніпулюванню, яка виявляється у сприйнятті людиною правил гри, запропонованих маніпулятором, водночас із поступовим збільшенням дистанції між суб'єктом та об'єктом маніпулювання. В такому разі можливим є уникнення спілкування з маніпулятором, сумнів або ж ігнорування його ідей чи слів. Друга стратегія передбачає активну протидію, заперечення запропонованих правил гри, а також викриття прийомів та технологій маніпулювання. Особистісно-психологічні межі маніпулювання можуть бути сформовані за рахунок відповідного рівня знань про способи маніпулятивного впливу та усвідомлення, що кожен громадянин може бути жертвою маніпуляторів. Відтак слід уникати впливу ефекту „третьої особи", при якому кожен переконаний, що жертвою маніпулювання може стати хто завгодно, але не він. Усвідомлення власної вразливості сприяє належній підготовці до захисту.

Однак не слід розраховувати лише на механізми самозахисту нашої свідомості. Треба знати й уміло користуватися виробленими методиками виявлення використання маніпулятивних технологій ЗМІ. З моменту виникнення підозри, що попри задекларовану незалежність, ЗМІ можуть бути пропагандистським рупором політичного чи бізнесового інтересу, почали виникати технології, за допомогою яких можна було б встановити і задокументувати факт маніпуляції.

З середини 50-х років минулого століття однією із найдієвіших технологій став контент-аналіз. Суть методу полягала у кількісно-якісному аналізі конкретних обсягів матеріалів ЗМК та вибірки самих ЗМК.

Скажімо, коли журналіст чи коментатор залишає за собою останнє слово і при цьому обирає сторону лише однієї сторони конфлікту чи суперечки. Аби виявити і задокументувати застосування цієї технології достатньо порівняти обсяги ефірного часу та їх тональність, які припадають на коментар ведучого.

Так само за допомогою контент-аналізу фіксуються методи застосування подвійного стандарту чи дозування інформаційної бази, коли до одного співрозмовника висловлюються запитання чи оціночні судження у формі, яку до інших учасників не застосовують, а також метод фільтрації інформації, коли думки однієї зі сторін просто не подаються.

Метод контент-аналізу варто застосовувати і в тому разі, коли використовуються різного роду технології фальсифікації – наприклад, коли несприятлива думка чи факт про одну зі сторін нівелюється позитивним початком і закінченням сюжету (“солодкий сандвіч”); або навпаки, коли сприятлива думка про опонента маскується негативним початком і закінченням (“отруйний сандвіч”); або ж коли просто гіпертрофується деталь (як американське громадянство дружини відомого політика чи виділення ним коштів на зйомки нібито порнографічного фільму).

Успішним є контент-аналізне дослідження і виявлення застосування технології, коли об’єктом критики стає не постать відомої особи, а її оточення (саме за застосування цієї технології на прикладі одного з блокових лідерів та члена цього ж об’єднання – мера одного із західноукраїнських міст, – відомий загальнонаціональний телеканал програв судову справу). І, звичайно, традиційно ефективним є контент-аналіз при застосуванні здавна відомого методу наклеювання ярликів, коли “свої” – обов’язково розвідники, а “чужі” – обов’язково шпигуни.

Уперше масштабне застосування контент-аналізних технологій в Україні мало місце під час парламентсько-президентської кампанії 1994 року, коли комітет “Рівність можливостей” уперше провів моніторинг значної кількости загальнонаціональних і регіональних газет і телекомпаній на предмет забезпечення рівного доступу до ЗМК. Під час виборчої кампанії 1998 року вперше контент-аналізні методики було застосовано зарубіжними дослідниками, а саме Європейським медіа-інститутом (Дюсельдорф).

Таким чином, моніторинг ЗМК за допомогою контент-аналізу став основною метричною системою для визначення рівня якісного інформування, тобто рівня забезпечення громадян інформацією, необхідною і достатньою для прийняття свідомих рішень.

Під час виборчої кампанії 2002 року моніторингове дослідження охопило період з 1 жовтня 2001 року по 31 березня 2002 року на основі вибірки 19 київських та загальнонаціональних інформаційних і аналітичних телепрограм, 93 регіональних інформаційних і аналітичних телепрограм у 24 регіонах, 10 київських та загальнонаціональних газет та 126 регіональних газет у 24 регіонах.

У результаті моніторингу було констатовано, що переважна більшість українських ЗМК фактично стали учасниками виборчого процесу на боці тих чи інших партій, блоків і кандидатів. Лише незначна частина газет і ще менше телекомпаній залишилися відносно нейтральними. Виборчі симпатії, які ЗМІ виражали більшою чи меншою мірою відверто, як правило не збігалися із симпатіями виборців, які були реалізовані у процесі голосування, що доводило: для більшості ЗМК обслуговування інтересів партій, блоків і кандидатів було пріоритетним, порівняно з інтересами глядачів і читачів, на що останні реагували падінням рівня довіри.

При цьому ЗМІ далеко не повністю змогли виконати свою роль і забезпечити виборців інформацією, достатньою для усвідомленого вибору. Основними причинами стала вкрай незначна кількість ЗМІ, незалежних від влади і залежних від громадян; економічний стан ЗМК та становище споживачів їх інформації ускладнює виконання журналістами тієї ролі, яку вони повинні відігравати у демократичному суспільстві, а також для усвідомлення такої їх ролі з боку громадян.

Водночас, результати моніторингу засвідчили, що під час виборів українського парламенту 2002 року суб’єкти виборчого процесу отримали дещо ширший доступ до ЗМК порівняно з кампанією 1998 року, однак обмежений для окремих суб’єктів виборчого процесу, зокрема опозиційних блоків та кандидатів. Водночас у низці регіонів редакційна політика частини ЗМІ виражалася у внутрішньо редакційній цензурі та самоцензурі журналістів.

Значна частина ЗМК демонструвала низьку культуру подачі новин, що виражалося у використанні позитивних чи негативних стосовно суб’єктів виборчого процесу оцінюючих матеріалів. Таким чином, суб`єкти виборчого процесу мали нерівномірний доступ до ЗМІ як на рівні інформаційних програм та матеріалів, так і на рівні створення можливостей для поширення політичної реклами за рахунок виборчих фондів, що зумовлювалося симпатіями ЗМІ до тих, чи інших суб’єктів виборчого процесу, а не виконання ними нейтральної ролі посередника та неупередженого інформатора. При цьому недосконалість виборчого законодавства перешкоджала окремим суб’єктам виборчого процесу розміщувати свою політичну рекламу, а заангажованим чи таким ЗМІ, на які чинився тиск з боку засновників чи власників, законодавство надавало аргументи для відмови.

При цьому засновники чи співзасновники державних і комунальних ЗМІ справляли прямий чи опосередкований адміністративний тиск на керівників ЗМІ та журналістів з метою надання переваги для ведення передвиборної агітації для блоку “За єдину Україну”. Також мали місце випадки, коли державні адміністрації та органи місцевого самоврядування у вигляді прес-релізів надавали ЗМІ матеріали, які містили передвиборну агітацію, з тим, аби ці матеріали були розміщені під виглядом новин, а не у вигляді політичної реклами, означеної як така та оплаченої за рахунок виборчих фондів.

А ось що виявити за допомогою контент-аналізу практично неможливо – це методи, які передбачають маніпулювання семантичною структурою висловлювань (підбором слів, які опосередковано викликають ті чи инші емоції); маніпулювання кольором, світлом, образами (які також опосередковано навіюють позитивний чи негативний настрій); маніпулювання за допомогою 180-ти градусної осі спілкування (так дві демонстрації, які рухаються назустріч, можна показати як такі, що простують в одному напрямку і навпаки). Фіксування цих та багатьох інших методів вимагає від персоналу, який проводить моніторинг особливо високої кваліфікації. Мова йде про осіб, які володіють не лише технічним інструментарієм проведення моніторингу, а й психологічними методами фіксування фактів застосування технологій нейро-лінгвістичного та психологічного програмування.