 |
|
Залежить від тих, хто сьогодні виховує дітей.
Сім’я була, є і буде завжди найважливішим середовищем формування особистості і головним інструментом, який відповідає не лише за соціальне відтворення населення, а й за відтворення певного стилю життя. Саме в сім’ї дитина проводить більшу частину свого часу, тому атмосфера в домі, моральний, культурний і освітній рівень батьків важливі для виховання дитини. Пропонуємо вам загальні стратегії, що пропагують позитивну поведінку та подолання труднощів і проблем у стосунках з дітьми
- Якщо можете, ігноруйте негативну поведінку дитини та концентруйте увагу на позитивних рисах.
- Мотивуйте позитивну поведінку нагородами.
- Критикуйте поведінку, а не людину (Наприклад: «Битися не можна, тому що …», а не « ти поганий, тому що ти б’єшся").
- Створюйте умови для навчання («Ти розбив чашку. Будь ласка не неси наступного разу стільки чашок, адже ти бачиш, що їх легко розбити»).
- Уникайте конфліктних ситуацій.
- Чітко наголошуйте, що ви очікуєте від поведінки дитини, та що станеться, якщо вона щось зробить не так (Не кажіть «не роби безладу», а поясніть, що саме ви називаєте безладом).
- Використовуйте позитивне мовлення (Замість «Не став туди чашку», скажіть «Постав чашку на стіл, а не на тумбочку». Таке спілкування дозволяє дитині взаємодіяти у позитивному середовищі, що підвищує її самооцінку).
- Будьте справедливими і давайте дітям розповідати свої історії.
- Вмотивовуйте позитивну поведінку дітей позитивними словами (Помічайте речі, які діти виконують добре).
- Наблизьте дитину до себе, виведіть її з небезпечної ситуації (наприклад, якщо виникла бійка, запропонуйте дитині піти разом з вами, а не відсилайте її за чимось з метою вивести, ізолювати…).
- Не перебільшуйте з покараннями (Запитайте себе (тільки чесно!): якби ви були дитиною, чи здалося б вам таке покарання справедливим?).
- Виходьте із складних ситуацій з гумором (Зауважте: жарти не мають доходити до висміювання або приниження дитини).
- Вибачайтеся (Якщо ви помилилися, то поясніть дитині, чому ви повелися саме так. Це показує дитині, що помилятися – нормально, що на помилках потрібно вчитися).
- Слухайте дитину та співчувайте її почуттям і думкам, які дитина висловлює, навіть якщо не згодні з ними.
- Пам’ятайте основний принцип, що допомагає зрозуміти себе й інших, - це увага до людини.
Закон України «Про охорону дитинства» (ст. 35), а також Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» (ст. 15) вказують, що особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, або ж вчинили насильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність відповідно до законів України.
Кримінальна відповідальність за діяння, що становлять насильство над дитиною в сім'ї або за її межами наступає згідно з Кримінальним кодексом України. Кримінальний кодекс України орієнтований на захист дитини від будь-яких форм фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насильства над дитиною в сім'ї або поза нею та постійно вдосконалюється в цьому напрямку. Дії, які складають жорстоке поводження з дитиною, враховуючи комплексний характер цього поняття, можуть містити склади злочинів, передбачених широким переліком статей Кримінального кодексу України. Серед них умовно можна виділити три групи.
До першої групи належать склади злочинів, які можуть бути скоєні стосовно будь-яких осіб, у тому числі, по відношенню до дітей. До таких злочинів належать:
- умисне вбивство (ст. 115 ККУ);
- вбивство через необережність (ст. 119 ККУ);
- умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 ККУ);
- умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 ККУ);
- умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 ККУ);
- побої і мордування (ст. 126 ККУ);
- катування (ст. 127 ККУ);
- погроза вбивством (ст. 129 ККУ) та деякі інші.
До другої групи належать склади злочинів, вчинення яких по відношенню до неповнолітнього або малолітнього визначено законодавством як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш суворе покарання, передбачене частинами другими, третіми тощо відповідних статей Кримінального кодексу України.
Слід окремо звернути увагу на такі злочини, як торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 ККУ), а також сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 ККУ). Вчинення цих злочинів по відношенню до неповнолітнього або малолітнього передбачено як кваліфікуючу обставину (відповідно, ч. 2, 3 ст. 149 ККУ та ч. 3,4 ст. 303 ККУ).
Слід підкреслити, що ці статті містятьприміткистосовно вчинення вказаних злочинів по відношенню до дитини, які відтворюють міжнародні стандарти щодо попередження жорсткого поводження з дітьми, а саме вимоги Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, а також Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії.
Третю групу становлятьзлочини, які можуть бути скоєні тільки по відношенню до дитини, оскільки особу потерпілого від таких злочинів, яким може виступати тільки дитина, передбачено їх основних складом. Дотаких злочинів належать:
- умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 ККУ);
- неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137 ККУ);
- підміна дитини (ст. 148 ККУ);
- експлуатація дітей (ст. 150 ККУ);
- використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 ККУ);
- статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ);
- розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ);
- ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 ККУ);
- злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 ККУ);
- незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 ККУ). Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Сімейного кодексів України щодо усиновлення» від 4 червня 2009 р. запроваджено більш жорсткі заходи кримінальної відповідальності за вчення цього злочину;
- втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 ККУ);
- спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 ККУ);
- схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 ККУ).
До групи злочинів, які можуть бути скоєні тільки по відношенню до дитини, примикає також злочин, передбачений ст. 167 ККУ «Зловживання опікунськими правами». Потерпілими від цього злочину можуть бути як діти, так і повнолітні особи, щодо яких встановлено опіку чи піклування, проте такі дії нерідко вчинюються саме по відношенню до неповнолітніх і малолітніх.
Нещодавно до Кримінального кодексу України було внесено зміни, спрямовані на посилення кримінальної відповідальності за сексуальне насильство щодо дитини в сім'ї з боку батьків або осіб, що їх замінюють. Законом України «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх» від 25 вересня 2008 p. № 600-VI вказані статті було доповнено частинами другими, які встановили більш сувору кримінальну відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, а також розбещення неповнолітніх, вчиненібатьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.
Законом України «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти сім'ї та дітей» від 1 жовтня 2008 p. № 616-VI до вказаних статей ККУ було внесено аналогічні зміни. Цим законом було посилено кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми, вчинені щодо малолітньої особи абобатьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, аза спонукання неповнолітніх до застосування допінгу - крім названих осіб, також йоготренером.
Відповідно до ч. 4 ст. 67 ККУ якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Отже, при вчиненні вказаних в другій та третій групах злочинів стосовно дитини ця обставина не враховуються судом як обтяжуюча, проте вчинення таких злочинів з особливою жорстокістю враховується як обставина, яка обтяжують покарання згідно з п. 10 ст. 67 ККУ.
Адміністративну відповідальність за діяння, які полягають у насильстві щодо дитини в сім'ї та поза нею, передбаченоне лише cт. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а й у випадках вчинення таких адміністративних правопорушень, як:
- нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, утворюють дрібне хуліганство і тягнуть за собою адміністративну відповідальність за ст. 173 КУпАП;
- якщо під час насильства в сім'ї було допущено порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, житлових будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями сільських, селищних, міських рад час, то таке діяння тягне за собою відповідальність за ст. 182 КУпАП;
- доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами охоплюється ст. 180 КУпАП;
- ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністративну відповідальність за ст. 184 КУпАП.
Якщо дії особи, яка вчинила насильство стосовно дитини, підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, то разом з притягненням правопорушника до кримінальної або адміністративної відповідальності, до нього можуть бути застосовані заходицивільно-правової відповідальності. У той же час, незалежно від переслідування особи в кримінальному або адміністративному порядку, дитина або її законний представник в будь-якому випадку мають право подати позовну заяву і притягти винну у вчиненні насильства щодо дитини особу до цивільно-правової відповідальності. Під цивільно-правовою відповідальністю в цьому випадку слід розуміти негативні для порушника наслідки скоєного їм правопорушення (насильства стосовно дитини), які виявляються в необхідності відшкодування потерпілому заподіяних моральних і матеріальних збитків.
Слід мати на увазі, що закріплене в статті 55 Конституції України право на судовий захист, тобто можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, надається будь-якій особі без вікових обмежень з моменту народження. Цивільне процесуальне законодавство конкретизує механізм реалізації будь-якою особою, у тому числі і дитиною, конституційного права на судовий захист, якщо її права, свободи чи інтереси порушені або оскаржені. Реалізувати це право неповнолітня особа (дитина) може самостійно у передбачених законом випадках або за допомогою законного представника. Неповнолітня особа може реалізувати право на судовий захист безпосередньо у справах, що виникають ізсімейних правовідносин, за умови досягнення чотирнадцяти років та малолітня особа - за наявності законного представника.
Відповідно до ст. 18 та ч. 4 ст. 152 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин, який досягчотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Крім того, на таку можливість може додатково вказуватися в окремих статтях СК України, зокрема в ст. 165, що визначає осіб, які мають право звернутися з позовом до судупро позбавлення батьківських прав, а також в ст. 240, що визначає осіб, які мають право на звернення до суду зпозовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним,окремо вказується й на дитину, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту» батьки є учасниками навчально - виховного процесу, спрямованого на розкриття можливостей і здібностей дитини й формування її як творчої особистості. У Законі України «Про освіту» підкреслюється відповідальність батьків у забезпеченні матеріальних та психологічних умов для гармонійного фізичного, інтелектуального, морального і духовного розвитку власної дитини та її виховання.
Саме сім’я є первинно - соціальним середовищем, де зростає дитина і де формується її ставлення до себе, до людей, до суспільства в загалі. Батьки для дитини є першими авторитетними дорослими, на яких діти хочуть бути схожими, в яких вони копіюють стиль поведінки, мови, спілкування. Від рівня психологічної та педагогічної культури батьків, стилю виховання залежить рівень психічного здоров’я дитини, ступінь виразності таких вад особистісного розвитку як невпевненість, нерішучість, емоційна нечутливість, агресивність, тривожність, асоціальність.
Взагалі, батьки вважають себе культурними і освіченими людьми, але ж звідки тоді ще з молодшої школи нерідко можна простежити в дітей вияви психічних відхилень або низький рівень загальної культури, що значно ускладнює адаптацію дитини до суспільства у підлітковому віці?
Поняття «сім’я» у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». Перш за все страждають від цього слабкі, незахищені діти. Саме темі попередження та подолання домашнього насильства присвячена наша розмова.
Ми живемо в світі, однією з характерних ознак якого є насильство. За даними Центру соціологічних досліджень при НАН України близько 70% жінок потерпають від різних форм приниження і знущання в родині. Так, близько 60% батьківсистематично так чи інакше виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі страждають від насильства, або переймають «соціальну естафету» насильницьких дій. Встановлено, що витоки жорстокості та насильства серед дітей і підлітків частіше за все треба шукати в сім’ї.
Таким чином, домашнє насильство вже стало національною ганьбою, а недостатній рівень батьківської відповідальності – серйозною проблемою сучасного суспільства.
Будь яке насильство або обмеження свободи дій і думок жорстко вкарбовується в свідомість дитини, і згодом спотворює всю її земну дорогу, деформуючи душу, яка розвивається.
Тому права дитини повинні дотримуватися з особливою ретельністю,бо дитя слабке і мале, недосвідчене і беззахисне.
Сьогодні діти перебувають в абсолютній залежності від дорослих &‐ таких великих і таких розумних. Але якщо ми приймаємо ідею дитячого безправ’я як таку, мислячи про дітей узагалі, то ніяк не квапимося перенести це розуміння у власну сім’ю. На ділі ж найбезправнішими виявляються наші власні діти – ті , кого ми запросили у це життя, ті, хто живе поруч день за днем, з року в рік.
Дорослі звикли самостверджуватися за рахунок молодших, звикли живити свою гордість струмами дитячого страху, безсилля і беззахисності. Будучи знервованими і знаходячись «не у своїй тарілці», дорослі і зовсім розглядають дітей як тягар, як прикру перешкоду здійсненню власних бажань. Ми виправдовуємо себе тим, що вони не настільки слухняні, як нам би того хотілося, і що вони намагаються йти в житті своєю дорогою, а не по тій уявній траєкторії, яку зміг викреслити для них мало тренований розум дорослого.
Що ми зазвичай розуміємо під домашнім насильством?
Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.
Види домашнього насильства:
Психологічне насильство:
- висміювання;
- переслідування;
- словесна образа, погроза;
- примушування;
- залякування; ворожість;
- психологічний тиск;
- формування почуття провини.
-
Фізичне насильство:
- биття рукою;
- іншими предметами;
- шльопання;
- штовхання;
- викручування рук;
- будь-яке рукоприкладство.
-
Сексуальне насильство:
- протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх.
Економічне насильство:
- умисне позбавлення однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів.
-
Насильство це ще й:
· погрожування нанести собі або іншому тілесні ушкодження;
· невиразні погрози типу: «Ти у мене дограєшся! Я тобі дам!»;
· погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;
· заподіяти шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);
· ламання або знищення особистих речей;
· використовування лайливих слів, лайка;
· приниження, ображення, постійне підкреслення недоліків;
· звинувачення у всіх проблемах;
критика думок, почуттів, дій;
· поводження з ним/нею як із прислугою;
· ігнорування.
Насильством щодо дітей, крім цього, вважається:
· нехтування дитиною;
· нехтування обов’язками стосовно дитини;
· відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічне ізолювання);
· накази, команди, мораль, повчання, проповіді. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину;
· недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;
· втягування дитини у з’ясування стосунків між батьками і використання її з метою шантажу;
· недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;
· використання алкогольних напоїв (наркотиків) до межі втрати самоконтролю над діями;
· нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.
Неважко помітити, що все це нерідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки наших батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.
Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору. Їм все одно, що відбувається у навколишньому світі.
Чи знаєте Ви, що:
· - Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.
· - Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей – навіть на немовлят – впливає домашнє насильство.
· - Жодній людині не подобається весь час бути найменш здібною та пригніченою.
Будь-яке насильство в сім’ї, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім’ї,травмує дитину!
Як діти реагують,