 |
|
Європейський Союз як конфедерація держав. Європейський Союз як наднаціональна міжнародна організація.
Сучасна правова наука має три основні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Союз — це 1) особливий різновид міжнародної міждержавної організації; 2) специфічне державне утворення, різновид конфедерації або федерації; 3) новий тип політико-правового утворення.
Конфедерація— союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах).
Європейський Союз — можна розглядати як конфедерацію, оскільки це насамперед економічний союз, який складається з ряду країн, які зберігають свій суверенітет. Конституція ЄС була ратифікована не усіма суб'єктами ЄС, а деякі розглядали питання виходу з конфедерації. Це головна ознака конфедерації: коли суб'єкт узгоджує, але не завжди виконує загальні умови, враховуючи свої культурно-історичні традиції, особливості господарювання, території.
Більшість науковців не вважають Союз різновидом держави, навіть конфедерації, оскільки він не має класичних ознак держави, що використовуються в міжнародному публічному праві (власної території та населення, суверенної влади).
Деякі науковці розглядають ЄС як нову форму наднаціональної політичної організації, що прийшла на зміну міжнародній системі суверенних національних держав. ЄС разом із його державами-членами визначається як “компонентна (багаторівнева) конституційна система”, “консоціативна федерація” та ін. Такі міркування ґрунтуються на тому, що легітимність Союзу має два джерела: волю держав-членів і громадян ЄС. Значення останнього джерела постійно зростає внаслідок посилення усвідомлення європейської ідентичності громадянами ЄС і формування європейського політичного простору. Ця точка зору має не лише політичне, але і правове підґрунтя. У Договорі про ЄС однозначно визначено, що він повинен стати “як ніколи тісним союзом між народами Європи” (ст. 1). Завдання ж Союзу полягає в тому, щоб “організовувати у спосіб, що демонструє послідовність і солідарність, відносини між державами-членами та між їхніми народами” (ч. 3 ст. 1). Утім по суті ці положення декларативні, оскільки в Договорі ідея не отримала подальшого розвитку: народи не фігурують як суб’єкти політичних і правових відносин.
Специфіка Союзу як міжнародної організації проявляється в такому: метою діяльності є інтеграція держав-членів; інституційна структура забезпечує представництво не лише держав-членів (через Європейську Раду та Раду Союзу), а й різних суспільних сил та інтересів (через Європейську Комісію — загального інтересу, Європейський Парламент — інтересу громадян, Суд Європейських співтовариств — правових цінностей); наявні розвинуте внутрішнє право, аналогічне за обсягом і системою внутрішньодержавному, верховенство та пряма дія права ЄС у правопорядках держав-членів, передача Союзу компетенції з питань, що традиційно охоплюються суверенними повноваженнями держав.