 |
|
Поняття та внутрішня побудова судової системи ЄС
Найбільш обґрунтованим визнається спосіб визначення судової системи, що підкреслює її природу як інструмента судової влади, а також внутрішню єдність і загальні риси судових органів. Відповідно формулюється авторське визначення судової системи, як системи спеціальних державних органів – судів, які є носіями судової влади, створені для задоволення потреби у розгляді та вирішенні виникаючих правових спорів, мають загальні завдання, принципи організації й діяльності, відповідають рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Таке визначення підкреслює головні риси судової системи: це не сукупність яких-небудь органів (державних, муніципальних, інших), а саме система, що має тісні внутріші зв'язки між елементами, будується на основі певних принципів, єдиних і обов'язкових для кожного суду, має відповідати вимогам суспільства і держави.
Слід зазначити, що судові функції в Євросоюзі виконує кілька установ, які тісно співпрацюють з національними судами держав — членів. Суд Європейського Союзу включає Суд, Трибунал і спеціалізовані трибунали. Між ними існують відносини субординації.
Відповідно до Договору про ЄС
Стаття 19
1. Суд Європейського Союзу складається з Суду, Суду загальної юрисдикції та
спеціалізованих судів. Суд Європейського Суду забезпечує дотримання законодавства у
тлумаченні та застосуванні Договорів.
Держави-члени надають засоби судового захисту, достатні для того, щоб забезпечити
ефективний правовий захист у сферах, охоплених законодавством Союзу.
2. До складу Суду входить один суддя від кожної держави-члена. Судові допомагають
Генеральні адвокати.
До складу Суду загальної юрисдикції входить щонайменше один суддя від кожної
держави-члена.
Суддів та Генеральних адвокатів Суду та суддів Суду загальної юрисдикції добирають з
осіб, чия незалежність є поза сумнівом, та які задовольняють вимоги, встановлені в
статтях 253 та 254 Договору про функціонування Європейського Союзу. Їх призначають
за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років. Судді та Генеральні
адвокати, у яких завершується термін перебування на посаді, можуть бути призначені
повторно.
3. Суд Європейського Союзу згідно з Договорами:
(а) приймає рішення у справах за позовами, які подають держава-член, установа, фізична
або юридична особа;
(b) на звернення судів або трибуналів держав-членів виносить попередні рішення щодо
тлумачення законодавства Союзу або чинності актів, ухвалених установами;
(с) приймає рішення в інших справах, як встановлено в Договорах.
149 Суд Європейського Союзу (також Європейський суд, Суд справедливості) — є офіційною інституцією Європейського союзу, яка охоплює всю судову владу ЄС.
СЕКЦІЯ 5
СУД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Стаття 251
Засідання Суду проводяться у складі палат або у складі Великої палати згідно з
правилами, встановленими для цих цілей в Статуті Суду Європейського Союзу.
Якщо це передбачено Статутом, Суд може також засідати у повному складі.
С 83/158 UA Офіційний вісник Європейського Союзу 30.3.2010
Стаття 252
Судові допомагають вісім Генеральних адвокатів. У разі надходження запиту від Суду
Рада, діючи одностайно, може збільшити кількість Генеральних адвокатів.
Обов’язком Генерального адвоката, який діє абсолютно неупереджено та незалежно, є
подання у відкритому суді обґрунтованих позицій у справах, які відповідно до Статуту
Суду Європейського Союзу вимагають його участі.
Стаття 253
Судді та Генеральні адвокати Суду добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом і
які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади в
їхніх країнах, або які є юристами визнаної компетентності; вони призначаються за
спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років після проведення
консультацій із колегією, передбаченою у статті 255.
Кожні три роки відбувається часткова заміна суддів та Генеральних адвокатів згідно з
умовами, встановленими в Статуті Суду Європейського Союзу.
Судді обирають Голову Суду зі свого складу строком на три роки. Голова може бути
обраний повторно.
Судді та Генеральні адвокати, що йдуть у відставку, можуть бути призначені повторно.
Суд призначає свого Секретаря та встановлює правила, що регулюють його роботу.
Суд встановлює свій Регламент. Цей Регламент потребує схвалення Радою.
Стаття 254
Кількість суддів Суду загальної юрисдикції визначається Статутом Суду Європейського
Союзу. Статут може передбачати те, що Судові загальної юрисдикції допомагають
Генеральні адвокати.
Члени Суду загальної юрисдикції добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом та
які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади.
Вони призначаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років
після проведення консультацій з колегією, передбаченою статтею 255. Склад Суду
загальної юрисдикції частково оновлюється кожні три роки. Члени, які йдуть у відставку,
можуть бути призначені повторно.
30.3.2010 UA Офіційний вісник Європейського Союзу С 83/159
Судді обирають Голову Суду загальної юрисдикції з членів Суду строком на три роки.
Голова може бути обраний повторно.
Суд загальної юрисдикції призначає свого Секретаря та встановлює правила, що
регулюють його роботу.
Суд загальної юрисдикції встановлює свій Регламент за погодженням із Судом. Цей
Регламент потребує схвалення Радою.
Якщо Статут Суду Європейського Союзу не передбачає інше, положення Договорів, що
стосуються Суду, застосовуються до Суду загальної юрисдикції.
Стаття 255
З метою надання висновку щодо придатності кандидатів до виконання обов’язків судді
або Генерального адвоката Суду та Суду загальної юрисдикції, перш ніж уряди держав-
членів зроблять призначення, зазначені у статтях 253 та 254, створюється колегія.
До складу колегії входять сім осіб, що добираються з-поміж колишніх членів Суду та
Суду загальної юрисдикції, членів національних вищих судів та юристів визнаної
компетентності, одна особа з яких пропонується Європейським Парламентом. Рада
ухвалює рішення, що встановлює правила роботи колегії, та рішення про призначення її
членів. Колегія діє за ініціативою Голови Суду.
Стаття 256
1. Суд загальної юрисдикції має юрисдикцію у першій інстанції розглядати позови та
вести провадження, зазначені в статтях 263, 265, 268, 270 та 272, за винятком тих, що
закріплені за спеціалізованими судами, створеними відповідно до статті 257, та тих, що
Статутом закріплені за Судом. Статут може передбачати юрисдикцію в інших категоріях
позовів та проваджень для Суду загальної юрисдикції.
Рішення, винесені Судом загальної юрисдикції відповідно до цієї частини, можуть бути
предметом права оскарження в Суді лише з питань права згідно з умовами та в межах,
встановлених Статутом.
2. Суд загальної юрисдикції має юрисдикцію розглядати позови та вести провадження,
ініційовані проти рішень спеціалізованих судів.
Рішення, винесені Судом загальної юрисдикції відповідно до цієї частини, можуть бути
предметом перегляду виключно Судом згідно з умовами та в межах, встановлених
Статутом, якщо існує серйозний ризик загрози єдності або узгодженості права Союзу.
3. Суд загальної юрисдикції має юрисдикцію на розгляд та винесення рішення у
питаннях, направлених для отримання попереднього рішення відповідно до статті 267, в
певних сферах, встановлених Статутом.
С 83/160 UA Офіційний вісник Європейського Союзу 30.3.2010
Якщо Суд загальної юрисдикції вважає, що справа вимагає рішення щодо принципу, що
може вплинути на єдність або узгодженість права Союзу, він може направити справу для
отримання рішення Суду.
Рішення, винесені Судом загальної юрисдикції з питань, направлених для отримання
попереднього рішення, можуть бути предметом перегляду виключно Судом згідно з
умовами та в межах, встановлених Статутом, якщо існує серйозний ризик загрози єдності
або узгодженості права Союзу.
Стаття 257
Європейський Парламент та Рада, діючи згідно зі звичайною законодавчою процедурою,
можуть створити спеціалізовані суди при Суді загальної юрисдикції для розгляду та
винесення у першій інстанції рішення у певних категоріях позовів або проваджень, що
порушуються у певних сферах. Європейський Парламент та Рада діють за допомогою
регламентів або за пропозицією Комісії та після проведення консультацій з Судом або на
запит Суду після проведення консультацій з Комісією.
Регламент, яким створено спеціалізований суд, встановлює правила організації суду та
обсяги юрисдикції, надані йому.
Рішення, винесені спеціалізованими судами, можуть бути предметом права оскарження
лише з питань права або, якщо це передбачено в регламенті, що створює спеціалізований
суд, права оскарження по суті у Суді загальної юрисдикції.
Члени спеціалізованих судів добираються з осіб, чия незалежність є поза сумнівом і які
володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на судові посади. Їх призначає
Рада, діючи одностайно.
Спеціалізовані суди встановлюють свої Регламенти за погодженням із Судом. Такі
Регламенти потребують схвалення Радою.
Якщо регламент, що створює спеціалізований суд, не передбачає інше, до спеціалізованих
судів застосовуються положення Договорів стосовно Суду Європейського Союзу та
положення Статуту Суду Європейського Союзу. Розділ І Статуту та його стаття 64
застосовуються до спеціалізованих судів у будь-якому випадку.
Стаття 265
У разі бездіяльності Європейського Парламенту, Європейської Ради, Ради, Комісії або
Європейського центрального банку при порушенні Договорів держави-члени та інші
установи Союзу можуть подати позов до Суду Європейського Союзу для встановлення
порушення. Ця стаття за цих самих умов застосовується до бездіяльності органів, служб та
агенцій Союзу.
Позов є прийнятним лише у випадку, якщо до відповідної установи, органу, служби або
агенції попередньо зверталися із закликом діяти. Якщо протягом двох місяців від дати
звернення відповідна установа, орган, служба або агенція не визначила своєї позиції,
позов можна подати протягом наступних двох місяців.
Будь-яка фізична або юридична особа може за умов, встановлених у попередніх частинах,
подати до Суду скаргу на те, що установа, орган, служба або агенція Союзу не направили
цій особі жодного акту, крім рекомендації або висновку.
Стаття 267
Суд Європейського Союзу має юрисдикцію виносити попередні рішення стосовно:
(а) тлумачення Договорів;
(b) чинності та тлумачення актів установ, органів, служб та агенцій Союзу;
Якщо таке питання порушено в будь-якому суді держави-члена, цей суд, якщо вважає, що
рішення з цього питання є необхідним для надання йому можливості винести рішення,
може звернутися із запитом до Суду винести рішення щодо цього питання.
Якщо будь-яке таке питання порушено у справі, розгляд якої триває в суді держави-члена,
чиї рішення не можна оскаржити за допомогою правових засобів національного
законодавства, цей суд виносить питання на розгляд Суду.
Якщо таке питання порушено у справі, розгляд якої триває в суді держави-члена стосовно
особи, яка перебуває під вартою, Суд Європейського Союзу діє із мінімальною
затримкою.
Стаття 268
Суд Європейського Союзу має юрисдикцію у спорах, пов’язаних із відшкодуванням
збитків, передбачених в частинах 2 та 3 статті 340.
Стаття 269
Суд Європейського Союзу має юрисдикцію приймати рішення щодо правомірності акту,
ухваленого Європейською Радою або Радою відповідно до статті 7 Договору про
Європейський Союз, лише на запит відповідної держави-члена, визначеної Європейською
Радою або Радою, та лише стосовно процедурних положень, що містяться у цій статті.
Такий запит повинен робитися протягом одного місяця з дати такого визначення. Суд
приймає рішення протягом одного місяця від дати такого запиту.
Стаття 270
Суд Європейського Союзу має юрисдикцію у будь-яких спорах між Союзом та його
службовцями в межах і за умов, встановлених у Штатних правилах посадовців та в
Умовах працевлаштування інших службовців Союзу.
30.3.2010 UA Офіційний вісник Європейського Союзу С 83/165
Стаття 271
Суд Європейського Союзу в межах, встановлених нижче, має юрисдикцію у спорах
стосовно:
(а) виконання державами-членами зобов’язань відповідно до Статуту Європейського
інвестиційного банку. У зв’язку з цим Рада директорів банку наділена
повноваженнями, наданими Комісії статтею 258;
(b) заходів, ухвалених Радою керівників Європейського інвестиційного банку. У зв’язку
з цим будь-яка держава-член, Комісія або Рада директорів Банку можуть порушити
провадження згідно з умовами, встановленими в статті 263;
(c) заходів, ухвалених Радою директорів Європейського інвестиційного банку.
Провадження проти таких заходів можуть порушуватись лише державами-членами
або Комісією згідно з умовами, встановленими в статті 263, і лише на підставі
недотримання процедури, передбаченої в частинах 2, 5, 6 та 7 статті 19 Статуту
Банку;
(d) виконання національними центральними банками зобов’язань згідно з Договорами
та Статутом ЄСЦБ та ЄЦБ. Стосовно цього, повноваження Керівної ради
Європейського центрального банку щодо національних центральних банків є такими
самими, як повноваження, покладені статтею 258 на Комісію стосовно держав-
членів. Якщо Суд визнає, що національний центральний банк не виконує зобов’язань
за Договорами, від цього банку вимагається вжити заходів, необхідних для
виконання рішення Суду.
Стаття 272
Суд Європейського Союзу має юрисдикцію виносити рішення згідно з будь-яким
арбітражним застереженням, що міститься у контракті, який регулюється публічним або
приватним правом і що укладений Союзом або від його імені.
Стаття 273
Суд Європейського Союзу має юрисдикцію в будь-яких спорах між державами-членами,
що пов’язані із предметом регулювання Договорів, якщо спір передано йому за
спеціальною угодою між сторонами.
Стаття 275
Суд Європейського Союзу не має юрисдикції стосовно положень, пов’язаних із спільною
зовнішньою та безпековою політикою, а також стосовно актів, ухвалених на основі цих
положень.
Проте Суд має юрисдикцію щодо моніторингу дотримання статті 40 Договору про
Європейський Союз та щодо прийняття рішення стосовно проваджень, порушених згідно
з умовами, встановленими у частині 4 статті 263 цього Договору, переглядаючи
правомірність рішень, які передбачають обмежувальні заходи стосовно фізичних або
юридичних осіб, ухвалених Радою на основі Глави 2 Розділу V Договору про
Європейський Союз.
· Суд загальної юрисдикції (фр. le Tribunal) — у 1989—2009 роках відомий як Суд першої інстанції Європейських Спільнот.
Відповідно до Протоколу №3 Про статут суду ЄС
РОЗДІЛ ІV