 |
|
Процедури реалізації юрисдикції Суду ЄС.
Судова юрисдикція обумовлює існування чітко визначених процесуальних форм здійснення правосуддя. Тільки в межах цих форм можливий судовий захист та легітимне функціонування судової влади, а це означає, що правильне визначення юрисдикції судів генетично пов’язане не лише з її межами, тобто сферою застосування судової влади, але й з проблемою належного здійснення правосуддя. Західна доктрина практично не приділяє уваги процедурно-процесуальним аспектам і проблемам процесуально-правової регламентації судової діяльності. Разом з тим реалізація судової юрисдикції здійснюється у процесуальних формах, які з точки зору їх дотримання мають конститутивне значення, оскільки вони, власне, визначають спосіб здійснення юрисдикційних повноважень і, по суті, становлять певну органічну єдність форми та змісту.
Юрисдикція є багатомірним поняттям і, перш за все, публічно-правовим інститутом процесуального права ЄС. Вона визначає сферу функціонування судової влади ЄС, поряд звиконавчою та законодавчою, сферу компетенційних повноважень органів судової влади ЄС, а також повноваження Суду по розгляду конкретних справ у процедурах судового розгляду, передбачених установчими договорами.
Зважаючи на досить об’ємну юрисдикцію судів ЄС та широке коло процедур, в яких вона реалізується, в науково-практичних цілях юрисдикція Суду ЄС може підлягати класифікації та поділу на певні групи.
У доктрині права ЄС класифікація юрисдикції Суду ЄС не становила предмет окремих досліджень, а у контексті загального розгляду його повноважень серед науковців поширеною стала класифікація юрисдикції на пряму, тобто ту, справи по якій ініціює учасник спору, та непряму –преюдиціальну, тобто справи, які ініціює не безпосередній учасник спору. Виходячи з цього, до безспірної юрисдикції Суду ЄС належить ухвалення преюдиціальних рішень (ст. 267 Договору про функціонування ЄС) та винесення висновків щодо сумісності міжнародних угод, які укладаються Співтовариством, з установчим Договором (ст. 218 Договору про функціонування ЄС). Уся інша юрисдикція Суду ЄС належить до спірної, тобто в рамках якої він виносить рішення по суті спору.
Слід ще раз підкреслити значення процедур її реалізації з точки зору належності здійснення владних повноважень Суду. І тут потрібно звернути увагу на регламентацію у праві ЄС конкретних процедур, у межах яких здійснюються його юрисдикційні повноваження щодо розгляду спорів. Відповідно до чинних установчих договорів Суд ЄС, Загальний суд та Трибунал мають юрисдикцію відносно:
надання висновків стосовно сумісності передбачуваних міжнародних угод та установчого договору (ст. 218 Договору про функціонування ЄС);
позовів щодо забезпечення примусового виконання загальних зобов’язань (статті 258–260 Договору про функціонування ЄС) та зобов’язань у певних окремо регламентованих сферах (статті 108, 114,
пп. a, dст. 271, 348 Договору про функціонування ЄС ЄСпв);
санкцій, передбачених у регламентах, прийнятих Парламентом з Радою, Радою відповідно до положень установчого договору (ст. 261 Договору про функціонування ЄС);
скасування нелегітимних актів інститутів, органів, офісів, агенцій ЄС (ст. 263 Договору про функціонування ЄС), заходів, ухвалених Радою Керуючих або Радою Директорів Європейського Інвестиційного Банку (пп. b, ст. 271 Договору про функціонування ЄС);
оскарження незаконної бездіяльності інститутів, органів, офісів, агенцій ЄС (ст. 265 Договору про функціонування ЄС);
ухвали преюдиціальних рішень (ст. 267 Договору про функціонування ЄС);
спорів по відшкодуванню збитків при позадоговірній відповідальності ЄС (ст. 268 Договору про функціонування ЄС);
скасування нелегітимних актів, прийнятих Європейською Радою або Радою, які стосуються визначення наявності тяжкого та постійного порушення державою-членом принципів, на яких ґрунтується Союз (ст. 269 Договору про функціонування ЄС);
спорів між ЄС та його службовцями (ст. 270 Договору про функціонування ЄС);
винесення рішень відповідно до арбітражних застережень, що містяться в контрактах, укладених ЄС (ст. 272 Договору про функціонування ЄС);
будь-яких спорів між державами-членами, що стосуються предмета договорів, у разі спеціальної про це угоди між сторонами (ст. 273 Договору про функціонування ЄС);
скасування легітимних актів Ради усфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки, які накладають обмеження на фізичних
або юридичних осіб (ст. 275 Договору про функціонування ЄС).
З огляду на статистику Суду ЄС щодо розгляду ним справ найголовнішими є три категорії процедур, в яких реалізується його юрисдикція:
1) процедура за статтями 258–260 Договору про функціонування
ЄС— забезпечення примусового виконання зобов’язань державами-членами;
2) процедура за ст. 263 Договору про функціонування ЄС— оскарження нормативних актів інститутів, органів, офісів, агенцій ЄС;
3) процедура за ст. 267 Договору про функціонування ЄС — ухвала преюдиціальних рішень.