 |
|
Прецедентний характер рішень Суду ЄС.
На даному етапі розвитку правової системи ЄС безперечно можна говорити про існування сформованого прецедентного права, створеного Судом ЄС, яке є одним із джерел наднаціонального права. Саме завдяки йому правова система Союзу набула характеру інтеграційної правової системи. Щодо рішень Суду ЄС, то є підстави визнавати за ними якості прецедентів за фактичними обставинами, тобто «квазіпрецедентами» через їх важливість та необхідність дотримання як певного взірця, принципу, який використовується для вирішення спору в різних юридичних ситуаціях.
Правила, які встановлює Суд ЄС у своїх рішеннях, є обов’язковими для всіх судів держав-членів. Незважаючи на те, що між національними судами та Судом ЄС немає ієрархії, обов’язковість рішень Суду визначається ієрархією інтеграційної правової системи над національними правовими системами.
У механізмі прецедентності рішень Суду ЄС важливе значення має питання обов’язковості власних попередніх рішень для самого Суду, тобто питання дії доктрини stare decisis у межах самої судової системи ЄС. Загальновизнаним є той факт, що Суд ЄС побудований за моделлю французької Державної Ради (Conseil d’Etat), що є судом континентальної системи права, у якій судовий прецедент не визнається за джерело права, а отже, і не визнається доктрина stare decisis. Але незважаючи на це, Суд ЄС досить часто ґрунтує свої рішення на попередніх рішеннях, хоча і без вказівки на це та прямого посилання на них.
Такий стан практики можна охарактеризувати як дотримання прецедентного права як певного взірця, але без обов’язковості слідування йому.
Правотворча, правозастосовна та правотлумачна практика Суду ЄС.
Правоастосовча
Суд ЄС своєю практикою виводить нові принципи, які призводять до еволюції інтеграційної правової системи, при цьому Суд використовує ще специфічний метод розвитку цієї системи — розширювальне тлумачення права ЄС. Якщо говорити про методи тлумачення, які використовує Суд ЄС, то це такі підходи до визначення змісту правового тексту, як буквальний, історичний, систематичний (контекстуальний) та телеологічний (цільовий). Буквальне та історичне тлумачення має обмежене використання, а ось таким методам тлумачення, як систематичне та телеологічне, Суд ЄС надає перевагу, та саме їх поєднання і дає змогу Суду ЄС здійснювати розширювальне тлумачення. Поєднання цих основних двох методів тлумачення дає Суду змогу заповнювати прогалини в праві ЄС, а також є одним із засобів, яким провадиться розширення повноважень ЄС.
Систематичне тлумачення відображає нерозривний зв’язок конкретної норми з системою акта, у якому вона міститься, та всією системою права ЄС. Це означає, що засновницькі договори являють собою послідовну та логічну систему, а не окремі акти. Для телеологічного тлумачення вирішальними є положення преамбул установчих договорів та статті, які встановлюють цілі цих договорів. Тобто Суд повинен тлумачити норми таким чином, щоб якнайкраще сприяти досягненню цілей Союзу. Спираючись на обидва методи, «Суд ЄС повинен тлумачити право ЄС у межах системи, створеної існуючими правилами, і в світлі цілей, які стоять перед правотворчим органом у момент, коли він створює правило».
Використання систематичного та телеологічного методів тлумачення робить Суд ЄС схожим на правотворчий орган. Суд ЄС, ефективно використовуючи надані йому методи тлумачення права, ухвалив велику кількість фундаментальних для інститутів та права ЄС рішень. Так, скориставшись телеологічним та систематичним методами, він прийняв рішення, які затвердили принцип інституційної рівноваги (або балансу), який відображає демократичний характер ЄС. Надання можливості Парламенту бути як активним учасником, légitimation active (тобто можливість бути позивачем), так і пасивним учасником, légitimation passive (тобто його акти можна оскаржувати), процедури скасування нелегітимних нормативних актів також є яскравим прикладом правотворчості Суду ЄС та його внеску в інституційний розвиток Союзу.