 |
|
Правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з країнами, що розвиваються: Конвенція Яунде та Ломейські угоди.
Угоди, укладені в Яунде та Ломе з країнами, що розвиваються, свідчать про існування багаторічної практики співпраці у цій галузі.
Окрім сприяння сталому розвитку країн, що розвиваються, в економічній, соціальній і екологічній сферах, спрямованому насамперед на подолання бідності, інтеграції цих країн до світової економіки включно з поступовою ліквідацією обмежень у міжнародній торгівлі, вельми помітний акцент зроблено також на заохоченні в країнах, що розвиваються, з боку Співтовариства розвитку та зміцненню демократії, верховенства права, поваги до прав людини та інших фундаментальних свобод.
1975 р. і далі укладаються на п'ятирічні й більше строки Ломейські конвенції за участю всіх країн Євросоюзу й 46 країн, що розвиваються. Принципи й умови співробітництва включають:
- невзаємність (преференційність для країн, що розвиваються) торговельних пільг;
- вільний доступ сільськогосподарських товарів на ринки Євросоюзу;
- економічна допомога країнам, що розвиваються, АКТ, включаючи систему "Стабекс" (стабілізація доходів від експорту країн, що розвиваються) і "Сисмін" (система фінансової допомоги гірничодобувної промисловості в країнах АКТ);
- визнання суверенітету країн АКТ над їхніми природними ресурсами;
- пріоритетне забезпечення "продовольчої безпеки" у країнах АКТ;
- поширення співробітництва на охорону навколишнього середовища, на соціально-культурну, демографічну й т.п. сфери й, нарешті,
- принципова установка на поступовий перехід до самопідтримуючого розвитку країн АКТ і до рівного партнерства із країнами Євросоюзу.
20 липня 1963 року у Яунде (Камерун) було підписано так звану Конвенцію Яунде – угоду про асоційоване членство в Європейському Економічному Співтоваристві впродовж 5 років сімнадцятьох африканських країн і Мадагаскару (Associated African States and Madagascar, AASM).
До 1980-х рр. політика розвитку відносин ЄС із країнами Африки формувалася під впливом колоніального минулого Європи: Франція, Бельгія, Нідерланди й Італія мали колонії за межами Європи й у період формування Європейського союзу прагнули зберегти свої особливі відносини з ними. Таким чином, виникла ідея "асоціації" із залежними територіями, що мала на увазі надання торговельних концесій і надання сприяння розвитку. Ця ідея була формалізована в I і II Конвенціях, підписаних у Яунде, відповідно, в 1963 і 1969 р. між Асоціацією африканських держав (в основному колишні французькі й бельгійські колонії) і ЄС. Підписання даних конвенцій стало першим кроком у розбудові політики розвитку ЄС .
Насамперед, конвенція відображала намір країн ЄС із більшою відповідальністю вирішувати проблеми країн, що розвиваються. Уперше конвенція Яунде була змінена в 1974 р., після вступу Великобританії в ЄЕС, і в 1975 р. замінена Ломейською конвенцією. З її підписанням політика Співтовариства охоплювала вже 46 країн Африки, Карибського й Тихоокеанського басейнів (звідси абревіатура AКТ) .