Главная | Обратная связь

Договір про факторинг.

Факторинг походить від лат. слова factor - особа, яка діє за рахунок іншої особи.

В даний час в національно-правовому аспекті договір факторингу законодавчо врегульовано в досить незначній кількості країн (в Україні це здійснено лише в ЦК - глава 73), але широке застосування його в міжнародних операціях привело до розробки Конвенції УНІДРУА з міжнародних факторингових операцій, підписаної в Отаві 28 травня 1988 р. В Конвенції містяться уніфіковані матеріально-правові норми, що регулюють міжнародні факторингові операції, і забезпечують баланс інтересів всіх її учасників.

Договір факторингу - це договір по здійсненню посередницьких послуг в проведенні фінансових розрахункових операцій між учасниками цивільних угод, який передбачає також обов'язки посередника по наданню деяких інших послуг комерційного характеру.

Учасниками відносин по факторингу виступають фірма - постачальник товарів чи послуг, фірма по факторингу (фактор) і фірма - набувач товарів чи послуг (клієнт).

Постачальник товарів чи послуг є кредитором, а набувач товару чи послуги - боржником. Основний зміст факторингу як посередницької фінансової операції зводиться до задоволення спеціалізованою по факторингу фірмою (фактором) прав вимог кредитора за рахунок сум, що стягуються нею з боржника за комерційним рахунком кредитора.

Згідно договору, укладеного постачальником товару чи послуги з фактором, сторони беруть на себе взаємні зобов'язання. Постачальник зобов'язується передати фактору наявні права вимоги щодо клієнтів -шляхом їх юридичної переуступки (суброгації) - для одержання платежів. Зі свого боку фактор зобов'язується негайно виплачувати постачальнику грошові суми за одержаними від нього документами (комерційними рахунками), надаючи гарантію перерахування відповідних сум незалежно від результатів їх стягнення з боржника, тобто клієнта. Отже, в економічному плані факторинг являє собою купівлю комерційних рахунків посередників з негайною їх оплатою постачальнику.

За договором фактор стає монопольним посередником в проведенні розрахункових операцій. На передбаченій договірній території і протягом дії договору за ним закріплюється виключне право на здійснення операцій з клієнтами. Це означає, що постачальник не має права звертатися до послуг інших факторів на даній території і зобов'язаний направляти контрагенту всі комерційні рахунки по укладених угодах.

Договір про факторинг включає умови про переведення постачальником прав вимог на фактора (суброгації), умову про порядок прийняття фактором на себе конкретних доручень, їх схвалення чи відхилення і умову про відкриття поточного рахунку постачальника для перерахунку фактором грошових коштів.

Механізм проведення операції по факторингу відрізняється тією особливістю, що фактор не бере на себе тверде зобов'язання приймати до виконання всі доручення контрагента: він може прийняти або відхилити пропозицію щодо будь-якого конкретного рахунку, виставленого на того чи іншого клієнта. В інтересах виключення чи обмеження власних ризиків фактор з одержанням запиту постачальника, який направляється після підписання комерційної угоди, попередньо вивчає платоспроможність клієнта.

Прийняття фактором доручення означає не тільки згоду на його виконання і негайний платіж при оформленні переуступки прав, але і гарантію платежу за рахунком.

Відмова у схваленні доручення, коли стягнення за рахунком клієнта уявляється сумнівним, все ж не виключає можливості проведення розрахункової операції. Зі згоди постачальника фактор може її провести, але з переведенням коштів лише після оплати рахунку клієнтом і без надання гарантії оплати. Тоді операція набуває характеру звичайного договору доручення.

Господарські вигоди для постачальника розрахункової операції по факторингу визначаються двома обставинами. Використання послуг фактора приводить до швидкого одержання платежу. При цьому негайна оплата фактором рахунку (яка здійснюється за вирахуванням витрат на проведення операції) до оплати рахунку клієнтом перетворює для постачальника продаж на строк в продаж за готівку у відносинах з клієнтом по купівлі-продажу. Сама ж операція по факторингу набуває в економічному плані характер фінансування фактором постачальника товарів чи послуг.

Негайне одержання платежів за рахунками значно скорочує потреби постачальника в оборотному капіталі і, крім того, дозволяє гнучко діяти по відношенню до своєї клієнтури, більш широко практикувати продаж з кредитуванням контрагентів і т.п.

З іншого боку, факторинг веде до гарантованого за договором одержання платежів постачальником, знімає з нього ризики повних чи часткових втрат через неплатоспроможність клієнтів, несвоєчасну оплату ними рахунків або інші причини і ведення з цього приводу спорів. Прийняття фактором доручення означає надання гарантії оплати комерційного рахунку.

В той же час для самого фактора це операція на свій "страх і ризик", оскільки при неоплаті комерційного рахунку клієнтом, він, згідно договору, бере на себе фінансовий ризик, так як позбавляється можливості пред'явлення регресної вимоги до постачальника.

Винагорода фактора за договором складається з двох частин: винагороди за здійснення доручення, яка обчислюється в процентах від комерційного рахунку ( в розмірі 0,25 - 2,5%), і вартості кредитування постачальника, тобто винагороди за авансування його до моменту строку оплати рахунку клієнтом, розмір якої залежить від розміру облікових ставок банків (в останні роки - від 6,5 до 13 %).

В сучасній практиці при факторингу здійснюються два види фінансових операцій. В діяльності європейських фірм факторинг зводиться до прийняття і оплати комерційних рахунків постачальника, а в діяльності / фірм США вказані операції, як правило поєднуються з відкриттям фактором кредиту постачальнику в обсязі, більш чи менш рівному загальній сумі можливих операцій, передбаченій в контракті. Американська практика, таким чином, розширює рамки фінансової операції.

Крім фінансування підприємців, фактори здійснюють для них також інші послуги. До таких послуг відносяться: надання інформації про фінансовий стан можливих контрагентів, їх платоспроможності; повідомлення маркетингової інформації про стан попиту на ринку, клієнтуру і конкурентів, ринкову кон'юнктуру; проведення рекламних і транспортних операцій; ведення судових справ і т.п. Фактор стає, таким чином, радником підприємця по виробництву і торгівлі, а також фірмою, яка комплексно виконує ряд робіт по реалізації товарів і послуг. Особливе значення всі ці послуги набувають при веденні міжнародної торгівлі.

Фактор може діяти в рамках національного ринку, коли постачальник і клієнт знаходяться в одній країні, або в якості міжнародного фактору, якщо сторони угоди знаходяться в різних країнах. Фактор, який знаходиться в країні експортера, доручає тоді здійснення своїх функцій за кордоном фактору, який працює в країні імпортера - клієнта. Винагорода в цьому випадку поділяється між двома факторами. При міжнародному факторингу посередники крім перерахованих функцій виконують важливі обов'язки по підшуканню іноземних контрагентів.

Згідно Конвенції УНІДРУА 1988 року, під "контрактом з факторних операцій" розуміють договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фірмою по факторних операціях, яка називається цесіонарієм), відповідно до якого постачальник може чи повинен уступити цесіонарію зобов'язальні вимоги, які випливають з контрактів по продажу товарів, що укладаються між постачальником і його замовниками (дебіторами). Цесіонарій за договором факторингу, що регулюється Конвенцією, повинен взяти на себе принаймні два зобов'язання з перерахованих в її положеннях: 1) фінансування постачальника, зокрема шляхом надання йому авансу чи позики (кредиту); 2) ведення рахунків за вимогами, шо уступаються; 3) подання до сплати і одержання дебіторської заборгованості покупців; 4) захист інтересів постачальника у зв'язку з неплатоспроможністю боржників.

Важливою умовою визначення сфери дії Конвенції є та обставина, що держави, в яких знаходяться заклади постачальника і дебітора, а також держава, в якій фактор має свій заклад, є договірними державами, або контракт на продаж товарів і контракт з факторних операцій регулюються законом договірної країни.

Норми Конвенції носять диспозитивний характер, тобто сторони можуть домовитись про те, що вони виключають для своїх договірних відносин дію конвенційних положень, з іншого боку, якщо застосування Конвенції виключається, то таке виключення повинно стосуватись всієї Конвенції. При порівнянні, наприклад, з Віденською конвенцією ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів неважко помітити відмінність у підходах до вказаної обставини: остання допускає виключення як всіх, так і будь-якої частини і"ї положень, застережених в цивільно-правовому контракті, на вибір самих контрагентів.

В Конвенції УНІДРУА закріплено правило пріоритету договору факторингу над іншими видами договорів (наприклад, поставки товару чи надання послуг).

 

Договори доручення

Договір дорученняпоширений у країнах континентальної системи права. Під ним прийнято розуміти договір, згідно якого одна сторона (довіритель) доручає, а друга сторона (повірений) приймає на себе здійснення юридичних дій за рахунок і від імені довірителя. Договір є безоплатним, якщо немає згоди про інше. Дещо інакше визначається договір доручення в праві Німеччини, де за договором доручення повірений зобов'язується безоплатно виконати справу, покладену на нього довірителем. Основна відмінність в підходах до юридичного змісту даного виду V домовленостей полягає в тому, що одні країни (наприклад, Франція) виходять з того, що цей договір спрямований на вчинення юридичних дій повіреним від імені і за рахунок довірителя, а інші (наприклад, Німеччина) вважають, що на повіреного може бути покладено обов'язок вчинення як юридичних, так і фактрічних дій, в той час як швейцарським зобов'язальним законом передбачається, що доручення включає в себе крім договору простого доручення також договір про посередництво, акредитивні угоди і договір про агентство

За договором доручення повірений зобов'язаний:

- виконати особисто взяте на себе доручення. Передати виконання доручення іншій особі повірений має право лише зі згоди на це довірителя. При цьому він відповідає за вибір третьої особи, а також за дії третьої особи як за свої власні, якщо він передав їй виконання без дозволу довірителя;

- виконувати доручення згідно вказівок довірителя. Повірений має право відійти від вказівок, коли є підстави вважати, що довіритель погодився б на такий відступ. При відступі від вказівок довірителя без таких передумов доручення вважається виконаним лише у випадку, якщо повірений візьме на себе негативні наслідки цього відступу;

- надавати довірителю необхідну інформацію про хід виконання справи і звіт по завершенні доручення.

За договором доручення довіритель зобов'язаний:

- відшкодувати повіреному понесені ним в процесі виконання доручення витрати;

- сплатити винагороду при наявності відповідної домовленості або якщо обов'язок такої сплати випливає з місцевих звичаїв;

- відшкодувати повіреному втрати, понесені ним без своєї вини у зв'язку з виконанням дopyчeння . Законодавча і судова практика європейських країн окремо регламентують види доручень, при виконанні яких в якості повірених виступають особи, які здійснюють покладену на них "справу" на комерційних началах, тобто у вигляді промислу. В якості таких повірених виступають торговельні представництва в Німеччині, торговельні агенти у Франції або агенти у Швейцарії, де під агентом розуміють особу, яка зобов'язується здійснювати постійно посередництво в укладенні угод для довірителя або укладати угоди за рахунок і від імені довірителя, не перебуваючи при цьому з довірителем у відносинах за договором трудового найму.

Агент і торговельний представник здійснюють, так як і повірений, фактичні і юридичні дії для довірителя, але вже на інших умовах. При виконанні доручення агент зобов'язаний захиш[ати інтереси довірителя, проявляючи турботливість "добропорядного" комерсанта. Необхідністю появи такої турботливості обґрунтовується відповідальність агента за вибір третьої особи і дотримання умови угоди, укладеної з третьою особою за рахунок довірителя.

Довіритель зобов'язаний зробити все можливе для того, щоб сприяти успішному виконанню агентом своїх зобов'язань і виплачує повіреному протягом дії договору винагороду (при відсутності застереження про інше) не тільки за угодами, ним самим укладеними, а й за такими угодами, які, хоч і стали результатом дій самого довірителя без сприяння повіреного, були укладені особами, вперше залученими повіреним в якості контрагентів за подібними договорами.

Право на винагороду виникає з моменту укладення агентом договору з третьою особою, але воно втрачається у випадку, якщо укладена угода невиконується з обставин, за які не несе відповідальності довіритель.

Припинення дії договору, у випадку, коли договір укладено на визначений строк, до закінчення строку припиняє його дію без особливого про те повідомлення. Якщо по закінченні строку дії договору з мовчазної згоди сторін вони продовжують виконувати свої обов'язки, то договір вважається продовженим на такий же строк, але не більше ніж на один рік.

При укладенні договору без зазначення строку і якщо строк не може бути визначено, виходячи з мети договору, кожна із сторін має право припинити дію договору при дотриманні вимоги про попереднє повідомлення контрагента у встановлені законом строки, до того ж такі строки ставляться в залежність від тривалості дії договору.

Крім того, договір припиняється внаслідок смерті, настання недієздатності агента, а також оголошення довірителя неспроможним. За певних умов смерть довірителя також є підставою припинення договору. Після припинення дії договору повірений за певних умов не втрачає права на винагороду. Таке право зберігається у випадку, якщо діяльність агента привела до істотного розширення кола клієнтів підприємця, з яким для довірителя і після припинення договору пов'язані значні переваги. Реалізувати це право може не тільки агент, але й його спадкоємці. Не допускається включення в договір умов, які позбавляють торговельного представника прав на винагороду після припинення дії договору. Встановлюється максимальний розмір такої винагороди: середня винагорода за рік у розрахунку винагороди останніх п'яти років до припинення договору. Право на винагороду втрачається у випадку, коли припинення договору було викликано обставиною, за яку несе відповідальність агент.