Главная | Обратная связь

Договір підряду в міжнародному приватному праві.

За договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов'язується виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), яка, в свою чергу, повинна прийняти роботу і сплатити за неї обумовлену ціну.

В країнах романо-германської системи права підряд розглядається як самостійний вид договору, який визначається встановленими в законі ознаками. В англо-американській системі права підрядні відносини традиційно вважаються одним з видів договору особистого найму, але при цьому істотною особливістю його визнається певна самостійність виконавця роботи, який в зв'язку з цим називається незалежним контрагентом.

Договір підряду має широку сферу застосування. Одним із найстаріших "класичних" сфер підряду є будівельні роботи по спорудженні різного роду будівель і споруд, в сучасній практиці будівництва виробничих об'єктів велике місце займають договори про будівництво "під ключ".

Договір застосовується до відносин по виготовленню виробів у відповідності із замовленням: машин, обладнання, деталей і т.п.

Сферою застосування підряду є надання різного роду технічних послуг в зв'язку з поставками машин і обладнання на промислових та інших об'єктах, які споруджуються з допомогою постачальника - виконання монтажних робіт, здійснення технічного обслуговування і т. п.

Великого значення набуває підряд на виконання науково-технічних робіт - науково-дослідних і проектно-конструкторських, - які одержали назву "інжинірингу".

Нарешті, сферою застосування договору є названі "консалтингом" консультаційні та інформаційні послуги у сфері наукової організації і управління виробництвом і торгівлею (наприклад, маркетингові дослідження ринку і т. п.).

Права і обов'язки сторін за договором підряду. Основні обов'язки підрядчика полягають у виконанні роботи і передачі замовнику результатів роботи.

Здійснення підрядчиком роботи характеризується за законом трьома особливостями:

• виконанням роботи в точній відповідності із завданням замовника;

• проведенням роботи на власний ризик;

• здійсненням роботи під наглядом і контролем замовника. Підрядчик бере на себе відповідальність за кінцевий результат роботи,

виконуючи її на власний "страх і ризик". Це означає, що до моменту прийняття роботи замовником він несе ризики виконання підряду: на нього покладаються всі майнові наслідки загибелі чи пошкодження (порчі) предмету підряду, який готується чи вже готовий до здачі, або неможливості виконання підряду. Ризик підрядчика полягає в тому, що він не має права вимагати від замовника винагороди за ту роботу, яка була б виконана до моменту загибелі предмету підряду чи його пошкодження або яку стало неможливо завершити.

Підрядчик несе майнові наслідки загибелі чи пошкодження об'єкту підряду або неможливості виконання підряду, які настали з його власної вини чи в результаті випадкових обставин (випадку). Якщо ж вказані наслідки були викликані замовником і не можуть бути поставлені у вину підрядчику, останній зберігає право вимагати винагороди за зроблену роботу, а також відшкодування заподіяної йому шкоди, наприклад, при загибелі чи пошкодженні об'єкта в результаті поставлених замовником дефектних матеріалів або виконання невірних вказівок замовника.

Однаково вирішуються питання про ризик випадкової загибелі чи пошкодження матеріалів, призначених для виготовлення речі. Згідно загального правила про покладення на власника ризику випадкової загибелі чи пошкодження майна, цей ризик покладається в даному випадку на ту сторону - підрядчика чи замовника, якій належить матеріал. Виняток складає загибель чи пошкодження матеріалів підрядчика при підряді на будівництво, коли ризики покладаються на замовника, оскільки будучи завезеними на його ділянку матеріали розглядаються як приналежність даної ділянки.

У всіх випадках, проте, підрядчик звільняється від відповідальності за ризики, які випадково настали в період прострочки прийняття замовником предмету підряду, виконаного в строк.

Виконуючи завдання, підрядчик юридично зберігає оперативно-господарську самостійність. Він сам організовує роботу, визначає шляхи досягнення кінцевого результату, черговість виконання окремих частин роботи і т. п. Підрядчик обмежений у цьому відношенні перш за все самим змістом замовлення, який визначає техніко-економічні та інші показники, якими повинен бути наділений результат роботи, а нерідко і засобами його досягнення, зокрема матеріалами і механізмами, що підлягають використанню.

Господарська самостійність підрядчика проявляється і в результаті роботи по виконанню підряду. Найчастіше підрядчик виконує роботу власними силами. Можливість передачі ним виконання третій особі за субпідрядним договором не регламентується законом. Типовими контрактами часто забороняється підрядчику покладати виконання своїх обов'язків на іншу особу без згоди замовника. За домовленістю ж підрядчик має право передати замовлення повністю чи частково одному або декільком субпідрядникам. Але в цьому випадку він залишається повністю юридично відповідальним за виконання договору перед замовником, який не вступає в жодні правові відносини з субпідрядчиками. Разом з тим умовами типових контрактів допускається безпосередня виплата винагороди замовником цим виконавцям роботи по мірі її прийняття. Внаслідок складності нагляду і контролю за діяльністю підрядчика по виконанню підряду ці функції часто покладаються замовником на спеціалізовані фірми інженерів-консультантів, яким за договором надаються спеціальні повноваження.

Умовами підрядного договору, укладеного на основі типового контракту, нерідко спеціально обумовлюється право замовника випробовувати і перевіряти застосовувані матеріали, давати вказівки про ліквідацію помічених недоліків, вимагати відсторонення від роботи окремих осіб персоналу чи навіть зупинення роботи і т. п.

Якщо підрядчик не згоден з одержаними вказівками замовника як необгрунтованими, що загрожують міцності чи іншим сторонам якості роботи, то він зобов'язаний негайно повідомити про це замовника. При виникненні розбіжностей між сторонами вони, згідно умов контракту, можуть звернутись за вирішенням спору в арбітраж.

Другий основний обов'язок підрядчика полягає в здачі замовнику результату виконаної роботи - здачі підряду. Вона повинна бути здійснена в належному місці і в належний строк.

За договором на підрядчика можуть бути покладені й деякі додаткові обов'язки. До них відносяться, зокрема, прийняття підрядчиком на себе спочатку всіх витрат необхідних для виконання договору (видача замовником авансу повинна бути спеціально обумовлена в договорі), інформування замовника про наявні в переданих йому матеріалах недоліки, які ускладнюють чи виключають виконання роботи на необхідному рівні і т.п.

Основні обов'язки замовника полягають у прийнятті роботи від підрядчика і сплаті винагороди за виконану роботу.

Прийняття підряду полягає у фактичній прийомці результату роботи і оцінці його якості.

Неприйняття виконаного замовлення в погоджений строк викликає наслідки, передбачені на випадок прострочки, допущеної кредитором. Зокрема, ризик випадкової загибелі чи пошкодження предмету замовлення переходить на замовника. У випадку винного порушення обов'язку по прийнятті замовлення замовник повинен відшкодувати підрядчику шкоду, якщо така настане.

За законом робота може прийматись в цілому або по частинах. Винагорода підлягає сплаті на підставі прийняття частини чи всієї виконаної роботи. Оплата здійснюється, як правило, на підставі перевірки замовником виконання роботи.

Договором може бути визначена сплата ціни у вигляді чітко фіксованої суми за всю роботу в цілому або з відсилкою до кошторису, що містить детальне перерахування робіт із зазначенням ціни кожної з них. За умовами договору ціна може встановлюватись також по завершенні певного обсягу робіт.

Закон не передбачає для підрядчика право вимагати зміни ціни підряду внаслідок збільшення вартості матеріалів чи робочої сили і відповідно відшкодування додаткових затрат. Але тривалість проведення підрядних робіт і різкі коливання цін породили практику включення в контракти застереження про перегляд умов контракту в зв'язку з різкою зміною початкових економічних умов дії договору. Сторони зобов'язуються переглядати фінансові умови контракту, тобто його ціну, а у випадку недосягнення згоди - вирішувати спір в арбітражному порядку.

В забезпечення вимоги про сплату ціни законом визнається за підрядчиком заставне право на виготовлені об'єкти.

За умовами договору на замовнику можуть лежати додаткові обов'язки (наприклад, надати технічну документацію для виконання робіт, провести підготовчі роботи).

у випадку невиконання замовником цього обов'язку підрядчик має право призначити строк і оголосити, що він вимагатиме припинення договору, якщо обов'язок не буде виконано в цей строк, у випадку невжиття замовником відповідних заходів дія договору може бути припинена. Якщо робота не доведена до кінця через порушення замовником вказаного обов'язку, підрядчик може вимагати винагороди за зроблену роботу, а при винному порушенні - і відшкодування шкоди.

В контрактах, укладених на базі типових, часто зустрічається умова про те, що або підрядчик бере на себе обов'язок страхування персоналу працюючих, або замовник здійснює таке страхування за рахунок підрядчика.

Відповідальність сторін за договором. Припинення дії договору. Сторони несуть відповідальність за точне виконання всіх зобов'язань за договором у відповідності із загальними нормами зобов'язального права, спеціальними нормами, що регулюють підряд. Останніми приділяється особлива увага питанню відповідальності підрядчика за якість і строки виконання роботи. Підрядчик повинен виконати підряд таким чином, щоб предмет був наділений всіма передбаченими договором якостями і не мав недоліків (дефектів), які б повністю чи частково позбавляли його цінності і придатності до звичного або прямо передбаченого в договорі використання.

Із здачею-прийомкою підрядних робіт пов'язується звільнення підрядчика від відповідальності за недоліки, наявні у виконаній роботі, але питання відносно явних і прихованих недоліків вирішується по-різному. У Франції виходять з того, що прийняття роботи замовником звільняє підрядчика від відповідальності за всі явні і приховані недоліки. Це положення застосовується до всіх видів підрядних робіт за винятком робіт будівельного підряду. Але якщо при виготовленні речі підрядчик використовував свій матеріал, то суди покладають на виробника відповідальність за приховані недоліки.

При будівельному підряді на підрядчика покладаються, як правило, гарантії за якість робіт терміном в 10 років, починаючи з дати прийняття об'єкту. Гарантійний строк діє відносно вимог, пов'язаних з прихованими недоліками. Якщо ж шкода була викликана умислом підрядчика, то він відповідає на загальних підставах в межах ЗО років. Вимоги замовника погашаються зі спливом строку давності, який складає 6 місяців по роботах, не зв'язаних з виготовленням матеріальних об'єктів, 1 рік - по роботах, не спрямованих на створення нового об'єкту (обробка сировини, виправлення недоліків) і 5 років - при повному і частковому виготовленні об'єктів; строк обчислюється з моменту прийняття чи завершення роботи (якщо прийомка виключена).

Підрядчик, який умисно приховує істотні недоліки при прийомці, відповідає в межах загального строку позовної давності в 30 років.

В Англії і США прийняття роботи звільняє підрядчика від відповідальності за явні недоліки. Підрядчик відповідає за приховані недоліки в межах загального строку позовної давності за договорами - 6 років, - якщо вони стали результатом його недбалості у виконанні своїх обов'язків.

При наявності в предметі замовлення неістотних недоліків, тобто таких, які незначною мірою зменшують його цінність чи придатність, замовник може вимагати зменшення розміру винагороди (уцінки) або усунення підрядчиком за свій рахунок виявлених недоліків або ж він має право усунути їх власними силами за рахунок підрядчика.

Вимога про усунення недоліків повинна супроводжуватися призначенням додаткового терміну, до того ж вона може бути висунута і до закінчення цієї роботи. Підрядчик може відхилити цю вимогу, якщо усунення недоліків пов'язано з надзвичайними витратами. У випадку вини підрядчика замовник має право вимагати також відшкодування понесених збитків. Вимога замовника про розірвання договору допускається, як правило, лише при виявленні істотних недоліків, тобто таких, які перешкоджають використанню результату підряду за призначенням або значно знижують цінність чи якість роботи.

У випадку наявності вини підрядчика замовник може вимагати відшкодування збитків як за невиконання договору. Підрядчик несе відповідальність за незавершення роботи до встановленого строку. У випадку порушення цього обов'язку замовник має право стягнути з підрядчика збитки, завдані йому прострочкою виконання, або вимагати розірвання договору. Здійснення права на розірвання договору пов'язується з попереднім повідомленням підрядчика і наданням йому додаткового строку.

Суди, проте, визнають можливим негайне розірвання договору при наявності особливої зацікавленості замовника. В типових проформах контрактів і угодах, що укладаються на їх основі, важливе місце відводиться умовам, які гарантують фінансові інтереси кожної із сторін у випадку порушення контрагентом своїх договірних зобов'язань.

В регулюванні підрядних відносин, крім підстав припинення договору, які передбачаються загальними нормами зобов'язального права, діє і ряд спеціальних правил. Зокрема:

1) допускається розірвання договору підряду з ініціативи замовника чи підрядчика на будь-якій стадії виконання робіт до їх завершення;

2) замовник може відмовитись від договору підряду в будь-який час до закінчення його виконання, не посилаючись на наявність яких-небудь особливих мотивів. (Це правило встановлене законом Франції і Німеччини, а також відповідає судовій практиці, що склалась.);

3) за підрядчиком визнається право відмовитись від договору із збереженням інших правових засобів захисту своїх інтересів.

(Для цього, як правило, необхідне попереднє повідомлення ним замовника і наявність достатньо серйозних підстав. Такими вважаються, зокрема, і невиплата замовником винагороди за виконану частину роботи протягом передбаченого договором строку; призупинення виконання робіт на тривалий період часу (інколи прямо визначений в договорі) внаслідок випадкових або форс-мажорних обставин, вказівок інженера-консультанта, який контролює виконання роботи; ненадання замовником необхідної документації; оголошення замовника неспроможним та деякі інші).

Відносини по міжнародному підряду регулюються нормами національного права (головним чином колізійними і цивільно-правовими), нормами міжнародних договорів і звичаями міжнародного ділового обороту, які склалися у сфері підрядних відносин.

 

16. Договір про кооперацію.

Відповідно до п.8 ст.3 Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні інвестиції здійснюються у формах, що не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України. Однією з таких форм здійснення іноземних інвестицій є договори (контракти) про виробничу кооперацію. Таке правило також передбачено розділом V вказаного закону. Проте ні в законодавстві, ні в юридичній літературі не визначене поняття такого договору істотні умови, місце договору (контракту) про виробничу кооперацію в системі інвестиційних договорів (контрактів).Розділ V Закону України “Про режим іноземного інвестування” називається “Іноземні інвестиції на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності”. З цієї назви робимо висновок, що договори (контракти) про виробничу кооперацію - це самостійний вид договору поряд з іншими (концесійними договорами, договорами (контрактами) про спільне виробництво тощо). Проте з аналізу змісту ст.23, що входить в розділ V коментованого закону, доходимо до іншого висновку щодо місця договорів (контрактів) про виробничу кооперацію в системі інвестиційних договорів (контрактів). Так, відповідно до вказаної статті іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України. На нашу думку, ця норма дає підстави стверджувати, що договори (контракти) про виробничу кооперацію віднесені до такого класифікаційного типу як договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи. Звідси висновок: в законодавстві про інвестиційну діяльність закріплені різні позиції щодо місця договорів (контрактів) про виробничу кооперацію в системі договорів на здійснення інвестицій.Укладення та виконання договорів (контрактів) про виробничу кооперацію регламентується національним законодавством і міжнародними договорами, укладеними за участю України. Так, 23 грудня 1993р. держави-учасниці СНД уклали Угоду про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД. Крім того, Україна уклала з рядом країн СНД двосторонні угоди про виробничу кооперацію. Відповідно до ст.4 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” до видів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють в Україні суб’єкти цієї діяльності, належить виробнича кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності. В законодавстві України відсутнє визначення поняття виробнича кооперація. Зі змісту ст.2 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” можна зробити висновок, що виробнича кооперація поряд з іншими видами кооперації (наукова, науково-технічна, науково-виробнича) належить до міжнародної кооперації.При здійсненні виробничої кооперації в межах СНД застосовується досить складна структура договірних зв’язків. По-перше, уряди держав учасниць СНД, прагнучи забезпечити сприятливі умови для підтримання і взаємовигідного розвитку виробничої кооперації і прямих зв’язків між підприємствами та галузями в межах СНД, уклали Угоду про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД (далі - Угода). Остання має міжнародно-правову природу та регулюється нормами міжнародного права. По-друге, відповідно до ст.4 Угоди держави-учасниці СНД зобов’язані укласти двосторонні міжурядові угоди про виробничу кооперацію. Дані угоди також є міжнародними. По-третє, відповідно до ст.4 Угоди договірні сторони зобов’язуються укладати галузеві та міжвідомчі угоди про виробничу кооперацію. Останні мають також міжнародно-правову природу. І по-четверте. Згідно зі ст.4 Угоди сторони визнають, що основною ланкою виробничої кооперації і прямих зв’язків є договори (контракти), які укладаються господарюючими суб’єктами на основі відповідних міжурядових, галузевих і міжвідомчих угод і до створення митного союзу є підставою для митних органів під час пропуску товарів, що поставляються по кооперації, через кордон.У галузевих міжвідомчих угодах про виробничу кооперацію визначаються переліки підприємств та організацій, які беруть участь у кооперації і зберігають спеціалізацію виробництва продукції (надання послуг), номенклатуру та обсяги кооперованих поставок продукції (надання послуг).Суб’єкти господарювання, що не належать до сфери управління відповідних центральних органів виконавчої влади, подають пропозиції для включення їх до угод відповідним центральним органам виконавчої влади за профілем виробництва. Продукція (послуги), що поставляються за виробничою кооперацією згідно з переліками до міжурядових, міжвідомчих угод звільняється від обкладення ввізним, експортним митом, акцизним збором та іншими податками, якщо інше не передбачено укладеними угодами.Невключення підприємства до переліку підприємств, які беруть участь у виробничій кооперації, що визначається міжвідомчими угодами, не означає, що дане підприємство позбавлене права укладати договори (контракти) про виробничу кооперацію з іноземним контрагентом. Договори (контракти) про виробничу кооперацію можуть укладатися також і між українськими партнерами, адже згідно зі ст.4 ЦК України цивільні права і обов’язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Проте учасники таких договорів не будуть користуватися пільгами, що надаються контрагентам за договорами (контрактами) про виробничу кооперацію, які укладені на підставі міжурядових та міжвідомчих угод держав – учасниць СНД.В економічній та юридичній літературі1 розрізняють такі види договорів (контрактів) про виробничу кооперацію: договори про ліцензійну кооперацію; договори про виробництво продукції на замовлення; договори про розподіл виробництва (спеціалізація); договори про спільне про розподіл виробництва (спеціалізація); договори про спільне виробництво; договори про поставку комплектного обладнання з наступною поставкою частини продукції по кооперації (компенсаційні угоди); договори про спільне проектування і будівництво промислових об’єктів.Tнвестицій у формі передачі майна з метою інвестиційної діяльності. Як вважає М.М Богуславський про виробничу кооперацію можна говорити лише тоді, коли виготовлені компоненти, частини виробів на основі ліцензії поставляються в країну ліцензіара для включення в склад кінцевої продукції. Як правильно зауважила О.Л. Яковлева, для виробничої кооперації завжди характерний елемент спільної виробничої діяльності2. Відтак в договорах (контрактах) про виробничу кооперацію зобов’язання по здійсненню виробництва продукції (проміжної чи кінцевої) покладаються на обидва учасника. Проте це не означає, що кожна сторона коментованого договору здійснює інвестиції. Приміром за договором про ліцензійну кооперацію інвестором виступає ліцензіар, а інвестицією є виключні права на винахід. Наявність зобов’язань по здійсненню виробничої діяльності у кожного учасника договору - це одна з ознак, що відрізняє договори (контракти) про виробничу кооперацію від договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи. І друга ознака це те, що інвестиції за договорами (контрактами) про виробничу кооперацію здійснює тільки один учасник, а відповідно до договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність кожен учасник зобов’язаний здійснити інвестицію. Подібними до договорів про ліцензійну кооперацію є договори про виробництво продукції на замовлення. Відмінність полягає лише у тому що інвестиція здійснюється у іншому вигляді.Спеціалізація розглядається як форма кооперації, якщо основані на спеціалізації зустрічні поставки здійснюються однією стороною у вигляді готових виробів, а другою - у вигляді комплектуючих деталей чи напівфабрикатів для їх виготовлення або якщо сторони поставляють взаємодоповнюючу продукцію, що складає єдину серію обладнання. За цим видом договору обидві сторони зобов’язуються зберігати спеціалізацію виробництва та здійснювати інвестиції у формі кооперованих поставок проміжної продукції. Коментовані договори вважатимуться інвестиційними за умови, якщо прибуток учасники будуть одержувати від використання вкладених інвестицій. Якщо ж в договорі передбачена оплата як за звичайну поставку проміжної продукції, то така поставка не є здійсненням інвестицій і відповідно такий договір (контракт) про виробничу кооперацію не має інвестиційного характеру.Умови договорів про спільне виробництво досить схожі з умовами договорів про спеціалізацію виробництва.Поставка комплектного обладнання з наступною поставкою частини продукції по кооперації здійснюється на основі компенсаційних угод. Одні вчені вважають, що ці угоди опосередковують здійснення виробничої кооперації, інші - компенсаційні угоди є самостійним видом економічного співробітництва. Відмінність виробничої кооперації від компенсаційних угод полягає в тому що для останніх не характерний критерій спільної виробничої діяльності. Проте компенсаційні угоди мають інвестиційний характер, про що свідчить така ознака як принцип оплати. В.В. Козик,Л.А. Панкова, Я.С. Карп’як визначають угоди про співробітництво на компенсаційній основі як поставку іноземним партнерам на умовах кредиту комплектного обладнання та інжинірингових послуг з наступним його погашенням за рахунок виробленої на цьому обладнанні продукції. Відтак отримання прибутку залежить від результатів використання обладнання, що є інвестицією за коментованим договором. Зважаючи на викладене, на нашу думку, компенсаційні угоди є інвестиційними, проте, не відносяться до договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, тому що до виробничого процесу залучена лише одна сторона.За договором про спільне проектування і будівництво промислових об’єктів спільність інтересів учасників досягається шляхом експлуатації промислового об’єкту в рамках договору. Саме за цією ознакою коментований договір відрізняється від звичайного договору підряду. В договорі про спільне проектування і будівництво промислових об’єктів передбачається, що замовник поставлятиме підрядчику продукцію, виготовлену на цьому об’єкті. Цей вид договору за певними ознаками тяжіє все ж таки до договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи.Характерними ознаками договорів (контрактів) про виробничу кооперацію є:1) особливий суб’єктний склад - сторонами виступають суб’єкти підприємницької діяльності, які спеціалізуються на виробництві певної продукції;2) наявність зобов’язань щодо збереження спеціалізації виробництва учасниками договору;3) зобов’язання по виробництву продукції (проміжної чи кінцевої) покладається на кожного учасника договору;4) інвестиції здійснюються у формі передачі майна (майнових прав). Для окремих видів договору кооперовані поставки є здійсненням інвестицій.На нашу думку, договори (контракти) про виробничу кооперацію не можна відносити до такої класифікаційної групи як договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність, не пов ’язану зі створенням юридичної особи, як це передбачено ст.23 Закону України “Про режим іноземного інвестування”. Адже згідно з останніми здійснити інвестицію зобов’язаний кожний учасник і ці договори не передбачають збереження за контрагентами спеціалізації виробництва та зобов’язання здійснювати виробництво продукції (проміжної чи кінцевої) кожним з учасників. Натомість і для договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, і для договорів про спільну інвестиційну діяльність характерна спільність інтересів сторін, тобто досягнення загального господарського результату.