Главная | Обратная связь

Договір про консорціум.

Консорціум, за законодавством зарубіжних держав, на відміну від українсько­го, є об'єднанням, яке не володіє правами юридичної особи, оскільки відносини між учасниками базуються на коопераційних договорах. При цьому сторони збе­рігають свою господарську і фінансову самостійність. Відносини сторін можуть втілюватися у різну правову форму. Але, як правило, найпоширенішими є дві ор­ганізаційно-правові моделі — простий консорціум і консорціум як асоціація у формі товариства. У простому консорціумі партнери пов'язані договорами зі сто­роною, яка приймає, але один перед одним майнової відповідальності не несуть.

Консорціум як асоціація у формі товариства базується на спільному розподілі ризику майнових втрат і одержання прибутків. При цьому особливість цих від­носин полягає в тому, що вони мають складний характер, і один договір регулює відносини між учасниками консорціуму (тобто інвесторами), а другий — між членами консорціуму (інвесторами) та замовником (стороною, що приймає інвес­тиції). Таким чином, порівняно з двосторонньою кооперацією характер договір­них зв'язків ускладнюється. Договір між інвесторами не має характеру інвести­ційного. Цей висновок базується на тому, що відповідно до ч. 7 ст. З Закону України "Про режим іноземного інвестування" здійснення іноземних інвестицій можливе на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

У першому випадку відсутній суб'єкт підприємницької діяльності України. Отже, договір між іноземними партнерами (інвесторами), спрямований на вкла­дення майнових цінностей в об'єкт інвестиційної діяльності на території третьої країни, можна вважати попередньою угодою про майбутню сумісну діяльність (так звана генеральна угода). Інвестиційним договором (контрактом) є угода, що укладена між партнерами (інвесторами), з одного боку, та замовником (сторо­ною, яка приймає), з іншого. Власне, відносини в рамках консорціуму, пов'язані з вкладенням іноземних інвестицій, регулюються консорціальним договором.

Консорціальний договір має низку особливостей, які властиві звичайному коопераційному договору. По-перше, оскільки такий договір має багатосторонній характер, необхідно чітко розподілити функції та обов'язки щодо здійснення ін­вестицій. По-друге, в консорціальному договорі потрібно визначити розмір інвес­тиції кожного іноземного інвестора. Водночас однією зі спеціальних умов є виді­лення головного члена консорціуму та надання йому повноважень з координації діяльності інших інвесторів.

У зв'язку з цим становить інтерес питання взаємної відповідальності учасни­ків інвестиційної діяльності, а також підстави її припинення. Особливість кон-сорціальних відносин полягає в тому, що генеральну угоду з стороною, яка прий­має, підписує або кожний партнер від свого імені, або лише уповноважений іншим інвестор від імені консорціуму. Однак кожний партнер (інвестор) несе ли­ше індивідуальну відповідальність за виконання своїх зобов'язань. Таким чином, підписуючи консорціальну угоду, кожний інвестор встановлює з об'єднанням до­говірні відносини щодо виконання своїх інвестиційних зобов'язань і не несе від­повідальності за здійснення інвестиційних обов'язків іншими інвесторами, які взяв на себе консорціум1. Водночас не заперечується можливість спільної відповідальності інвесторів, яка базується на засадах часткової або солідарної відпові­дальності, передбаченої договором.

Отже, однією з форм здійснення іноземних інвестицій є виробнича коопера­ція у вигляді створення консорціумів. Проте кооперацію, як форму здійснення іноземної інвестиції, необхідно відрізняти від схожих організаційно-правових форм здійснення підприємницької діяльності та інших цивільно-правових догово­рів, зокрема підряду.

Стосовно організаційно-правових форм підприємницької діяльності консорці-альний договір треба відмежовувати від угоди про створення господарського то­вариства. Останнє можна наочно продемонструвати на прикладі проекту ство­рення на території України спільного українсько-російського акціонерного товариства "Газтранзит" для фінансування, будівництва й експлуатації транзит­них газопроводів та підземних сховищ газу. Створення такої структури передба­чено ст. З Угоди між Урядом України і Російським акціонерним товариством "Газпром" про принципи врегулювання заборгованості за поставки російського природного газу в 1994 р. і забезпечення біжучих платежів за поставку природ­ного газу в 1995 р. Таким чином, перший етап залучення іноземних інвестицій полягає у створенні підприємства з іноземними інвестиціями у формі акціонер­ного товариства. Створення останнього зумовлено необхідністю спорудження кількох магістральних газопроводів завдовжки 1350 км, 5 компресорних станцій та комплексів допоміжних споруд. Загальна вартість усього об'єкта становить близько 2,2 млрд. доларів США.

Звичайно, найбільшого економічного ефекту можна було б досягти, якби українські підприємці могли збудувати цей об'єкт самостійно. Але ефективне за­лучення іноземних інвестицій до розвитку власної промислової бази — крок до економічного зростання держави. При цьому закономірно мають бути компенсо­вані витрати засновників. Порівнюючи вартість основних фондів підземних схо­вищ газу (ПСГ) і вартість основних фондів транзитних газопроводів (L-1350 км), які мали б бути споруджені СП "Газтранзит" на території України, слід зазначи­ти, що вартість ПСГ у кілька разів перевищує вартість газопроводів. Постає та­кож питання: скільки може внести російський інвестор, щоб його частка у ста­тутному фонді дорівнювала 50 відсоткам, коли внесок українського засновника сягатиме 6—10 млрд. доларів США? В результаті була прийнята Постанова Верховної Ради України "Про проведену роботу та заходи запобігання порушен­ням чинного законодавства України при створенні спільного Українсько-росій­ського акціонерного товариства "Газтранзит" від 22 грудня 1995 р.2, якою перед­бачено заходи з метою запобігання внесенню основних фондів та іншого майна Богородчанського і Більче-Волинсько-Угерського підземних газосховищ до ста­тутного капіталу Українсько-російського СП "Газтранзит".

Не торкаючись економічного аспекту цього питання (хоч на замовлення Держнафтогазпрому України розроблено техніко-економічне обгрунтування створення акціонерного товариства "Газтранзит"), необхідно проаналізувати ор­ганізаційно-правову форму здійснення інвестицій. Недоцільно створювати під­приємство з іноземними інвестиціями, якщо засновники лише приблизно можуть визначити свої майбутні витрати та оцінити внески до статутного фонду. Адже розподіл часток у статутному фонді презюмує одержання еквівалентного прибут­ку (доходу) від майбутньої підприємницької діяльності. На наш погляд, опти­мальнішим варіантом у даному випадку була б така форма здійснення іноземних інвестицій, як укладення консорціального договору, в якому чітко були б перед­бачені права та обов'язки сторін, а розподіл прибутку (доходу) здійснювався б відповідно до витрат сторін, установлених умовами договору.

У майбутньому консорціум, як організаційно-правова форма спільної інвести­ційної діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, буде широко застосовува­тися. Наприклад, після прийняття закону Російської Федерації "Про угоди про розподіл продукції" інвестори, як правило, обирають організаційно-правовою формою спільної діяльності або консорціум (на умовах угоди про спільну діяль­ність), або спільне підприємство з його реєстрацією як суб'єкта підприємницької діяльності за російським законодавством чи законодавством іноземної держави1. Тому у вітчизняному законодавстві доцільно врегулювати особливості укладення та виконання консорціальних угод.