 |
|
Договір страхування в міжнародному приватному праві.
Поняття і види страхування в міжнародному приватному праві. Страхування тісно пов'язане з цивільно-правовою відповідальністю. Воно виникло спочатку як засіб компенсації у випадках, коли питання про відповідальність взагалі не виникало (руйнівна дія сил природи), або чинні правові приписи істотно обмежували або взагалі виключали відповідальність заподіювача шкоди. Але навіть коли такого роду відповідальність існувала, майнове положення потерпілого не завжди могло бути поновлено в зв'язку з відсутністю у заподіювача шкоди достатніх коштів. Страхування, в основі якого лежить централізований фонд, створюваний з внесків багатьох зацікавлених осіб, дозволяє подолати цю проблему, оскільки за рахунок страхового фонду можна порівняно швидко відшкодувати шкоду, заподіяну особі чи майну однієї чи декількох осіб.
Відомо декілька організаційно-правових форм створення централізованого страхового фонду. В даний час найпоширенішою є форма традиційного акціонерного товариства (компанії - в Англії, корпорації - в США). Раніше значна роль належала так званим товариствам взаємного страхування, які не втратили свого значення в ряді країн і сьогодні (Франція). Останні, на відміну від страхових акціонерних товариств, являють собою колективи зацікавлених осіб, які створюють фонд з метою розподілу між учасниками збитків, що виникають внаслідок заздалегідь визначених спільних для всіх шкідливих факторів. Не виключається також можливість зосередження страхового фонду в руках індивідуальних підприємств.
В якості осіб, зацікавлених в одержанні відшкодування із створюваних страхових фондів виступають страхувальники - фізичні і юридичні особи.
Цивільно-правові відносини, які оформляють процес створення і використання страхового фонду виникають із договору страхування. В цьому договорі одна із сторін - страховик за обумовлену винагороду "Страхову премію", яка сплачується іншою стороною - страхувальником, зобов'язується відшкодувати останньому (або іншій особі -вигодонабувачеві) шкоду, що виникла в результаті заздалегідь погодженої сторонами події (при майновому страхуванні) або сплатити певну грошову суму (в особистому страхуванні).
Класифікація існуючих видів страхування можлива на основі різних критеріїв. Загальновизнаним є поділ в залежності від характеру об’єкта на страхування майнове і страхування особисте. Майнове страхування включає: морське страхування, страхування майна від вогню, крадіжок і т. ін., страхування інвестицій, страхування на випадок неплатоспроможності боржника, страхування цивільної відповідальності і т.ін. За своєю природою майнове страхування покликане компенсувати збитки, пов'язані з втратою чи пошкодженням майна. В цьому виді страхування розмір відшкодування залежить від величини (розміру) дійсно понесених збитків (шкоди, завданої майну), внаслідок чого його нерідко називають страхуванням від збитків. Навпаки, при особистому страхуванні (страхуванні життя, особистому страхуванні від нещасних випадків, страхуванні на випадок хвороби) розмір відшкодування не залежить від того, чи зазнав страхувальник взагалі якоїсь майнової шкоди і визначається зафіксованою в договорі сумою.
Крім того, всі види страхування можна поділити на страхування добровільне і обов'язкове, яке полягає в тому, що особи, які займаються певною діяльністю, зобов'язані на основі нормативних приписів вступити в страхові правовідносини на певних умовах. Останнім часом яскраво позначається тенденція постійного збільшення видів встановлюваного державою обов'язкового страхування, пов'язаного, як правило, із страхуванням відповідальності. (У Франції в даний час є більше 20 видів обов'язкового страхування). Страхування відповідальності охопило найрізноманітніші сфери: від транспорту і діяльності підприємств, пов'язаних з ядерною енергією, до полювання, велосипедного і кінного спорту і т. ін.
Види обов'язкового страхування, які виникли раніше, стосуються в першу чергу відповідальності за тілесні ушкодження і в деяких випадках - за шкоду, заподіяну майну. Види обов'язкового страхування, які виникли пізніше, не обмежуються відповідальністю за позитивну шкоду, встановлюючи також обов'язок страхування відповідальності за упущену третьою особою вигоду. Назвемо деякі з них:
- приписи закону щодо осіб певних професій страхувати свою відповідальність, породжену помилками і упущеннями в професійній діяльності (наприклад, архітектори у Франції, нотаріуси, консультанти з податкових питань в Німеччині, страхові брокери в Англії);
- страхування іноземних інвестицій.
Таке страхування здійснюється, як правило, на довгостроковій основі (ФРН, Швейцарія, Англія - до 15 років, США - до 20 років, Франція - до 10 років) від політичних, воєнних і деяких економічних ризиків (зміна валютних паритетів, обмеження переведення прибутку за кордон і т.ін.).
Елементи страхового правовідношення. Компенсаційна сутність договору майнового страхування передбачає, що в якості страхувальників можуть виступати лише особи, зацікавлені в ненастанні певних подій, які викликають для них несприятливі матеріальні наслідки. Таку зацікавленість, яка грунтується на об'єктивно існуючому відношенні страхувальника до об'єкта страхування прийнято називати страховим інтересом. Наявність страхового інтересу є необхідною умовою укладення дійсного договору майнового страхування у всіх країнах.
В країнах англо-американського права наявність страхового інтересу, що має майнову оцінку, в принципі необхідна і при особистому страхуванні. Це питання набуває особливої актуальності в тих випадках, коли страхувальник укладає договір щодо страхових ризиків, які загрожують не йому особисто, а особі чи майну інших осіб. Наприклад, кредитор може застрахувати свого боржника, слуга - свого господаря на випадок смерті чи від нещасних випадків. В той же час син, який утримує батька, на одностайну думку англійських юристів, немає достатнього страхового інтересу для укладення договору страхування останнього від нещасних випадків.
Грошова оцінка страхового інтересу одержала назву страхової вартості. Виходячи з компенсаційної сутності майнового страхування, законодавство і судова практика вважають недопустим укладення договору страхування на суму, яка перевищує страхову вартість, і визнають його недійсним повністю або у відповідній частині. При так званому подвійному страхуванні, коли один і той же об'єкт застрахований без умислу страхувальника від ідентичних ризиків у декількох страховиків на суму, яка перевищує страхову вартість, сукупний розмір страхового відшкодування також не повинен перевищувати страхову вартість. В деяких країнах діє система пропорційного відшкодування, згідно якої кожен страховик відповідає пропорційно страховій сумі за укладеним ним договором страхування (наприклад, у Франції). В інших країнах (ФРН, Англія, США) страховики в цьому випадку відповідають солідарно з наступним розподілом виплаченого відшкодування між собою; в той же час допускається можливість передбачити в договорі страхування і систему пропорційного відшкодування, що, як правило, і відбувається за наполяганням страховиків.
Часто зацікавлена особа страхує свій інтерес не в повному обсязі. При частковому страхуванні, тобто страхуванні нижче вартості, в якості диспозитивної норми також, як правило, застосовується пропорційна система: відшкодування визначається відповідно в залежності від відношення страхової суми до страхової вартості. В Англії такий порядок встановлено щодо морського страхування, в решті випадків, якщо подібне правило прямо не зафіксовано в договорі, страхувальник має право вимагати виплати страхової суми повністю, незалежно від того, втрачено майновий інтерес повністю чи частково.
Під страховим ризиком розуміють обумовлені в договорі події, шкідлива дія яких може викликати зменшення чи втрату майнових інтересів страхувальника (вигодонабувача).; Ці події характеризуються в першу чергу тим, що сторони договору в змозі передбачити лише можливість, але далеко не неминучість їх настання, і тому договір страхування було віднесено у французькому цивільному кодексі до ризикових договорів, в договорах страхування життя хоча настання передбаченої події неминуче неможливо, як правило, достовірно визначити, коли саме вона настане.
Законодавство, що регулює діяльність страхових організацій, передбачає найрізноманітніші види ризиків, щодо яких можуть укладатися договори страхування. Перелік такого роду ризиків не обмежується.
"Матеріалізація" страхових ризиків, тобто настання несприятливих наслідків в результаті обумовлених подій щодо майна чи особи страхувальника, одержала назву страхового випадку.
В якості винагороди страховика за прийняття страхових ризиків виступає страхова премія, яка надається страхувальником (як правило, в грошовій формі). Розмір страхової премії обумовлюється в контракті в залежності від оцінки ризиків, що покриваються страхуванням. Як правило, особливої оцінки ризиків не відбувається, оскільки в більшості випадків вони є типовими для певних класів страхування, які здійснює страховик і щодо яких він на підставі попереднього досвіду встановлює певні ставки страхових премій. Це не виключає в необхідних випадках встановлення підвищеної премії при розширенні традиційного кола ризиків, які приймає на себе страховик, або зменшення премії в протилежній ситуації.
Права і обов'язки сторін. Договір страхування є двостороннім, оплатним і консенсуальним.
Відмінною рисою договору страхування, відображеною в законодавстві, судовій практиці і особливо в доктрині різних країн, є принцип найвищої довіри сторін. У світлі цього сторони зобов'язані добросовісно інформувати про всі відомі чи істотні факти, що можуть вплинути на умови договору, який укладається. В першу чергу такий обов'язок покладається на страхувальника, оскільки як судження страховика про ступінь ризику, так і в кінцевому рахунку його згода на укладення договору грунтується на інформації, наданій страхувальником. Недотримання страхувальником принципу найвищої довіри дає підстави страховику вимагати визнання договору недійсним (з моменту укладення) і відмовити у страховому відшкодуванні.
В країнах континентальної Європи можливість страховика так вчинити ставиться в залежність від наявності вини страхувальника в порушенні свого обов'язку. В країнах англо-американського права навіть добросовісне замовчування чи невірне подання страхувальником певних фактів не виключає можливості оспорювання договору страховиком.
В Англії на страхувальника покладається обов'язок розкрити не тільки істотні факти, дійсно йому відомі, а й ті, які "розумна людина" в аналогічній ситуації повинна була знати. В багатьох випадках проформи, які заповнює страхувальник вимагають, щоб він зазначив, що гарантує істинність повідомлених відомостей і погоджується з ним, що вони складають базис договору страхування. Тим самим ці відомості включаються в договір в якості істотних умов, порушення яких навіть без вини страхувальника дає можливість страховику розірвати договір і відмовити у виплаті страхового відшкодування.
Обов'язок страхувальника інформувати страховика про обставини, які призводять до збільшення ризику , існує протягом всього строку договору.
Крім "інформаційного", другим основним обов'язком страхувальника є сплата страхової премії. Форми і порядок сплати визначаються в договорі. Як правило, в ньому міститься умова про те, що до сплати премії договір не набуває чинності.
В зв'язку з тим, що договір страхування є двостороннім, з невиконанням страхувальником свого обов'язку про виплату премії закон пов'язує звільнення страховика від відшкодування понесених страхувальником збитків. Але страховик може встановити строк для погашення заборгованості, протягом якого він продовжує нести обов'язок по відшкодуванню страхувальнику збитків. В англо-американському праві несплата премії сама по собі не звільняє страховика від виплати відшкодування, якщо тільки інше прямо не передбачено умовами страхування конкретного договору.
В ряді випадків закон передбачає право страхувальника на повернення вже сплаченої премії (повністю чи частково). Так, при розірванні договору з ініціативи страховика в зв'язку з порушенням страхувальником принципу найвищої довіри страхова премія підлягає поверненню повністю, в праві Франції обов'язковою умовою при цьому є відсутність умислу у страхувальника. Часткове повернення премії може мати місце при ненавмисному страхуванні вище вартості і у випадках, прямо передбачених у договорі, а в Англії - також коли страхова компанія ліквідовується в період дії договору страхування.
Особливі обов'язки покладаються законом або договором на страхувальника після настання страхового випадку. Під загрозою втрати права на відшкодування шкоди страхувальник зобов'язаний негайно інформувати страховика про страховий випадок, вжити необхідні заходи, спрямовані на усунення чи локалізацію шкоди. Повний перелік такого роду обов'язків страхувальника відображається, як правило, в конкретному договорі.
Основним обов'язком страховика є виплата страхового відшкодування. Виплата можлива лише при встановленні необхідного причинно-наслідкового зв'язку між страховими ризиками і тією подією, яка претендує на роль страхового випадку, іншими словами, при встановленні, що вона входить до кола подій, за які відповідає страховик.
Право різних країн . враховує при цьому також причетність страхувальника до настання страхового випадку. У Франції і ФРН як умисел, ; так і недбалість страхувальника, що потягли за собою страховий випадок, за загальним правилом, позбавляють його права на одержання відшкодування. В Англії і США недбалість страхувальника, згідно принципів загального права, вважається покритою умовами страхування, якщо, звичайно інше не встановлено договором. Таким чином, тільки умисел страхувальника (крім випадків самогубства при страхуванні життя) звільняє страхувальника від обов'язку відшкодування.
Крім того, в майновому страхуванні вимагається точно встановити розмір понесеного страхувальником збитку, що випливає з компенсаційної сутності даного виду страхування. Як правило, тягар доказування (доведення) відповідних фактів покладається на страхувальника. Але в тих випадках, коли, наприклад, в договорі страхування міститься вказівка погодженого розміру страхової вартості і майно повністю втрачено, обов'язок страхувальника доводити розмір збитку відпадає. Тягар доведення може перейти до страховика і в силу приписів закону. Так, законодавством ряду штатів США було встановлено правило, згідно якого страхова сума, вказана в договорі, розглядається у випадку повної загибелі майна в якості його вартості. В даному випадку вже страховик зацікавлений довести, що фактична вартість втраченого майна менша, ніж зафіксована в договорі.
Майнове страхування є страхуванням від збитків. Внаслідок цього в праві більшості країн визнається недопустим одержання страхувальником поряд із страховим відшкодуванням компенсації від третіх осіб, які в силу закону, договору чи делікту, є відповідальними за заподіяну шкоду, оскільки в протилежному випадку мало б місце збагачення страхувальника без ; достатніх юридичних підстав. В зв'язку з цим до страховика в межах сплачених ним сум страхового відшкодування переходять всі права страхувальника, якими він наділений щодо третіх осіб - заподіювачів шкоди (принцип суброгації). Страховик здійснює права, які перейшли до нього з урахуванням характеру правовідносин, що лежать в основі вимог страхувальника до третьої особи. В праві США принцип суброгації охоплює ' лише сферу договірних відносин і застосовується при наявності спеціальної умови в договорі в тому випадку, якщо третя особа також застрахована, вирішення питання переміщується по суті в сферу відносин між двома страховиками, між якими нерідко існує укладена раніше угода, на основі якої розподіляються витрати за страховим відшкодуванням. Так, на випадок зіткнення автомашин, застрахованих в різних страхових товариствах, останні можуть мати угоду про відмову від взаємних претензій, і в цьому випадку принцип суброгації не буде діяти. З поширенням страхування цивільної відповідальності збільшується і число подібних ситуацій. В зв'язку з цим велике значення набуває питання про те, чи може потерпілий або страховик, який замінив його в порядку суброгації, подати безпосередній позов до страховика відповідальності третьої особи. У Франції це питання вирішується позитивно у всіх випадках, у ФРН - тільки в деяких, наприклад при страхуванні відповідальності власників засобів автотранспорту, в Англії - лише у випадку банкрутства страхувальника відповідальності.
З принципом суброгації тісно пов'язане вирішення питання про те, чи переходять на набувача застрахованого майна права і обов'язки страхувальника з договору страхування. В країнах континентальної Європи такий перехід здійснюється автоматично (в силу закону) і при цьому як страховикові, так і набувачеві майна надано право протягом певного строку відмовитись від договору. В Англії і США діє протилежний принцип. Положення, прийняте в якості правила в континентальній Європі, тут допускається як виняток, яким є смерть чи банкрутство страхувальника. В першому випадку його права і обов'язки переходять до особистих представників, в другому - до розпорядника конкурсною масою. В інших випадках, як правило, потрібна згода страховика.
В особистому страхуванні принцип суброгації не діє, і страхувальникові не забороняється крім страхового відшкодування вимагати компенсації шкоди від особи, яка її заподіяла, одержуючи тим самим подвійне відшкодування
1. Воронова Є.М. Міжнародні економічні відносини: Конспект лекцій. - К., 2000.
2. Как заключать международные торговые контракты. - К, 1992. Комаров А. С. Ответственность в коммерческом обороте. - М., 1991.
3. Контракты международной купли-продажи / Сост. А. В. Демченко. - К, 1991 Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. / За ред. Козик В.В. - 2-ге вид., стер. - К., 2001.
4. Международное торговое право. Расчеты по контрактам: Сб. междунар. документов и комментарии. - М., 1996.
5. Цивільне право України : Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.
6. Юдін С.О. Міжнародний договір купівлі-продажу. — Харків, 1994.
7. Международная научно-техническая и производственная кооперация: (Правовые аспекты) / Отв. ред. М.М. Богуславский. - М.: Наука, 1982. - 31 с. 8. Яковлева Е.Л. Производственная кооперация // Новый етап экономического сотрудничества СССР с развитыми капиталистическими дничества СССР с развитыми капиталистическими странами. - Наука, 1978. - 132 с. 9. Хубенова-Делисивкова Т. Промишленото коопериране Изток - Запад. - С, 1979. - С. 26-27 // Международная научно-техническая и производственная кооперация: (Правовые аспекты) / Отв. ред. М.М. Богуславский. - М.: Наука, 1982. - 26 с. 10. Малькевич В.Л. Восток-Запад: экономическое сотрудничество. Технологический обмен. - М.: Ред. “Общественные науки и современность», 1981. - С. 95-100.; 11. Теодорович Т.В., Ефанов В.В. Сотрудничество при сооружении объектов за рубежом: Из опыта советских организаций. - М.: Междунар. отношения, 1979. - 10 с. 12. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп’як Я.С. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти: Навчальний посібник. - Львів: Оксарт, 1998. – С 10-11.