 |
|
Змістовий модуль 3. Суспільне відтворення. Світове господарство, місце в ньому України. 2 курс.
Лекції з дисципліні «Економічна теорія».
Література:
основна: 1. Воробйов Є.М. Економічна теорія: Посібник вищої школи. –
Харків-Київ, 2003. – 704 с.
2. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: ВЦ
Академія, 2001. – 656 с.
додаткова: 1. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Посібник. – К.:
ВЦ Академія, 1998. – 471 с.
2. Мочерний С.В. Навчальний посібник. Основи економічних
знань. – К.: Феміна, 1995. – 352 с.
Тема 1.Суспільне відтворення та економічні цикли.
Лекція№16
План
1.Суть процесу відтворення.
2.Типи (види) економічного відтворення.
3.Суспільний продукт.
4.Способи обліку результатів суспільного виробництва.
5.Національне багатство.
1.Суть процесу відтворення.
Процес виробництва на окремих підприємствах може припинятись чи продовжуватися (з перервами чи безперервно), у масштабах же національної економіки виробництво має постійно повторюватись і відновлюватись, оскільки виробництво є основою забезпечення існування людини. Оскільки людство не може існувати, не споживаючи продуктів виробництва, воно не може перестати виробляти.
Виробництво - це процес суспільного відтворення, якщо його розглядати не як окремий акт, а як процес, що постійно повторюється.
Суспільне відтворення - це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва - продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення нових невідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методів організації праці.
Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:
- виробництва, розподілу, обміну, споживання;
- домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;
- продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;
- суспільного виробництва і суспільного споживання.
В усій системі відтворювальних зв’язків визначальним є виробництво, бо саме воно створює все необхідне для життя і щастя людей. Розподілено, обмінено і спожито може бути тільки те, що вироблено.
Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші моменти:
1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;
2) відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;
3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;
4) відтворення національного багатства;
5) відтворення споживання;
6) відтворення економічних відносин.
2.Типи (види) економічного відтворення.
Розрізняють такі види суспільного відтворення; просте, звужене та розширене
Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються.
Звужене відтворення - це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є явищем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-х роках XX ст. в перехідній економіці України.
Розширене відтворення - це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.
У зв'язку з тим, що економіка, як і інші форми матерії та духу, розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.
3.Суспільний продукт.
У кожному конкретному випадку результат виробництва - це певний продукт: верстат, трактор, хліб, тканини і т.д. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукти - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.
Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначенні величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Річ у тім, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту (сировина, паливо, матеріали), який для відповідних галузей (добувної промисловості) виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП.
Наприклад, вартість добутої нафти спочатку включається у валову продукцію нафтодобувної промисловості. Потім, при виготовленні бензину, - у вартість продукції нафтопереробної промисловості. Далі - у вартість автотранспортних перевезень і т.д.
Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. Тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.
4.Способи обліку результатів суспільного виробництва.
Результати суспільного відтворення відображає ціла низка показників.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених всередині країни протягом року за допомогою факторів, що належать як резидентам даної країни, так і іноземцям.
На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи:
1. За витратами (метод кінцевого використання)
2. За доходами (розподільний метод)
3. За виробництвом (виробничий метод)
ВВП, розрахований за витратами – це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ.
ВВП = C + I + G + X,
де С – особисті споживчі витрати; І – валові інвестиції (валові інвестиції І = чисті інвестиції + амортизація); G – державні закупівлі товарів та послуг; Х – чистий експорт (чистий експорт Х = вартість експорту – вартість імпорту)
ВВП, розрахований за доходами – це сума доходів, отриманих власниками факторів виробництва, з використанням яких створено всю масу національного продукту
ВВП = З + П + Р + Д + Непрямі податки на бізнес + Амортизація (останні 2 види виплат не є доходом),
де З – заробітна плата; П – прибуток; Р – рента; Д – відсоток, дивіденд
ВВП за виробництвом розраховується як загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві.
Додана вартість – це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, що куплені та витрачені на виробництво продукції або на виконання послуг.
Валовий національний продукт (ВНП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених протягом року як всередині країни, так і за її межами, за допомогою факторів, що належать резидентам певної країни.
ВНП = ВВП + Надходження за фактори з-за кордону – Платежі за фактори решті світу
Національний дохід – це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються – у власній країні чи за кордоном. Національний дохід розраховується додаванням усіх факторних доходів резидентів країни – заробітної плати, ренти, процента, прибутку.
Або НД = ВНП – Амортизація – Непрямі податки на бізнес
5.Національне багатство.
Про результати розширеного відтворення певної країни найповніше уявлення дає національне багатство. Національне багатство - це сукупність створених та нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, розвіданих природних ресурсів, досягнутого рівня освіти людей, їхнього досвіду, майстерності, творчих здібностей, які призначені для розширеного відтворення з метою підвищення добробуту нації.
Домашнє завдання.
1. Законспектувати матеріал лекції.
2. Самостійно вивчити та законспектувати матеріал з питань:
1.Циклічність економічного розвитку та її причини.
2.Види економічних циклів.
3.Фази середньострокового економічного циклу.
4.Великі економічні цикли або "довгі хвилі".
Питання для самоперевірки засвоєння матеріалу:
1. Що таке суспільне відтворення?
2. Які Вам відомі типи економічного відтворення?
3. У чому полягає сутність національного багатства?
4. Визначте і охарактеризуйте фази економічного циклу.
Література:
Воробйов Є.М. Економічна теорія К-Х 2003 с. 113-117
Мочерний С.В. Економічна теорія (посібник) К 2001 c.451-470
Тема 2.Відтворення і зайнятість трудових ресурсів. Безробіття.
Лекція №17
План
1. Поняття відтворення і зайнятості трудових ресурсів.
2. Суб’єкти відносин зайнятості.
3. Форми реалізації зайнятості населення. Ринок робочої сили.
4. Функції держави в регулюванні ринку робочої сили в Україні.
1. Поняття відтворення і зайнятості трудових ресурсів.
Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Під людськими ресурсами розуміють працівників, що мають певні професійні навички та знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.
Населення - це сукупність людей, яка склалася історично та проживає на певній території. В залежності від його ролі у формуванні розвитку та реалізації виробничих відносин, населення можна поділити на три функціональні групи:
- населення пов'язане з виконанням господарських функцій;
- населення зайняте у сфері обслуговування;
- населення, яке не бере участі у суспільному виробництві, частка його залежить, в першу чергу, від вікового складу населення.
Міжнародною організацією праці рекомендована класифікація населення, відповідно до якої воно поділяється на економічно активне і економічно неактивне.
Економічно активне населення - це частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Економічно активне населення складається з кількості зайнятих та кількості безробітних.
Економічно неактивне населення за методикою МОП - це особи 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До них належать:
- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
- особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;
- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;
- особи, які зневірились знайти роботу і припинили її пошук.
Трудові ресурси - це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг.
Поняття "трудові ресурси" є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.
Трудові ресурси - це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.
Щоб зрозуміти сутність поняття "трудові ресурси", треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:
- осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);
- осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки - від 16 до 54 років, чоловіки - від 16 до 59 років включно);
- осіб старшого працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки - з 55, чоловіки - з 60 років).
До трудових ресурсів належать:
- населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових;
- працюючі особи пенсійного віку;
- працюючі особи віком до 16 років.
До трудових ресурсів також відносять населення старше і молодше працездатного віку, якщо воно зайняте у суспільному виробництві.
Абсолютний приріст трудових ресурсів визначається як різниця між чисельністю трудових ресурсів на кінець певного періоду на початок періоду.
Темпи росту трудових ресурсів - це відношення абсолютної величини чисельності трудових ресурсів на кінець певного періоду до їх величини на початок періоду.
Відтворення населення - це процес постійного поповнення населення через зміну поколінь у результаті народжуваності і смерті.
Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а
саме:
- фаза формування (характеризується: природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку; відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок тощо); одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації);
- фаза розподілу й перерозподілу (характеризується розподілом їх за видами робіт, родом діяльності, а також по організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. Великого значення в умовах ринку набуває структура трудових ресурсів за віком, оскільки успіх економічних перетворень вирішальною мірою залежить від молодого покоління. Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці);
- фаза використання (полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах і в економіці загалом).
Виділяють певні типи відтворення населення:
- екстенсивний тип відтворення - означає зміну чисельності людських ресурсів без будь-яких якісних змін;
- інтенсивний тип відтворення - пов'язаний із зміною якості людських ресурсів (зростання освітнього рівня, кваліфікації, покращення здоров'я, розумових здібностей);
- традиційний тип відтворення - при якому спостерігається високий рівень народжуваності і високий рівень смертності (цей тип був властивий раннім етапам розвитку людського суспільства);
- сучасний тип відтворення - характеризується зменшенням рівня народжуваності, зменшенням рівня смертності і зростанням середньої тривалості життя.
Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.
Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.Принципами зайнятості в ринкових умовах є:
- право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці. Тобто людина незалежно від статі, віку, національності має пріоритетне право брати або не брати участі в суспільній праці, самостійно вибирати для себе зручні режими праці і зайнятості. Роль суспільства полягає в створенні для всіх однакових умов щодо реалізації їхніх здібностей;
- відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю, сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору сфери суспільно корисної діяльності. Вплив держави на зайнятість має бути непрямим і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах, виявлятися в активній і заінтересованій участі суб’єктів (найманих працівників в особі своїх профспілок, роботодавців і уряду) соціально-трудових відносин у вирішенні питань розвитку зайнятості та її регулювання.
Реалізація цих принципів сприятиме активному впливу на стан зайнятості, поліпшенню всіх її якісних характеристик, таких як освітній, професійно-кваліфікаційний склад зайнятого населення, його галузева і демографічна структура, соціально-економічна мобільність, конкурентоспроможність тощо.
2. Суб’єкти відносин зайнятості.
Відповідно до Міжнародного класифікатора статусу зайнятості (МКСЗ-93) виділяються шість груп зайнятого населення:
- наймані працівники;
- роботодавці;
- особи, які працюють за свій рахунок;
- члени виробничих кооперативів;
- члени сім’ї, які допомагають у роботі;
- працівники, які не класифікуються за статусом.
Згідно із законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
- працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
- громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
- вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;
- громадяни, які служать у Збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
- особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
- зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
- працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
3. Форми реалізації зайнятості населення. Ринок робочої сили.
Форми зайнятості — це організаційно-правові способи, умови трудовикористання. Виділяють форми зайнятості за різними класифікаційними ознаками.
За формами організації робочого часу розрізняють повну й неповну зайнятість. Повна— це зайнятість протягом повною робочою дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход в нормальних дня даного регіону розмірах. Неповна — це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою, або з неповною ефективними). Видима неповна зайнятість — це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість— переважно аналітичне поняття, яке відбиває фундаментальне порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої") неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність праці. Виходячи з причин зайнятості на режимах неповного робочого часу, виокремлюють "вимушену" та "добровільну" неповну зайнятість. Вимушеною називається неповна зайнятість, зумовлена економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.
За статусом діяльності розрізняють первинну (основну) зайнятість і вторинну (додаткову) зайнятість. Первинна— це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де робітник отримує надійний і регулярний доход, де знаходиться трудова книжка. Вторинна— добровільна додаткова постійна або тимчасова діяльність осіб, які мають основну роботу.
За характером організації робочих місць та робочого часу розрізняють стандартну і нестандартну зайнятість. Стандартна зайнятість характеризується роботою у виробничому приміщенні роботодавця; стандартним навантаженням протягом дня, тижня, року; наявністю стабільного робочого місця, чітко визначеним часом початку та закінчення робочого дня; законодавчо встановленою тривалістю робочого дня (тижня, року). Нестандартна (альтернативна) зайнятість — це трудова діяльність, яка не відповідає стандартним правилам.
За стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість. Постійна — це зайнятість з відносно стабільним місцем роботи. Тимчасова — це зайнятість з тимчасовим, епізодичним, сезонним характером роботи.
За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють регламентовану (легальну) зайнятість і нерегламентовану (нелегальну). Регламентована зайнятість — це діяльність, яка відбувається у межах закону. Нерегламентована зайнятість — це діяльність, яка відбувається без укладання трудового договору, не враховується держстатистикою, без оплати податків тощо.
Робоча сила як сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі створення благ і послуг, є товар, що продається і купується на відповідному ринку – ринку робочої сили.
Ринок праці – особлива економічна категорія, яка охоплює оплачувану зайнятість, до якої належать претенденти на робоче місце і всі зайняті, крім тих, що навчаються, і домашніх працівників, які ведуть натуральне господарство.
Людина як суб'єкт ринку праці зацікавлена вигідніше продати свою робочу силу, що стимулює підвищення професіоналізму, створює потужну мотивацію працівника до руху за кращі умови праці. Іншим стимулом росту професійних якостей робочої сили і прояву потенційних здібностей до праці служить конкуренція, обумовлена наявністю на ринку праці вільної робочої сили.
Попит на робочу силу як товар створюють підприємці, організації, установи, тобто усі фізичні і юридичні особи, які споживають робочу силу в процесі своєї діяльності.
Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника.
Ринок робочих місць, як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну.
Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.
Ринок праці виконує такі функції:
- узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин;
- забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;
- забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;
- підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;
- формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;
- сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
- стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;
- впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;
- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість, кон’юнктуру ринку тощо.
4. Функції держави в регулюванні ринку робочої сили в Україні.
Ринок робочої сили (ринок праці) як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дійової системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства.
Державна політика зайнятості населення залежить від темпів і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.
Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:
- забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;
- сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
- добровільності й відсутності примушення громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
- гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
- дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;
- підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;
- забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
- певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.
Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.
До активних заходів належать:
- створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;
- профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;
- організація громадських робіт;
- посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
- розвиток служби зайнятості тощо.
До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.
Домашнє завдання.
1. Законспектувати матеріал лекції.
2. Самостійно вивчити та законспектувати матеріал з питань:
1. Безробіття: суть, причини, види.
2. Наслідки безробіття.
3. Особливості зайнятості та безробіття в Україні.
Питання для самоперевірки засвоєння матеріалу:
1. Що таке трудові ресурси та економічно активне населення?
2. Які зміни у зайнятості трудових ресурсів відбулися в останні роки?
3. Що таке ринок праці?
4. Чим зумовлене зростання безробіття в Україні?
5. Які заходи, на вашу думку, можуть підвищити рівень працездатного населення у нашій державі і зменшити його відтік на роботу за кордон?
Література:
Воробйов Є.М. Економічна теорія К-Х 2003 c.363-368, 564-569
Мочерний С.В. Економічна теорія (посібник) К 2001 c.485-491