Здавалка
Главная | Обратная связь

Компетенція Кабінету Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища



МІРОШ(КОНСПЕКТ)

Предмет:

· Природо-ресурсні відносини ( земельні, лісові, водні, гірничі, з приводу атмосферного повітря, обєктів рослинного та тваринного світу

· Природо-охоронні ( розширення до середовище-охоронних- середовище може бути природним, виробничим тощо)

· Андропо-охоронні відносини- відносини по забезпеченню права екологічної безпеки

АНДРЕЙЦЕВ:
Предмет екологiчного права складають екологiчнi право- вiдносини, що виникають в галузi використання природних ресурсiв, охорони навколишнього природного сере довища i забезпечення екологiчноє безпеки, якi базуються на множинностi форм права власностi, права природоко- ристування i права громадян на безпечне для життя i здо-

ров'я навколишн§ природне середовище

*Природноресурсовi правовiдносини (по використанню природних ресурсiв *Охороннi (забезпечувальнi) правовiдносини в галузi екологiє *земельнi *природоохороннi (середовищеохо-роннi) правовiдносини *Антропоохороннi (по охоронi життя i здоров'я людини вiд небезпечного довкiлля) правовiдносини *воднi *лiсовi *Правовiдносини по охоронi навколишнього природного середовища *гiрничi *фаунiстичнi *Правовiдносини по охоронi життя i . здоров'я людини вiд небезпечного антропогенного впливу *по використанню атмосферного повiтря для потреб житт§дiяльностi людини i сировини основного виробництва *Правовiдносини в галузi охорони природних ресурсiв i ландшафтiв *Правовiдносини в галузi охорони об'§ктiв i територiй природно-заповiдного фонд *Правовiдносини по охоронi життя i - здоров'я людини вiд негативного впливу стихiйних сил природи та природних явищ *Правовiдносини в галузi охорони екосистем i комплексiв *Правовiдносини в галузi охорони природно-антропогенних ландшафтiв *Правовiдносини в галузi охорони лiкувально-оздоровчих та рекреацiйних зон i територiй

5. Методи

Методом екологічного права є сукупність способів, прийомів та засобів регулювання екологічних правовідносин. Метод екологічного права характеризується як комплексний. Він поєднує у собі:

а) метод публічного права (імперативний) – метод наказів, заборон, владних приписів (наприклад: заборона заподіяння шкоди довкіллю згідно зі ст. 66 Конституції України);

б) метод приватного права (диспозитивний) – метод рівності сторін, дозволів, рекомендацій (наприклад: частина друга ст. 13 Конституції проголошує право кожного громадянина здійснювати використання природних ресурсів).

Однак, імперативна складова в еколого-правовому методі переважає, позаяк екологічний інтерес відноситься, здебільшого, до публічного інтересу (інтересу всієї нації), а не приватного інтересу (інтересу окремих осіб).

МІРОШ: 1) властиве поєднання імперативного і диспозитивного методу

2) унікальне поєднання імперативного і диспозитивного методу

3) специфічний метод

6. Співвідношення як науки, галузі і навч. Дисципл.

Поняття екологічного права

· Як галузі права:

Це комплексна галузь права, яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів, охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки;

· Як галузі законодавства:

Це сукупність нормативно правових актів, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання та охорони природних ресурсів, охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки;

· Як науки:

Це система знань про екологічне право та екологічне законодавство, екологічні правовідносини, історію та динаміку розвитку екологічного законодавства, практику його застосування, правові форми міжнародного співробітництва у царині екології, міжнародне екологічне право, екологічне право зарубіжних країн, шляхи удосконалення вітчизняного екологічного права;

· Як навчальної дисципліни:

Це сукупність знань, вмінь та навичок, які повинні здобути студенти у ході вивчення екологічного права. Навчальна дисципліна охоплює не всю науку, а лише її частину, винесену на вивчення студентами.

Галузь – інтегрована правова спільність ( комплексна галузь права) яка об’єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості НПС, гарантування екологічної безпеки, реалізації та захисту екологічних прав.

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА – поділяється на загальну і особливу частину – курс для вивчення у навчальних закладах – в загальній –інститут права власності на природні ресурси, право на природокористування, екологічної безпеки, правове регулювання екологічної безпеки, правове забезпечення управління в галузі екології, правове забезпечення юридичної відповідальності тощо, а в особливій – інститути присвячені охороні правових режимів окремих природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки в окремих сферах діяльності ( відходи, ядерна енергія тощо)

Наука - це складова частина юридичної науки, що визначається як система поглядів, ідей, уявлень про екологічне законодавство, державне управління, реформування й тенденції розвитку екологічноо права, його принципи, про закордонне екологічне право, наукові положення про екологічне регулювання в окремих країнах

 

 

7. Характеристика принципів

Принципи екологiчного права - це вихiднi засади та загальнообов'язковi правила зафiксованi в регулятивних i охоронних еколото-правових нормах, що спрямованi на досягнення мети екологiчноє полiтики Украєни i забезпечення завдань екологiчного права

Правовые принципы подразделяются на общеправовые (свойственные всем отраслям права, включая экологическое), отраслевые (свойственные отдельным отраслям права, в нашем случае – экологическому) и межотраслевые (свойственные группе смежных отраслей,

например, экологическому и земельному). Отраслевые принципы экологического права, в свою очередь, подразделяются на принципы Общей части и принципы Особенной части.

Стаття 3. ЗУ «Про ОНПС»

Основні принципи охорони навколишнього природного середовища

 

Основними принципами охорони навколишнього природного

середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень,;и) безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності; ї) вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної зміненості територій, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;л) встановлення екологічного податку, збору за спеціальне використання води, лісових ресурсів, плати за користування надрами

8. Система та співвідношення з іншими галузями права

Система екологічного права як галузі права – це його внутрішня будова, упорядкована сукупність його інститутів, розташованих у певній послідовності, відповідно до його внутрішніх закономірностей. Первнем системи екологічного права як галузі права є правова норма. Ця система складається з 3-х частин: І. Загальна частина – містить правові інститути, що регулюють всі основні види екологічних правовідносин:- інститут використання природних ресурсів;- інститут управління у царині екології;- інститут екологічного менеджменту тощо.

ІІ. Особлива частина – складається із трьох підгалузей:а) природоресурсне право –(земель, надр, вод, повітря, рослинного і тваринного світу); б) право природних комплексів – (природно-заповідного фонду, лісів, курортів); в) право екологічної безпеки – (складається з інститутів ядерного права, поводження з небезпечними речовинами, пестицидами й агрохімікатами, забезпечення біологічної безпеки, запобігання та реагування на надзвичайні екологічні ситуації тощо). ІІІ. Спеціальна частина: охоплює міжнародне екологічне право і екологічне право Європейської Спільноти.

 

Співвідношення екологічного та цивільного права. Екологічні відносини мають схожість із цивільно-майновими відносинами:

• право власності та інші майнові права на природні ресурси;

• відшкодування шкоди природному середовищу;

• відшкодування шкоди здоров'ю та майну громадян від несприятливого впливу навколишнього середовища;

• відповідальність власників джерела підвищеної екологічної небезпеки.

Однак між названими відносинами існує і певна різниця, що дозволяє вважати їх різнорідними відносинами зі своїми правовими формами і методом правового регулювання:

• екологічні відносини Існують лише в період звичайного розвитку об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища;

• екологічні відносини, зміст яких становлять природні об'єкти, що розвиваються за законами природи, підлягають впливу цих законів, тому вплив людей І права надані відносини обмежений;

• суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватись екологічних нормативів, що обумовлюється єдиною екологічною системою, лімітами при використанні природних об'єктів тощо;

• в екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних розпоряджень, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин.

Співвідношення екологічного та адміністративного права.

Існує схожість і різниця між екологічними та адміністративними відносинами. В них суб'єкти підлягають владним розпорядженням, проте в екологічних відносинах це проявляється не в усіх випадках, тоді як в адміністративних відносинах владні розпорядження в управлінні є основним елементом.

У структурі права виділяються декілька еколого-правових галузей, основними з яких є: лриродноресурс-ие та природоохоронне.

Цриродноресурсне право -система правових норм, які регулюють природноресурсні відносини на основі державної власності на ресурси природи з метою раціонального використання, охорони та відновлення земельних, лісових тощо ресурсів, охорони прав природокористувачів і держави, зміцнення законності в даній галузі відношень.

 

9. Функції екологічного права та їх види

Функцiї екологiчного права - основнi напрями впливу норм екологiчного права на волю i поведiнку суб'§ктiв екологiчних правовiдносин i забезпечення правопорядку в галузi використання природних ресурсiв, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологiчної безпеки

· Загальноправовi функцiє(регул., вихов., превентивн., охоронна)

· Спецiальноправовi функцiъ(екологычна, пртродоохоронна, антропозах)

Функції управління

Організаційні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля:

Функція просторово-територіального устрою об’єктів природи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямованих на проведення робіт по організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров’я населення, розвитку природного середовища.

Функція обліку природних ресурсів являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на систематизацію зводу відомостей про правовий, природний та господарський стан природних ресурсів, їх окремих складових частин, а також постійних і таких, що змінюються в часі, властивостей.

Функцію екологічного планування слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в рамках матеріальних норм екологічного права, спрямовану на створення екологічно обґрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля.

Функцію прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на розробку прогнозних показників зміни стану навколишнього природного середовища, використання потенціалу природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне прогнозування слід класифікувати на два види: короткострокове (до 5 років) та довгострокове (до 25 років).

Функцію розподілу та перерозподілу природних ресурсів слід розуміти як діяльність спеціально уповноважених державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, у результаті якої виникають, змінюються чи припиняються у власників чи природокористувачів суб’єктивні права власності або користування природними ресурсами.

Попереджувально-охоронні функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля

Функція нагляду (моніторингу) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права по нагляду, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозуванню його змін та розробці науково обґрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття управлінських рішень.

Згідно з Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року, розрізняється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг.

Система державного моніторингу базується на трьох рівнях, а саме: локальному — на території окремих об’єктів (підприємств, міст, ділянок ландшафту); регіональному — у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території економічних і природних регіонів; національному — на території держави в цілому.

Складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України є моніторинг земель, вод, лісів, тваринного світу.

Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на спостереження та перевірку дотримання усіма юридичними та фізичними особами нормативних положень та вимог, сформульованих у чинному екологічному законодавстві.

Функція інформування про стан навколишнього природного середовища (екологічне інформування) являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямовану на забезпечення доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері використання, відтворення природних ресурсів, природних комплексів, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне інформування поділяється на різні види, а саме: термінове (оперативне), періодичне, комплексне, галузеве, територіальне (регіональне), прогнозне. Класифікаційними критеріями такого поділу є цільове спрямування екологічного інформування, еколого-соціальна важливість інформування, територіальність, екологічний стан тощо.

10. Правовідносини, виид, склад

Екологічні правовідносини – це суспільні екологічні відносини, що врегульовані нормами екологічного права. - суспільні відносини, що виникають у царині використання та охорони окремих видів природних ресурсів, охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки.

Види екологічних правовідносин за предметною ознакою:1. природоресурсні – щодо раціонального використання та охорони окремих видів природних ресурсів;2. природоохоронні – щодо охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів;3. щодо забезпечення екологічної безпеки.

Склад: об’єкти суб’єкти, зміст

Друга в цьому ряду класифікація - за характером впливу на навколишнє середовище:

 

• правовідносини, повязані з вилученням речовин і енергії з навколишнього середовища, які, таким чином, випадають з природних взаємозвязків;

 

• правовідносини, повязані з внесенням у навколишнє середовище речовин та енергії (у тому числі - речовин і енергії, що не існували раніше або існували в незначній кількості);

 

• правовідносини, повязані з використанням корисних якостей природних обєктів (наприклад, сільськогосподарське і лісогосподарське землекористування грунтується на використанні такої якості грунтів, як родючість);

 

• правовідносини щодо перетворення природних обєктів. У свою чергу, перетворення може бути радикальним (викликати зміну функцій природного обєкта - вирубка і розорювання ділянки лісу, затоплення ділянки ріллі) або частковим (підвищувати ефективність використання функцій природного обєкта - меліорація орних земель, що тягне підвищення їх родючості).

 

У процесі впливу на навколишнє середовище принципове значення має третій класифікація екологічних правовідносин - по мірі необхідності отримання дозволу (за основою виникнення):

 

• відносини спеціального природокористування (на підставі ліцензії - що видається уповноваженим органом спеціального дозволу, в якому визначаються характер і межі впливу на навколишнє середовище);

 

• відносини загального природокористування (у тих випадках, коли не потрібно одержання ліцензії, тобто виникнення правовідносини не залежить від уповноваженого органу).

 

Четверта класифікація екологічних правовідносин є значимою при визначенні характеру участі природних обєктів в майнових відносинах. Вона проводиться за видом права, що лежить в основі природокористування:

 

• відносини, для виникнення яких необхідно

наявність майнового права на природний обєкт. Ці

відносини поділяються на два різновиди в залежності від того, яке майнове право лежить у основа

 

нии природокористування - речове або зобовязальне. (Так, власнику земельної ділянки сільськогосподарського призначення, щоб його використовувати, ніяких додаткових дозволів не потрібно, а особі, яка не має такої ділянки, буде потрібно укласти договір оренди з власником, тобто отримати його згоду на використання);

 

• відносини, в яких права субєкта з використання природних обєктів реалізуються за відсутності майнових прав на них (купання у водоймах загального користування, збір грибів та ягід у лісах лісового фонду).

 

Для правильного розуміння пятого класифікації екологічних правовідносин необхідно враховувати два попередні. Це класифікація за способом визначення змісту правовідносини:

 

• відносини, зміст яких визначається в ліцензії (мається на увазі наявність майнового права на використаний природний обєкт);

 

• відносини, зміст яких визначено в договорі (коли на використання природного обєкта не потрібно ліцензії, але необхідно досягти угоди про умови використання з власником майнового права на цей обєкт);

 

• відносини, зміст яких визначено законом (також мають два різновиди - відносини щодо використання власного природного обєкта і відносини, для виникнення яких майнового права на який використовується обєкт не потрібно).

 

Шоста класифікація - за субєктами природокористування - враховує характер їх правоздатності:

 

• відносини з участю юридичних осіб, які, за загальним правилом, володіють спеціальною правоздатністю;

 

• відносини з участю фізичних осіб, що володіють загальною правоздатністю.

 

Особливої уваги в силу своєї виняткової значущості має сьома класифікація - про обєкт правовідносини:

 

• галузеві відносини (в рамках різних підгалузей екологічного законодавства) - з використання та охорони окремих природних обєктів (землі, надр, вод, лісів, тваринного світу, атмосферного повітря);

 

• комплексні відносини: з використання та охорони окремих природних комплексів, у тому числі навколишнього середовища в цілому.

 

Останні дві класифікації потребують особливої розгляді.

 

11. Підстави виникнення, зміни правовідносин

Підставами виникнення, змінення та припинення екологічних правовідносин є правові факти або сукупності правових фактів (правові склади) – життєві обставини, з якими право зв’язує виникнення, зміну чи припинення екологічних правовідносин.

Екологічні правовідносини виникають з дій та подій (наприклад, з надзвичайних екологічних ситуацій). Дії бувають правомірними і протиправними (екологічними правопорушеннями). Правомірними діями, що породжують екологічні правовідносини, є правочини, творча діяльність, прийняття актів законодавства, акти управління, рішення суду.Стани.За складністю : юридичні склади, прості, логічні

12. Зміст правовідносин

Зміст екологічних правовідносин – це права та обов’язки учасників цих правовідносин. Зміст прав та обов’язків залежить від складу учасників та об’єкту конкретного правовідношення.

 

Суб’єктивне екологічне право – це закріплена і гарантована правом міра можливої поведінки суб’єкта щодо природи.Екологічний обов’язок – це закріплена і гарантована правом міра необхідної поведінки суб’єкта щодо природи.

На відміну від суб’єктивного права, екологічні інтереси – психічне переживання людиною своєї екологічної потреби, тобто усвідомлення цінності довкілля, його здатності задовольняти бажання людини. Навіть якщо особа не має права на якийсь об’єкт, вона має право вимагати судового захисту свого інтересу, якщо тільки він стосується не приватної, а суспільної потреби, суспільного блага. Ст. 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачає право на захист інтересу особи, що не суперечить загальним засадам справедливості, сумлінності і розумності.

Право носія державної влади на застосування цієї влади для встановлення прав і обов’язків інших осіб поза їх волею (через нормотворчість чи через управлінські акти) називається повноваженням. Сукупність повноважень державного органу – його компетенція.

13. Субєкти : поняття та види

Суб´єктами екологічного права є різноманітні фізичні та юридичні особи, а також держави і тварини.

Суб’єкт права має характерні ознаки: він наділений юридичними правами та обов’язками. Суб’єктом може бути тільки особа, що має самостійний розум і волю. Здатність мати екологічні права та обов’язки складає екологічну правоздатність. Здатність самостійно здійснювати екологічні права і обов’язки складає екологічну дієздатність. У сукупність правоздатність та дієздатність утворюють правосуб’єктність.

Тобто слід розуміти як говорять про права чи обов’язки Українського народу – йдеться про правосуб’єктність держави.

Специфічними суб’єктами правовідносин є тварини, які отримали правосуб’єктність згідно з Законом України „Про захист тварин від жорстокого поводження” від 21 лютого 2006 року. Вони наділені лише правоздатністю, але не дієздатністю: від їх імені і в їх інтересах мають виступати фізичні чи юридичні особи. Вони мають тільки природні права, що закріплені за ними зазначеним Законом: право на захист від жорстокого поводження, на евтаназію, на спілкування з собі подібними, на гуманне поводження з ними тощо.

В екологічному праві існує також поняття спеціального суб’єкта – суб’єкта, що наділений специфічними правами й обов’язками, яких не мають інші суб’єкти права, наприклад, спеціальними суб’єктами є мисливці, державні екологічні інспектори, власники земель, вод, лісів тощо.

14. Обєкти: поняття та види

Об’єкти – це ті цінності, з приводу яких люди вступають в екологічні правовідносини, тобто щодо чого виникають права й обов’язки. В екологічному праві об’єктами є:

а) природні об’єкти – конкретні локалізовані у просторі і часі первні природи, включені до екосистеми, що характеризуються однорідністю правового режиму; з точки зору екологічного права людина не є частиною природи;

б) природні ресурси – однорідні складові природи, що перебувають у складі екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини: землі, надра, води, атмосферне повітря, повітряний простір, клімат, радіочастотний ресурс, тваринний і рослинний світ, альтернативні джерела енергії;

в) природні (або природні осуспільнені) комплекси – системи окремих природних об’єктів, або природних і штучно висаджених людиною рослин у їх взаємозв’язках: природа в цілому, довкілля, урочища, екосистеми, біогеоценози, ландшафти тощо;

г) екологічні умови й чинники – властивості (показники) природних ресурсів. До чинників неживої природи відносяться: світло, тепло, вологість, рельєф, висота над рівнем моря. тощо. Чинники живої природи поділяються на а) вплив рослин; б) вплив тварин. Обмежено можуть бути об’єктами екологічних правовідносин;

ґ) речі, що мають відношення до довкілля (наприклад: межові знаки, засоби лову, очисні споруди, відходи, пестициди й агрохімікати;

д) екологічні дії та послуги – можуть бути об’єктами екологічних договорів, наприклад, на проведення екологічної експертизи, аудиту, моніторингу;

е) екологічна інформація (документовані чи публічно оголошені відомості, що визначаються ст. 25 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища);

є) екологічні стани: екологічна безпека, життя і здоров’я громадян тощо.

 

15. Характеристика основних органів державного екологічного контролю( +пит. 37,38)

Екологічний контроль проводиться з метою забезпечення органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами виконання законодавства в галузі охорони навколишнього середовища. Якщо обєкт екологічного моніторингу - навколишнє середовище, за станом якої здійснюється спостереження, то обєкт екологічного контролю - діяльність людини, здатна негативно вплинути на навколишнє середовище.

 

Чинне законодавство передбачає здійснення наступних видів екологічного контролю:

· державний екологічний контроль;

• муніципальний екологічний контроль, здійснюється на території муніципального утворення місцевого органами самоврядування або уповноваженими ними органами;

· виробничий екологічний контроль; здійснюється в процесі господарської та іншої діяльності її субєктами, які зобовязані надавати відомості про організацію виробничого екологічного контролю в органи, що здійснюють державний і муніципальний контроль;

· громадський екологічний контроль; здійснюється громадськими та іншими неприбутковими обєднаннями відповідно до їх статутів, а також громадянами.

Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів та іншими спеціально уповноваженими державними органами

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні.

Вищі органи державної влади України здійснюють державний екологічний контроль у контексті їх контрольних функцій в цілому.

Верховна Рада України,

До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища відповідно до Конституції України належать: а) визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища; б) затвердження загальнодержавних екологічних програм; г) визначення повноважень Рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього

природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; д) встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації. Верховна Рада України відповідно до Конституції України може приймати до свого розгляду й ыншы питання.

Президент України контролює виконання своїх екологічних указів через відповідний контрольний апарат Секретаріату Президента України.

Компетенція Кабінету Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища

а) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України

екологічної політики; б) забезпечує розробку державних цільових, міждержавних і регіональних екологічних програм; в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навкоишнього природного середовища. д) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання прир.ресурсыв. ж) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян; з) приймає рішення про зупинення (тимчасово) діяльності підприємств, установ і організацій.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить «здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів» (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а також контролю за станом охорони зелених насаджень і водойм, благоустрою місць відпочинку громадян.

Виконавчі та розпорядчі органи місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції: а) здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад; е) організують збір, переробку, утилізацію і захоронення відходів на своїй території; є) формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів ж) погоджують поточні та перспективні плани роботи

підприємств, установ та організацій

органи прокуратури. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням екологічного законодавства підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх підвідомчості.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.