 |
|
Державне агентство лісових ресурсів України
Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ (ДАІ)
Державна санітарно-епідеміологічна служба України
16. Субєкти права природокористування: поняття і види
Суб'§кти права природокористування - юридичнi i фiзичнi особи, якi в установленому законом порядку набули права користування природними ресурсами i зобов'язанi здiйснювати комплекс заходiв щодо єх ефективного використання, вiдтворення i охорони.
Природноресурсова правоздатнiсть^
Природноресурсова дi§здатнiсть
Загальна Спецiальна
Фiзичнi особи
Юридичнi особи
Пiдпри§мства, установи, органiзацiє (рiзних галузей господарювання)
Громадяни Украєни\ iноземнi громадяни
Громадськi об'§днання \ особи без громадянства
Релiгiйнi органiзацiє \Вiйськовi органiзацiє i формування
Суб'§кти права орендно го природокористування
iноземнi державиМiжнароднi органiзацiє i об'§днання
Кооперативнi об'§днання, iноземнi пiдпри§мства
17. право природокористування : поняття і види
Право природокористування - система юридичних норм i засобiв, спрямованих на врегулювання вiдносин щодо ефективного використаня, вiдновлення i охорони при- родних ресурсiв, забезпечення багатогранних матерiаль- них, економiчних i соцiальних iнтересiв та законних прав суб'§ктiв природокористування
· інститут галузі права – в об’єктивному розумінні
· в суб’єктивному розумінні – правомочність користування природним ресурсом, правовий титул – назва певної сукупності правомочностей + набір обовзяків, сервітут
Види права природокористування
· за видом природних ресурсів – право землекористування (с/г, не с/г тощо), водо-, лісо-, надро-, об’єкти тваринного та рослинного світу, атмосферне повітря
· за суб’єктами : ФО і ЮО, індивідуальне і колективне, відособлене і спільне
· за строком: постійне і тимчасове ( короткострокове та довгострокове)
· за характером доступу до природного ресурсу : первинне і вторинне
· за належністю ресурсу: загальнодержавного та місцевого значення
· за ступенем впливу на ПР та за режимом здійснення: загальне і спеціальне
Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
18. суб’єкти права власності на природні ресурси: поняття та види
Суб'§кти права власностi на природнi ресурси - особи, якi юридичне спроможнi реалiзувати повноваження щодо володiння, користування i розпорядження належними єм природними ресурсами.
Форми права власності: -приватна--комунальна-державна-власність народу України.
Екологічне законодавство розрізняє суб'єктів права власності залежно від форми власності, у якій перебувають ті чи інші природні ресурси. Таким чином, право власності на природні ресурси характеризується множинністю суб'єктів відповідно до форм власності — державної, комунальної та приватної. Тобто слід ділити суб'єктів права власності на суб'єктів права державної, комунальної або приватної власності на природні ресурси.
Субєкти:
ВРУ, Народ, громадяни україни, Обєднання громадян, ВР АРК, обласні, районні, міські,селищні, сільські ради, фермерські( селянські) господарства, державні підприємства.
Суб'єктом права приватної власності можуть бути тільки юридичні особі, засновані на праві приватної власності. Юридичні особі, засновані на праві державної або комунальної власності, не можуть бути власниками природних ресурсів. Вони їм надаються тільки в користування.
Суб'єктами права комунальної власності визначено територіальні громади сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і в особі їх представницьких органів — рад. Територіальна громада — це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Безпосередньо свої повноваження територіальна громада може здійснити шляхом проведення місцевих референдумів, в інших випадках — через селищні, сільські, міські ради.
Особливим суб'єктом права власності на природні ресурси є держава. Суб'єктом права державної власності на природні ресурси є держава в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій. Але слід враховувати, що до розмежування земель державної та комунальної власності в натурі повноваження щодо розпорядження всіма землями, крім переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи виконавчої влади.
Специфічною особливістю суб'єкта права державної власності, не властивою іншим суб'єктам права власності, є те, що держава виступає в один і той же час і як носій політичної влади (суверен), і як власник і здійснює право власності в нерозривному зв'язку з політичною владою. Держава своєю владою від імені народу України визначає правовий режим усіх природних ресурсів, що належать їй, створює органи управління об'єктами природи, визначає їх компетенцію.
19. Підстави виникнення та припинення права власності на прир. Ресурси
Пiдстави виникнення вiдносин права власностi на природнi ресурси - бставини, з якими законодавство по- в'язу§ змiни у формах права власностi на землю, надра, води, лiси (рослинний свiт), тваринний свiт та об'§кти природно-заповiдного фонду.
Всі засоби виникнення (придбання) права власності на природні ресурси можна підрозділити на первісні і похідні.
До первіснихпідстав виникнення права власності належать такі, при яких право власності виникає або вперше, або незалежно від волі попереднього власника (націоналізація і конфіскація природних ресурсів, відтворення природних об'єктів, розведення у неволі).Похідними є такі засоби набуття права власності, при яких право нового власника грунтується на праві попереднього власника (договори, успадкування).
Однією з підстав виникнення права державної власності на природні ресурси є 1) перехід у власність держави безхазяйного природного об'єкта. Згідно з цивільним законодавством України (аналогічні норми в екологічному законодавстві відсутні) безхазяйним визнається природний об'єкт, якщо він не має власника (наприклад, власник відмовляється від права на природний об'єкт або втратив на нього право) або власник природного об'єкта невідомий.
виникнення права державної та комунальної власності є2) примусове відчуження природних ресурсів у приватних власників у разі виникнення суспільних потреб або суспільної необхідності. Право власності на природні ресурси може виникати 3)на підставі цивільно-правової угоди. Такі угоди бувають двосторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односторонні (успадкування).
Одним із засобів виникнення права приватної власності на природні ресурси виступає 1)приватизація. Приватизація — це безкоштовна передача в приватну власність природних об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності
Підставою виникнення права приватної власностіна природні об'єкти виступає 2)одержання частки у спільному майні подружжя.
3) придбання речових прав на майно, нерозривно пов'язане з природним об'єктом. Так, відповідно до Земельного кодексу України у разі переходу права власності на будівлю і споруду до нового власника переходить і право власності на земельну ділянку, якщо інше не встановлено законом чи договором відчуження.
Специфічною умовою, що тягне за собою виникнення права власності на тваринний світ, є розведення (отримання) об'єктів тваринного світу. На цій підставі право колективної або приватної власності виникає тільки відносно тих об'єктів тваринного світу, що розведені (одержані) у неволі або напіввільних умовах.
Підстави виникнення права приватної власності іноземних громадян і осіб без громадянства обмежені. Вони мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод тільки несільськогосподарського призначення і в першу чергу в межах населеного пункту, як правило, на яких розташовані або будуватимуться об'єкти нерухомого майна. Вони не мають право на безоплатну приватизацію земельних ділянок.
20. Класифікація правовідносин права власності на природні ресурси
21. Поняття і основні ознаки права власності на природні ресурси
право власності на природні ресурси — це інститут екологічного права, нормами якого регулюються суспільні відносини належності природних об'єктів визначеним законом видам суб'єктів цього права.
В об'єктивному розумінні право власності на природні ресурси становить сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею, лісами, водами тощо. Правовими нормами, що утворюють зміст права власності на природні ресурси в об'єктивному розумінні, визначаються коло суб'єктів, які можуть набувати природні ресурси у власність, об'єкти права власності на природні ресурси, порядок набуття, зміни, припинення та захисту права власності на землю, ліси, води, тваринний світ тощо, а також права та обов'язки власників земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів.
У суб'єктивному розумінні право власності на природні ресурси становить сукупність правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження відповідними об'єктами навколишнього природного середовища.
1. Складають мiжгалузевий iнститут екологiчного (при-родноресурсового) законо- давства .
· Виника§ у зв'язку з пере- дачею чи придбанням у власнiсть вiдповiдних при-родних ресурсiв
· Фiксу§ться у нормах природ-норесурсового законодавства
· Посвiдчу§ться державним актом на право власностi чи цивiльно-правовою уго- дою на придбання (купiв- лю, продаж, обмiн тощо).
· Носить абсолютний харак- тер, тобто виключна на- лежнiсть повноважень щодо володiння, користу- вання i розпорядження природними ресурсами єх власнику i загальна обо- в'язковiсть всiх iнших суб'§ктiв утримуватись вiд єх порушення.
22. Поняття і структура природноресурсового права України
Прородоресурсове право - складова екологічного права. Регулює відносини в галузі охорони і рац. використання природ, ресурсів, надр, вод, атм. повітря, лісів, твар, світу тощо. Порядок використання кожного з цих ресурсів регламентується окр. галуззю права — земельним, гірничим, водним, атмосфероохоронним, лісовим правом тощо. В єдиний комплекс П. п. їх об'єднують заг. принципи природокористування: рац. і екон. використання природ, ресурсів; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природ, ресурсів, негат. впливу на стан навкол. природ, середовища; застосування біол., хім. та ін. методів поліпшення якості природ, ресурсів; здійснення госп. та ін. діяльності без порушення екол. прав ін. осіб.
Заг. засади П. п. зафіксовано в Конституції України. Цим же питанням присвячено розд. IX «Регулювання використання природних ресурсів» Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» 1991 (з наст, змінами і доп.). Галузеві аспекти П. п. регулюються ЗК України, ВК України, ЛК України і КпН України, Законами України «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про тваринний світ» (2001) та ін.
Предметом П. п. є сусп. відносини, пов'язані з рац. використанням і охороною природ, ресурсів. Метод П. п. є комплексним і становить сукупність методів галузей права, які входять до системи П. п.
У свою чергу за своїм правовим змістом природноресурсові відносини можна поділити на матеріальні та процедурні. Матеріальними відносинами в юридичному розумінні є, наприклад, відносини власності на природні об'єкти, значна частина яких нині перебуває у власності держави. Однак це не виключає можливості поступової передачі окремих природних об'єктів та їх частин у власність інших суб'єктів права. До процедурних природноресурсових відносин належать, наприклад, відносини щодо умов і порядку надання природних об'єктів та їх частин у користування, які знайшли своє закріплення в нормативно-правових актах природноресурсового законодавства.
Однак природноресурсові відносини мають свої особливості за правосубєктною, правооб'єктною та правозмістовою структурою. Так, не усі загальноюридичні суб'єкти права визнаються суб'єктами українського природноресурсового права, а якщо визнаються такими, то з відповідними законодавчими обмеженнями. Об'єктами природноресурсового права визнаються не будь-які предмети, а лише об'єкти природного походження або штучно створені об'єкти, які обов'язково мають зв'язок з природним середовищем.
природноресурсові відносини мають комплексний характер, оскільки об'єднують близькі за своїм змістом земельні, гірничі, водні та лісові відносини, а також відносини щодо використання об'єктів природно-заповідного фонду, тваринного і рослинного світу та інших природних об'єктів та їх ресурсів, залишаючи специфіку правового регулювання їх використання у межах відповідних диференційованих галузей ресурсового законодавства. Із зазначеного випливає, що вказаний комплекс утворюється на засадах інтеграції тільки спільних за своїм змістом земельних, гірничих, водних, лісових та інших природноресурсових відносин.
Отже, природноресурсове право України становить відособлено-комплексну сукупність правових норм, що регулюють поресурсові відносини у сфері взаємодії людини і суспільства з природним середовищем з метою забезпечення раціонального і ефективного використання індивідами, колективами і суспільством природних об'єктів та їх ресурсів, а також їх збереження та відтворення в інтересах теперішніх і майбутніх поколінь людей.
Водночас слід зазначити, що природноресурсові відносини не є ізольованими від інших видів суспільних відносин. Вони тісно пов'язані з екологічними, майновими, управлінськими та іншими видами суспільних відносин, що становлять предмет правового регулювання та утворюють єдину національну систему права.
Імперативний метод в природноресурсовому праві застосовується у сфері управління використанням природних об'єктів та їх ресурсів: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного кадастру природних ресурсів; впровадження природноресурсового моніторингу; встановлення вимог щодо використання природних об'єктів за цільовим призначенням;
Диспозитивний метод застосовується у сфері регулювання відносин з приводу господарського використання природних об'єктів та їх ресурсів. Учасники природноресурсових відносин мають можливості у визначених законом межах регулювати свої взаємини.
23. Обовязки громадян в галузі екології
Загальнi обов'язки - Законом Украєни про охорону навколишнього природного середовища.
Спецiальнi обов'язки - випливають iз умов права власностi на природнi ресурси, природокористування i реалiзацiє громадянами екологiчно небезпечноє дiяльностi .
Стаття 12. Обов'язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища - Громадяни України зобов'язані: а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; г) вносити штрафи за екологічні правопорушення; д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України. ( позитивні і негативні).
24. Поняття і класифікація юридичних гарантій додержання екологічних обов’язків
Див. пит.. 34
Відповідно до ст..11 ЗУ «Про охорону нпс» держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. На ради., спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони нпс і використання природних ресурсів покладено обов’язок подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану нпс та раціонального середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони нпс та використання природних ресурсів.
С.10 ЗУ«Про охорону нпс» визначилагарантії екологічних прав громадян, що забезпечуються:
• проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану -навколишнього природного середовища;
• обов'язки міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої' діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об'єктів;
• участю громадських об'єднань та громадян у дія-і льності щодо охорони навколишнього природного середовища;
• здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
• компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; • невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Гарантії реалізації екологічних прав поділяються на:
1) організаційно-розпорядчі-проведення широкомасштабних заходів щодо підтримання і поліпшення стану навколишнього природного середовища, залучення громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки
-2)контрольно-виконавчі-здійснення державного і громадського контролю
-3)превентивно-обмежувальні-діяльність, що перешкоджає здійсненню екологічних прав громадян, підлягає обмеженню, зупиненню, припиненню у встановленому зак-вом порядку.
-4)процесуально-правові-можливості і процедури реалізації прав та звернення за захистом прав до органів управління і контролю в галузі екології
-5)охоронно-забезпечувальні-закріплення видів юр.відповідальності у сфері порушення екологічних прав громадян
Екологічний обов'язок являє собою встановлену в законодавстві або договорі міру належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примусу. У ній виражаються як особисті, так і суспільні екологічні інтереси. Через екологічний обов'язок задовольняється інтерес управомоченого щодо будь-якого суб'єктивного екологічного права. Обов'язок відповідає також інтересам і правозобов'язаного суб'єкта. В екологічному праві обов'язок установлюється як в інтересах управомоченого, так і в екологічних інтересах держави в цілому.
У структуру юридичних гарантій включаються міжнародно-правові, конституційно-правові, адміністративно-правові та інші галузеві засади реалізації і способи виконання екологічних обов’язків громадян. Особливою гарантією забезпечення виконання екологічних обов’язків громадян є інститут юридичної відповідальності.
Відповідальність за невиконання екологічних обов’язків громадян передбачена в ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", регулюється нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також Кримінального та Цивільного кодексів України.
Зокрема, законодавством встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:
а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;
б) порушенні норм екологічної безпеки;
в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;
г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;
д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;
е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;
є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;
ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;
з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;
и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;
і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;
ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;
й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;
к) невиконанні вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;
л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;
м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров’я;
н) порушенні природоохоронних вимог під час провадження діяльності, пов’язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.
Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення — найпоширеніший вид юридичної відповідальності в екологічній сфері. Підставою для її застосування є адміністративні екологічні правопорушення, різні види і склади яких передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення. У Кодексі України про адміністративні правопорушення найбільша кількість статей, у яких передбачається відповідальність за екологічні правопорушення, міститься в сьомій главі «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» (ст. 52—92). Окремі види адміністративних екологічних правопорушень містяться в главах 5, 6, 8 та ін. цього кодексу.
Кримінальна відповідальність в екологічній сфері — це найсуворіший вид відповідальності. Підставою для її застосування є вчинення екологічного злочину, тобто найнебезпечнішого екологічного правопорушення, відповідальність за яке передбачено Кримінальним кодексом України.
Види злочинних діянь в екологічній сфері відповідно до Кримінального кодексу України можна поділити на три групи:
1) у галузі природоресурсових відносин:
- самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 199);
- незаконна порубка лісу (ст. 160);
- незаконне видобування корисних копалин (ст. 162);
- незаконне полювання (ст. 161);
- незаконне заняття рибним, тваринним та іншими водними добуваючими промислами (ст. 162);
- жорстоке поводження з тваринами (ст. 207);
2) у природоохоронній галузі:
- забруднення водойм і атмосферного повітря (ст. 228);
- забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228);
- знищення і руйнування природних об'єктів (ст. 207);
- навмисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу (ст. 89, ч. 2 і 3);
- проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 163);
- порушення законодавства щодо континентального шельфу України (ст. 163);
3) у галузі екологічної безпеки:
- приховування або перекручування відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 227);
- заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 227);
- порушення правил безпеки гірничих робіт (ст. 218);
- незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (ст. 228);
- розкрадання радіоактивних матеріалів (ст. 228);
- загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх викрадення (ст. 228);
- порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів (ст. 228);
- незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 228).
25. Поняття та види екологічних прав громадян
Поняття екологiчних прав громадян - сукупнiсть юридичних можливостей i засобiв, якi спрямованi на задоволення потреб громадян в галузi використання природних ресурсiв, охорони навколишнього природного середовища i забезпечення екологiчноє безпеки
Особливостi екологiчних прав громадян:
· Належнiсть до конституцiйних прав людини
· Комплексна правова категорiя, яка охоплю§ систем^ еко-
логiчних прав
Кожний громадянин України має право на:
а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне
середовище;
е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього
природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з
питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне
середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і
реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної
експертизи;
з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств,
установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди,
заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на
навколишнє природне середовище;
Іншими законами передбачені наступні права: право на охорону здоровя, право на безпечні для здоровя та життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання.
Екологічні права громадян мають два аспекти:
об'єктивне право - сукупність правових норм, що утворюють комплексний міжгалузевий інститут екологічного права;
суб'єктивне право - сукупність повноважень фізичних осіб у галузі екології.
Екологічні права громадян - забезпечені системою права юридичні можливості особи реалізувати у передбачених законодавством формах надані повноваження в галузі екології. Вони:
• належать кожній особі, тобто персоніфіковані;
• види екологічних прав передбачаються системою екологічного законодавства;
• форми реалізації екологічних прав громадян передбачаються і забезпечуються системою соціально-правових гарантій;
• порушені екологічні права громадян підлягають поновленню, а їх захист здійснюється в судовому та іншому порядку.
Екологічні права – це закріплені в законі і гарантовані правом сукупність юридичних можливостей та засобів, які дають змогу задовольнити потреби та інтереси громадян у галузі охоронм нпс, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
Класифікація:
1. за рівнем правового регулювання – основн(закріплені в КУ)і та інші(закріплені в ЗУ).
2. за суб’єктами реалізації – галузеві та міжгалузеві
3. за видами регульованих відносин – еколого-політичні, економічні, соціальні, культурні
4. за формою реалізації – індивідуальні та колективні
5. за ступенем визначеності суб’єктів – абсолютні і відносні
6. за ступенем реалізації екологічних прав – майнові та немайнові
26. Характеристика ПНПА як джерел ЕП
Підзаконні нормативно-правові акти приймаються, видаються на основі й на виконання законів.
В Україні, по суб'єкті прийняття (видання) серед підзаконних нормативно-правових актів розрізняють:-постанови Верховної Ради України;
-акти Президента України (укази, розпорядження);-акти органів виконавчої влади:а) Уряду України( постанови, розпорядження);б) центральних органів виконавчої влади ( наприклад, акти міністерств);в)місцевих органів виконавчої влади ( наприклад, розпорядження глав місцевих державних адміністрацій);-контрольно-наглядових органів (наприклад, акти Генерального прокурора України);
-акти органів місцевого самоврядування ( рішення );- і ін.
По характеру компетенції органа, що видав підзаконний акт, а також сфері його дії, звичайно розрізняють акти:-загальні ( видаються органами загальної компетенції , діють у межах країни ): наприклад, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (Уряду України);-місцеві (видаються місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, діють у межах відповідної території ,наприклад, області, району);-відомчі ( видаються органами спеціальної компетенції - відомствами, поширюються на структурні підрозділи, особи, що перебувають у системі адміністративного, службового, дисциплінарного підпорядкування даного відомства, тобто мають внутрішньовідомче значення ) : наприклад, акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
-локальні (корпоративні) - видаються органами керування корпорації (підприємства, установи, організації), мають внутрікорпоративна дія, тобто діють у межах даного підприємства, установи, організації; серед них є акти прийняті керівником, загальними зборами, виконавчими органом( наприклад, радою директорів) корпорації , акти матеріально-правові й процесуально-правові, прийняті самостійно (у рамках закону) або на основі типових нормативних документів ( у порядку їхнього розвитку, доповнення).
Видаються відповідно і на втілення в життя положень законів в життя, розширюють положення законів.
27. Джерела ЕП: поняття і види
Джерела екологічного права – це зовнішнє вираження еколого-правових норм, або спосіб виявлення норм екологічного права. Існують різні класифікації джерел екологічного права:
І. За формою вираження: 1) писані:-нормативно-правові акти – офіційні документи відповідних державних органів, що містять норми права: Конституція, кодекси, закони, підзаконні акти;-міжнародні договори – договори між Україною та іншими державами, міжнародними організаціями, іншими суб’єктами міжнародного права, згода на обов’язковість яких надана Україною:;-адміністративні договори – дво- або багатосторонні угоди, зміст яких складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди ,1111судові прецеденти – рішення суду у конкретній справі, що є обов’язковими для судів при розгляді аналогічної справи: рішення Конституційного Суду України – рішення КСУ щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, -правові доктрини –мають допоміжне значення для тлумачення норм права у проблемних ситуаціях; 2) неписані:
-засади права –справедливості, добросовісності, розумності, спрямованості на добро, правової визначеності тощо; -правові звичаї і традиції –-моральні засади суспільства –-правові узвичаєння – неписані правила поведінки, -логічні норми – неписані правила формальної логіки, ІІ. За предметом:
1) загальні – регулюють всі види екологічних правовідносин (Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року);
2) природоресурсні – регулюють переважно природоресурсні відносини (Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, Водний кодекс України від 5 червня 1995 року, Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року тощо);
3) природоохоронні – регулюють переважно охорону природних комплексів (Лісовий кодекс України в редакції від 8 лютого 2006 року, Закон України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року тощо);
4) в галузі екологічної безпеки – регулюють правовідносини із забезпечення екологічної безпеки (Закон України „Про відходи” від 5 березня 1998 року).
( загальні та спеціальні)
ІІ. За правовою силою:
1) Конституція України від 28 червня 1996 року;
2) кодекси, закони; декрети Кабінету Міністрів України, що мають силу законів;
3) підзаконні акти вищих органів влади: укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради України;
4) підзаконні акти міністерств і відомств: положення, методики, інструкції, прийняті наказами міністерств, відомств у межах своїх повноважень і зареєстровані у Міністерстві юстиції України;
5) нормативні акти органів місцевого самоврядування та акти органів місцевих державних адміністрацій у царині екології.
ІІІ. За спеціалізацією:
1) загальні – нормативно-правові акти предметом регулювання яких є як екологічні так і інші суспільні відносини (Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо);
2) спеціальні – що стосуються виключно чи переважно екологічних питань (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” тощо).
ІV. За способом правового регулювання:
1) матеріальні – регулюють права та обов’язки, відповідальність учасників екологічних правовідносин;
2) процесуальні – регулюють перебіг реалізації норм матеріального права (Положення про порядок розроблення екологічних програм” затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 року № 1091).
V. За ступенем систематизації:
1) кодифіковані (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”; Земельний кодекс України, Водний кодекс України).
2) не кодифіковані, наприклад, Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 391.
VI. За територією : всеукраїнські, місцеві, локальні
28. Характеристика КУ як джерела еколог. Права
Конституція України від 28 червня 1996 року має переважну правову силу перед іншими нормативно-правовими актами, тому її екологічні норми мають важливе значення для розв’язання правових колізій. Важливими нормами Конституції, що мають екологічне значення, є:
- стаття 13 проголошує, що природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу; кожен громадянин має право користуватися об’єктами права власності народу відповідно до закону; власність зобов’язує;
- стаття 14 проголошує землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а також тлумачить право власності Українського народу на природні ресурси, закріплене у ст. 13 Конституції, як власність громадян, юридичних осіб та держави;
- стаття 16 проголошує обов’язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги і подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;
- частина сьома статті 41: використання власності не може погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі;
- стаття 50 проголошує право громадян на безпечне для життя та здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також право на доступ до інформації про стан довкілля, яка ніким не може бути засекречена);
- стаття 66 проголошує обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані збитки.
У Конституції наявні також норми, які закріплюють компетенцію органів державної влади у царині екології: статті 92, 106, 116, 138, ст. 142 тощо.
29. Характеристика ЗУ як джерел ЕП
Характеристика Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.
Системоутворюючим актом комплексної галузі екологічного права і законодавства є Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Це Закон найбільш загального характеру в системі екологічного законодавства. Визначає правові, економічні, та соціальні засади організації охорони довкілля. Він складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства.
Кодекс – це систематизований законодавчий акт, що регламентує однорідну царину суспільних відносин.
До природоресурсних кодексів відносяться:
· Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року;· Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року,· Водний кодекс України від 6 червня 1995 року,· Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року,· Лісовий кодекс України у редакції від 8 лютого 2006 року.
Зазначеними кодексами регламентуються відносини щодо використання й охорони відповідно землі, вод, лісів, надр, повітряного простору.
Природоресурсні кодекси мають правову силу на рівні законів України. Кодекс – це кодифікований закон, який не має переважної правової сили перед звичайними законами, якщо в ньому не передбачено інше.
30. Правові форми захисту Е прав громадян
Форми: судова ( юрисдикційна), позасудова (адміністративна, позаюрисдикційна), самозахист.
Стаття 11. ЗУ ПРО ОНПС Захист прав громадян України у галузі охорони навколишнього природного середовища
Україна гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.
Ради, спеціально уповноважені державні органи управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів зобов'язані подавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.
Порушені права громадян у галузі охорони навколишнього
природного середовища мають бути поновлені, а їх захист
здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.
Стаття 16 ЦКУ
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
+ стаття 152 ЗКУ
31. Обєкти та зміст еколог. Експертизи
ЗУ про Екологічну експертизу
Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної
діяльності спеціально уповноважених державних органів,
еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
ЗУ ПРО ЕЕ Стаття 7. Об'єкти екологічної експертизи
Об'єктами екологічної експертизи є проекти законодавчих та
інших нормативно-правових актів, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, генетично модифікованих організмів, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища.
Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.
Військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які
становить державну таємницю, підлягають екологічній експертизі відповідно до цього Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.
Стаття 27.ЗУ ПРО ОНПС Об'єкти екологічної експертизи
Екологічній експертизі підлягають: а) проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районної планіровки; в) проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, г) документація по створенню нової техніки, технології, матеріалів.
32. Правові форми еколг. Експертизи
Стаття 12.ЗУ ПРО ЕЕ Форми екологічної експертизи
В Україні здійснюються державна, громадська та інші
екологічні експертизи.
Стаття 13. Державна екологічна експертиза
Державна екологічна експертиза організується і проводиться
еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів із залученням інших органів державної виконавчої влади. Експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" ( 3038-17 ).
До проведення державної екологічної експертизи можуть у
встановленому порядку залучатися фахівці інших установ,
організацій і підприємств, а також експерти міжнародних
організацій.
Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим
для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену
екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що
становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Проведення додаткових державних екологічних експертиз
здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі
договору про надання еколого-експертних послуг або за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад чи їх виконавчих комітетів.
Стаття 16. Громадська екологічна експертиза Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обгрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань. ромадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.
Стаття 17. Інші екологічні експертизи Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями. Примірний договір про надання еколого-експертних послуг затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
33. Структура, зміст та юридичне значення висновку еколог. Експертизи
Стаття 39. Висновки державної екологічної експертизи
Висновки державної екологічної експертизи повинні містити
оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.
Позитивні висновки державної екологічної експертизи після
затвердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.
Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних
висновків державної екологічної експертизи забороняється.
В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної
експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.
Стаття 42. Висновки громадської екологічної експертизи
Висновки громадської екологічної експертизи можуть бути
висвітлені у засобах масової інформації і надіслані відповідним
Радам, органам виконавчої влади на місцях, органам державної екологічної експертизи, іншим заінтересованим органам і особам та замовникам об'єктів екологічної експертизи, стосовно яких вона проводилася.
Висновки громадської екологічної експертизи можуть
враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи.
Стаття 43. Зміст висновків екологічної експертизи
Висновки екологічної експертизи складаються з вступної
(протокольної), констатуючої (описової) та заключної
(оціночно-узагальнюючої) частин. У вступній частині містяться дані про орган, що проводив екологічну експертизу, склад експертів, час проведення, найменування об'єкта екологічної експертизи, його кількісні та якісні показники, відомості про виконавців і замовників екологічної експертизи та про орган, який приймає рішення щодо реалізації об'єкта екологічної експертизи. У констатуючій частині подається коротка характеристика видів запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. У заключній частині містяться узагальнена оцінка об'єкта екологічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обгрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвалення, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подальшого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта екологічної експертизи.
Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.
Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають
рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.
34. Система юридичних гарантій реалізації екол. прав громадян
Див. пит.. 24
Гарантії реалізації екологічних прав поділяються на:
1) організаційно-розпорядчі-проведення широкомасштабних заходів щодо підтримання і поліпшення стану навколишнього природного середовища, залучення громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки
-2)контрольно-виконавчі-здійснення державного і громадського контролю
-3)превентивно-обмежувальні-діяльність, що перешкоджає здійсненню екологічних прав громадян, підлягає обмеженню, зупиненню, припиненню у встановленому зак-вом порядку.
-4)процесуально-правові-можливості і процедури реалізації прав та звернення за захистом прав до органів управління і контролю в галузі екології
-5)охоронно-забезпечувальні-закріплення видів юр.відповідальності у сфері порушення екологічних прав громадян
Стаття 10. ЗУ ПРО ОНПС Гарантії екологічних прав громадян
Екологічні права громадян забезпечуються:
а) проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища;
б) обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ,
організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання
шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів;
в) участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища;
г) здійсненням державного та громадського контролю за
додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної
здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
е) невідворотністю відповідальності за порушення
законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
є) створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.
Діяльність, що перешкоджає здійсненню права громадян на
безпечне навколишнє природне середовище та інших їх екологічних прав, підлягає припиненню