 |
|
Характеристика еколог. Контролю як функції управління в галузі екології
Дивись питання 15!!! (+гром.контроль)
45. Характеристика правових підстав компенсації шкоди, заподіяної НПС
Стаття 69. Особливості застосування цивільної відповідальності Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право а відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода, заподіяна довкіллю у зв'язку з виконанням угоди про розподіл продукції, підлягає відшкодуванню відповідно до вимог статті 29 Закону України "Про угоди про розподіл продукції"
Виды объектов экологического вреда: окружающая среда - антропогенный вред; здоровье человека - физиологический вред; будущее поколение человечества - генетический вред. Формы вреда: экологический вред: любые неблагоприятные последствия (материальные и нематериальные), вызванные нарушением экологического законодательства; ущерб (реальные и предполагаемые потери количества или качества окружающей среды); убытки (экономически невыгодные для природопользователя последствия потерь) в виде: расходов на восстановление прежнего состояния окружающей среды, утраты с/х продукции, рыбных запасов и т.д.; потери товарной продукции (имущества); упущенной выгоды, недополученных доходов.
Экологический вред проявляется в: порче - нерациональном использовании, ведущем к потерям качественных и количественных характеристик природных объектов загрязнении - любом изменении физико-химического состава любым способом и в любой степени истощении - уменьшении полезных природных свойств повреждении - частичном приведении в негодность по качеству и количеству уничтожении - полном качественном и количественном приведении в негодность Порядок возмещения экологического вреда (ущерба, оцениваемого в денежном выражении) имеет следующие формы: судебный и внесудебный (в административном порядке, через страховые выплаты, единовременное экологическое пособие, экологческие льготы населению); добровольно и принудительно; установленным способом (по таксам, по методикам исчисления ущерба, по фактическим затратам на восстановление потерь в природной среде; в смешанном (комбинированном) порядке. Понятие «вред природной среде» включает в себя прямой и косвенный ущерб. Вред, нанесенный ОС, оценивается на основе фактически установленного, инструментально измеренного и документально подтвержденного негативного воздействия на окружающую среду. Величина компенсации ущерба, наносимого негативным воздействием на окружающую среду, определяется как сумма ущербов, причиненных различным природным ресурсам, но может быть определена и по одному из них. Исчисление ущерба и убытков осуществляется на основании действующей нормативно-методической документации, кадастровой оценки природных ресурсов, а также такс для исчисления размера взыскания за ущерб растительному и животному миру. Возмещение вреда потерпевшей стороне может осуществляться в натуральной и стоимостной формах за счет собственных средств виновника или средств страховых организаций, осуществляющих экологическое страхование. К натуральным формам относятся меры: по восстановлению эквивалента утраченного количества и качества природного ресурса, предоставлению равноценного природного ресурса взамен утраченного, восстановлению природного ресурса до исходного состояния на момент нанесения вреда, выделению заменяющих объектов, материалов, технологий, оборудования..., строительству сооружений и объектов по воспроизводству и восстановлению утраченногоК стоимостным формам возмещения вреда относятся: предоставление финансовых средств для восстановления нарушенного состояния окружающей среды до исходного,
финансирование мероприятий по воспроизводству природных ресурсов, финансовое обеспечение мер по возмещению вреда, включая упущенную выгоду, компенсация иных дополнительных затрат в связи с восстановлением природного ресурса.
46. Поняття та види водоохоронних зон в Україні
Водний кодекс України
Стаття 87. Водоохоронні зони Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: 1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; 3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. В окремих випадках у вдоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України. Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.
.До складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.
4. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 Водного кодексу України
Стаття 88. Прибережні захисні смуги З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Стаття 90. Обмеження господарської діяльності в прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок викоритання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. Стаття 91. Смуги відведення
Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.Стаття 92. Берегові смуги водних шляхів
На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.
47. Характеристика способів (методів) компенсації шкоди, заподіяної НПС
Див. 46+
Майнова відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) – це різновид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання обов’язків фізичних і юридичних осіб щодо компенсації шкоди, заподіяної власником чи користувачем природних ресурсів, порушення екологічних та інших прав громадян.Підставою майнової відповідальності є наявність реальної шкоди (майнової, моральної).Умовами майнової відповідальності є протиправність, причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправністю, наявність вини заподіячів шкоди, підвищений екологічний ризик та небезпечна діяльність.Способи (методи) обчислення шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням:нормативний;витратний;таксовий;розрахунковий;
Порядок відшкодування шкоди:добровільний;судовий;
Види майнової відповідальності:Майнова відповідальність за земельні правопорушення;Майнова відповідальність за водні правопорушення;Майнова відповідальність за фауністичні правопорушення;Майнова відповідальність за лісо - правопорушення;Майнова відповідальність за гірничі правопорушення;Майнова відповідальність за порушення законодавства про атмосферне повітря;Майнова відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;Майнова відповідальність за порушення законодавства про природно – заповідний фонд;Майнова відповідальність за порушення законодавства про Червону книгу;Майнова відповідальність за порушення вимог і нормативів екологічної безпеки;Майнова відповідальність за порушення прав громадян на екологічну безпеку;Майнова відповідальність за порушення вимог радіаційної і ядерної безпеки;Майнова відповідальність за порушення екологічних прав громадян.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Розмір заподіяної шкоди визначався залежно від виду заподіяння шкоди відповідно до встановлених методик і такс:- Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 N 37;- Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 N 38;- Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.97 N 171;- Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної підприємствами, установами, організаціями та громадянами зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів.., затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.99 N 559;- Такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної природним комплексам територій та об'єктів природно-заповідного фонду юридичними і фізичними особами..., затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.98 N 521, тощо.
48. Наукові та законодавчі визначення поняття екологічна безпека
Екологiчна безпека - такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечу§ться попередження погiршен- ня екологiчного стану та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологiчна безпека гаранту§ться громадянам Украєни здiйсненням широкого комплексу вза§мопов'язаних полiтичних, екологiчних, технiчних, органiзацiйних, державно-правових та
iнших заходiв' ___
Доктринальнi пiдходи визначення екологiчноє безпеки
· Це захист люди- ни та навколиш- нього природно-го середовища вiд надзвичайноє небезпеки
· Умови забезпе-чення здоров'я людей i сталого соцiально-еконо-
мiчного розвитку
· Гарантiя уперед- ження екологiч- них катастроф i аварiй
· Баланс розвитку екосистем
· Стан мiжнародних вiдносин, при якому забезпечу§ться збереження, рацiональне використання, вiдтво- рення i пiдвищення якостi навколишнього природного середовища
Екологiчна безпека -'це складова глобальноє i нацiональ- ноє безпеки, тобто такого стану розвитку суспiльних вiдно- син в галузi екологiє, при якому системою державно-пра- вових, органiзацiйних, науково-технiчних, кономiчних та iнших соцiальних засобiв забезпечу§ться регулювання еко- логiчно небезпечноє дiяльностi, режим використання при- родних ресурсiв, охорона навколишнього природного се- редовища, безпечного для життя i здоров'я людей, попе- редження погiршення екологiчноє обстановки та виник-нення небезпеки для природних систем i населення
Стаття 50. Екологічна безпека ЗУ ПРО ОНПС
Екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
Екологічна безпека - стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ'ЯЗКУ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Правил технічної експлуатації наземних засобів радіотехнічного забезпечення в цивільній авіації України (Правила, п.1.5) 08.05.2007 N 381
49. Екологічний ризик як умова формування правовідносин у сфері екологічної безпеки ( 49)
Екологічний ризик - імовірність настання події, що має несприятливі наслідки для навколишнього середовища та здоров'я населення, зумовленого прогнозованим негативним впливом господарської та іншої діяльності, яка створює загрозу виникнення надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру;
прийнятний екологічний ризик - нормативний показник екологічного ризику, забезпечення якого при веденні господарської та іншої діяльності, є повною гарантією захищеності природного середовища, здоров'я населення та майна фізичних і юридичних осіб;
гранично-допустимий екологічний ризик - нормативний показник екологічного ризику, перевищення якого при веденні господарської та іншої діяльності виключає гарантії захищеності сприятливого навколишнього середовища, здоров'я населення та майна фізичних та юридичних осіб
Створення державою і суспільством системи екологічної безпекиспрямоване на запобігання прояву екологічного ризику під час здійсненнябагатогранних видів небезпечної діяльності. Це пов'язано з тим, що об'єктом останньої є природні і штучно створені властивості різнихречовин та елементів навколишнього матеріального і природного світу, яким притаманні різні рівні небезпеки й загрози для людини та довкілля.
Отже, носіями можливої небезпеки є різні речовини природного таштучного походження, а також їх суміші, здатні за певних природних тасоціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальнузагрозу здоров'ю і життю людини та навколишньому природному середовищу.Уявляється, що екологічний ризик з урахуванням його структури може бутипредставлений у вигляді формули його рівності сумі ризиків для людини(на мікрорівні) і суспільства (на макрорівні) та довкілля і природи вцілому. Водночас треба підкреслити, що прояв зазначеної небезпекизалежить від стану вказаних об'єктів. Наприклад, багато речовин, щознаходяться у природних умовах, можуть не створювати підвищеоїекологічної небезпеки поза межами людської діяльності, тобто до їхзалучення у відповідний технологічний процес як засобів виробництва.Разом з тим значна частина речовин, вступаючи у відповідний хмічний абофізичний обмін, формують умови для розвитку природних явищ небезпечногохарактеру.
Дані обставини породжують особливий режим використання зазначенихречовин, охорони та регулювання відповідних видів діяльності,спрямованої на поводження з небезпечними об'єктами. Звідси випливає, щобудь-яка діяльність юридичної чи фізичної особи, пов'язана знебезпечними речовинами чи їх сумішами, набуває ознак небезпечної боекологічно небезпечної (для навколишнього природного середовища, людиниі громадянина), оскільки стає екологічно ризикованою. Відповідно доКонвенції ООН від 9 березня 1992 р. про транскордонний вплив промислових
аварій небезпечною визнається будь-яка діяльність, у процесі здійсненняякої одна чи більше небезпечних речовин наявні або можуть бути в рівнихкількостях чи перевищують граничні кількості, визначені цією Конвенцією,і здатні призвести внаслідок аварії до транскордонного впливу, зокремадо створення будь-яких шкідливих наслідків для людей, флори і фауни,грунтів, вод, повітря, ландшафтів, їх сукупності та матеріальних цінностей, культурної спадщини, в тому числі історичних пам'яток. Таким чином, внаслідок експлуатації, перевезення, використання та здійснення інших видів діяльності з небезпечними речовинами створюються умови для виникнення потенційної загрози або для прояву ризику її виникнення, тобто імовірності настання певної події за певних обставин та у певний час, а саме: для перевищення встановлених нормативів небезпечних речовин у конкретному місці, що перетворює їх на джерела підвищеної екологічноїнебезпеки.
Сказане вище дає підстави констатувати, що екологічний ризик єважливою ознакою екологічної небезпеки (екологічно небезпечноїдіяльності), оскільки відображає її об'єктивну сутність — імовірністьнастання цього явища. Тому за характером свого походження він є проявом об'єктивно здійснюваної екологічно ризикованої діяльності, що продукує доцільність закріплення відповідного режиму правового забезпечення у чинному законодавстві. Таке правове закріплення створює нові правила поведінки для необмеженого кола осіб, діяльність яких підпадає під ознаку екологічно небезпечної, та сприяє виникненню певних обов'язків, а для держави додатково висуває вимоги щодо забезпечення безпечного довкілля і тому усвідомлюється на суб'єктивному рівні як необхідність додержання правил зазначеної діяльності, обтяженої можливістюекологічного ризику.
50. Особливості адм.. відповідальності за правопорушення в сфері екології ( 50)
Адміністративна відповідальність передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року та іншими законодавчими актами;
До адміністративних стягнень, відповідно до ст. 24 КУАП відносяться:
- попередження;- штраф;- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;- позбавлення спеціального права;- виправні роботи;- адміністративний арешт.
Справи про екологічні адміністративні провини розглядаються:1. адміністративними комісіями при виконавчих органах місцевих рад;2. виконавчими органами місцевих рад;3. місцевими судами;4. органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими уповноваженими державними органами (посадовими особами).
Спеціальними органами еколого-адміністративної юрисдикції є Державна екологічна інспекція Мінприроди, Держкомрибгосп України, Державний комітет водного господарства, Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України, Державний комітет промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду України тощо.???? (правильні назви!?)
Склади екологічних провин містяться у розділі 7 КУАП „Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури”, зокрема:· порушення правил використання земель – ст. 53 КУАП;· порушення вимог щодо охорони надр – ст. 57 КУАП;· порушення правил охорони водних ресурсів – ст. 59 КУАП;· порушення правил використання об’єктів тваринного світу – ст. 85 КУАП;· жорстоке поводження з тваринами – ст. 89 КУАП тощо.
КУАП не є єдиним нормативним актом, який визначає порядок притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності за екологічні провини і санкції, що до них застосовуються. Склади адміністративних провин і санкції за їх вчинення передбачені також у ст. 46 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року, ст. 16-17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року.
Адміністративна відповідальність – це різновид суспільних відносин, у яких застосовується заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні і протиправні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки та екологічного права громадян.
Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративні стягнення до винних осіб можуть застосовуватися за такі порушення вимог, норм та нормативів екологічної безпеки:невиконання вимог економічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91), за невиконання обов’язків із реєстрації в судових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62);пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами і відходами (ст. 72);порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 87);порушення порядку здійснення викиду забруднювальних речовин в атмосферу або шкідливого виливу на неї фізичних біологічних факторів (ст. 78);порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78);недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд (ст.79);уведення в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст.80);експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст.81);порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83);невиконання правил і норм у процесі створення, виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій (ст.90);
До таких адміністративних правопорушень можна віднести виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації (ст.42) та заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст.42);
51. Особлив. Крим. Відповідальності за право поруш. (51)
Карна відповідальність за екологічні злочини передбачена Кримінальним кодексом України від 5 квітня 2001 року. Вона настає за вчинення екологічного злочину – суспільно небезпечного винного діяння / бездіяльності, що посягає на екологічний правопорядок.
У Кримінальному кодексі екологічні злочини виділені в окремий розділ 8 “злочини проти довкілля”. За екологічні злочини Кримінальний кодекс України передбачає такі санкції, як: штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, позбавлення волі.
Види злочинних діянь в екологічній сфері відповідно до Кримінального кодексу України можна поділити на три групи:
1) у галузі природоресурсових відносин:
- самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 199);
- незаконна порубка лісу (ст. 160);
- незаконне видобування корисних копалин (ст. 162);
- незаконне полювання (ст. 161);
- незаконне заняття рибним, тваринним та іншими водними добуваючими промислами (ст. 162);
- жорстоке поводження з тваринами (ст. 207);
2) у природоохоронній галузі:
- забруднення водойм і атмосферного повітря (ст. 228);
- знищення і руйнування природних об'єктів (ст. 207);
- проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 163);
- порушення законодавства щодо континентального шельфу України (ст. 163);
3) у галузі екологічної безпеки:
- порушення правил безпеки гірничих робіт (ст. 218);
- розкрадання радіоактивних матеріалів (ст. 228);
- загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх викрадення (ст. 228);
- незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 228).
Суб’єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи.
52. Правове регулювання забезпечення еколог.безпеки при поводженні з відходами
ЗУ про Відходи Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист навколишнього природного середовища та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних а енергетичних ресурсів, науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку. До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належить: а) забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними; б) зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності; в) забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів; г) сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів; д) забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами; е) організація контролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини; ж) сприяння створенню об'єктів поводження з відходами
Суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: а) запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; б) забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари в) визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини д) забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; е) брати участь у будівництві об'єктів поводження з відходами; є) здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відхоів ж) не допускати змішування відходів, л) відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України;
До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природногосередовища та його органів на місцях у сфері поводження з відходами належить: а) координація роботи інших спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами та контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки; б) здійснення державного контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки; в) проведення в установленому законодавствм порядку державної екологічної експертизи науково-дослідних і технологічних розробок та ін..
Зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів.
53. Правове регулювання перевезення екологічно-небезпечних вантажів (53)
ЗУ про Перевезенняя…
небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин;
Основними напрямами державної політики у сфері перевезення небезпечних вантажів є: виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідемічного благополуччя населення та безпеки руху; визначення особливостей регулювання підприємницької діяльності з перевезення небезпечних вантажів, установлення критеріїв, норм, правил, вимог до робіт та послуг щодо перевезення небезпечних вантажів, контроль за додержанням умов перевезення, а також створення системи страхування відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна під час перевезення небезпечних вантажів; забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих перевезенням небезпечних вантажів, та осіб, які постраждали від аварій під час перевзення небезпечних вантажів.
Державне управління у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, а також інші спеціально уповноважені державні органи відповідно до їх компетенції.
Умови перевезення небезпечних вантажів визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. В разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів умови перевезення встановлюються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.
Транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України.
54. Правові засади використання пестицидів та агрохімікатів у виробництві с/г продукції