 |
|
Характеристика С-О складу права власності на води
Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.
Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.
Суб'єктами користування водними об'єктами є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють від імені Українського народу права власності на водні та інші природні ресурси, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами.
.Об'єктами права водокористування є усі води (водні об'єкти) на території України: а) поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; в) внутрішні морські води та територіальне море. Усі вони становлять єдиний водний фонд країни.Залежно від територіального рівня регулювання водних відносин водним об'єктам надається статус загальнодержавного чи місцевого значення.
До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:—внутрішні морські води та територіальне море;—підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;—поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються в межах однієї області, а також їх притоки всіх порядків;—водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать:—поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення;—підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання
66. Право спец. Водокористування: поняття та види
Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання водита скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.
Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обгрунтуванням потреби у воді,погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування є платним
67. Право заг. Водокористування : поняття та види
Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території. Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.
68. Особливості управління в галузі використання, охорони та відтворення вод
Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних, цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Це обумовлено тим, що, по-перше, постійно зростає роль водного фактора, від якого залежать розвиток та розміщення об'єктів виробництва на території річкового басейну; по-друге, в межах басейну замикаються кругообіги речовин, і саме водні об'єкти переважно є шляхами поширення забруднюючих речовин та їх акумуляції.
Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань геології та використання надр, їх органи на місцях та інші державні органи відповідно до законодавства.
Діяльність реалізується в межах певних функцій, основними з яких є:—розробка і реалізація державних, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів—здійснення державного обліку вод, ведення водного кадастру—здійснення моніторингу вод;—видача дозволів на здійснення спеціального водокористування
Дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів — це офіційний документ, що засвідчує право фізичних та юридичних осіб на забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод);—нормування водокористування (здійснюється з метою визначення критеріїв оцінки екологічно допустимого впливу на водні об'єкти виробничої та іншої господарської діяльності та встановлення обсягів водокористування з урахуванням наявного потенціалу водних ресурсів на відповідних територіях. Система нормативів у цій сфері складається з: нормативів екологічної безпеки водокористування; екологічних нормативів якості води водних об'єктів, які містять науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показників якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні); нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, що встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів; галузевих технологічних нормативів утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти (нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні тієї самої сировини), які встановлюються для оцінки екологічної безпеки виробництва; технологічні нормативи використання води);—здійснення державного контролю за використанням і охороною вод (має своїм завданням забезпечення додержання всіма юридичними і фізичними особами вимог водного законодавства, зокрема, щодо норм і правил у сфері використання та охорони поверхневих вод, підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод та територіального моря, режиму водоохоронних зон, ведення державного обліку у цій сфері тощо. Він здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, державними органами водного господарства, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства)
69. Правове регулювання контролю за дотриманням законодавства в галузі використання і охорони вод Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства. Державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.
Стаття 20. Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів
Громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, повноваження яких визначаються положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.
Стаття 21. Державний моніторинг вод З метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється державний моніторинг вод. Державний моніторинг вод є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища України і здійснюється в порядку ,що визначається Кабінетом МіністрівУкраїни.
70. Правове регулювання забезпечення питного водопостачання в Україні
ЗУ про питну воду та водопостачання
Для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам. Водокористувачі мають право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води. У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду.
Під час здійснення спеціального водокористування для задоволення питних і побутових потреб населення в порядку централізованого водопостачання підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають питні та господарсько-побутові водопроводи, здійснюють забір води безпосередньо з водних об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку проектів водозабірних споруд, нормативів якості води і дозволів на спеціальне водокористування. Ці підприємства, установи та організації зобов'язані здійснювати постійне спостереження за якістю води у водних об'єктах, підтримувати в належному стані зону санітарної охорони водозабору та повідомляти державні органи санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства і місцеві Ради про відхилення від встановлених стандартів і нормативів якості води. На централізованих водозаборах підземних вод в межах їх родовищ та на прилеглих територіях водокористувачі повинні облаштовувати локальну мережу спостережувальних свердловин.
Під час використання води для питних і господарсько-побутових потреб населення в порядку нецентралізованого водопостачання юридичні і фізичні особи здійснюють її забір безпосередньо з поверхневих або підземних водних об'єктів у порядку загального і спеціального водокористування. Періодичний контроль за якістю води, що використовується для нецентралізованого водопостачання населення, здійснюється державними органами санітарного нагляду за рахунок водокористувачів. Стаття 61. Використання підземних вод питної якості Підземні води питної якості повинні використовуватися у першу чергу для задоволення потреб питного і господарсько-побутового водопостачання населення, а також харчової промисловості та тваринництва.
ЗУ про питну воду та водопостачання
71. Ліси як О. правового регулювання, використання і охорони : аг. Характ.
Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" ( 1264-12 ), цим Кодексом, іншими
До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.Правова охорона лісів спрямована на їх ефективне використання, відтворення, охорону та захист. З метою забезпечення охорони і захисту лісів у структурі спеціально уповноважених державних органів лісового господарства та постійних лісокористувачів створюються державна лісова охорона та лісова охорона інших постійних користувачів і власників лісів (ст. 89 ЛК України).Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу, основними завданнями якого є: здійснення державного контролю за додержання лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу (ст. 90 Кодексу).
Охорона лісів від пожеж здійснюється на підставі Закону України «Про пожежну безпеку» (1993), Правил пожежної безпеки в лісах України, затверджених наказом Держкомлісгоспу України від 27 грудня 2004 р., Положення про лісові пожежні станції, затвердженого наказом Держкомлісгоспу України від 28 грудня 2005 року.
Захист лісів від шкідників і хвороб здійснюється на підставі ст. 86 ЛК України, Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р., які спрямовані на профілактику та збереження стійкості насаджень, запобігання розвиткові патологічних процесів у лісах, зменшення шкоди, що завдається шкідниками, хворобами, стійкими природними явищами та техногенними впливами.
Охорона та захист лісів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, розміщених на землях оборони, на земельних ділянках зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється на підставі законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про використання земель оборони», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи»
72. Характеристика С-О складу ПВ на Ліси Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України) Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку.
73. Право Заг. Лісокористування
Стаття 66. Загальне використання лісових ресурсів Громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо. Максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо встановлюються органами виконавчої влади відповідно до цього Кодексу за поданням органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженим з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Громадяни під час здійснення загального використання лісових ресурсів зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами, способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують санітарного стану лісів
Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року. Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами
Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору,
74. Право Спец. ЛісокористуванняСтаття 67.
У порядку спеціального використання можуть здійснюватися такі види використання лісових ресурсів: 1) заготівля деревини; 2) заготівля другорядних лісових матеріалів; 3) побічні лісові користування; 4) використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт. Законодавством України можуть передбачатися й інші види спеціального використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети. Порядок та умови здійснення спеціального використання лісових ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на лісових ділянках, які виділяються для цієї мети, без надання земельних ділянок. Лісова ділянка може бути виділена одному або кільком тимчасовим лісоористувачам для різних видів використання лісових ресурсів. Землі, що були порушені під час використання лісових ресурсів, приводяться відповідно до вимог законодавства винними в цьому особами за їх рахунок до стану, придатного для використання за призначенням. Спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. На виділених лісових ділянках можуть використовуватися лише ті лісові ресурси і лише для цілей, що передбачені виданим спеціальним дозволом. Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов'язаних і не пов'язаних із веденням лісового господарства. Форми спеціальних дозволів і порядок ( 761-2007-п ) їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України. Рішення про видачу або відмову у видачі спеціального дозволу на використання лісових ресурсів приймається протягом одного місяця з дня подання документів власником лісу або лісокористувачем.
75. Характеристика правового забезпечення екологічної безпеки при здійсненні містобудівної діяльності
ЗУ про основи містобудування Стаття 19. (Забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій при здійсненні планування і забудови територій ) При розробці та реалізації містобудівної документації суб'єкти містобудівної діяльності зобов'язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій. Сталий розвиток населених пунктів передбачає соціально, економічно і екологічно збалансований їх розвиток, спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної інфраструктури. Екологічна безпека територій передбачає дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров'я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.
76. Право ЗАГ та СПЕЦ використання тваринного світу : поняття та види
Об'єктами тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, є: дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні
Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані прироної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника об'єктів тваринного світу, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися об'єктами тваринного світу . Об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Об'єкти тваринного світу в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них.
Загальне використання об'єктів тваринного світу Громадянам гарантується право безоплатного загального використання об'єктів тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо). Загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства ) Під час здійснення загального використання об'єктів тваринного світу забороняється знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд
До спеціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водими об'єктами. Спеціальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об'єкти тваринного світу. За спеціальне використання об'єктів тваринного світу справляється збір. Збір справляється за такі види спеціального використання об'єктів тваринного світу: мисливство; рибальство, викристання об'єктів твариного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях у разі їх вилучення з природного середовища з метою отримання прибутку.
Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях (якщо це не пов'язане з отриманням прибутку), з метою відтворення тваринного світу та ін.. здійснюється без справляння збору. Порядок справляння і розміри збору за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюються Кабінетом Міністрів України.
77. Право ……рослинного світу : поняття та види
Під час здійснення діяльності, яка впливає на стан охорони,використання та відтворення рослинного світу, необхіднодотримуватися таких основних вимог:* збереження природної просторової, та ін.. різноманітності об'єктів рослинного світу;* збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань;* науково обгрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних ресурсів;* здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу господарської діяльності на рослинний світ;* охорони об'єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб;* здійснення заходів щодо відтворення об'єктів рослинного світу;* та ін..
. У порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях без надання їм відповідних дозволів.Збирання наркотиковмісних рослин забороняється.
Торгівля лікарськими і декоративними видами рослин та їх частинами (корені, стебла, плоди тощо), зібраними в порядку загального використання природних рослинних ресурсів, забороняється.
Загальне використання природних рослинних ресурсів у разі їх виснаження, різкого зменшення популяційної та ценотичної різноманітності тощо може бути обмежене.
Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки.За умови додержання вимог законодавства можуть здійснюватися такі види спеціального використання природних рослинних ресурсів:* збирання лікарських рослин;* заготівля деревини під час рубок головного користування;* заготівля живиці;* заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо;* збирання квітів, ягід, плодів, горіхів та ін….
Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.Спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення здійснюється за дозволом, що видається в порядку, який визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.
.Не потребують дозволу на спеціальне використання природних рослинних ресурсів:* власники земельних ділянок, на яких знаходяться об'єкти рослинного світу, крім тих, що занесені до Червоної книги України та Зеленої книги України;* користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, які їм надано для цільового призначення (ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, колективного садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби), за винятком використання ними дикорослих судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, а також грибів, види яких занесені до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.
Порядок визначення збору та нормативи плати за спеціальне використання природних рослинних ресурсів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
78. Природо-заповідний фонд як обєкт правового регулювання, відтворення і охорони: аг. Характеристика
(Законом України “Про природо-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року тощо.) Природо-заповідний фонд України – це система природних комплексів та об’єктів, що перебувають під особливою охороною. Природо-заповідний фонд України охороняється законодавством України як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.Об’єкти природно-заповідного фонду України – це ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об’єкти яких мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та здійснення фонового моніторингу довкілля, вилучені з господарського використання повністю або частково, і у встановленому законодавством порядку оголошені територією чи об’єктом природно-заповідного фонду України.
Види територій та об’єктів ПЗФ:
1. природні заповідники;2. біосферні заповідники;3. національні природні парки;4. регіональні ландшафтні парки;5. заказники;6. пам’ятки природи;7. заповідні урочища( природні території та об’єкти ) ;8. ботанічні сади;9. дендрологічні парки;10. зоологічні парки;11. парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.(штучно створені об’єкти)
За рівнем охоронного режиму об’єкти ПЗФ поділяються на:· загальнодержавного значення (природні заповідники, національні природні парки);· місцевого значення (регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища);
· можуть бути або загальнодержавного, або місцевого значення (заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва);· міжнародного значення (біосферні заповідники).
За юридичним статусом:· є юридичними особами: (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення);· не є юридичними особами: (заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища);· можуть утворюватися як юридична особа, так і без прав юридичної особи: (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).
Органами державного управління природно-заповідним фондом є:Міністерство охорони навколишнього природного середовища – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони довкілля.
Державна служба заповідної справи – створена і діє у складі Мінприроди – є спеціально уповноваженим органом державної влади з питань управління ПЗФ.
Служби державної охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду України – здійснюють охорону об’єктів ПЗФ.
Президент України – приймає рішення про створення чи оголошення територій, об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення.
Спеціальні адміністрації об’єктів ПЗФ – здійснюють управління окремими територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, які мають статус юридичної особи.
Обласні ради – приймають рішення про створення об’єктів ПЗФ місцевого значення.
· Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних чинників.
Природними заповідниками є природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою:· збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів
Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.
Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та ін. відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані
Ботанічні сади можуть бути загальнодержавного і місцевого значення.
Ботанічним садам надаються ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами, які вилучаються з господарського використання. На їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.
Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, створеними задля збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.В іншому правовий режим дендрологічних парків подібний до правового режиму ботанічних садів.
Зоологічні парки є культурно-освітніми установами загальнодержавного чи місцевого значення, що створюються задля організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.
.Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтваоголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.
79. Особливості зонування О. природно-заповідного фонду
Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:
-заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
-буферна зона - включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим як для охоронних зон природних заповідників;
-зона антропогенних ландшафтів - включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності; в ній забороняється мисливство.
На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:
- заповідна зона - призначена для охорони та відновлення
найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається
відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
-зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; \
- зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов'язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони
- господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку
У межах ботанічних садів для забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання можуть бути виділені зони:
- експозиційна - її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду;
- наукова - до складу зони входять колекції, експериментальні ділянки тощо, на відвідування її мають право лише співробітники ботанічного саду у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду;
- заповідна - відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов'язано з проведенням наукових спостережень
- адміністративно-господарська.
На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.
80. Правові основи створення і функціонування екологічної мережі на території України
Формування екологічної мережі України регулюється:· Законом України “Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 року;· Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки, затвердженою Законом України від 21 вересня 2000 року;· Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (стаття 60);· Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом України від 7 лютого 2002 року тощо.
екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні;
Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти.
Екологічна мережа утворюється для забезпечення здатності екосистем до відтворення, сталого розвитку, створення сприятливих умов для розмноження і збереження об’єктів тваринного і рослинного світу, забезпечення екологічної рівноваги на теренах України.
Органом управління формуванням екологічної мережі є Мінприроди.
Стаття 5. Складові екомережі До складових структурних елементів екомережі включаються: а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; е) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); та ін..
Екологічна мережа це єдина територіальна система, яка складається із структурних елементів 4-х типів:
1. Природні регіони – це природні територіальні утворення значної площі, що включають ключові території і виконують регіональну екологічну стабілізуючу роль (зберігаються в незміненому або частково зміненому стані).
Ключові території – території та об’єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об’єктів особливої державної охорони. Включають:(курсив)
2. Сполучні території (природні коридори) – ділянки природних ландшафтів витягнутої конфігурації, різного розміру протяжності, які з’єднують ключові території природних регіонів, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу (річки, полісся, моря Чорне та Азовське).
3. Буферні території – це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних чинників природного походження або спричинених діяльністю людини (охоронні зони заповідників).
4. Відновлювані території – включають території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відновлення первинного природного стану. Це ураженні екосистеми:а) законсервовані землі (виведені з господарського обігу на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення їх природного стану);б) території, що являють собою порушені, деградовані і малопродуктивні землі, що не використовуються та підлягають охороні як природні регіони з окремим правовим режимом;в) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим правовим режимом (зона екологічного лиха).
81. Курорти як О. прав. Регул. І охорони : заг. Хар.
Охорона курортів регулюється:· Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 62);
· Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року;· Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року;· Водним кодексом України від 6 червня 1995 року (гл. 12);· Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року (гл. 8);· Законом України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року тощо.
Курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, та ін), необхідні для їх експлуатації будівлі, споруди з об’єктами інфраструктури, яка використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, поліпшення здоров’я людей та для рекреації і підлягає особливій охороні. На такій території розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку.
Правовий режим охорони курортів передбачає поділ території курорту (округу санітарної охорони курорту) на три зони:а) перша зона (зона суворого режиму);
б) друга зона (зона обмежень);в) третя зона (зона спостережень).
Органи, що здійснюють управління курортною справою:· Державна служба туризму і курортів Міністерства культури і туризму України.
Згідно з Законом України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року, курорти поділяються на види за різними правовими підставами.
1. За значенням: державного значення місцевого
2.За видами природних лікувальних ресурсів:· бальнеологічні –мінеральні води,; грязьові, змішані
3. За профілем (спеціалізацією):· загального призначення;· спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.
Порядок створення курортів визначається Законом України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року.
Підставами для започаткування перебігу утворення курортів є:· виявлення на певних територіях природних лікувальних ресурсів або чинників шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідних робіт;· визначення можливості їх використання для організації профілактики, лікування, оздоровлення населення.
Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають обласні ради за поданням обласних державних адміністрацій.8. Втілення рішення – відведення земельних ділянок, здійснення землевпорядних заходів згідно з Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року і Законом України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 року.
82. Характеристика правового регулювання та значення зонування території курортів
Правовий режим округу санітарної охорони курортів визначається розділом 6 Закону України „Про курорти” від 5 жовтня 2000 року.
Округ санітарної охорони – це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних перебігів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.Округи гірничо-санітарної охорони встановлюються для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо).
Єдиний округ санітарної охорони може встановлюватись для декількох курортів, у разі використання ними пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів.
Порядок встановлення меж та режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів:а) межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення;б) межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідними обласними радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.
Зони округу санітарної охорони· перша зона (зона суворого режиму) – утворюється на ділянках, де є власне лікувальні природні ресурси: охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережна смуга моря і прилегла до пляжів територія шириною не менш як 100 метрів.
У її межах забороняються види діяльності, які можуть негативно вплинути на ці види ресурсів (прокладення кабелів; влаштування стоянок автомобілів; проїзд автотранспорту; користування надрами, не пов’язане з використанням природних лікувальних ресурсів; розорювання земель тощо).
· друга зона (зона обмежень) – охоплює територію з якої відбувається природний стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або родовищ лікувальних грязей; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію санаторно-курортних закладів та закладів відпочинку; парки, ліси тощо.У її межах забороняються всі види діяльності, не пов’язані із безпосереднім задоволенням потреб населення та громадян, які прибувають на курорт: влаштування звалищ, кладовищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва; проведення гірничих робіт; здійснення промислової вирубки зелених насаджень тощо. Усі багатоквартирні будинки цієї зони повинні мати водогін та каналізацію. Туалети у приватних будинках мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються. При в’їзді на територію ферм споруджуються санпропускники з дезінфекційними бар’єрами.
· третя зона (зона спостережень) – охоплює всю територію формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні лікувальні чинники.У її межах забороняється будівництво підприємств, установ, організацій, діяльність яких може негативно вплинути на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту, спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
83. Правове регулювання використання в охорони атмосферного повітря: Заг. Характеристика