Здавалка
Главная | Обратная связь

Міжнародний договір, як основне джерело вираження норм міжнародного економічного права.



 

Міжнародні економічні договори є найбільш типовою та поширеною формою регулювання зв’язків між суб’єктами міжнародних економічних відносин. Це зумовлюється тим, що вони є засобом регулювання, який може найкращим чином забезпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги суверенітету та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої.

 

Міжнародний договір – угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків у різних відносинах між ними.

 

У відповідності до ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями 1986 року: міжнародний договір означає угоду, укладену державами й іншими суб’єктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від їх найменування.

 

Міжнародні економічні договорице добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини.

 

За структурою міжнародний договір переважно складається з: преамбули, основних статей, прикінцевих положень.

Розрізняють міжнародні договори, що підлягають ратифікації та такі, що не підлягають.

 

Норми та принципи можуть міститися не лише в міжнародних економічних договорах, а й у загальнополітичних міжнародних договорах, які одночасно слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому. Так, у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі 33 державами Європи, а також США і Канадою, закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й норми-рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва.

 

Розглядаючи систему джерел міжнародного економічного права, варто зазначити, що вона відрізняється від джерел національного права більшості країн світу. Серед них ми не знайдемо, як правило, таких джерел, як договори, рішення міжнародних організацій, звичаї, судові прецеденти. Здебільшого до джерел національних систем відносять закони та інші підзаконні нормативно-правові акти. Водночас у ряді випадків міжнародні договори можуть бути джерелом національного права, але не всі, а лише ті, які ратифіковані парламентами держав. Ці договори стають складовою національного законодавства відповідних держав. Наприклад, у ст. 9 Конституції України закріплено положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. А укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї.

 

Залежно від кількості учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути двосторонніми і багатосторонніми.

За рівнем, на якому вони укладаються, міжнародні договори можуть бути міждержавними, міжурядовими та відомчими.

 

В одних договорах закріплюються норми загального, універсального порядку, розраховані на тривале їх використання. До цієї групи належать торговельні договори, угоди про товарообіг і платежі та деякі інші. До другої групи договорів відносять такі, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (наприклад, сприяти будівництву конкретних об’єктів). Звичайно, такі договори динамічніші і вичерпують свою юридичну силу, як правило, одноразовим застосуванням.

 

Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економічного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передбачуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми відрізняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням.

Практика міжнародного економічного співробітництва виробила певні види договорів, які застосовуються останнім часом, а саме: торговельні договори, угоди про товарообіг, угоди про економічне і технічне співробітництво, угоди про інвестиції, кредитні угоди та ін.

 

Норма, що міститься у міжнародному договорі (так звана конвенційнанорма), відрізняється від звичаєвої тим, що конвенційна норма завжди має письмову форму. Така форма, має цілий ряд цінних переваг:

1) точність і конкретність правового регулювання відповідних відносин;

2) стабільність змісту;

3) економічність з точки зору витрат часу, необхідного для її створення;

4) рівноправність участі всіх зацікавлених сторін у створенні норми;

5) передбачуваність нормотворчості.

 

Проте не слід перебільшувати переваги конвенційних норм. Справа в тому, що підготовка та переговори при укладенні багатостороннього договору інколи тривають багато років або навіть декілька десятиріч, а текстам договорів, які є результатом компромісів, часом бракує точності та ясності. До того ж, для перегляду такої норми необхідне дотримання складної процедури, а це заважає адаптації її змісту до умов життя, що постійно змінюються.

Протягом певного часу роль міжнародних договорів як джерел загального міжнародного права вважалася вкрай суттєвою. Однак, як зазначається, сьогодні ситуація змінилася і загалом прийнято, що договори не можуть змінити звичаїв, а також інших джерел, зокрема загальних принципів. Висувається навіть припущення про те, що доля права договорів — бути, зрештою, врегульованим звичаями.

Але почесне місце договорів у МЕП усе ж зберігається, незважаючи на всю жорсткість цих інструментів. Пояснюється це тим, що державам вдається внести до них потрібну гнучкість на стадії застосування. Надаючи перевагу короткостроковим договорам, збільшуючи кількість захисних умов, передбачаючи у випадках необхідності можливість тимчасового застосування для прискорення набуття ними чинності, держави досягають поєднання правової забезпеченості з економічною ефективністю.

У МЕП договірні норми розрізняються за видами так само, як і у загальному міжнародному праві. Зокрема, у ньому розповсюдженим є розподіл договорів на «договори-закони» (правовстановлюючі договори) та «договори-угоди» (контракти), які мають обмежену сферу дії. До першої категорії можна віднести, наприклад, торговельні договори між державами, в яких встановлюються принципи торговельно-економічних відносин, до другої — угоди про будівництво великих комплексних об'єктів або про поставку товарів у межах економічної допомоги. Крім того, міжнародними договорами є також договори міжнародних економічних організацій з державами або між собою з тією різницею, що у МЕП їх важливість значно зростає порівняно із загальним міжнародним правом.

 

За об'єктом регулювання міжнародні договори у МЕП можна умовно класифікувати на групи договорів, які регулюють комплекси таких міжнародних економічних відносин:

 

1) договори з питань міжнародної торгівлі товарами та послугами;

2) договори з питань міжнародних фінансових (кредитних, валютних, податкових та ін.) відносин;

3) договори з питань руху капіталовкладень (інвестицій);

4) договори з питань міжнародної економічної допомоги;

5) договори з питань міжнародного регулювання праці тощо.

 

Норми, які містяться у зазначених групах договорів, зазвичай формують галузі МЕП: міжнародне торгове право, міжнародне фінансове право, міжнародне інвестиційне право тощо.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.