Главная | Обратная связь

Зонально-азональні ознаки Світового океану

Згідно з К. К. Марковим при розгляді Світового океану необхідно виходити з тривимірної його структури.

Географічні пояси Світового океану.Вважають, що географічна поясність Світового океану виражена чіткіше, ніж на суходолі, завдяки більшій однорідності поверхні океану і відсутності такого могутнього збурюючого чинника, як рельєф.

Нині виділяють три системи географічних поясів океану: 1) поверхневу; 2) донну; 3) внутріводну.

Поверхневу поясність (її називають також зональністю) описують у вигляді схем. На рис. 7.6 показано одну зі схем фізико-географічного районування Світового океану за типами водних мас, складену В. Д. Лебедєвим, а на рис. 7.7 — глибинні водні маси Світового океану за В. Н. Степановим. Видно, що з глибиною структура океанських вод спрощується, втрачаючи ознаки географічної поясності.

Більш узагальненою є схема С. В. Калесника, який виділив усього вісім зон: 1) північних льодовитих морів; 2) північну помірну: 3) циркуляції північних пасатних течій (у тому числі субтропічну і тропічну зони Д. В. Богданова); 4) коралових морів (переважно відповідає екваторіальному і субекваторіальному поясам); 5) південних пасатних течій; 6) південних морських прерій (аналогічно помірному поясу Південної півкулі); 7) середньої зони Південного океану (субарктична зона Д. В. Богданова); 8) південних льодовитих морів.

У схемі С. В. Калесника привертає до себе увагу асиметрія зональної структури Північної і Південної півкуль, яка істотно проявляється в циркуляції Світового океану.

К. К. Марков поставив завдання виділити географічні зони в океані на основі точних даних геофізики, геохімії і палеогеографії, поєднати аналітичний і синтетичний підходи та інші об'єктивні принципи районування. Таку схему, опубліковану в 1988 р., буде викладено далі.

Фізико-географічні зони на дні океанубуло вперше виділено О. К. Леонтьєвим у 70-х роках. Він вважав, що донна зональність опосередковано відтворює поверхневу через склад відкладів і донної фауни, які залежать від надходження з поверхні вимерлої органічної речовини (детриту). Ним вирізнено на дні сім фізико-географічних зон (рангу географічного поясу): екваторіально-тропічна і по дві симетрично розташованих у кожній півкулі — помірних, субполярних і полярних.

Пізніше А. П. Лисицин виділив зони опадоутворення з урахуванням розподілу температури на поверхні і співвідношенням тепла і вологи (тобто тих властивостей, що їх використовують на суходолі для виділення географічних зон).

Внутріводна (глибинна) зональність океанупроявляється в проміжних шарах вод, товща яких, очевидно, становить у середньому 3,8 км. У цій товщі виділяють усього три зони: 1) арктично-бореальну; 2) екваторіально-тропічну і 3) антарктично-нотальну, які різняться фізичними властивостями водних мас і комплексом живих організмів.

Ієрархічна схема океанічної зональності.Саме про цю схему, розробку якої запропонував К. К. Марков, йшлося вище. За принципи виділення таксономічних одиниць зонування Світового океану було використано:

• ієрархічність (тобто підпорядкованість одиниць);

• контрастність середовищ (тобто відмінність станів водних мас і фізико-географічних процесів, спричинених взаємооб-міном речовиною і енергією).

На основі цих принципів виділено горизонтальні і вертикальні граничні поверхні, які характеризуються високою активністю фізи-ко-хімічних і біологічних процесів.

Ієрархію утворюють такі таксономічні одиниці планетарної зональності:

• три океанічних простори: північний, південний і тропічний;

• п'ять океанічних поясів: низькоширотний і по два середньо-і високоширотних, які, в свою чергу, підрозділяються на сім підпоясів.

Поряд з одиницями планетарної зональності виділено регіональні одиниці: 10 океанічних зон, які підрозділяються на 30 підзон. Причому підзони виділяються як одиниці і горизонтальної, і вертикальної зональності, в той час як усі крупніші одиниці не мають вертикального членування.

Слід зазначити, що виділення океанічних зон спирається на оцінки співвідношень тепла і вологи (точніше, на баланс випаровування—опади), тобто найбільше відповідає поняттю «географічна зона» суходолу.

Океанічні пояси в цій схемі виділено за типом водної маси, тобто подібно до того, як пояси суходолу виділено за типом повітряної маси та значенням радіаційного балансу.

Відмінності зональності суходолу й океану.Фундаментальною відмінністю між суходолом і океаном на рівні географічних зон є те, що зони суходолу більшою мірою історичні, тобто їхня власна структура склалася еволюційно протягом тривалого (порядку 10⁴ років) часу.

Зони океану динамічні, оскільки вони залежать від змінних гід-рокліматичних чинників, які мають дуже незначну інерційність.

Отже, і на рівні зон, і на рівні поясів поясово-зональна структура земної кулі на суходолі і на морі істотно різняться.

На рис. 7.8 наведено кліматичну карту земної кулі, що відображає складні зв'язки між суходолом і океанічною поверхнею.