 |
|
IV етап. РОЗВИТОК ПЛАВАННЯ НА УКРАЇНІ З 1917 по1941 рр.
Велика Жовтнева Соціалістична революція була поворотним пунктом в організації і розвитку плавання на Україні. У період громадянської війни і визволення України від окупантів, коли все було підпорядковано завданням захисту соціалістичної Вітчизни, плавання розвивалося в системі всевобуча і поряд з цим, незважаючи на труднощі проводиться також навчально-тренувальна й агітмасова робота з плавання. У 1918-1920 рр. у різних містах республіки створюються перші клуби і школи плавання, проводяться змагання з плавального спорту в масштабі міст. Пізніше, українські плавці беруть участь у змаганнях, які відбуваються в Москві, Ленінграді, Криму.(1 – с.42)
Після закінчення громадянської війни були створені умови для подальшого розвитку фізичної культури і спорту серед населення. Уже в 1918 р. плавання включається в навчальну програму створеного в Москві Інституту Фізичної Культури. Спортивне плавання набуло статусу престижного виду спорту і почало розвиватися на науково-педагогічній основі.
У 1918 році в Україні здійснюється програма загального навчання і фізичної підготовки населення. У Москві і Києві почали працювати яхт-клуби. На Москва - річці й Дніпрі успішно пройшли масові запливи.(2 –с.10)
У 1921-1925 рр. створюються профспілкові галузеві клуби і при них школи плавання, куди приймаюли молодих робітників з метою популяризації плавального спорту. У ці роки проводиться велика кількість змагань. У 1922 р. у Києві проходить “тиждень спорту”, до програми якого входили й змагання з плавання. У 1924 і 1925 рр. збірний колектив плавців України виступає в Чемпіонаті СРСР і посідає 3 місце. Серед перших чемпіонів були й українські плавці В.Фурманюк та В.Бойко.(1 – с.42)
У 20-ті роки популярним стало плавання способом кроль. Серед тих, хто досконало оволодів ним, був і україньский плавець Василь Фурманюк. Із 1921 до 1925 року він був чемпіоном, рекордсменом колишнього Радянського Союзу на дистанціях 100м і 400м вільним стилем. Рекордсменами України того часу були Олександр Горбунов, Ігор Григор'єв, Надія Гасан, Ганна Акімова та інші.(2 –с.10)
Фактично розвиток плавання на Україні, і зокрема в Харкові, пов'язано із загальним впровадженням постанов та заходів ЦК РКПб (від 13.07.1925 р.) щодо поліпшення матеріальної бази спортивного плавання, спрямованої на піднесення цієї спортивної галузі, та з введенням плавання у програми різних навчальних закладів, які готували б кадри для керівництва фізичною підготовкою.(7 –с.98)
Уже на початку 1926 р. будуються спортивні бази в Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві та інших містах. Розширення матеріальної бази й активна робота спортивних, комсомольських та інших організацій сприяє залученню до занять плаванням широких мас трудящих.(1 –с.42)
Відчутні зрушення відбулися також у розвитку наукового забезпечення спортивного плавання. Тренери і плавці одержали перші навчальні посібники з плавання: “Теория и практика спортивного плавания” Л. Геркана (1925р.), “Водный спорт” О. Жемчужнікова (1927 р.), ”Плавание, прыжки в воду и водное поло” М. Бутовича,(1928 р.) та інші. Завдяки цьому тренери і плавці вже на науковій основі, за методичними рекомендаціями фахівців почали вдосконалювати техніку плавання, краще готувати спортсменів і проводити тренування.(2 –с.10)
У 1927 р. в Миколаєві відбувся перший Чемпіонат республіки з плавання. Наступного року збірна команда плавців УРСР зайняла на Всесоюзній Спартакіаді 3 місце.
Величезне значення для подальшого розвитку плавання на Україні мала постанова ЦК ВКПб від 16 жовтня 1929 р., яка визначила наступні шляхи розвитку спорту в усій країні і позитивно позначилася, зокрема, на розвитку плавання. Для популяризації цього виду спорту, крім численних міських змагань, на Україні, починаючи з 1929 р., проводяться щорічні чемпіонати республіки з плавання, стрибків у воду і водного поло. До 1938р. всі чемпіонати республіки відбуваються в Миколаєві, який був своєрідним центром плавального спорту на Україні, потім у Дніпропетровську, а після вітчизняної війни – у Києві, Львові та інших містах.
У 1931р. в Харкові і у 1937р. в Києві відкриваються зимові плавальні басейни (в Харкові це басейн при банях велозаводу), що дозволило українським плавцям, стрибунам у воду й вотерполістам тренуватися цілий рік і сприятливо позначилось на зростанні спортивно-технічних показників.
У 1933 р. у Харкові відкривається перший в УРСР Інститут Фізичної Культури, при якому створюється вища школа тренерів. У тому самому році в Києві починає працювати технікум фізичної культури. Відкриття навчальних закладів сприяло створенню в Харкові і Києві наукових центрів, де виховувалися не тільки здібні плавці, а й тренери та викладачі. Молоді кадри викладачів проводять велику роботу з подальшого розвитку плавання на Україні, допомагають плавцям підвищувати спортивно-технічні результати. (1 – с.42-43)
У 1926-1929 рр. спортсмени колишнього Радянського Союзу провели свої перші міжнародні змагання з плавання. Це дозволило їм ознайомитися з технікою плавання своїх зарубіжних колег, помірятися з ними силами, повчитися і перейняти їх досвід. Починаючи з 1935 р. плавці систематично беруть участь у різних міжнародних змаганнях. Плавці, стрибуни у воду і вотерполісти УРСР зустрічаються в матчах зі спортсменами Туреччини і Франції. Обидві зустрічі закінчилися переконливою перемогою українських спортсменів. У 1937р. вони брали участь у Міжнародній робітничій Олімпіаді в Бельгії, а через кілька місяців приймали гостей – кращих плавців Франції.
Розвитку спортивного плавання на Україні позитивно сприяло розширення спортивної бази. У багатьох містах України з'явилися десятки літніх водних станцій і басейнів. Трохи пізніше в м. Києві було побудовано найкращий в Україні 50 – метровий басейн з 10 – метровою вишкою і трамплінами для стрибків у воду, трибунами для глядачів, душовими павільонами та іншими підсобними приміщеннями.
Україна стає традиційним місцем проведення різноманітних змагань. Так, у 1934р. у м.Києві відбулися всесоюзні змагання на першість профспілкового спортивного товариства “Спартак” з плавання, стрибків у воду і водного поло.(2 – с.10-11)
У наступні роки майстерність українських плавців значно зростає. Молоді спортсмени успішно виступають на великих змаганнях, окремі з них здобувають звання чемпіонів країни. У 1937р. чемпіоном СРСР стає О.Горбунов, який виграв абсолютну першість і встановив рекорд Європи в запливі на 400м брасом. Наступного року чемпіоном Радянського Союзу в плаванні на боці став киянин І. Григор'єв. У 1937р. в гості до киян приїхали рекордсмен світу з плавання, француз Ж. Тарі і стрибун Р. Енкеле. На змаганнях з цими майстрами українські плавці показали свою перевагу, а в запливі на 500 м брасом О. Горбунов перевищив всесоюзний рекорд.
Після воз'єднання Західної України зі Східною, взимку 1940р. відбулася зустріч плавців, стрибунів у воду і вотерполістів м.Києва і м.Львова. У всих видах змагань перемогли кияни. У цьому самому році в Дніпропетровську відбувся останній перед війною чемпіонат республіки, на якому одними з найсильніших виявилися молоді плавці А. Драпєй, Н.Гасан.
Під час Великої Вітчизняної війни більшість українських плавців пішла в ряди Радянської Армії або в партизанські загони, а ті, що залишились в тилу, навчали призовників плавати і переправлятися через річки вплав.(1 – с.43)