Главная | Обратная связь

V етап. РОЗВИТОК ПЛАВАННЯ НА УКРАЇНІ З 1941 по1952 рр.

Після визволення території Радянської України від фашистських загарбників, ще до закінчення війни, розгортається відбудова народного господарства республіки. Відбудовуються зруйновані і будуються нові спортивні бази: зокрема кошти асигнуються на ремонт і будівництво басейнів у Києві, Львові, Дніпропетровську й Харкові. На цих базах розгортається навчально-спортивна й агітмасова робота. У 1945 р. в м.Києві відбувся перший післявоєнний чемпіонат республіки. Плавці України добиваються значних успіхів у першості СРСР та ряді інших змагань.(1 – с.43)

Однак удосконалення спортивного плавання припадає на пізніші роки. Певну роль у цьому зіграло прийняття федерації плавання Радянського Союзу у 1947р. до Міжнародної та Європейської федерації плавання (заснованих відповідно у 1908 та 1927 роках) та прийняття Національного Олімпійського руху до МОК у 1951р., що змусило керівництво держави стимулювати вдосконалення олімпійських видів спорту, а серед них і спортивного плавання, яке після легкої атлетики займає друге місце за кількістю видів.

Збільшення коштів, що відпускається державою, профспілками та іншими організаціями на фізичне виховання, розширення мережі спортивних споруд створювали сприятливі умови для подальшого розвитку спортивного плавання.

Зокрема, у м.Харкові в 1947 році відкрився факультет фізичного виховання та спорту при Харківському державному педагогічному інституті, створеному у 1933 році в результаті реорганізації Харківського інституту соціального виховання. При цьому слід звернути увагу, що в 1958 р. педагогічний інститут було перейменовано в Харківський педагогічний інститут фізичної культури ім. Г.С. Сковороди, який до 1962 р. готував лише спеціалістів з фізичного виховання, анатомії та фізіології для середньої школи.

Першим деканом факультету фізичного виховання та спорту в 1947р. було призначено Н.Теппера. Випускники саме цього факультету на сьогодні складають основу тренерського колективу, що вдосконалює харківське плавання. Серед них – засновник харківського спортивного плавання, заслужений тренер України – Золотар М., пам'ять якого вшановується проведенням щорічних традиційних змагань з плавання – Кубку Золотаря, а також славнозвісні тренери України: заслужений тренер СРСР та України Кожух О.О., заслужені тренери України: Кожух Н.Ф., Кухаренко В.С., Садиков І.З., Рильцев Ю.Д., Пумпер В.І, Гапонов В.А., Зайнетдінова Т.Я., Вайсфельд Е.І..

Свою спортивну кар¢єру багато з них розпочали юними спортсменами в невеличкому басейні при велозаводі, який вважається найстарішим басейном міста. Саме завдяки цьому басейну Слобожанщина виховала видатних спортсменів: призера олімпіади Т. Дев¢ятову, призера першості Європи Л. Хазієву, учасника олімпійських ігор С. Толсопльота та інших.(7 –с.98)

Із цього часу Україна знов стає традиційним місцем проведення різноманітних змагань. Так, у 1948р. у Києві відбулися всесоюзні змагання найсильніших плавців на призи газети “Комсомольская правда”, а у 1950р. - Першість країни з плавання для дорослих і, окремо, для школярів, а також Ігри на Кубок країни з водного поло, у 1951р. – літня Першість країни з плавання і стрибків у воду. Двічи (у 1938 та 1946рр.) Чемпіонати країни з плавання проводилися у Дніпропетровську, раз (у 1945р.) – у Львові.

На всіх цих змаганнях команда України відзначилася високими показниками, займаючи на чемпіонатах країни і міжвідомчих змаганнях призові місця. А на Всесюзних юнацьких змаганнях у 1948р. і в 1951р. команда України виборола перше місце.(2 – с.11)

У 1949-1950 рр. на спортивну арену виходить велика група молодих плавців, стрибунів у воду й ватерполістів, які стають рекордсменами та чемпіонами республіки й країни (М. Гавриш, Ц. Короп, Ф. Дасаєв, В.Мартинчик та інші). Так, талановита спортсменка з Вінниці Марія Гавриш була чемпіонкою і рекордсменкою з 1948 по1951рр. на дистанціях 100м і 200м брасом. Київський плавець Микола Корнієнко у 1950р. став чампіоном СРСР у плаванні на 25 кілометрів. Визначного успіху добивається А. Драпей, який був у складі збірної команди СРСР, що встановила світовий рекорд у комбінованій естафеті 4 х 100м. У 1950р. до списку кращих плавців країни на різні дистанції було включено 20-ть українських плавців, наступного року - 15. Серед них: кияни – В. Насюк, Л. Коваленко, О. Журавльова, Л. Абросимова і Т. Зірка; львів'яни – В.Намесніков, Ф. Досаєв, В. Мартинчук і В. Хитрик; харків'яни – І.Дерюгін, В. Власенко, і М. Шумаров; криворожець Л. Діхтяренко.

У 1950-1951рр. на Україні стають до ладу кілька нових літніх і зимових басейнів, в тому числі один з найбільших в СРСР та Європі – штучний басейн у Києві (спочатку відкритий, а потім закритий). Відкриття нових баз у різних містах сприяє подальшому зростанню спортивної майстерності.(1 – с.43-44)

Видатним у розитку спортивного плавання в Україні було те, що поступово виникали нові плавальні центри. Одним з перспективних у цьму плані став індустріальний Кривий Ріг. У 1950р. місцева команда здобула перемогу на Першості України серед команд другої групи. Особливо успішно виступив 16-річний Леонід Макаренко, який пізніше став майстром спорту і неодноразово перемагав на дистанції 200м брасом.

На той час провідне місце в країні з підготовки юних плавців посідали спортивні організації Львова. Посланці цього міста встановили найбільшу кількість всесоюзних юнацьких рекордів. Особливо відзначилися І. Санін, В. Римар, Е. Флях та інші. У 1951 р. Фарид Досаєв поліпшив чоловічий рекод країни у плаванні на 100м брасом. Спортивне плавання на Україні набирало розмаху, охоплювало все нові міста, проникало в села. Цьому сприяло і те, що в республіці здійснювалася програма лісозахисних насаджень, спорудження ставків і водоймищ. За короткий час було побудовано багато водних станцій, спортивне плавання стало масовим видом спорту на селі.

Пік розвитку, коли спортивне плавання стало особливо популярним прийшовся саме на післявоєнні роки. Так, наприклад, у Вінницькій області у 1949 р. лише протягом липня свята на воді були проведені в 14-ти районах, у них взяли участь понад 30-ть тисяч юних плавців. Тільки в Тростянецькому і Джулінському районах звання кращого плавця виборювали 6350, у Немирівському –1300 чоловік. Тисячи сільських спортсменів змагались на першість у Дашевському, Ободівському та інших районах. У ці ж дні змагання з плавання проводилися і на п'яти нових водних станціях Вінницького сільського району, побудованих у Стрижанці, Бохониках, Сосонці та інших селах. Одночасно було організовано масове навчання плаванню, приймання норм БГТО та ГТО.

Із розмахом ведеться спортивна робота в селах Могилів Подільщини. Весною 1950р. тут закінчили спорудження восьми водних станцій, а протягом літа на річках,ставках і озерах обладнали десятки басейнів. Під керівництвом громадських інструкторів тут організували регулярні заняття зі спортивного плавання, проводили відбіркові запливи. У спортивних змаганнях на першість району взяли участь кілька тисяч плавців. До цих заходів було залучено 120-ть спортивних суддів. Білше 30-ти тисяч глядачів спостерігали за цими змаганнями, уболівали за своїх спортсменів-плавців.

Звичайно, спортивне плавання в Україні розвивалося у тісній взаємодії з центрами науково-методичної та організаційної роботи Москви та Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Українські плавці брали участь в змаганнях різного рангу, вчилися у своїх колег, набували досвіду, готувалися вийти на передові рубежі спортивного плавання.(2 – с.12-13)