 |
|
VII етап. РОЗВИТОК ПЛАВАННЯ НА УКРАЇНІ з 1972 по 1982 роки.
Украй невдалі виступи радянських спортсменів на Олімпійських Іграх 1972 р. ( 2 срібні медалі, 3 бронзові і 32 бали у командному заліку), а також невдалі виступи на першому Чемпіонаті Світу в Белграді ( 3 срібних медалі та 33 бали у командному заліку ), які стали наслідком того, що радянські спеціалісти в період 1969-1972 рр. не змогли вловити коріних змін в організації та методиці підготовки найсильніших закордонних плавців, у наступні роки вимагали напруженої праці й спортивних керівників, і всього тренерського корпусу. Складність ситуації посилилася невпевненістю керівників, тренерів і спортсменів у своїх силах, у результаті тяжких поразок від американських плавців і набиравших в ті роки силу плавців НДР.
У 1971-1972 рр. за обсягами тренувальної роботи радянські плавці поступалися найсильнішим плавцям світу в середньому у два рази. У 1972 р. річний обсяг плавання був сміховинно малим – 600-800 км у жінок, 700-1000 км у чоловіків. У цей час американські і австралійські плавці вийшли на рубіж 2000 км, плавці НДР 1600-1900 км. Ще гірше було з роботою на суші: вона не тільки була недостатньою, але й за своїм напрямком, складом засобів, явно не відповідала специфіці спортивного плавання.
Таке значне відставання за рівнем спортивних результатів, і за основними характеристиками тренувального процесу, призвело до психологічної кризи у середовищі спеціалістів. Була необхідна корінна перебудова організації і методики підготовки, створення відповідної матеріальної бази, зміна психології поразки. І це, не звертаючи уваги на думку багатьох спеціалістів, було зроблено. Трьох років вистачило радянським спеціалістам, під керівництвом С.М.Вайцеховського, який очолив у 1973 р. збірну команду з плавання, для того, щоб вийти з безнадійного становища.
У повній мірі перебудова вітчизняного плавання, яка розпочалася у 1973 р., дала свої плоди у 1978-1982 рр.
Причини швидкого та неочікуваного для всього спортивного світу зрушення у вітчизняному плаванні були наступні:
1. Були забезпечені організаційні та морально-технічні передумови для реалізації сучасної системи спортивної підготовки.
2. Було визначено органічний взаємозв¢язок вищестоячих ( збірні команди країни ) та нижчестоячих ( ДЮСШ, СДЮСШОР, ШИСП, збірні команди ДСО та відомств союзних республік ) організаційних ланок у плані мети, задач, кадрового, матеріально-технічного і науково-методичного забезпечення підготовки спортсменів.
3. Обумовленість системи змагань, матеріальної та моральної стимуляції тренерів, якістю будови системи спортивної підготовки з позицій інтересів збірних команд країни.
4. Створення умов, які забезпечили б постійну здорову конкуренцію в ході тренувального процесу та її використання як фактора підвищення працездатності, найповнішої мобілізації функціональних резервів організма та оптимізації адаптаційних процесів.
5. Поєднання кращих тренерів і кращих спортсменів, незалежно від їх відомчої належності та териториального розташування, і створення тим самим умов для ефективного обміну досвідом та для тренувального спарингу.
6. Концентрація зусиль усіх зацікавлених організацій на вирішенні задач прискорення зростання спортивних досягнень.
7. Створення навколо збірних команд країни сприятливої соціальної атмосфери.
Із 1970 по 1978 рр. на Харківщині тривав особливий етап розвитку спортивного плавання. Це був період розвитку масового плавання.(3 – с.36-38)
У Харкові щорічна кількість навчених плавати зростала завдяки вдосконаленню використання матеріально-технічної бази – басейнів та збільшенню їх кількості. Поліпшувалася якість роботи з дітьми, що безпосередньо впливало на рівень підготовки юних спортсменів. Відповіно, підвищувалася кількість плавців масових розрядів та майстрів спорту. У Харківській області з¢являється наступна когорта видатних плавців – учасників Олімпійських Ігор, призерів міжнародних та всесоюзних змагань, майстрів спорту міжнародного класу (Вереітінов Ю., Попова Н., Маначинський О., Долгов В., Крутакова Л., Молоков А.) та майстрів спорту, багато з яких вдосконалювали свій фах на факультеті фізичного виховання Харківського державного педагогічного інституту, випускниками якого були їх тренери.
Треба відзначити роботу Динамівської спортивної школи з плавання, якою довгий час керував видатний український фахівець з плавання, заслужений тренер СРСР Кожух О.О. Великий організатор та вимогливий тренер створив дитячо - юнацьку спортивну школу, у межах якої існувала так звана піраміда підготовки юних плавців, тобто підготовка спортсменів до певного рівня майстерності й передача найталановитіших учнів тренерам з вищою кваліфікацією. Використання педагогами школи передових тренувальних програм сприяло появі великої кількості талановитих спортсменів. На жаль, жорстка система підготовки плавців, яку впроваджував тренерський колектив у той час, що вустами учнів була названа “системою на виживання”, призвела до деяких втрат: із великої кількості майстрів спорту, підготовлених під керівництвом Кожуха О.О., після 1980-1981 років практично не з¢явилося видатних членів збірної команди СРСР – майстрів спорту міжнародного класу серед чоловіків.(7 – с.98-99)
XXI Олімпійські ігри проходили в Монреалі (Канада) в 1976 р. У складі збірної команди взяли участь 5 українських плавців: Марина Юрченя (Одеса), Володимир Раскатов (Запоріжжя), Надія Ставко (Дніпропетровськ), Олександр Маначинський, Наталля Попова (Харків). Марина Юрченя виграла срібну медаль у запливі 200 м брасом – 2.36.08, а Володимир Роскатов у плаванні на 400м в/с став бронзовим призером, у естафеті 4 х 200 м в/с завоював срібну нагороду.
За досягнуті в Монреалі успіхи були присвоєні почесні звання “Заслужений майстер спорту СРСР М.Юрчені та В.Роскатову. Заслуженим тренером СРСР став тренер М. Юрчені з Одеси Б.В.Зєнов. Плавці і тренер були нагороджені указом Верховної Ради СРСР орденами і медалями.(4 – с.24)
Масовість, всебічний розвиток дитячого та юнацького спорту, турбота про здоров¢я – джерело величезних досягнень спорту на Україні.
Діяльно готувалися до Монреальської олімпіади Українські спортсмени. Багаторічне, щільне спортивне співробітництво у сфері великого спорту – відмінна особливість діяльносі спортивних організацій нашої країни. Велику роботу провели в період підготовки до Олімпіади 1976 р. спортивні організації України. Неухильно здійснюється курс на гармонійний розвиток усіх олімпійських видів спорту. Була реалізована широка комплексна програма підготовки до Ігор. У період підготовки актуальними були питання акліматизації й часові адаптації спортсменів до умов Монреаля, незвичних для європейців. На розв”язання цієї проблеми були спрямовані спільні зусилля радянських вчених та їх колег із братніх країн.
Важливим етапом стала VI спартакіада народів СРСР, що відбулася в 1975 р. Зросла матеріально-технічна база українського спорту, підвищилися її якісні показники. Розширилася географія плавання по всій Україні, збільшується кількість спеціалістів, ростурь ряди фізкультурників, зростає майстерність українських спортсменів. На цей час в Україні вже було збудовано 250 плавальних басейнів.
Учителів фізичної культури, тренерів, організаторів фізкультурно-масової роботи готують Київський і Львівський інститути фізичної культури, 13 факультетів при педагогічних інститутах, Донецький та Івано-Франківський технікуми фізичної культури.(
У 1977-1979 рр. в Україні продовжує зміцнюватися матеріально- технічна база спорту. У багатьох містах з¢являються нові, збудовані за останнім словом техніки спортивні комплекси. Так, у Харкові в 1972 р. було відкрито басейн “Локомотив” (зараз перебудований за сучасними технологіями), у 1976 – “Спартак” (зараз “Акварена”). Басейни “Піонер” та “Кондиціонер” стали до ладу відповідно у 1977 і 1978 роках, а згодом 1979-1980 –“Трудові резерви”. Загальна кількість басейнів досягла у Харкові 14. Відкриваються спеціалізовані центри з Олімпійської підготовки і оснащуються найновішим обладнанням. Створюються медико-біологічні реабілітаційні центри, адже нині, коли обсяг та інтенсивність тренувальних навантажень зросли порівняно з 50 роками у 3-5 разів, реабілітація набула першорядного значення.(7 – с.98)
На Україні багато зроблено й робиться для розвитку спортивної науки, використання її досягнень у практиці підготовки спортсменів високого класу. На базі Київського і Львівського інститутів фізичної культури створені комплексні групи для наукового забезпечення збірних команд. У містах: Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Бровари – створюються опорні пункти олімпійської підготовки різними спортивними товариствами – “Авангард”, “Динамо”, “Спартак”, “Трудові резерви”.
У 1978 р. у Харкові відкривається навчально-спортивний плавальний центр олімпійської підготовки “Луна” (“Ехо”), який проіснував до 1986 р. До нього, згідно з програмою підготовки збірної команди СРСР з плавання, були залучені провідні фахівці Радянського Союзу з цього виду спорту, зокрема заслужені тренери СРСР Кошкін С.М., Зєнов В.М., Цвєтов О.Л., Смєлова В.Г., Капшученко Л.Д. Амірова М.В., Кожух О.О. та інші, які підготували видатних плавців, що захищали честь Харківської області. Серед них Олімпійські чемпіони - Сальніков В., ФесенкоС., Сидоренко О., Жулпа Р., Богданова Ю., Копляков С.; призери Олімпійських ігор, чемпіонатів Світу та Європи - Марковський О., Чаєв О., Красюк С., Кузнєцов В., Русін С., Царьова Л., Шеметов В., Прісєкін Ю., Долгов В.; та майстри спорту міжнародного класу – Сєрєдін Є., Круглова О., Індріксон К., Горчакова Л., Клевакіна О., Гарєлік М., Домбровський В., Ємєл”янченко Г., Шехтель А., Логвін Ю., Шаповалов Ю., Гавриленко О., Ткаченко В., Ляшенко А., Копчікова С., Заславська О., Шибаєва Н., Ковальський В.
Із 1978 по 1980 рік керівником – головним тренером центру олімпійської підготовки було призначено заслуженого тренера СРСР Кошкіна С.М., якого можна охарактеризувати як видатну людину, видатного фахівця та новатора, що постійно поспішав у реалізації власних ідей та задумів. Це відбилося в жартах його колег та учнів, саме тоді з”явилося прислів”я, зумовлене його ставленням до тренувань: “Швидко поїли, швидко поспали та швидко потренувалися”. Постійний пошук фахівцем нових методів підготовки плавців призводив до використання незвичайних форм проведення навчально-тренувальних занять, наприклад: плавання у спортивних костюмах або, навпаки, зовсім голим.
Із 1985 року центр втрачає всесоюзне значення, після 1987 р. перетворюється на навчально-тренувальну базу підготовки насамперед харківських плавців та збірної команди України.
У 1979 р. у Харкові відкривається спортивний факультет Київського державного інституту фізичної культури та спорту. Його першим деканом був призначений Філь С.М., а з 1989 р. він став першим ректором вищого навчального закладу – Харківського державного інституту фізичної культури та спорту.
Важливе значення на Україні надається розвиткові юнацького спорту, у республіці працюють понад 500 ДЮСШ. У загальноосвітніх школах України почали створюватися спеціалізовані спортивні класи. Перший досвід цих центрів юнацького спорту переконує в ефективності такої форми підготовки спортивних резервів.(7 – с.99)
Високий рівень розвитку фізкультурно-спортивного руху в Україні й став тим надійним фундаментом, що забезпечив українським спортсменам успіх на міжнародних змаганнях найвищого рангу, у тому числі й на Олімпійських іграх. Все це робилося для виховання спортсменів, здатних гідно відстояти честь вітчизняного спорту на Олімпіаді в столиці Радянського Союзу – Москві.
У 1980 р. у Москві були проведені ігри XXII Олімпіади, які потім були названі олімпійською казкою. У складі збірної команди СРСР виступало 9 українських плавців: Сергій Фесенко (Кривий Ріг), Олександр Сидоренко (Маріуполь), Сергій Красюк (Київ), Володимир Долгов (Харків), Юрій Пресекін (Київ), Олена Круглова (Дніпроперовськ) та інші.
Сергій Фесенко став першим радянським спортсменом, який отримав перемогу в олімпійських змаганнях чоловіків з плавання. Йому одному з учасників запливу на дистанції 200 м батерфляєм вдалося показати результат швидше, ніж 2 хвилини.
Олександр Сидоренко виборов золоту медаль на дистанції 400 м комплексним плаванням, установивши новий Олімпійський рекорд з результатом 4.22.53сек.
Сергій Красюк завоював “золото” в естафетному плаванні 4 х 200 м вільним стилем та срібло в естафетному плаванні 4 х100 м.
Юрій Прісєкін виборов “золото” в естафетному плаванні 4 х 200 м вільним стилем.
Срібну медаль також виборов С. Фесенко на дистанції 400 м комплексного плавання 4.23.43 сек. Бронзові нагороди вибороли: В. Долгов на дистанції 200 м на спині та О.Круглова в естафетному плаванні 4 х100 комбінована естафета.
Одним із основних факторів, який забезпечив успішну участь радянських та українських плавців у основних змаганнях 1976-1982 рр., стала оригінальна та ефективна методика побудови етапу безпосередньої підготовки до головних стартів сезону. Ця система, розроблена колективом тренерів збірної команди, була найвиграшною у підготовці плавців. Цей досвід став значним вкладом у світову теорію. Ефективність цієї системи підготовки дозволяла більшій частині команди добиватися найвищих результатів року в основних стартах та забезпечувала багатьом спортсменам стрибкоподібний приріст результатів.(4 – с.83)
Період 1973-1982 рр був достатньо плідним для вітчизняного плавання. Виступи на чемпіонатах Світу 1978 та 1982 рр., на Олімпійских Іграх, упевнені виступи в ряді чемпіонатів Європи та Всесвітніх Універсиад, успішні виступи в окремих матчах зі збірними командами НДР та США, світові та європейські рекорди вселяли впевненість у подальшому успішному розвитку вітчизняного плавання. Але це не відбулося.(3 – с.38)