Здавалка
Главная | Обратная связь

Лекція №4: Українські землі у складі Литви і Польщі (друга половина ХІV – ХVІ ст.).



План.

1. Становлення Литовсько-руської держави (друга пол. ХІV ст.). Устрій держави.

2. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія. Литовсько-руська держава у ХV – поч. ХVІ ст.

3. Захоплення Галичини Польщею. Повстання Мухи.

 

 

1.Північний сусід Київської Русі – Литва – намагалась об’єднати свої території з першою. Спробував це здійснити литовський князь Гедимін (1316-1341), який захопив Мінщину, Берестейщину, Волинь, Турово-Пінщину і Київщину. Гедимін почав себе називати “королем литовським і руським”. Для зміцнення своєї держави Гедимін через подружжя своїх дітей нав’язав родинні зв’язки з українськими і білоруськими князями, сприяв поширенню української культури в Литві.

За Ольгерда (1345-1377) Литва поширила свої володіння на північні і центральні українські землі, які були захоплені майже без опору, бо князі були ослаблені внутрішньою роздробленістю і боротьбою з татарами. Ольгерд приєднав спершу Чернігівсько-Сіверську землю (Чернігів, Стародуб, Брянськ), а 1362 р. – Київ і Київщину та Переяславщину. У 1363 р. Ольгерд розбив над Синіми Водами татар. Після цієї битви Литва зайняла Поділля.

У всіх зайнятих землях Ольгерд поставив князями своїх синів і родичів. За Ольгерда територія Великого Князівства Литовського складалася на 90% з українських і білоруських земель. Руські князі входили до складу великокняжої ради, посідали високі пости у війську і адміністрації та разом з литовськими панами становили провідну верству держави. Руська мова стала державною мовою, українська освіта, культура, право вільно розвивалися і панували в литовській державі. Православна церква була правлячою, десять (з 12) синів Ольгерда були православними.

 

2.Після Ольгерда внаслідок міжусобної боротьби до влади прийшов його молодший син Ягайло (1348-1434), який пробував зміцнити політичну владу Литви, змушений був зблизитися з Польщею.

Причини зближення:

1) Польща відчувала постійний тиск з півночі з боку німців, а Литва – зі сходу Росії;

2) Ягайло заручився підтримкою Польщею у боротьбі за литовський трон з братом Вітовтом.

Тому у 1385 р. Підписано Кревська унія, за якою Ягайло повинен був одружитися з польською королевою Ядвігою. Він пообіцяв навернути на католицизм усю Литву, самому стати католиком і на “вічні часи прилучити свої землі литовські й руські до Корони”. Проте литовська опозиція не погодилася з цими рішеннями і проголосила Вітовта литовським князем у 1392 р. (1392-1430).

Вітовт змінив адміністрацію країни, призначивши удільних князів своїми намісниками. Вітовт поширив межі князівства між Дністром і Дніпром аж до Чорного моря, досягнувши для своєї держави найбільшої могутності. Однак зазнавши поразки у битві з татарами над р. Ворсклою 1399 р., він припинив рух на схід і був змушений шукати згоди з Ягайлом.

У 1413 р. У Городлі укладено нову литовсько-польську унію, яка обмежувала участь православних у державному управлінні, тільки католики могли брати участь у великокняжій раді. На українських землях засновано католицькі єпископські кафедри.

Ці зміни викликали опозицію, яку очолив брат Ягайла – Свидригайло (1355-1452), прихильний до литовсько-руської співпраці. Він спирався на українсько-білоруську партію, проти політики якої виступили прихильники пропольської організації, керовані Жигмонтом, братом Вітовта. Ставши великим князем , Свидригайло зажадав повернення Литві Поділля, захопленого поляками відразу після смерті Вітовта, і при підтримці українських панів розпочав війну проти Польщі.

Але серед литовських вельмож, невдоволених посиленням впливу української та білоруської знаті в литовській політиці, виникла підтримана поляками змова проти Свидригайла.

У 1435 р. Поразка Свидригайла під Вількомиром від польсько-литовських військ. До влади прийшов Жигмонт, але він був вбитий руськими князями у 1440 р.

Волинське князівство віддали Свидригайлові, а київське – Олександру, чи Олельку, який уже вважався його спадковим володарем – “отчичем”. Близько 1454 р. київський престол успадкував його син Семен і князював аж до 1470 р.

Проте литовська влада ліквідовує у 1452 – Волинське князівство, а в 1470 р. – Київське.

Невдоволені обмеженням своєї ролі в житті країни українські князі почали переходити на бік Москви. У 1481 р. Українські й білоруські князі навіть організували змову на чолі з Михайлом Олельковичем. Але змову було викрито.

Причина тяжіння до Москви – Литва ставала католицькою, а Московія була православною.

Останнім відчайдушним спалахом національної боротьби українських і білоруських князів стало повстання під проводом Михайла Глинського. Однак повстання було придушене і він змушений тікати до Москви.

 

3.1349-1370 рр. – Галичина у складі Польщі; 1370-1387 рр. –

Галичина у складі Угорщини. З 1387 р. Буковина опинилась у складі Молдавського князівства.

Ягайло, який став польським королем, виступив прихильником польської колонізації. Він широко надавав польським вельможам і дрібнішій шляхті землі, які колись належали галицьким боярам. Умістах панували німецькі і польські колоністи. Поширювалось магдебурзьке право . українці в українських містах ставали мовби непрошеними гостями.

Ягайло став ревно тут захищати католицьку віру. Латинські біскупства , крім Львова, Перемишля й Холма, засновуються в ново приєднаних землях – в Луцьку, Кам’янці, Києві.

На Україні створюється суцільна експлуатація земель. Здійснювалася денаціоналізація українських панів, ослаблювалося міщанство, руйнувалась православна церква.

У 1434 р. розпочалось запровадження в руських провінціях польського права, створюється польський адміністративний й судовий устрій, шляхетське самоуправління. У Галичині було утворено три воєводства: Руське (Львівська, Галицька, Холмська, Перемишльська та Сяноцька землі), Белзьке та Подільське (Західне Поділля). Кожна земля отримала земський і гродський суди. Встановлювалися місцеві сеймики шляхти й Люблінський коронний трибунал. У 1430 р. прийнято Єдлинський привілей, за яким місцева шляхта зрівняна у правах з польською.

1490-1492 рр. – повстання на Покутті І.Мухи. мав 9-тис. військо.


Лекція №5: Виникнення козацтва та його роль

в історії українського народу.

 

План

1. Проблема походження та виникнення козацтва.

2. Виникнення Запорізької Січі. Д.Вишневецький.

3. Господарство та устрій Січі.

4. Реєстрове козацтво. Боротьба з турками і татарами.

 

 

1. Слово “козак” тюркського походження, вперше зафіксоване у половецькому словнику 1303 р. і в урядових документах. Воно означає степовий здобичник, а також людина, яка бореться за свободу.

Вперше на центральних українських землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали синові польського короля Яна Ольбрехта наздогнати татарський загін на Брацлавщині. У 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тяги нею, а в 1499 р. мали віддати київському воєводі десятину зі своєї здобичі, взятої під Черкасами. Ареал поширення козацтва наприкінці ХV ст. Сягав Середнього Подніпров’я.

Поява козацтва мала під собою два взаємопов’язаних чинники: 1) природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської, духовної свободи; 2) та необхідність захисту краю від татар. Найсміливіші і найпідприємливіші селяни і міщани Волині, Поділля, Київщини почали тікати на прикордонні зі степом українські землі. На уходах, так називались промисли, ватаги промисловців добували ще й мед, сіль, селітру. На зиму більшість угодників поверталися в рідні оселі, збували в містах свою здобич. Деякі залишалися у степу на постійно, влаштовуючи зимівники.

З часом степові козаки перейняли від татар всі методи степової партизанської війни і від активного захисту почали й собі переходити до нападів на менші татарські загони й на купецькі каравани.

Слідом за козаками ішло й панство. Деякі з них знайшли спільну мову з козаками й використовували їх у боротьбі зі степовиками. Особливої слави набули намісник канівський і черкаський Остап Дашкевич (1514-1535) і хмельницький староста Предраг Лянцкоронський (1506-1512). Вони займалися обороною краю, в окремі роки були гетьманами козацтва.

 

2. Для захисту від ворожих нападів козаки будували “городці”, робили засіки або “січі” з повалених дерев.

Перша велика січ з кам’яним замком з’явилася на острові Хортиця між 1552-1556 рр. ЇЇ спорудили козаки з ініціативи Дмитра Вишневецького, який походив з великокнязівського роду Гедиміновичів, обіймав високу адміністративну посаду. Він захищав Волинь і Поділля від татарських набігів.

Посварившись з великим князем литовським, який не підтримував його планів експансії на південь, Д.Вишневецький вирішив перейти до турків і навіть якийсь час жив у Стамбулі, але повернувся на Дніпро.

У 1556 р. Байда перейшов до Москви, і його козаки разом з московським військом здійснили похід під Аслам-Кермен і Очаків. У відповідь хан вирішив знищити козацьке гніздо на Хортиці. Влітку 1557 р. Хортицю оточили татари. Не отримавши допомогу, Д.Вишневецький змушений був покинути свій Хортицький замокі відступити в Черкаси. Згодом він разом з московським військом здійснив ще один похід на Крим. Але потім Москва посварилася з Литвою за Лівонію, і Д.Вишневецький, не дочекавшись від неї підтримки, повернувся в Україну. У 1563 р. він втрутився в молдавські усобиці, плануючи стати господарем Молдавії, але потрапив у полон і загинув у Царгороді 1563 р. мученицькою смертю на гаках. Турки назвали його “найвеличнішим ворогом Блискучої Порти”.

З діяльністю Д.Вишневецького Запорізька Січ виходить на міжнародну арену й перетворюється лідера боротьби східного слов’янства проти Кримського ханства і султанської Туреччини. Козаки відмовлялися визнавати владу центральних властей, а замість призначуваних старшин обирали власних отаманів.

 

3. На початковому етапі існування господарство Запоріжжя мало здобичницький характер. Козаки займалися мисливством, рибальством, бджільництвом, скотарством, видобутком солі і селітри. Вони виступали постійними посередниками в торгівлі з Кримом і Туреччиною.

Запорізьке козацтво виробило власну суспільну організацію. Вона мала форму демократичної республіки з найширшою участю в управлінні козацьких мас. Верховна влада на Січі належала козацькій раді, яка вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя й зовнішніх відносин. Рада обирала кошового отамана. Йому належала вся повнота влади.

Г.Л. де Боплан у І пол. ХVІІ ст. говорив: “Гетьмани дуже строгі, але нічого не чинять без військової ради. Неласка, якої може зазнати гетьман, примушує його бути надзвичайно розважливим у військовому поході, аби не трапилась якась невдача, а при зустрічі з ворогом чи в непередбачених ситуаціях виявляти увесь свій хист і сміливість”.

Поступово формувався командно-управлінський апарат Запорізької Січі. З’явилися різні військові посади. Суддя чинив суд над порушниками козацьких загонів, відав кошторисом і міг виконувати обов’язки кошового отамана. Писар очолював військову канцелярію й письмово оформлював найголовніші січові справи. Осавул відав організацією військових загонів та їхнім вишколом. Обозний командував артилерією, дбав про її розташування й забезпечення усім необхідним. Нижчу ланку командного апарату становили курінні отамани. Всі командні посади були виборними, що забезпечувало високу військову вправність командного складу козацтва.

Столицею дніпровської вольниці була Січ у різні часи вона розташовувалася у різних добре захищених природних місцях. Кожна Січ обов’язково мала церкву, а навколо неї великий майдан.

Запорізьке військо формувалося на принципах добровільності. Основу війська становила запорізька піхота. Кіннота була менш чисельною. Часто козаки ходили морськими походами на Туреччину своїми чайками. Внутрішній устрій козацтва став зародком нової Української козацької держави.

 

4. Литовський, а згодом і польський уряд спочатку намагався за допомогою своєї прикордонної адміністрації втримати козаків під своїм контролем. Другим способом підпорядкувати собі козацтво були спроби організувати з-посеред козаків окремі частини, які б перебували на державній службі, отримували б платню зі скарбниці й підлягали начальству.

Першим таку пропозицію висунув черкаський староста О.Дашкевич ще в 1533 р. – проект створення на Дніпрі 2-тис. відділу козаків для охорони кордону від татар. За Сигізмунда І в 1541 р. було наказано зробити перепис козаків Київщини, Канівщини і Черкащини.

І тільки в 1572 . король Сигізмунд ІІ видав універсал про формування найманого загону з 300 чол, які мали перебувати на державному утриманні. Зараховані на службу козаки вписувались до реєстру (списку). Правда загін проіснував недовго й незабаром розпався. У 1578 р. польський король Стефан Баторій взяв на державну службу 600 козаків і надав їм певні права і привілеї. Реєстровці звільнялися від поборів і податків. Осередком реєстрових військ стало місто Трахтемирів, нижче Києва.

Зазнаючи утисків від державців, реєстровці мали утримувати в покорі запорожців і широкі селянські маси. З цією метою уряд у 1590 р. збільшив реєстр до тисячу чоловік.

З початку свого існування Запорізька Січ перебрала на себе державну захисту України. Інколи це було всупереч волі Речі Посполитої. З другої половин 70-х років ХVІ ст.. активізуються морські походи козаків проти Кримського ханства й Туреччини. Запорізька Січ створила власний чорноморський флот – чайки, які складались з 10-12 веселі вміщували 50-70 чоловік.

Козацький ватажок Богдан Ружинський у жовтні 1575 р. завдав нищівного удару Кримському ханству, з козаками прорвався за Перекоп, потім дістався малоазійського узбережжя Чорного моря. Взято Трапезунд, Синоп. Пізніше зруйнували фортецю Аслам-Керкен, але там загинув Б.Ружинський. у 1586 р. козаки знищили татар біля Очакова.


Лекція №6: Україна під владою







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.