 |
|
Речі Посполитої (ост. чверть ХІV – ХVІІ ст.)
План
1.Люблінська унія 1569 р. Соціально-економічний розвиток українських земель після унії.
2.Становище церкви у ХVІ ст. Берестейська церковна унія 1596 р.
3.Козацько-селянські повстання кінця ХVІ ст.
4.Запорізька Січ на початку ХVІІ ст. П.Сагайдачний.
5.Народні рухи 20-30-х рр. ХVІІ ст.
1.Причини укладання Люблінської унії:
1) поразки Литви у війні з Москвою;
2) зовнішня небезпека на південних кордонах з боку татар;
3) постійна загроза з боку української знаті, які хотіли політичної та економічної незалежності володінь України;
4) зазіхання польської шляхти на родючі наддніпрянські землі.
У січні 1569 р. польський король Сигізмунд ІІ Август (1548-1572) скликав спільний сейм у Любліні. Польська шляхта виступила з проектом повної інкорпорації (приєднання) литовський провінцій до Польщі, що викликало різкий протест української і литовської знаті, і сейм затягнувся на кілька місяців.
Аби схилити на свій бік литовських депутатів, король у цей час надав деякі привілеї шляхті Волині, Київщини й Поділля, а непокірним пригрозив суворими репресіями.
1 липня 1569 р. посли Великого князівства Литовського підписали акт про унію між Литвою і Польщею:
1) обидві держави об’єднувалися в єдину Річ Посполиту;
2) Литва зберегла за собою право на свої державний герб і печатку , законодавство, міністрів, військо, фінанси і адміністрацію;
3) спільними ставали володар, сейм і сенат, монета, зовнішня політика, право землеволодіння на території всієї держави.
Після Люблінської унії 1569 р. українські землі в складі Речі Посполитої мали такі адміністративні одиниці: воєводства Руське, Белзьке, Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське, з 1630-х рр.. – Чернігівське.
У соціальній структурі панів-магнатів зрівняли у правах зі шляхтою. Але володіючи великими маєтками, вони зберігали попереднє привілейоване становище. Особливо на Волині збереглося велике число знатних українських родів: Острозьких, Вишневецьких, Четвертинських, Збаразьких, Заславських та ін. Українську шляхту зрівняли у правах з польською.
Після 1569 р. польська шляхта, якій королі давали грамоти на т. зв. “пусті” землі, почала наступ на центральні українські землі. Так постали великі латифундії – Потоцьких, Заморських, Сенявських на Брацлавщині; Калиновських, Збаразьких на Київщині; Конецпольських на Чернігівщині; Вишневецьких на Лівобережжі.
2.Наприкінці ХVІ ст.. активними пропагандистами унії стали єзуїти, яким спряв король Сигізмунд ІІІ.
Причини унії:
1) релігійна підстава – об’єднати католицьку церкву з православною;
2) політична – тісніше зв’язати Україну і Білорусь з Польщею та нейтралізувати впливи Москви;
3) культурна – вихід Україну в Європу.
На той час Рим був з сильною папською владою, чіткою централізацією і впорядкованістю. В той же час Константинопольський патріархат був залежний від турецького султана.
Духовенство за допомогою римської церкви розраховувало здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне становище в структурі управління, міщанство – отримати місця в цехах, магістратах, судах.
Поштовхом до активних дій у цьому напрямі стала непродумана політика щодо України і Білорусі грецьких ієрархів, котрі внесли значний розлад у вже й без того дезорганізовану церкву.
Вперше ідея унії в цей час була висловлена львівським владикою Г.Балабаном. пізніше він відійшов від цієї справи. Однак продовжили впровадження ідеї унії українські єпископи І.Потій та К.Терлецький, які в грудні 1594 р. поїхали до Риму і подали положення унії римському папі Климентію VІІ. 23 грудня 1595 р. в урочистих умовах римський папа формально прийняв українську православну церкву під свою зверхність.
Чутки про унію поширюються в цей час на Україну. Це викликало обурення православних, яких підтримав князь К.Острозький. Українська шляхта склала протест проти унії і порозумілася з польськими протестантами.
Наприкінці 1596 р. дві сторони (унійна і православна) скликали собор у Бересті. Православним собором керував К.Острозький і константинопольський патріарх Никифор. На уніатському соборі були ієрархи православної церкви, кілька римо-католицьких єпископів, польський король і уряд.
Уніатський собор проголосив з’єднання з римо-католицькою церквою під проводом папи. Було визнано догмати католицизму і одночасно зберігались церковні обряди та церковнослов’янська мова в богослужінні. При цьому уніати (греко-католики) звільнялися від податків, шляхтичам відкривався доступ до державних посад.
Проте православний собор засудив цю унію. В українській церкві стався розкол і обидві сторони повели між собою завзяту боротьбу.
3.У другій половині ХVІІ ст. Польська й литовська шляхта посилила експансію на українські землі, особливо на наддніпрянські землі. Але тут їхні інтереси зіткнулися з інтересами як маси козацтва, так і вільних поселенців.
Перше велике повстання козацтва проти польсько-шляхетського володарювання в Україні почалося у 1591 р. під проводом К.Косинського. Через особисті незгоди (відібрали маєток у Київщині) К.Косинський зібрав козаків, напав наприкінці 1591 р. на Білу Церкву. Повстанський рух охопив Волинь і Поділля.
Проти козаків виступили шляхетські війська на чолі з К.Острозьким. під містечком П’ятка 23 січня 1593 повстанці зазнали поразки, втратили 2-3 тис. чоловік вбитими, 26 гармат і кілька коругов. К.Косинський здався й мусів укласти угоду. Відступивши з козаками на Запоріжжя, він уже в травні 1593 р. знову прийшов під Черкаси з гарматами й 2 тис. козаків, але загинув у сутичці.
Друге повстання під проводом Северина Наливайка 1594-1596 рр. Набрало ще більшого розмаху і охопило майже всі українські землі. Повернувшись з походу проти турків у Молдавії, С.Наливайко виступив у 1595-1596 рр. Проти польської влади на Україні. До його козацьких загонів доучилися селяни і міщани, а також реєстрові козаки з гетьманом Григорієм Лободою і полковником Матвієм Шаулою. Повстання почалося на Поділлі, повстанці зайняли Брацлав, Гусятин, Бар, Канів, Черкаси, перейшли на Волинь і в Галичину, де захопили Луцьк, у Білорусії – Слуцьк, Могилів. Польський уряд доручив придушити повстання коронному гетьману С.Жолкевському, війська якого зазнали однак великих втрат біля Білої Церкви і в урочищі Гострий Камінь. Повстанці відійшли на Лівобережжя, де потрапивши в оточення недалеко від міста Лубни, були жорстоко винищені, а С.Наливайко після тортур був страчений у 1597 р. у Варшаві.
4.Поразка повстань кінця ХVІ ст. на якийсь час призвела до розколу козацтва на дві течії: радикальну (незаможне козацтво, селяни) і помірковану (заможні городові козаки), які мирним шляхом хотіли розширити свої права і привілеї в Польській державі.
Козаки на чолі з Самійлом Кішкою прославились у польсько-шведській війні на поч. ХVІІ ст., воюючи у Лівонії.
Другий напрям походів козаків – Московія. 1605 р. – похід 12 тис. козаків з польськими військами на Росію. Захоплено Москву. При владі став Лжедмитрій.
Третій напрям – походи на південь.
1606 р. – захопили 10 турецьких галер і місто Варну;
1608 р. – захопили Перекоп;
1609 р. – спалили Кілію, Ізмаїл, Білгород.
З 1613 по 1620 рр. кожен рік проходили козацькі морські походи.
1614 р. – козаки переплили все Чорне Море й на турецькому узбережжі Малої Азії зруйнували міста Синоп і Трапезунд, спалили арсенал і судна.
1615 р. – спалили околиці Константинополя;
1616 р. – знищили околиці міст Кафу і Трапезунд.
Поступово внаслідок таких успішних подвигів відбувалось суцільне покозачення України.
У цей час серед проводу козаків був здібний політичний діяч П.Сагайдачний. Разом з запорожцями він уславився цими успішним походами. Як гетьман (1614-1622) П.Сагайдачний провів реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових партизанських формувань на регулярне військо. Найбільшою його заслугою було те, що він зумів поєднати інтереси двох найактивніших частин українського громадянства – козацтва і міщанства та церкви. Виявом цього є включення у 1618 р. гетьмана з усім Військом Запорізьким до Київського Братства. Завдяки гетьману у1620 р. освячено нових православних ієрархів.
Стосовно Польщі П.Сагайдачний проводив помірковану політику. Вимагаючи компенсації щодо церковної лінії, він допомагав польському королю Володиславу 1618 р. у його облозі Москви, а в1621 р. разом з польським військом зупинив під Хотином наступ турків на Центральну Європу. Але там був смертельно поранений татарською стрілою і помер у 1622 р.
5.Польща старалася заборонити антитурецьку дію козаків, і тому в 1625 р. дійшло до зіткнення вільного Запоріжжя з польським військом над Куруковим озером біля Кременчука. Після цієї битви укладено компромісний договір з обмеженням реєстру до 6 тис. козаків, амністією повсталих козаків та забороною морських походів проти Туреччини.
Але спокій тривав недовго – 1630 р. вибухнуло нове козацьке повстання під проводом Тараса Федоровича-Трясила. Головні бої відбулися під Переяславом. Після них польський гетьман Конецпольський провів переговори і збільшив реєстр до 8 тис. чол.
На елекційному сеймі 1632 р. у Варшаві було визнано православну церкву, затверджено “Пункти заспокоєння народу руського грецької релігії”, дозволено православним мати свою церковну ієрархію. Київським митрополитом обрано Петра Могилу.
Новий польський король Володислав ІV ставився дещо прихильніше, ніж Сигізмунд. Він знову потребував українських козаків у своїх планах сісти на московський трон, але після невдачі реалізації цих планів не виконав узятих зобов’язань. Козаки далі тікали на Запоріжжя. Щоб їх спинити, польський уряд збудував 1635 р. замок у Кодаку, однак козаки під проводом гетьмана Івана Сулими зруйнували його.
У 1637 р. вибухнуло нове повстання під проводом Павла Бута (Павлюка). У битві під Кумейками козаки були розбиті і змушені були прийняти принизливі умови. Але навесні 1638 р. повстання відновилося на Лівобережжі. На чолі козаків стояли Дмитро Гуня і Яків Острянин. Після запеклих боїв повстання закінчилося капітуляцією під Старцем.
Після цієї поразки польський уряд видав “ординацію”, на підставі якої число реєстрових козаків обмежено до 6 тис. чол., старшину відтепер призначав польський уряд, а вище командування складалося з польської шляхти. Козаки мали право перебувати тільки в Чигиринському, Корсунському і Черкаському староствах; запорожців оголошено поза законом, а для контролю над козаками відбудовано фортецю Кодак та збільшено число польського війська на Україні.
З 1638 по 1648 рр. – “золотий спокій”, “золоте десятиріччя” для польської шляхти і магнатів.
Лекція №7: Національно-визвольна війна