 |
|
Українського народу середини ХVІІ ст.
План.
1.Україна напередодні Визвольної війни. Причини війни. Б.Хмельницький.
2.Початок війни. Перші перемоги козацько-селянської армії (1648). Політична програма Богдана Хмельницького.
3.Воєнні дії 1649-1653 рр. Формування органів державної влади в Україні.
4.Українсько-російський договір 1654 р. та його оцінка в історіографії.
5.Розвиток подій в Україні у 1654-1657 рр. Політичні та соціально-економічні наслідки Визвольної війни.
1.Вирішальним моментом української історії став 1648 рік. Польські хроністи все попереднє десятиліття назвали часом “золотого спокою”. Десятиліття перед Хмельниччиною принесли польській шляхті значне зростання економічного добробуту. Колонізація Лівобережжя, зростання магнатських латифундій Вишневецьких, Потоцьких, Калиновських та інших давало їхнім власникам величезні прибутки.
За колоніальної політики Речі Посполитої ситуація ставала критичною: 1) була втрачена еліта; 2) стався розкол серед духовенства, що призводило до міжконфесійної боротьби; 3) міщанство витіснялося з ключових позицій економічного життя й самоуправління; 4) зростали перешкоди для розетку української мови, культури, самосвідомості тощо.
Причинами війни були такі:
1) різке посилення економічного визиску;
2) швидкі темпи закріпачення;
3) наростання національно-релігійного гноблення;
4) зіткнення інтересів козацької України й Речі Посполитої.
Організатором і керівником національно-визвольної війни став Богдан Хмельницький. Майбутній гетьман походив з дрібної української шляхти й народився близько 1595 р. Завдяки батькові Богдан здобув освіту у Львівському єзуїтському колегіумі. Разом з батьком Богдан був під Цецорою 1620 р. і потрапив у турецький полон. Після втечі з полону Б.Хмельницький повернувся у Суботів, наданий його батькові Михайлові. Завдяки розумові, значному воєнному й життєвому досвідові Б.Хмельницький 1637 р. став військовим писарем. Після придушення останнього козацького конфлікту до 1648 р. він залишався чигиринським сотником. Ще до конфлікту з місцевим підстаростою Чаплинським Б.Хмельницький став одним з активних учасників “турецького плану” (анти магнатської опозиції) Владислава ІV. Переслідування панів змусили Богдана Хмельницького втекти на Запоріжжя.
2.Б.Хмельницький готувався до війни. Зміст цієї війни полягав у вирішенні таких основних завдань: створення незалежної соборної держави в етнічних межах України й утвердження у ній нового соціально-економічного ладу з дрібною козацькою власністю на землю. З огляду на останнє війн, по суті, являла собою національну революцію. Приготування до війни тривали майже два роки й охопили не тільки козаків, але й широкі маси селянства й міщанства. Б.Хмельницький заручився підтримкою Кримського ханства. Згідно з домовленістю татари зобов’язувалися надати допомогу проти поляків, причому татари не повинні були шкодити жодному з українців, не палити міст і сіл. На допомогу повстанцям хан направив 3-4 тис. війська на чолі з Тугай-беєм.
Польська влада добре розуміла, чим загрожує поява Б.Хмельницького в Україні, отож, коронний гетьман М.Потоцький уже 5 лютого 1648 р. вирушив з коронним військом з Бару на Корсунь, а в універсалі до повстанців наказав віддати йому Б.Хмельницького й розійтися. У разі непокори М.Потоцький погрожував “усі достатки ваші, котрі у волості маєте, забрати, жінок, дітей вирізати”.
Бойові дії почалися у квітні. М.Потоцький зупинився між Корсунем і Чигирином і вислав проти Б.Хмельницького свого сина Стефана й комісара Шемберга (2500 реєстровців 1500 жовнірів), до яких під Кодаком мали приєднатися решта реєстрових козаків, які під проводом Барабаша й Караїмовича разом з німецькою піхотою пливли Дніпром. Услід за цим авангардом вирушило з-під Корсуня й головне військо з 5-6 тис. жовнірів під проводом М.Потоцького й М.Калиновського.
Б.Хмельницький вдало використав роз’єднаність польських військ, 26 квітня напав під Жовтими Водами на авангард Стефана Потоцького й облягав його протягом двох тижнів. Реєстрові козаки під впливом агітації повстанців збунтувалися біля Кам’яного Затону, потопили своє начальство й перейшли на бік Б.Хмельницького. те саме вчинили козаки, які були з С.Потоцьким. Усе це вирішило долю польського авангарду, розгромленого 16 травня у балці Княжі Байраки. С.Потоцький, тяжко поранений, потрапив у полоні помер. Основне польське військо, отримавши повідомлення про фатальну долю свого авангарду. Почало відступати, під Корсунем його наздогнав Б.Хмельницький і 26 травня розгромив ущент. Обидва польські гетьмани потрапили в полон. Саме в цей час помер польський король Владислав ІV.
І хоча перші перемоги козаків Б.Хмельницький називав “іграшками”, проте вони виявили цілковитий занепад і безсилля польської адміністрації. Поляками у терміновому порядку були скликані шляхетські сеймики, оголошено про набір нового польського війська і призначено його воєначальниками Д.Заславського, М.Осторога й О.Конецпольського, яких козаки згодом влучно охрестили “периною, латиною й дитиною”. Польська армія підготувалася до війни на осінь 1648 р. Шляхта, за свідченнями сучасника, їхала на війну як на весілля, везучи шатра, коштовне начиння й одяг, напої, харчі. На стотисячне військо припадало 100 гармат і обоз зі ста тисячами возів. 6 вересня поляки підійшли до Старокостянтинова.
Вирішальна битва відбулася 13 вересня під Пилявцями. Українські полки пішли в наступ на центр шляхетського війська. Польська кіннота без команди розпочала безладний бій і була розпорошена. Козаки розгромили Мазовецький і Сандомирський полки, татари розгромили розрізнені групи польської кавалерії. Поляки в паніці втекли.
Рештки польської армії, т.зв. “пилявчики”, зупинилися аж у Львові й тут обрали нового регіментаря, Ярему Вишневецького. Тим часом у козацькому таборі після битви дві концепції подальших дій. Частина старшини вважала, що слід зайняти лінію по річці Случ й укріпитися тут, відпустивши татар з ясиром. Інші, в тому числі й Тугай-бей, радили йти на Львів. Б.Хмельницький змушений був погодитися з міркуваннями свого грізного союзника, а також врахувати настрої мас.
Українсько-татарське військо пішло на Львів. У Б.Хмельницького було достатньо сил, аби здобути головне місто Руського воєводства, тим більше, що 5 жовтня козаки Максима Кривоноса здобули Високий Замок. І місто було приречене. Але гетьман, не бажаючи видавати Львів на пограбування татарам, обмежився викупом. Так само вчинив гетьман і під Замостям, де очікував виборів нового польського короля. Тим часом в усій Галичині спалахнуло повстання проти поляків.
1648 р., рік революційних змін в Україні, завершився урочистим в’їздом гетьмана до Києва. В урочистій зустрічі у Києві Б.Хмельницького вітали митрополит Косів, єрусалимський патріарх Паїсій, посланці від Молдавії, Семигороддя, Туреччини, Волощини.
Б.Хмельницький розпочав нові переговори з новим польським королем Яном Казимиром. За політичною програмою гетьмана сформульовано положення про соборність Української держави. Як свідчив учасник польського посольства В.Мясковський, Б.Хмельницький неодноразово наголошував на своєму намірі “відірвати від ляхів всю Русь і Україну”, звільнити “з лядської неволі ... народ всієї Русі”. Гетьман добився визнання де-факто автономії козацької України.
3.З початку травня 1649 р. за умов небажання польського уряду йти на серйозні поступки сподівання на продовження українсько-польського політичного діалогу стають примарними. Б.Хмельницький почав мобілізацію армії, що дістало повну підтримку народних мас. Тим часом Польща також завершувала підготовку до початку воєнних дій. Польські сили зосередилися в трьох місцях: одна під проводом Вишневецького, Фірлея і Лянцкоронського стала на кордоні Галичини й Волині, друга, під проводом самого короля, йшла їм на допомогу. З півночі готувалася до наступу литовська армія Радзивілла. На Полісся вирушив полковник Михайло Кричевський. Він загинув у битві під Лоєвом, але зупинив наступ Литви.
Гетьман пішов на Волинь і обложив першу польську армію під Збаражем, а сам з головними силами й татарами рушив назустріч королю, аби не допустити з’єднання польських сил. Вміло маневруючи, Б.Хмельницький непомітно підійшов до королівської армії під Зборовом, знищив частину її під час переправи через Стрипу, а вранці 15 серпня вдарив на польське військо з двох боків. Поляки почали програвати битву. Та канцлер Оссолінський зумів нав’язати зносини з ханом Ісламом-Гіреєм і щедрими дарунками й обіцянками схилив того до миру. У свою чергу, остаточна поразка поляків не влаштовувала татар, оскільки вони втрачали чудове джерело воєнної здобичі. Тому хан у цю вирішальну хвилину зрадив Б.Хмельницького, змусивши його почати переговори з королем. 18 серпня було підписано Зборівську угоду. Умови угоди:
1) 40 тис. козацького війська мало перебувати на території Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств;
2) ці землі переходили виключно під управління гетьмана і його адміністрації, сюди не мали права заходити коронні війська, єзуїти та євреї;
3) київський митрополит отримував місце в сенаті;
4) проголошувалася амністія для всіх учасників повстання, зокрема для шляхти.
Затвердити умови миру мав наступний сейм.
Особливості формування органів державної влади:
1) важливе місце у політиці гетьмана посідала проблема реорганізації адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. На початок 1650 р. було сформовано 16 полків, які становили територіальне ядро (180-200 тис. кв. км.) держави, де проживало у цей час 1,4-1,6 млн. населення. Старшинська рада перетворилася на головний орган влади;
2) державний апарат очолив гетьман, котрий скликав радив, відав фінансами, керував військом, тримав у своїх руках зносини з іншими державами;
3) керівні військово-адміністративні посади займала генеральна старшина. На території полків влада перебувала у руках полковників, сотників, отаманів. На місці станово-шляхетської системи земських, гродських і підкоморських судів виросла мережа нових козацьких судів.
Внутрішнє становище України (народне повстання на Волині, повстання на Запоріжжі) ускладнилося 1650 р. новими зовнішньополітичними обставинами. Татари намагалися втягти Б.Хмельницького у війну з Московією, Польща через венеціанського посла знову пробувала залучити козаків до анти турецької ліги. Б.Хмельницькому вдалося уникнути обох небезпек. Татар він залучив до походу в Молдавію у вересні 1650 р. Внаслідок походу молдавський господар Василь Лупул пообіцяв віддати свою дочку Розанду за сина Богдана Хмельницького – Тимоша. Натомість Туреччина навесні 1651 р. взяла під свою опіку й оборону державу Б.Хмельницького.
Тим часом Польща готувалася до нової війни з Б.Хмельницьким і вона розпочалася навесні 1651 р.
Вирішальна битва знову сталася на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. В середині червня тут зустрілися дві величезні армії. Польська налічувала 80 тис. регулярного війська (в тому числі 20 тис. німців), загальна ж чисельність її сягала 150-200 тис. Військо Б.Хмельницького мало 120-140 тис., в кінці червня підійшов також Іслам-Гірей з 28 тис. татарами. 28 червня почалася битва. В ході якої українське військо знищило близько 7 тис. польської кінноти. Захопило 28 коругов. Проте на третій день бою, 30 червня татарська орда не витримала масованого артилерійського обстрілу й несподівано почало відступати. При цьому заложником татар став козацький гетьман, який разом з писарем І.Виговським намагався зупинити хана. Розуміючи програшність своєї позиції, козацьке командування вирішило залишити укріплення над р. Пляшівка і відходити оборонним табором на козацьку територію. Приготування до відходу керував Іван Богун. Поразка у битві під Берестечком, в якій українська армія втратила весь обоз з гетьманською канцелярією, 28 гармат, в якій загинув митрополит Йосааф, полягло багато селянства. Негативно вплинуло на бойовий дух армії.
Польська та литовська армія до початку вересня окупували північні. Центральні й західні райони козацької України. Впав Київ. Народні маси розгорнули партизанську боротьбу, що набрала особливого розмаху у Поділлі й Чернігівщині. Завдяки організаторській діяльності Б.Хмельницького вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування противника й змусити М.Потоцького погодитися на переговори. Все ж укладений 28 вересня договір зводив нанівець автономію держави:
1) козацький реєстр зменшувався до 20 тис.;
2) територія обмежувалася тільки Київським воєводством;
3) гетьманові заборонялося закордонні зносини;
4) пани одержували право повертатися до маєтків.
1652 р. характеризується такими військовими подіями. З кінця квітня 1652 Б.Хмельницький розпочав мобілізацію козацьких загонів для наступу проти 20-тис. ворожого війська. Яке стояло табором під Батогом. Битва. Яка відбулася 1-2 червня, вдалася успішною. Польські війська польного гетьмана М.Калиновського зазнали нищівного розгрому. У бою загинуло щонайменше 8 тис. жовнірів.
Похід 1652 р. у Молдавію завершився одруженням Тимоша з Розандою. Але молдавські плани Б.Хмельницького спричинили створення антиукраїнської коаліції, затяжну війну у Волощині й загибель Тимоша у Сучаві.
Бойові дії проти поляків у 1653 р. почалися походом на Брацлавщину С.Чернецького, якого розгромив І.Богун під Монастирищем у березні. Влітку в Україну вирушило коронне військо на чолі з королем. У вересні воно було блоковане. А потім і оточене під Жванцем козацько-селянським військом на чолі з Б.Хмельницьким і татарським загоном Іслам-Гірея. Облога тривала понад два місяці, і польська армія стояла перед загрозою капітуляції через голод і хвороби. Але польським дипломатам вдалося намовити татар на сепаратну угоду, дозволивши татарам забрати ясир у Галичині й на Волині.
4.Обставини змусили гетьмана України шукати союзника на півночі. 1653 р. відбувся остаточний розрив з Польщею і, отже, Б.Хмельницький відійшов від свої політики автономізму. Орієнтація на Туреччину і Крим у кінцевому підсумку також не виправдала себе, татари у найвідповідальніший момент зрадували гетьману.
Під кінець 1653 р. в Україну вирушило московське посольство Бутурліна й у січні 1654 р. в Переяславі відбулася рада гетьмана зі старшиною й полковниками, а потім з народом, яка вирішила передати Україну під царську протекцію. Щоправда, вже 18 січня виникли перші ускладнення – Бутурлін відмовився присягати від імені царя в тому, що Москва не порушуватиме вольностей станів і боронитиме Україну від поляків. Опозиція виявилися серед міщан Переяслава, відмовився присягати цареві київський митрополит з духовенством, місто Чорнобиль, Кропивнянський, Уманський і Брацлавський полки, Іван Богун та Іван Сірко.
Сам договір було укладено в Москві у березні 1654 р. – т.зв. Березневі статті:
1) Україна зберігала широку автономію в галузі адміністрації, судівництва, збору податків, мала велику армію (60 тис.), затверджувалися давні привілеї всіх станів;
2) московський цар отримав право тримати в Києві військову залогу з воєводою, гетьман мав сповіщати царя про свої зносини з іншими країнами та про вибори нового гетьмана.
5.Тим часом Москва розпочала війну і навесні 1654 р. вела військові дії проти Польщі в Білорусі. Їй допомагав 20-тис. корпус І.Золотаренка. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно. Золотаренко захопив південну Білорусь. Але заходи щодо запровадження в білорусі козацького ладу викликали перший дипломатичний конфлікт з Москвою, яка всі здобуті козаками землі вважала “царським”. У той же час польські війська, які заручились підтримкою татар, навесні 1654 р. сплюндрували Брацлавщину.
У січні 1655 р. проти поляків виступив Б.Хмельницький з козацьким і московським військом. Вирішальна битва, що відбулася під Охматовом на Київщині в останні дні січня, коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це значно послабило надії українців на допомогу царя, який, до того ж, усіляко намагався підкорити Україну своїй волі, а козацьке військо використати для завоювання Литви й Білорусі.
Тому Б.Хмельницький, в обхід Москви, заручається підтримкою інших держав. Зокрема. Новий шведський король Карл-Густав Х у порозумінні з українським гетьманом навесні 1655 р. почав війну проти Польщі.
Тим часом Москва, яку надзвичайно тривожили успіхи шведів, поквапилися рятувати “свою Польщу”. На переговори з Польщею у Вільні 1656 р. Москва не допустила українську делегацію, хоч центральним питанням була саме доля України. В Україні це сприйняли як пряму зраду.
Почувши це, Б.Хмельницький створює коаліцію в обхід Москви проти Польщі. Коаліція з Швецією, Семигороддям, Бранденбургом, Молдавією ,Волощиною і Литвою. Але не судилося втілити ці плани у життя через передчасну смерть Б.Хмельницького у липні 1657 р.
Лекція №8: Політичне становище України