Передумови прийняття Конституції Франції 1958 р., її структура, основні принципи, оцінка. Державний устрій Франції за Конституцією 1958 р.

Становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя. Політична система, яка базувалася на класичному парламентаризмі, виявилася нездатною швидко і активно реагувати на складні соціально-економічні проблеми. Через це відбувалися постійні зміни в політичному режимі Четвертої республіки.
У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про перегляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування. Змінився статус верхньої палати – Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєнного сенату. Більшого реакція зробити не змогла, Конституція 1946 року вистояла.
У 1956 році на виборах до Національних зборів компартія знову здобула перемогу. Ідея народного фронту стає популярною. З другого боку, монополістична буржуазія вимагає ліквідації демократичних інститутів, вона прагне до сильної президентської влади. Так утворюються умови для ліквідації Четвертої республіки.
У 1957 році у Франції підіймається нова хвиля соціально-політичних суперечностей, які були обумовлені війною в Алжирі, підвищенням цін, зростанням залежності від США і т. д.
Політичні партії по-різному намагаються вивести країну з кризи. Комуністи закликають до створення нового Народного фронту, водночас активізуються профашистські елементи. У травні 1958 року спалахує заколот військових у Алжирі. За таких умов 1 червня 1958 року парламент доручає де Голлю сформувати уряд і надає йому надзвичайні повноваження.
Де Голль розпускає Національні збори на “канікули” і створює комісію для підготовки нової Конституції. Через 20 днів проект Конституції був готовий, а 28 вересня 1958 року він був схвалений на референдумі. 6 жовтня 1958 року Конституція Пятої республіки набрала чинності. Структура Конституції 1958 року відрізняється від попередньої Конституції 1946 року. Невелика за обсягом преамбула хоч і згадує про права людини і про Декларацію 1789 року, однак не дає, як це було в Конституції 1946 року, переліку економічних та політичних прав громадян. Побудована нова Конституція за такою схемою: президент – уряд – парламент. Центр всієї політичної системи за Конституцією – президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призначає прем’єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначення на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т. ін. Президент республіки обнародує закони протягом 15-ти діб, він може до закінчення цього терміну вимагати від парламенту нового обговорення закону. Президент має право передати на референдум законопроект, що стосується організації державної влади може достроково розпустити національні збори. Особливе значення має стаття 16 Конституції, яка надає президенту надзвичайні повноваження. За якими президент “вживає заходів, які диктуються обставинами”. Щоб скористатися такою можливістю президенту слід було провести офіційні консультації з прем’єр-міністром, головами палат парламенту а також Конституційною радою. Друге місце в державному механізмі П’ятої республіки займав уряд, який “визначає і здійснює політику Нації” (ст. 20). У його розпорядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем’єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів.

9. Королівська влада у Великобританії у ХХ ст., її характеристика та оцінка
Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Він складається з монарха, Палати лордів та Палати общин. Королева структурно входить до Парламенту. Термін повноважень Парламенту не може перевищувати 5 років.
Палата общин обирається шляхом загальних та прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. Вона складається з 650 депутатів. Головними посадовими особами Парламенту є:
- спікер – голова палати – обирається Палатою общин на початку нової сесії, слідкує за виконанням правил парламентської процедури та порядком проведення дискусій, вирішує: є законопроект фінансовим білем чи ні, через спікера підтримується зв’язок з монархом;
- заступник спікера – голова комітету шляхів та коштів – обирається так само. Клерк палати та клерк-помічник призначаються монархом, зберігають законопроекти, зачитують порядок денний;
- парламентський пристав призначається монархом, приводить у виконання рішення палати.
До складу Палати лордів після реформи 1999 року, коли з неї було виключено 759 членів, входять біля 500 духовних та світських лордів. Чисельність їх постійно змінюється. Головними посадовими особами Палати лордів є:
- лорд-зберігач великої палати (лорд-канцлер – голова палати) може брати участь у голосуванні, обговореннях, але немає особливих повноважень щодо підтримання порядку. У лорд-канцлера є заступник. Клерк парламентів (секретар Палати лордів) призначається монархом, є казначеєм, зачитує звернення монарха. Клерк-помічник призначається лорд-канцлером, веде протокол, зачитує порядок денний.

4. Посилення влади президента США в роки та після 2 світової війни.
Кін 19 поч 20 ст. державні політичні системи тенденція, посилення органів політичної влади. В період 1 і 2 світової війни зростання президентської влади, новий зміст повноважень, які як зазначено у поправці 20 завершуються о півдні 20 січня наступного року, в якому відбувалися президентські вибори і було обрано президента. Вибори президента двоступеневі. Згідно поправки 22 президент може обиратися тільки 2 рази підряд, президент займає 2 посади і президента і премєрміністра, формує склад уряду, призначає службовців. Є головнокомандуючим збройними силами, має право помилування, може вимагати надання йому від вищої посадової особи будь якого виконавчого департаменту, письмової думки, з кожного питання, що належить до компетенції відповідної посадової особи. 2 світова війна - право необмеженого контролю над експортом, право регулювати ціни. 1942 рік – максимально використана економіка в цілях оборони. Не маючи законодавчої ініціативи має право вето. Стосовно законопроектів Конгресу (10 днів на підписання проекту прийнятого Конгресу). Має право кишенькового вето, право послання на початку сесії конгресу (пропозиції щодо прийняття певних законів). З 1967 року президент має право у випадку відкриття вакансії посади віце президента на власний розсуд призначати кандидата на цю посаду. Повноваження президента США широкі хоча певні з них обмежені правом верхньої палати Сенату, наприклад, у призначенні на федеральні посади, укладені міжнародних договорів.

8. Реформи виборчого права у Великобританії 1918, 1928, 1949, 1969 рр. (причини,
зміст та оцінка)
Виборча реформа 1918р.
Вводилося загальне виборче право для чоловіків від 21 року. Жінки отримували право голосу з 30 років за умови наявності річного доходу не менше 5€. Право голосу надавалося навіть тим жінкам, які не мали самостійних доходів, але були одружені з чоловіком із доходом не меншим 5€.
Завдяки цій реформі кількість виборців зросла з 8 до 21 млн. осіб. Межі виборчих округів також були перекроєні - вони стали рівними за кількістю виборців - 70 тис. у кожному. У такому окрузі обирався лише один депутат, а не 1-3, як це було раніше.
Виборча реформа 1928 р.
Виборче право жінок вже не відрізнялося від чоловічого, що додало ще 4-5 млн. виборців. Зберігався незначний ценз осілості - три місяці. З 1918-20 рр. поступово посилюється роль уряду. У 1920 р. був прийнятий Закон про надзвичайні повноваження уряду, який дозволяв виконавчій владі оголошувати надзвичайний стан в країні, проводити арешти в обхід звичній процедурі.
Цей закон вперше було застосовано проти загального шахтарського страйку 1926 р., коли було заарештовано 6 тис. осіб. У 1933 р. ще більше розширилися права поліції на проведення обшуку, в 1935 р. вона одержала право розганяти політичні мітинги. Уряд активно втручається в законотворчу діяльність. І, як не дивно, депутати парламенту не противилися цьому. У міжвоєнний період поширення набуває практика делегованого законодавства, тобто наступного видання урядового акта за дорученням парламенту