Главная | Обратная связь

Державно-правове становище Польщі у 1921-1939рр.

У 1921 р. було прийня-j то конституцію Польської республіки, в якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з конституцією, Польща ставала парламентською республікою. Повноваження президен-і та, який обирався на 7 років, були обмеженими. Закріплювалоси привілейоване становище католицької церкви. У листопаді 1922 р. відбулись перші парламентські вибори, на j яких жодна з партій не набрала більшості голосів. Ці обставини свідчили про слабкість парламентської республіки, що в кінцевому підсумку призвело до перевороту 1926 р. і встановлення pe-j жиму "санації" (оздоровлення). До політичної нестабільності додавались економічні негаразди] і проблема національних меншин.

Режим "санації". 12 травня 1926 р. військові під командуванні ням Ю.Пілсудського почали наступ на Варшаву. У вуличних боях урядові війська зазнали поразки. Переворот підтримувався населенням, яке сподівалось на покращення свого життя. Пілсудсь-кий встановив одноосібну владу. Його прихід до влади збігся щ економічною стабілізацією у країні, що дало можливість закріпитись встановленому режиму. Режим "санації" базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що не давало опозиції можливості чітко організуватись. Режим "санації" - авторитарний режим на чолі з Пілсудським, який був встановлений в умовах кризи парламентської системи і польської державності.

Економічна криза 1929-1933 pp. зумовила еволюцію режиму вправо. Щоб утриматись при владі, Пілсудський розпочав репресії проти своїх противників і обмежив права парламенту. У 1935 р. була прийнята нова конституція, яка закріпила режим особистої влади. Після смерті Пілсудського в травні 1935 р. розгорілась боро-тьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е.Ридз-Смігли та президентом І.Мосцицьким, яка завершилась компромісом і поділом влади. Період 1935-1939 pp. у внутрішньому стані був відносно стабільним. Основні події, пов'язані з Польщею, розвивались на зовнішньополітичній арені. Лідери польської держави заклали при її створенні небезпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські території і проводячи щодо них політику полонізації. Це неодмінно породжувало рух опору непольського населення (ОУН на українських землях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні претензії та підтримувати сепаратистські рухи.

Часто змінювані уряди змушені були шукати шляхів подолання післявоєнної економічної кризи, розв'язання соціальних і національних конфліктів. Уряду економіста Владіслава Грабського в 1923—1924 вдалось здійснити ряд фінансових і економічних реформ, які сприяли стабілізації і інтеграції економіки розрізнених земель. У країні розгорнулась боротьба за владу між угрупуванням ендеків і прихильниками Юзефа Пілсудського. У травні 1926 Пілсудський з допомогою армії й при підтримці лівих сил здійснив державний переворот, встановив авторитарний режим «санації» (оздоровлення). Санаційна диктатура прагнула централізувати управління країною, спираючись на військову силу. Діяльність опозиційних партій, які в 1929 утворили блок Централів, всіляко переслідувалась. Економічна криза 1929—1933 викликала численні соціальні конфлікти. Проти українського національного руху застосовувались «Пацифікації» (1930). У 1935 пілсудчики провели через сейм нову Конституцію, яка фактично скасовувала демократичний устрій і встановила диктаторський режим. Після смерті Юзефа Пілсудського у 1936—1937 країну охопила хвиля антисанаційних виступів. Однак група генералів на чолі з Едвард Ридз-Смігли зуміла утримати владу, спираючись на нову урядову партію — Табір Національного Єднання (Озон). У зовнішній політиці Польщі дотримувалась тактики «рівноваги сил», «балансування» між східним і західним сусідами. З приходом до влади в Німеччині Адольфа Гітлера (1933) виникла реальна зовнішня загроза для Польщі Однак міністр закордонних справ Юзеф Бек надалі проводив політику лавірування між Німеччиною і СРСР, унеможливлюючи створення системи колективної безпеки проти агресора, котру намагалась заснувати Франція. Недалекоглядну позицію зайняла Польща у 1938, коли Німеччина анексувала Австрію, а потім за Мюнхенською угодою розчленувала Чехо-Словаччину. Коли Німеччина в кін. 1938 поставила перед П. неприйнятні вимоги, керівники останньої категорично відмовились від будь-яких союзів з СРСР. Сталінське керівництво навесні і влітку 1939 здійснило різку зміну в зовнішній політиці, відмовившись від непевного союзу з Великобританією і Францією, заключило агресивний пакт про ненапад з Німеччиною (23.8.1939), який передбачав розподіл сфер впливу в Європі, ліквідацію Польської держави. Пакт відкрив шлях до Другої світової війни («Пакт Молотова-Ріббентропа»).