Главная | Обратная связь

Виборча реформа 1832 р.

Уряд вігів демонстративно подав у відставку навесні 1832 р., а буржуазні союзи закликали своїх однодумців до несплати податків та масового забирання вкладниками своїх внесків з банків та зберігальних кас.

Король був змушений доручити формування нового уряду лорду Грею. Віги почали погрожувати палаті лордів, що доб'ються згоди короля на розширення цієї палати за рахунок прихильників реформ. 7 червня 1832 р. палата лордів капітулювала, і білль про реформу парламенту став законом.

Акт про поліпшення народного представництва в Англії та Уелльсі 1832 р. позбавляв місць у парламенті 56 «гнилих містечок» - ті міста, де налічувалося менше 2 тис. мешканців (загалом 111 місць). Поселення з числом жителів від 2 до 4 тис. чол. почали обирати лише одного депутата (ще 32 вивільнених місця). Таким чином, вивільнилося 143 місця в парламенті. Промислові міста, що виросли за роки про­мислового перевороту і дотепер ще не були представлені в законодавчій владі, отримали право посилати загалом 65 депутатів. З метою урівноваження цього посилення позицій промислової буржуазії було збільшено представництво сільських округів у графствах - на 65 місць.

Додаткові 13 місць були надані сільським округам Шотландії та Ірландії (а усього з врахуванням «міських» округів ці частини З'єднаного королівства отримали 18 нових місць). Право голосу отримали у містах власники будинків, що приносили не менше 10 фунтів річної ренти, а також винаймачі цих будинків. Виборці у містах мали спла­чувати особливий податок на користь бідних, тим самим з їх числа виключалися робітники і міська біднота. В графствах право голосу надавалося землевласникам, які мали понад 40 шилінгів річного доходу. Орендаторам для допуску до участі у виборах потрібно було вносити не менше 10 фунтів орендної плати на рік.

Число виборців зросло незначним чином: у графствах з 347 тис. до 376 тис. чол., а в містах - з 188 до 256 тис. Промислова буржуазія забезпечила собі певний вплив на питання державного управління, але саме управління продовжувало залишатися в руках аристократії та фінансової олігархії.

Чартистський рух

Наступні два десятиріччя історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму (від англійського слова «chart» - хартія). Суспільство стрімко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію. Уже 1831 р. в промисловості і торгівлі було зайнято 42% населення, а у сільському господарстві - усього 28%. В середині XIX ст. в крупних містах країни проживало 34% її населення, кількість мешканців Лондона досягла 2,3 млн чол. Тривалість робочого дня в промисловості становила 14-16, а в окремих випадках - і 18 годин. Буржуазія у своїх вузькокласових інтересах ігнорувала потреби пролетаріату. Особливо цей вузькокласовий егоїзм виявився з прийняттям 1834 р. закону про бідняків. Робітники приходять до рішення самостійно боротися за реформу парламенту в інтересах власного класу. Перші дві робітничі організації виникли ще у 1836 p.- Лондонська асоціація робітників та Великий Північний союз, створений у Лідсі. На першому етапі чартистського руху (до серед. 1839 р.) участь у ньому брала і буржуазія. Вона намагалася використати народні маси для тиску на уряд з метою добитися нової реформи виборчого права та впровадження в життя принципів «вільної торгівлі», зокрема скасування мита на привізний хліб.

8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. На підтримку вказаних 6 пунктів відбулися грандіозні мітинги в Глазго (200 тис. учасників), Бірмінгемі (250 тис), Манчестері (400 тис).

4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент. Уряд заборонив мітинги і розпочав арешти їх учасників. 15 липня в м. Бірмінгемі розпочалося повстання, придушене тільки 17 липня. До кінця літа усі політичні діячі чартистського руху опинилися в ув'язненні, і 14 вересня чартистський керівний орган Конвент оголосив про саморозпуск.

Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На чолі її стояв виконавчий комітет з 7 чол., члени асоціації платили членські внески. У серпні 1842 р. країну охопив загальний політичний страйк, придушений після 20 серпня за допомогою масових арештів. Сотні чоловік були засуджені до тюремного ув'язнення.

У 1843 р. намітилися переміни до кращого в економіці Англії, розпочалося циклічне економічне піднесення. Чартистський рух, ослаблений репресіями попередніх років, поволі згасає. Проте, під впливом народних виступів були прийняті закони, які відчутно полегшували становище робітничого класу та відповідали інтересам буржуазії.

Особливо важливе значення мав закон про десятигодинний робочий день, схвалений парламентом у 1847 р. Розпочалася нова економічна криза. В лютому 1848 р. вибухнула революція у Франції, яка приголомшила Європу. Усе це спричинило реанімацію чартистського руху. 4 квітня 1848 р. у Лондоні відкрився третій чартистський Конвент, а з 1 травня розпочало свою роботу Національне зібрання чартистів. Щоправда, уже 13 травня делегати цього зібрання припинили свою роботу і розі­йшлися. Ця хвиля чартизму стала заключною фазою в історії руху. Під його тиском правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні реформи: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завоювання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка опла­чувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.