Главная | Обратная связь

Рельеф дна Світового океану. Рух води у Світовому океані

Рельєф дна Світового океану. Для правильного уявлення про рельєф дна Світового океану треба виміряти його глибини . Вимірюють глибини різними способами. Мілководні басейни вимірюють за допомогою простого лота, який складаєся з довгого шнура з вантажем на кінці. Глибші ділянки можна виміряти глибоміром — особливим приладом, за допомогою якого спускають сталеву струну морського лота. Глибомір зроблено так, що довжина розмотаної струни вимірюється обертами колеса. У момент, коли лот торкається дна, лічильник, який відміає кількість обертів колеса, автоматично вимикається, показуючи досягнуту глибину. Для вимірювання глибин таким способом потрібно дуже багато часу.

В останні 40—50 років почали застосовувати новий спосіб ви-мірювання глибин за допомогою ехолота (звукового лота). Принцип роботи ехолота досить простий. Вібратор установлений у донній частині судна, подає в глибину короткі сигнали, а звукоуловлювач приймає їx відображення від дна. Звукова хвиля поширюється в yci боки рівномірно, але швидше вона дійде до дна по вертикалі. Час сигналу i час приходу відбитої хвилі на поверхню води засікають. Знаючи швидкість, можна вирахувати шлях проходження хвилі.

Для вимірювання глибин користуються також ультразву­ковими хвилями. Їх подають i уловлюють особливі прилади. Це дає змогу записувати глибини, над якими проходить судно.

Результати промірів глибин наносять на карту. Місця з однаковими глибинами сполучають лініями (i з о б а т а м и). На таких картах добре видно рельєф дна. На шкільних картах глибини наносять за допомогою розфарбування. За шкалою глибин можна визначити глибини в тій чи іншій частині океану.

Рельеф дна Світового океану дуже різноманітний: ripcькi си-стеми, що тягнуться на тисячі кілометрів; рівнини з великими плоскими височинами; западини з глибинами понад 6000 м. Як i на cyші, земна кора під океанами поділяється на стійкі обла­сті — п л а т ф о р м и, вкриті товстими шарами осадочних порід, i на pyxoмi ділянки — геосинкліналі. Геосинклінальні області простягаються вздовж східних 6epeгів Азії i Центральної Америки, а також вздовж західних берегів Північної i Південної Аме­рики. Вони являють собою величезні прогини, які заповнюються осадовими породами. У цих місцях спостерігається нестійкість земної кори i часті землетруси.

Pyx води в Світовому океані. Вода в Світовому океані пере-буває впостійному pyci. Розрізняють три види руху: к о л и в н i— хвилі, поступальні — океанічнї течії, м i ш а н i — припливи відпливи.

Хвилі. Головна причина виникнення хвиль на поверхні Світового океану — вітер. Окремі частники води при хвильовому рyci переміщуються по колових орбітах. У верхній частині орбіти частинки рухаються в напрямі руху хвилі, а в нижній — у зворотному напрямі. Ось чому кинутий предмет коливається на хвилях, а не пересувається погоризонталі. При вітрі на поверхні спочатку утворюються брижі, при посиленні вітру брижі переходять у хвилі. I чим сильніший вітер, тим більші хвилі. В окремих випадках на океанах хвилі досягають висоти 15—18 м i довжини до 1 км. З глибиною хвилі затухають.

Хвилі рухаються швидше до берега i повільніше від берега; гребені хвиль зсовуються вперед i обрушуються на берег.

При землетрусах виникають особливі хвилі, які поширюються на всю товщу води. Tакi хвилі називають ц у н а м i. Швидкість поширення їх від 150 до 900 км на годину, висота коло берегів досягає 20—30 м. Ці хвилі завдають величезних руйнувань не тільки на мopi, а й на берегах.

Припливи i вiдпливи. На берегах мopiв люди давно мітили що двічі на добу рівень моря піднімається коло крутих берегів i затоплює плоскі. Двічі на добу рівень води опускається і коло плоских берегів дно моря оголюеться. Два припливи i два відпливи за добу, причому припливи вишй, коли місяць новий або повний. Це дало вченим підставу пояснити припливи i відпливи. Англійський учений 1саак Ньютон на підставі встановленого ним закону всесвітнього тяжіння пояснив, що це явище відбувається внаслідок різного притягання, яке проявляе Місяць i Сонце на найближчі або віддалені від них частники води.

Земля обертаеться навколо oci, тому через 6 годин там, де був приплив, буде відплив. Ще через 6 годин тут знову буде при­плив. Таким чином, у кожній точці на поверхні океанів двічі на добу спостерігається приплив i двічі відплив. Висота припливної хвиліу відкритому океані близько 1,5 м, а коло берегів вона залежить від конфігурації берегової лінії. Найвищий приплив спостерігався в затоці Фанді ( Північна Америка) — 16 м.

У басейні Тихого океану, в північній частині Охотського моря припливи досягають висоти 13 м. Деякі порти приймають великі Океанські судна тільки під час припливів, наприклад Гамбург.

О к е а н i ч н i т е ч i ї.Поступальнї рухи величезних мас океанічної води називають течіями. Внаслідок їх відбувається круговорот океанічної води. Останні дослідження показали, що переміщуються не тільки поверхневі, а й глибинні шари води. Основна причина виникнення поверхневих течій — вітер. Постійні за напрямом вітри здувають поверхневі шари води змушують їx переміщуватися, але напрям течій не сходиться з напрямом вітру, тому що діє відхиляюча сила обертання Землі (в умовах відкритого океану відхилення може досягнути 45°). На напрям течій впливае i конфігурація материків. 3 глибиною швидість течій зменшуеться i зміюється ix напрям.

По обидва боки від екватора пасати зумовлюють Північні i південні пасатні течії, які мають загальний напрям із сходу на захід. Зустрічаючи на своєму шляху береги материків, течії розгалужуються на дві частини, спрямовашні вздовж материків на північ i південь. Відхиляюча сила змінює напрям у північній півкулі праворуч, у південній — ліворуч. Доходячи до 30—35° широти, течії набувають оберненого напряму - з заходу на схід. Частина води надходить до західних берегів материків у цих широтах i омиває їх (Західна Європа,

Західна Канада).

Залежно від температури течії поділяють на теплі й холодні. Води теплих течій мають вищу температуру, ніж в навколишньому просторі, тому що вони переміщуються з нижчих ши­рот у вищі. Температура холодних течій нижча, ніж навколишньої води, тому що вони течуть з більш високих широт у більш низькі.

Значения морських течій для життя нашої планета дуже ве­лике. Вони є наче «опалювальними трубами» Землі. За їx допомогою екваторіальні i тропічні води перемішуються з водами помірних i полярних широт. Теплі й холодні течії сприяють перерозподілу тваринного світу й рослинності.

Відомо, що в тих місцях океанів, де відбуваеться зустріч холодних i теплих течій, надзвичайно багатий тваринний світ. Завдяки теплим течіям багато морських портів доступні для суден протягом цілого року.

Запитання i завдання. 1. Як вимірюють глибини Світового океану? Визначте за картою за допомогою шкали глибину найглибших і найменших частин океанів. 3. Які загальні закономірності рельефу дна океанів? Які види руху води в океанах i морях? 5. Як утворюються хвилі? 6. Чому буваються припливи i відпливи? 7. Розгляньте на карті океанічні течії. 8.Наведіть приклади впливу течій на природу на берегах морів і океанів.

Підземні води

Усі води, що знаходяться під поверхнею землі, прийнято називати п і д з е м н и м и в о д а м и. За умовами свого існування, походженням i станом вони неоднакові.

Підземні води утворюються внаслідок просочування води, яка випала на поверхню землі, конденсації водяної пари, що надійшла з атмосфери, при остиганні магми на глибині. Вирішальне значення має просочування рідкої води з поверхні землі.

Підземні води, які залягають близько від земної поверхні, називаються ґ р у н т о в и м и. Пройшовши через водопроникні породи(пісок), підземні води на певній глибині збираються у водоносних пластах над водотривкою верствою (глина, кристалічні породи).

Для того, щоб копати колодязі і бурити свердловини, потрібно знати, на якій глибині знаходиться рівень ґрунтових вод. Навесні, коли верхні верстви дуже зволожуються від танення снігу, рівень їх підвищується, а взимку – знижується.

Там, де водоносний пласт виходить на поверхню, утворюються джерела. Їх можна можна бачити вздовж ярів, балок, річкових долин, на схилах височин і горбів. Джерельна вода чиста, її використовують для пиття.

Там, де підземні води затиснуті у водоносному пласті між двома водонепроникними верствами, створюється напір води і утворюються артезіанські води.Вони знаходяться у згинах водонепроникних верств і завжди перебувають під великим напором. Якщо верхні верстви в таких місцях просвердлити, вода по свердловинах битиме фонтаном.

Гарячі джерела утворюються в тих районах, де неглибоко залягає ще неостигла магма. Своїм теплом вона нагріває підземні води. Через тріщини в земній корі вони можуть спокійно витікати на поверхню. Температура води в джерелах – понад +70 ⁰С. У воді зазвичай розчинено багато мінеральних речовин, тому вона є лікувальною. На базі джерел працюють санаторії і водолікарні. Наприклад, відомий в усьому світі курорт Карлові Варі в Чехії використовує мінеральні джерела, що зігріваються підземним теплом згаслого вулкана.

Гейзери – це джерела, що періодично викидають фонтани гарячої води й пару. Стовпи води здіймаються завдяки тиску перегрітої пари й газів під землею. Висота фонтану досягає десятків метрів. Наприклад, Великий гейзер (Ісландія) фонтанує на висоту 30 м через кожні 24 год. Гейзери поширені також у Новій Зеландії, США (Єллоустонський національний парк), на Камчатці (Долина гейзерів). Нині люди навчилися використовувати гейзери й гарячі джерела для опалення будинків і вироблення електроенергії. Для цього збудовано спеціальні геотермальні станції.

Мінера́льні джерела — підземні (іноді поверхневі) води з підвищенним вмістом деяких хімічних елементів і сполук, а також газів, із специфічними фізико-хімічними властивостями (температура, радіоактивність та ін.), що справляють цілющий вплив на організм людини. Межею прісних і мінеральних вод вважають солоність в 1 г/л. Мінеральні води часто володіють цілющими властивостями. Зловживання мінеральною водою, особливо для хворих, може призвести до важких наслідків для здоров’я, тому вживати її рекомендується тільки з поради лікаря та в рекомендованій ним кількості.залежно від хімічного складу джерела бувать сірчані (П’ятигорськ, Мацеста), вуглекислі (Кисловодськ), лужно-солоні (Єсетуки) та ін..

Протікаючи через розчинні породи, підземні води розчиняють їх, вилуговують, і на глибині утворюються великі пустоти – печери, провальні воронки, колодязі і великі області просідання ґрунту. Явища, пов’язані з діяльністю підземних вод у розчинних породах, називаються карстовими. Найбільші печери світу: Флінт-Рідж-Мамонтова (США, 596 км), Оптимістична (Україна, 226 км), Джуел Кейв (США, 223 км).

Підземні води є причиною й такого природного явища, як з с у в и. Найчастіше вони виникають на схилах, складених водотривкими глинистими верствами, які чергуються з водоносними породами. Верхня верства землі зсовується вниз по схилу, змоченому підземною водою. В результаті гинуть рослини, руйнуються будівлі. Зсувам запобігають, закрілюючи схили.

Запитання i завдання. 1. Яке господарське значення підземних вод? 2. Чи є у місцевості, де ви живете, мнеральні джерела? Якого складу? 3. Чи єкарстові форми рельєфу у вашій місцевості? Опишіть їx.

 

Річки та робота їx

Погляньте на фізичну карту півкуль. Ви бачите велику кількість темно-синіх звивистих ліній. Це річки. P і ч к а — це природний доступний водотік у зниженні рельєфу, де є похил. Умовно річку відрізняють відструмка, під яким розуміють водотік, що не чинитъперешкоди для пішохода (звичайно довжина його не більша 20км, ширина до 3 м). Початок річкам дають джерела, які виходять на земну поверхню, багато які річки беруть початок в озерах, болотах, на схилах гip та з-під льодовиків.

Тимчасові потоки, струмки i річки утворюють на поверхні води, роль яких дуже велика у формуванні рельєфу (яріврічкових долин). Текучі води зносять продукти руйнування гірських порід у знижені місця, заповнюють їx i в решті решт вирівнюють поверхню. Значения текучих вод велике в господарській діяльності людини, тому що джерела, струмки i річки — основні джерела водопостачання. Вздовж річок розміщені населенні пункти, річки використовують як шляхи сполучення, для вилову риби, одержання електроенергії. У посушливих областях вода річок іде для зрошення. Кожна річка має в и т i к — місце, де вона бере початок; русло— заглиблення, по якому тече річка; гирло — місце її впадіння в іншу річку, озеро, море. Головна piчка з yciмa її притоками утворює річкову систему. Для головної річки звичайно характерна більша довжина, водність, більш старий геологічний вік долини. Але не завжди цi ознаки проявляються, у деяких назва «головна» склалася i закріпилась історично, наприклад Волга несе води менше, ніж Кама при впадінні в неї. Але Волгазаселена раніше, ніж Кама. У інших річок деякі притоки ніж у головної річки: Miccypi довша від Micciciпi, Іртиш—від Обі.

Кожну річкову систему характеризують протяжність ycix piчок складають, площа басейну, густота piчкової сітки i звивисть річок. Під басейном річкової системи розуміють площину, з якої річки одержують живлення. Басейни річок відокремленівід одного вододілами. Лінії вододілів найчастіше проходять по височинах, в окремих випадках — по рівнинних заболочених місцях.

Живляться piчки за рахунок піддземних вод, які виходять на поверхню у вигляді джерел, а також від атмосферних опадів дощів і снігів. Вгірських областях річки в основному живлятьс водами від танення льодовиив. Отже, за способом живлення pічки земної кулі можна поділити на ті, які одержують живлення від дощів,— piчки екваторіального, тропічного i субтропічного поясів (Амазонка, Конго, Ніл, Янцзи); які одержують живлення вів танення снігів i льодовиків,— річки, що беруть початок у високих горах i течуть по районах Крайньої Півночі (Амудар'я, Сирдар'я, Кубань, Юкон); річки, які одержують живлення від підземних вод та iз схилів rip у посушливому поясі (невеликі piчки північногo схилу Тянь-Шаню); річки мішаного живлення в помірному поясі з яскраво виявленим стійким сніговим покривом (Волга, Днтро, Об, Енісей та ін.).

Від характеру живлення залежить рівень води в piчках Найбільший підйом води в більшості річок на території СНД cnocтерігається при таненні снігу під час в е с н я н о ї п о в е н i. Такими річками є, наприклад, Волга, Єнісей та ін. Амур має два розливи: весняний, менший, i сильний у кінці літа під час мусонних дощів. Літній розлив мають i рйчки районів Крайньої півночі, тому що сніги в цих місцях тануть влітку. Більшість річок Середньої Азії й Кавказу, які беруть початок у горах, розливаються також улітку, за рахунок посиленого танення в цей час снгiв льодовиквв на високих горах.

Спостереження за рівнем річок дали змогу виділити періодиз найбільш високою i низькою водою. Вони називаються «межень», «повінь» i «паводок». Межень — найнижчий рівень води в річці. У cepeдній смузі Pociї межень спостерігаеться в кінці літа, а також у кінці зими у зв'язку з відсутністю поверхневого живлення. Повiнь — це щорічний підйом води, який приходить до розливу piчок в один i той самий сезон. Паводок короткочасний неперіодичний підйом води в piчкax, наприклад при сильних тривалих дощах. У нашій країні проведено величезні роботи по урегулюванню стоку i наявності води в річках за порами року. На piчкax збудовано величезні водосховища, які вміщують весняні й паводкові води. Завдяки цьому економно витрачається вода протягом року.

Робота piчки виявляеться в е р о з i ї, тобто руйнуванні (розмиві) порід, по яких протікає piчкa, у перенесений матеріалу, в його акумуляції (накопиченні в якому-небудь місці).

Ерозію розрізняють глибинну, спрямовану на поглиблення русла, i б i ч ну, спрямовану на руйнування берегів річки. Русла річокзвивісті. Один берег підмивається, руйнується, інший намивається, наростає. Цей процес постійний. Пухкий матеріал piчка переносить i відкладає. У верхів'ях річок переважае глибинна ерозія. Відкладання починається при уповільненні течиї piчки. Спочатку відкладається крупніший мaтepiaл — каміння, галька, крупний пісок, а нижче за течією — дрібний — пісок, мул та iн.

У гирлах piчок принесений матеріал накопичуеться. Утворються острови, мілини, протоки між ними. Такі утворення називають дельтами(Волга, Лена, Ніл та ін.). Є річки, в яких немае дельт. Вони впадають у море у вигляді розширеного гирла без носіїв. Такі гирла називають воронкоподібними, або естуаріями (Темза, Рейн та багато інших наших piчок впадають у Північний Льодовитий океан).

В результаті роботи річку утворюються p і ч к о в i д о л и н и — звивисті витягнуті зниження з певним похилом, по дну яких протікає piчкa.

У річкових долинах розрізняють такі елементи: русло, заплаву, тераси, корінні схили. Русло — найнижча частина долини, по якій тече piчкa. Заплава — частина долини, яка заливається під час повеней i паводків. Поверхня її нepiвнa, великі витягнуті зниження чергуються з невеликими піщаними височинами. Найчастіше високі місця спостерігаються вздовж 6eperiв (береговi вали), звичайно вони вкриті багатою рослинністю. Т е р а с и являють собою вирівнянi площадки, які простягаються вздовж долини у вигляді східців. Це колишні заплави річки, яка раніше текла на більшвисокому piвнi. На великих piчкax спостерігається по кілька терас. Починають рахувати їх від заплави (перша, друга i т. д.). На Волзі простежується4 тераси, а на piчкax Cxiдного Сибіру – до 20.

Отже, річкова долина створена річкою. Сформувалася вона під впливом багатьох факторів тектонічних процесів, які визначили напрям, а й іноді форму долини; гірських порід, їx складу положения верств; вивітрювання гірських порід, змиву атмосферними опадами пухких матеріалів, сповзання ґрунтівтощо. Тому, форми річкових долин piзноманітні.

Т i с н и н и (ущелини) створені майже самою глибинною ерозією. Цідолини мають прямовисні схили, складені звичайно міцними гірськими породами. Дно долини в усю ширину зайняте руслом piчки. Поширені вони у високогірних країнах на Кавказі, Памірі в Альпах, Андах та в інших горах.

К а н ь й о н и — глибоко врізані гірські долини, дно яких в усю ширину зайняте руслом, але вони відрізняються від тіснин східчастими схилами. Такі долини звичайно формуються в країнах з горизонтальним заляганням верств різної міцності. Каньйони i каньйоноподібні долини зустрічаються в Дагестані, Вірменіїi, Криму. Найглибший каньйон має річка Колорадо ( штат Арізона), глибина якого доходить до 2 км.

З а п л а в н і д о л и н и відзначаються наявністю широкої заплави, а русло займає тільки частину її. Таких долин багато на рівнинах. Ширина заплав у великих річок досягає десятків кілометрів, а вся долина з терасами іноді має ширину 100 км і більше. Ширина заплави Нижньої Волги досягає 40 км, а Амазонки – понад 100 км.