 |
|
Об’єм роботи медичної сестри палати інтенсивної терапії та реанімації.
ЛЕКЦІЯ №15
(сестринська справа)
Втрати, смерть і горе
План
1. Стадії горя.
- Оцінювання реакції пацієнта на втрату і його здатність адаптуватися до неї. Медсестринська допомога.
2. Етико-деонтологічні особливості спілкування з інкурабельним (безнадійним) хворим, його сім’єю та близькими.
- Потреби сім’ї та близьких інкурабельного хворого.
- Психологічна допомога сім’ї та близьким інкурабельного хворого.
- Навчання їх елементам догляду і психологічної допомоги.
3. Догляд за інкурабельним хворим у стаціонарі і вдома.
- Роль медичної сестри при здійсненні медсестринського процесу в паліативній та хоспісній медицині.
4. Процес умирання і його періоди.
5. Можливі проблеми пацієнта (наприклад, відчуття провини у родини; їх невміння доглядати за безнадійно хворим родичем; надмірна депресія у пацієнта у зв’язку з майбутньою втратою). Медсестринські втручання з розв’язання проблем, що виникли.
1. Стадії горя.
- Оцінювання реакції пацієнта на втрату і його здатність адаптуватися до неї. Медсестринська допомога.
Психологія кризової ситуації.
Ставлення людини до смерті має загальнолюдське значення, інтереси медицини переплітаються з інтересами релігії, філософії, мистецтва, психології. Смерті завжди передує виникнення кризової ситуації, дуже важливо пояснити пацієнтові та його родині психологію кризового стану.
Криза – це ситуація коли людина зустрічається з перепонами на шляху до важливої життєвої мети, яка на даний час є недосяжною, при використанні звичайних методів вирішення проблеми. Людина відчуває внутрішню напругу, стурбованість, які в результаті призводять до періоду емоційного розладу. Криза є самообмежуючою і триває від 4 до 6 тижнів, це перехідний період, який є періодом підвищеної психологічної вразливості і водночас дає можливість для особистого росту і розвитку, людина проходить пошук шляхів, оволодіння та вирішення кризових ситуацій.
Люди, які входять в лікарню, імовірно, переживають тривогу, а деякі – кризу; М/с – ключова особа в емоційному оточенні пацієнта.
Типи криз:
1) Кризи росту (дозрівання): початок навчання в школі, одруження, народження дитини, нова робота, досягнення певних вікових дат, вихід на пенсію; є нормальними і звичайними процесами.
2) Ситуаційні кризи: відносяться до тих подій, які трапляються в оточенні, що може бути стресовими для індивіда і спричинити кризу (втрата статусу, майна …)
Втручання в кризу – це ситуаційна допомога для людини, які здійснює м/с, друзі або сім’я. Первинна мета догляду за хворими – повернути людину на оптимальний рівень психологічного та фізіологічного балансу в рамках обмежень, які накладені кризою.
Фази кризи:
1. Психологічний шок – рівновага особистості порушена, людина знаходиться в стані оціпеніння, відчуває спустошення, тривогу і страх, виникає відчуття нереальності подій, з’являються думки про самогубство, важко зосередитись, людина часто плаче, кричить, відчуття присутності померлого.
2. Заперечення (відчай) – індивід не здатний оцінити реальність проблеми, характеризується відчуттям гніву, вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбувається; людина уникає оточуючих, порушується пам'ять; з часом замінюється смутком і відчуттям безпорадності.
3. Визнання – людина визнає реальні проблеми.
4.Адаптація – людина пристосовується до ситуації, щоб послабити наростання стресу та занепокоєння.
Рекомендації щодо допомоги людині, яка переживає кризу:
1. Допоможіть людині осмислити кризову ситуацію.
2. Слухайте уважно.
3. Вкажіть шлях до здорової поведінки.
4. Остерігайтесь безвихідної ситуації.
5. Уникайте ярликів (діагнозів).
6. Приймайте рішення.
7. Сприяйте тому, щоб людина перебувала у своєму звичному життєвому режимі.
Відчуття втрати – це глибоке, сильне страждання, викликане втратою близької людини; поєднання душевного болю, смутку, гніву, безпорадності, відчуття вини і розпачу.
Гнів – це емоційна реакція, яка відтворює неприйняття того, що відбувається.
Принципи втручання в кризових ситуаціях:
1) втручання своєчасне, активне, рішуче;
2) атмосфера духовної близькості, боротьба з відчуженням;
3) підтримка сім’ї та суспільства;
4) найбільш важкі переживання в перші дні після смерті близьких;
5) не посилюйте страждань хворого;
6) не затягуйте лікування, курс психотерапії 6 тижнів.
Поради людині, яка переживає горе:
1. Дайте вихід хвилюванням.
2. Поговоріть про своє горе з друзями.
3. Зосередьтесь на сьогоденні.
4. Не старайтесь вирішувати відразу всі труднощі.
5. Якщо знаєте, що робити, дійте швидко і рішуче.
6. Не залишайтесь на самоті.
7. Не зганяйте зла на інших.
8. Щоденно займайтесь фізкультурою.
9. Дотримуйтесь розпорядку дня.
10. Якщо потрібна допомога, зверніться до лікаря.
Повідомлення родичів про нещастя:
1) лікар або співробітник міліції повинен повідомити родичів особисто, а не телефоном;
2) розмову з родичами треба вести в окремій кімнаті;
3) за необхідності повідомити телефоном, це повинна робити досвідчена людина;
4) родичам потрібно детально і зрозуміло викласти причини і обставини смерті хворого.
2. Етико-деонтологічні особливості спілкування з інкурабельним (безнадійним) хворим, його сім’єю та близькими.
- Потреби сім’ї та близьких інкурабельного хворого.
- Психологічна допомога сім’ї та близьким інкурабельного хворого.
- Навчання їх елементам догляду і психологічної допомоги.
У спілкуванні з хворим дуже важливим є його усвідомлення, що успіх лікування залежить не лише від лікарських засобів, а й від морально-психічного відношення пацієнта до лікувального процесу. Він повинен знати, що надія, віра в одужання є могутнім лікувальним чинником, який здатний посилювати вплив на організм інших лікарських засобів.
Хворий не повинен помітити в очах і вчинках медичного персоналу щонайменших ознак тривоги чи розпачу. Вираз обличчя лікаря або медичної сестри у кожній, навіть у досить критичній ситуації, повинен залишатися спокійним, а їх професійні дії швидкими, чіткими і впевненими.
Не слід навіювати хворому думок про несприятливу динаміку його захворювання. Навіть у випадках тяжкої недуги про її прогноз потрібно говорити з ним в благонадійному, оптимістичному тоні. У процесі обстеження хворого, особливо з чутливим, емоційним складом характеру, не варто в його присутності використовувати незрозумілі або напівзрозумілі для нього терміни.
Хворий може проявити надмірну роздратованість і невдоволення результатами лікування і догляду. В цій ситуації медичний персонал повинен виявити максимум поблажливості і поступливості, зважаючи на те, що така реакція хворого здебільшого зумовлена не рисами його характеру, а психічним станом внаслідок тяжкого захворювання.
Слід проявити максимум такту і уваги до хворого, щоб дати йому можливість відчути, що все робиться і буде зроблено в повному об’ємі для його видужання. Важливу роль у психічному стані хворого і перебігу його захворювання відіграє загальна атмосфера, яка панує у відділенні. Коли пацієнт спостерігає спокійну, впевнену роботу медичних працівників, він з довірою ставитиметься до фахівців. При виконанні лікарських призначень середній медичний персонал повинен проявити наполегливість і принциповість, знайти відповідні слова і психологічні прийоми, аби переконати хворого в необхідності проведення певної маніпуляції чи процедури.
Стаціонарні хворі, особливо із складним і тривалим перебігом захворювання, гостро відчувають відірваність від сім’ї, близьких друзів, переживають відлучення від домашньої атмосфери і виробничого оточення. Від медичного персоналу вимагаються виключний такт і розуміння хворого, аби зменшити негативні психологічні наслідки відчуття ним своєї самотності. З цією метою важливо створити доброзичливу, спокійну атмосферу спілкування пацієнта з родичами і друзями, оберігати його від зайвих відвідувань, дотримуватись їх тривалості, визначеної лікарем..
У стосунках із родичами медичний персонал може їм дати більше інформації про стан хворого, аніж йому самому.
3. Догляд за інкурабельним хворим у стаціонарі і вдома.
- Роль медичної сестри при здійсненні медсестринського процесу в паліативній та хоспісній медицині.
Паліативне лікування – комплексна система допомоги безнадійним хворим, спрямована на полегшення їхнього соматичного і психічного стану, на підтримку соціального і духовного потенціалу.
Мета: досягти максимально можливої якості життя безнадійних хворих, їхніх близьких і родичів.
Мета сестринського догляду: підтримка пацієнтів, створення комфортних умов і тимчасове полегшення симптомів хвороби.
Паліативну допомогу надають:
- якщо лікування не дає ефекту;
- якщо людина категорично відмовляється від інтенсивного лікування;
- якщо функціонування життєвоважливих органів різко знижується.
Цілі паліативної допомоги:
- надати пацієнту максимальну можливість впливати на прояви своєї хвороби;
- допомогти людині почуватися максимально комфортно і спокійно;
- допомогти людині перемогти переживання;
- допомогти людині та її сім’ї зробити необхідні приготування і підготувати їх до подальших труднощів, пов’язаних зі смертю.
Для паліативного лікування потрібна бригада спеціалістів: лікар-консультант, медичні сестри, соціальний працівник, священник. Для роботи в хоспісі наймають працівників, які пройшли спеціальний відбір і навчання. Медичні сестри несуть відповідальність за поширення інформації, за консультування і навчання пацієнта і його сім’ї, за те, щоб пацієнт удома продовжував одержувати ту саму допомогу, що і в лікарні.
Помираючий хворий.
Лікування помираючого хворого – важке випробування для медичного працівника, тому що важко усвідомлювати своє безсилля. В цей період життя він стає для хворого найближчою людиною, допомагає жити не втрачаючи людської гідності, задовольняючи свої фізичні, емоційні, духовні потреби, відчувати останні радощі.
Допомога включає:
1) емоційну, соціальну і духовну підтримку.
2) симптоматичне лікування.
3) психотерапію.
До захворювань, при яких радикальне лікування не можливе, відносять: злоякісні новоутворення в термінальній стадії, ВІЛ-інфекція на стадії СНІДу, пізні стадії серцевої, ниркової, дихальної і печінкової недостатності, важкі нервово-психічні захворювання.
Допомога хворим і їх родичам.
М/с повинна:
1) вміти слухати;
2) розуміти невербальну мову;
3) надавати емоційну підтримку;
4) спілкуватись з хворим відкрито, довірливо, ставитись зі співчуттям;
5) чесно відповідати на питання, не подавати марних надій;
6) давати можливість запитувати;
7) розуміти потреби хворого і старатись їх задовольнити;
8) передбачити труднощі і бути готовою до них.
Проблеми помираючих:
1) пригнічений настрій;
2) тривожність;
3) біль;
4) анорексія (відсутність апетиту);
5) нудота, блювання;
6) закрепи.
Хворий хоче відчувати себе захищеним; чекає, щоб його заспокоїли, не повинен відчувати, що від нього щось приховують.
Об’єм роботи медичної сестри палати інтенсивної терапії та реанімації.
Служба реанімації та інтенсивної терапії може існувати самостійно або перебувати у складі анестезіологічних відділень.
Організаційні структури відділень реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ):
1) відділення анестезіології і реанімації з палатами для реанімації та інтенсивної терапії ( у великих багатопрофільних лікарнях, у яких є хірургічні відділення (не менше 60-70ліжок);
2) група анестезіології і реанімації (лікар-анестезіолог-реаніматолог і 2 м/с);
3) відділення (центр) реанімації та інтенсивної терапії (при багатопрофільних лікарнях більше 800 ліжок)
Завдання служб анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії:
- надання екстреної реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані;
- проведення комплексу заходів з інтенсивної терапії у хворих з порушенням життєвоважливих функцій та інтенсивного спостереження за ними;
- забезпечення знеболювання і безпеки проведення хірургічних втручань, профілактики і лікування можливих порушень гомеостазу в ранній післяопераційний період;
- навчання медичного персоналу лікувального закладу методів надання невідкладної і реанімаційної допомоги хворим, які перебувають у критичному стані.
Обов’язки м/с ВРІТ:
1) безперервне спостереження за станом хворих;
2) оцінювання ефективності самостійного дихання, його частоти;
3) вимірювання основних параметрів гемодинаміки;
4) термометрія;
5) участь у моніторному спостереженні;
6) проведення інфузійної терапії;
7) контроль за балансом рідини;
8) участь у зондуванні травного тракту;
9) застосування ендоскопічних та інших методик діагностики і лікування, оксигенотерапії, інгаляцій, підтримання прохідності дихальних шляхів;
10) катетеризація сечового міхура, проведення клізм;
11) накладання банок, гірчичників, використання міхура з льодом, грілки;
12) догляд за шкірою, профілактика пролежнів;
13) догляд за ротовою порожниною, очима, носом, вухами;
14) підготовка до катетеризації магістральних вен, трахеотомії, епідуральної і спінальної пункції, пункції плевральної і черевної порожнини і асистування лікареві;
15) контроль за станом операційної рани;
16) дезінфекція, передстерилізаційне очищення, стерилізація інструментарію, предметів медичного призначення;
17) узяття біоматеріалів для лабораторних досліджень;
18) відсмоктування ексудату з плевральної порожнини;
19) визначення групи крові і резус-фактора, її індивідуальної і біологічної сумісності, переливання крові та її компонентів;
20) підготовка і контроль за роботою контрольно-діагностичної і лікувальної апаратури;
21) участь у проведенні серцево-легеневої реанімації;
22) знання фармакодинаміки, побічних ефектів, ускладнень, правил вживання, зберігання, обліку і застосування препаратів;
23) ведення відповідної медичної документації.