 |
|
Загальні відомості про родовище.
Стратиграфія.
Розріз Західного нафтогазоносного регіону охоплює стратиграфічний інтервал від архею до плейстоцену включно. Через значну різницю в будові геотектонічних елементів характеристика його надаються окремо для кожного з них. Так як у нас Бориславське родовище, то ми будемо розглядати лише Бориславсько-Покутську зону.
Нижній еоцен у типовому вигляді (манявська світа) являє собою тонко ритмічний зеленувато-сірий фліш, загальною товщиною 100-300м. Середній еоцен – це тонко- і середньоритмічний теригенний і і теригенно-карбонатний фліш (80-350м). Тільки між Семигиновом та Рожнятовом, на деяких ділянках у Битківському перетині і в смузі біля покутського розлому пісковики пе-реважають у розрізі. Верхній еоцен складений глинистою товщею з рідкими прошарками пісковиків (40-200м). Оліоцен представлений трьома підсвітами менілітовою світи. В основі ніжньої залягає нижньороговиковий горизонт (кремені, кременисті вапняки, мергелі, чорні аргіліти), від якого одержують відбиття при сейсмічних дослідженнях. Інколи між ним розвинена пачка піс-ковиків (бориславський пісковик)Ю яка нерідко містить поклади вуглеводів.
Палеогенові утворення Бориславсько-Покутської зони перекриті так званою нижньою моласою, що розпочинається з егеру-егенбургу і завер-шується карпатієм. Вона складається з пісчано-глинистою флішоїдною поля-ницькою світою (до 600м); глинисто-соленосною воротищенською світою (до 2000м), що заміщуються такими фіціальними відмінами, як слобідські конгломерати (до 1500 м) і флішоїдна пісчано-глиниста товща добротівської світи (до 700 м) у південно східній частині зони та загорські конгломерати (до 600 м) на її північному заході; строкатобарвинною глинисто-пісчаною стебницькою світою (700-1000 м) і завершується на окремих ділянках те-ригенними утвореннями верхнього бадену (до 180 м). Нижня моласа виконує функцію регіональної покришки. Загальна товщина її перевищує 3000м.
Коротка історія геологічних досліджень
Як стверджують деякі дослідники, посилаючись на свідчення літописців, вже в другій половині ХІІІ ст. у Галичині було відомо про нафтопрояви. Згадки про це знаходимо в хроніках польського історика ксьондза Яна Длогошуа (1415-1480). Мешканцям Карпат і Прикарпаття нафта зустрічалась під час видобутку і пошуку соляних джерел та внаслідок чисельних природніх витоків на поверхню землі – берегів річок, потічків, боліт. Її використовували у медичних цілях, Але найчастіше для змащування осей у колісних возах.
У 1835 р в Бориславі було вже 30 діючих дучок, з яких видобувалося щоденно по 4 кварти (16 літрів) нафтової ропи, тобто близько 15 тисяч літрів щорічно. Збирали її за допомогою мітел з поверхні води, нагромадженої у цих дучках. Єжи Богуміл у цьому році оцінив загальний видобуток нафтової ропи на Прикарпатті в сумі 290 тон щорічно.
У 1840 році в Станіславському окрузі діяло 6 нафтових підприємств, які з 75 копаних ям криниць (шибів, шахт) видобували щорічно 239, 96 гектолітрів (24 тис літрів) нафтової ропи.
Найстарішим нафтовим промислом можна вважати с. Лімну. (суч. Турківський район, Львівської області). Тут була відкрита нафта ще у 1848р, Але видобуток припинився через поганий збут.