 |
|
У 1850 р у Бориславі видобуток нафтової ропи досяг 200 центнерів.
Отож значним промисловим видобутком та переробкою нафтової ропи у Східній Галичині розпочали займатися лише з 1853 року, коли у м. Львові в аптеці «Під Золотою Зіркою» на вул. Широкій (сучасна вул. Коперніка 1) ма-гістр формації Йоган (Ян) Зег з Бориславської нафти видобув, застосував та запотентував (02.12.1853р.) нафтовий дистиллят для освітлення в лампах, спеціально сконструйованих львівським бляхарем Адамом Братковським, який з 1845 року виготовляв міські лампи для освітлення. Перша така лампа спалахнула 30 березня 1853р.
Найбільший видобуток та переробка нафти та озеокриту здійснювалася у місті Бориславі та його околицях, і завдяки цим мінералам Борислав із середини ХІХ ст. став всесвітньо відомим, найстарішим у Європі промисловим центром нафтоозеокритної промисловості.
Тектоніка.
За сучасними даними Західний регіон України поділяється на такі тектонічні одинці: Західно-Європейська і Східно-Європейська платформи (Дністровський перикратон, Львівський палеозойський прогин, Рава-Руська складчаста зона); Передкарпатський прогин (Більче-Волинська зона, Самбірська зона, Бориславсько-Покутська зона); Складчасті Карпати (Скибова зона, Дуклянська зона, Чорногорська зона, Пенінська зона та ін.); Закарпатський прогин. Карпати у загальному плані складаються з двох частин : Внутрішніх, які сформувалися у допізньо-крейдовий шлях, і Зовнішніх, які являють собою утворення заключного етапу розвитку Карпатської геосинкліналі (крейда – палеоген). Внутрішні Карпати на території України майже повністю перекриті молодими породами Закарпатського неогенового прогину.
У Бориславсько-Покутській зоні відомі нафтові та газоконденсатні поклади, родовища камінної та калійних солей. Ця зона – це великий текто-нічний покрив, укладений насувами нижчих порядків. В її межах розвинуто багато лінійно-витягнутих, переважно асиметричних антиклінальних складок, нахилених до північного сходу, з відносно пологими південно-західними і крутими, підвернутими, розірваними насувами північно-східними крилами. Між собою складки розділені насувами з амплітудою до 1-2 км, а синкліналі, як правило, редуковані. Є також насуви з амплітудою до 3-8 км, які створюють своєрідну ярусність у взаємо розташуванні локальних структур зони. Найбільш чітко вона фіксується на північному-заході, де встановлено 3 яруси, які знаходяться один під одним. До південного сходу нижні яруси поступово висуваються вперед, по відношенню до верхніх з одночасним зростанням кількості складок і ярусів (до 5).
Важливою рисою Бориславсько-Покутської зони є велика кількість поперечних розривів, які розбивають її на окремі блоки. Нерідко вони локалізуються в межах одного ярусу, іноді пересікають усі.
Північно-східна межа Бориславсько-Покутської зони визначається кру-тим насувом, який стає більш похилим лише на рівні нижнього ярусу складок. По ньому соленосні утворення, що лежать на флішових породах, контактують з потужними строкатобарвними товщами Симбірської одиниці. На поверхні ширина Бориславсько-Покутської зони змінюється від 500-600 м на північному заході до 15 і 18 км у межах майданського і покутського під-нять відповідно. На глибині вона ширша за рахунок частини, яка перекрита насувом Скибівської зони Карпат, і становить 7, 17, 25-27 км для цих самих перетинів.