Главная | Обратная связь

Структура і психологічний зміст сюжетно-рольової гри дошкільника

Протягом всього дошкільного дитинства гра становить важливу умову розвитку психіки й особистості дитини. Від того, як дорослий організує цей перший вид діяльності дитини, залежить успішність формування її особистості.

Поява гри у житті дошкільника зумовлюється соціальною ситуацією його розвитку. Складність сучасного виробництва визначає тривалу підготовку підростаючого покоління до включення у трудову діяльність. У первісному суспільстві, коли маленька дитина вже з одного-трьох років могла допомагати дорослим по господарству, гра як вид діяльності була відсутня.

Специфічною особливістю гри є її процесуальність. Дослідники розглядають її і як атрибут гри (К. Бюлер, М. Басов), і як характеристику ігрового мотиву, який "полягає не у результаті дії, а у самому процесі". Водночас процесуальністю відзначаються і пізнавальна мотивація, і спонукання до творчості. З цього випливає, що ігрова, пізнавальна й творча мотивація мають спільну основу, а саме - суб'єктивну цінність процесу діяльності. У дошкільному віці гра у різноманітних формах виступає основою відкриття дитиною процесуальності як узагальненої характеристики діяльності, що містить "свій мотив немовби у собі" (О. Леонтьєв).

Протягом дитинства дитина оволодіває такими різновидами гри, як предметно-маніпулятивна (1-3 роки), сюжетно-рольова (3-7 років), конструктивна, будівельна, дидактична, рухлива, гра з правилами. Предметно-маніпулятивна й сюжетно-рольова ігри виступають у відповідних вікових періодах провідними.

У предметно-маніпулятивній грі закладаються основи сюжетно-рольової гри, яка властива дітям з 3-х років. Елементи останньої виявляються, наприклад, як "роль у дії" (Д. Ельконін), що являє собою сукупність дій, характерних для людини у певній ролі. Так, дитина доглядає за лялькою - своєю "дитиною", фактично виконуючи роль мами, але не називаючи себе відповідно до цієї функції. На питання дорослого "ти хто?" відповідає: "я - Катя".

Протягом раннього віку ускладнюються сюжети ігор за такими ознаками, як кількість персонажів, різноманітність ситуацій. Якщо у перших предметно-маніпулятивних іграх діє один персонаж у певній ситуації, а схема гри неодноразово повторюється (кілька разів дівчинка зачісує ляльку), то наприкінці раннього віку в іграх дітей бере участь кілька персонажів, які діють у послідовних різноманітних ситуаціях - відбувається розгортання сюжету. В іграх намічаються зв’язки між персонажами, проте вони слабо узгоджені і задаються їх включенням у спільну ситуацію. Як відзначає Г. Урунтаєва, тут можливі три варіанти дій. Перший передбачає два персонажі, один з яких – об’єкт дії іншого, наприклад перукар і клієнт. Другий складається з самостійних дій, включених у спільну для персонажів ситуацію: машиніст і пасажири. В третьому персонажі обмінюються діями: покупець вибирає товар, а продавець зважує. До кінця третього року спостерігаються сюжети, в яких разом з набором дій задані і деякі відносини між персонажами. Наприклад, відносини керівництва і підпорядкування в грі "дитячий садок", коли вихователь веде заняття, а діти слухають. Або поєднання керівництва і підпорядкування з рівноправним обміном діями, коли в цій же грі зображаються відносини між вихователем і батьками дітей.

Розвиток ігрової діяльності сприяє становленню стосунків між дітьми, в якому вирізняється три етапи.

1. Перші взаємини між дітьми носять неігровий характер, хоча й розгортаються з приводу влаштування гри: обрання її місця, розподілу чи обміну іграшками тощо.

2. Ігри дітей відзначаються характеристикою "поряд, але не разом". При цьому виникають інтерес до діяльності однолітків та спроби наслідувати один одному. Прагнення когось з дітей прилучитись до гри іншого малюка викликають в останнього негативні реакції: скарги дорослому, протести з приводу втручання у формі криків, плачу і т. ін. Між дітьми часто виникають конфлікти з цього приводу.

3. Виникають перші ігрові взаємодії дітей, чому сприяє спільні місце гри та іграшки. Ігрова взаємодія дітей відзначається наявністю обміну ігровими діями між ними. У таких взаєминах малюки виступають як гравці, кожен з яких виконує свою функцію: один з них подає "посуд", інший накладає у нього "їжу". Зникають скарги з приводу втручання іншої дитини в гру. Якщо хтось виступає ініціатором гри, то він охоче приймає у свою гру однолітка. Виникають оцінки якості ігрових дій один одного, гра може припинитись, якщо одноліток не узгоджує своїх дій відповідно до теми гри. В іграх, що містять "роль у дії", виникають взаємини, зумовлені співвідношенням виконуваних дітьми функцій, що слугують передумовою появи рольових взаємин.

Ігри дітей дошкільного віку досліджували М. Басов, Д. Ельконін, О. Запорожець, Д. Менджерицька, О. Тіхєєва, С. Новосьолова та ін. Образ дорослого, його соціальних взаємин та ролей набуває у дошкільника розгорнутого характеру. Якщо у ранньому віці внаслідок включення дитини у дії дорослих як об'єкту їх турботи й піклування головним елементом образу дорослого для малюка була його предметна діяльність, то дошкільник по-іншому сприймає життя дорослих.

Тепер значно більше уваги він приділяє взаєминам дорослих людей, виконанню ними суспільних функцій: батько - водій автобуса, він перевозить людей, приносячи цим користь; мама - вчителька, яка навчає дітей писати й читати тощо. Дошкільник значно глибше розуміє оточуюче соціальне життя, ніж дитина раннього віку, а тому на шляху його прилучення до дорослого життя він вже не задовольняється наслідуванням дій дорослих, а прагне засвоїти їхні соціальні функції. Проте його можливості не дозволяють досягти цього у реальності, головним способом прилучення дошкільника до життя дорослих починає виступати сюжетно-рольова гра, в якій дитина стає "лікарем", "учителем", "водієм".

Слід відзначити важливу ознаку сюжетно-рольової гри - її самодіяльний характер. Д. Менджерицька на цій підставі вважала за необхідне такі ігри називати творчими, оскільки вони виникають за власним почином та задумом дітей. Сюжетно-рольова гра слугує на етапі дошкільного віку провідним засобом соціалізації дитини, у ході якої в неї формуються важливі психічні функції та особистість. Відображення життя дорослих у сюжетно-рольовій грі набуває значно складнішого змісту, ніж в іграх предметних. Головним об'єктом при цьому вже виступає не просто зовні представлена предметна діяльність дорослих, а внутрішні зв'язки між ними, суспільний розподіл праці та взаємообмін результатами діяльності; позиція кожного дорослого у широкому соціальному контексті та координованість цих позицій різних людей. Найголовніше – в грі дитина втілює свій задум, свої уявлення, своє ставлення до тієї події, яке розігрує .

Ігрова діяльність у старшому дошкільному віці ще більш ускладнюється. У дітей в цьому віці повинно бути розвинене вміння об'єднуватися в гру, домовлятися про послідовність спільних дій, відображати характерні риси ігрового образу. Змістом дитячих ігор стають не тільки режимні моменти, але і різні свята, екскурсії, працю дорослих. Особливо зростає інтерес до ігор з громадською тематикою.

Д. Ельконіним були виділені окремі компоненти ігор, характерні для дошкільного віку. До компонентів гри відносяться: ігрові умови, сюжет і зміст гри .

У кожній грі свої ігрові умови - беруть в ній участь діти, ляльки, інші іграшки та предмети. Підбір та поєднання їх суттєво змінює гру в молодшому дошкільному віці. Гра в цей час, в основному, складається з одноманітно повторюваних дій , що нагадують маніпуляції з предметами.

Сюжет - та сфера дійсності, яка відбивається в грі. Спочатку дитина обмежений рамками сім'ї і тому гри його пов'язані головним чином з сімейними, побутовими проблемами. Потім, у міру освоєння нових галузей життя, вона починає використовувати більш складні сюжети - виробничі, військові і т.д. Гра на один і той же сюжет поступово стає більш стійкою, тривалою. Якщо в 3-4 роки дитина може присвятити їй тільки 10-15 хвилин, а потім їй потрібно переключитися на щось інше, то в 4-5 років одна гра вже може тривати 40-50 хвилин. Старші дошкільнята здатні грати в один і той же сюжет по кілька годин поспіль, а деякі ігри у них розтягуються на кілька днів.

Розігрування сюжету і ролі заповнює всю гру. Для дітей є важливим виконання всіх вимог, пов'язаних з роллю, і вони підпорядковують цим вимогам всі свої ігрові дії. З'являються неписані, але обов'язкові для граючих внутрішні правила, що випливають з ролі та ігрової ситуації. Чим більше розгорнута гра, тим більше цих внутрішніх правил, які поширюються на все більшу і більшу кількість ігрових моментів: на рольові взаємини дітей, на значення, присвоєні іграшкам, на послідовність у розгортанні сюжету [31; с. 169].

Ті моменти в діяльності і відносинах дорослих, які відтворюються дитиною, складають зміст гри. Д. Ельконін зазначає, що зміст гри - це те, що відтворюється дитиною як центральний і характерний елемент діяльності і відносин між дорослими в побутовій, трудовій, громадській діяльності [31; с. 156].

Змістом гри є той момент дійсності й відносин між дорослими, що виділяється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у розумінні дітей та відтворюється ними у грі. Наприклад, гра "у лікарню" - сюжет, а прийом хворого, вислуховування роботи його серця, дихання - зміст цієї гри. Те, що дошкільник вирізняє як суттєве, головне у певній ситуації та переносить його у гру, свідчить про міру його інтелектуального розвитку, про особливості розуміння ним ситуацій життя дорослих людей. Дошкільник за зовнішніми діями і атрибутами все частіше відкриває глибинні соціальні відносини. Сюжетно-рольова гра дозволяє зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває її суспільне значення. Якщо спочатку у виборі ролі головне місце займає її зовнішня привабливість (портфель, фонендоскоп, погони), то в процесі гри розкривається соціальна користь цієї ролі. Тепер дитина розуміє, що вихователь виховує дітей, лікар їх лікує тощо.

Сюжет та зміст гри визначені задумом дітей, тому становлять основу уявної ситуації як неодмінної психологічної умови сюжетно-рольової гри.

Гра має моделюючий характер, адже діти, розігруючи той чи інший сюжет відтворюють (моделюють) взаємини дорослих, поступово переходячи від вичленування зовнішніх предметних дій, характерних для дорослої людини до вичленовування його відносин з іншими людьми. Центральним елементом гри є роль, яку бере на себе дитина [28; с. 104].

Зміст сюжетно-рольової гри втілюється дитиною за допомогою ролі, яку він бере. Роль - засіб реалізації сюжету і головний компонент сюжетно - рольової гри.

Роль містить свої правила поведінки, взяті з навколишнього життя, запозичені з відносин у світі дорослих. Роль - це зразок того, як треба діяти. Виходячи з цього зразка, дитина оцінює поведінку учасників гри, а потім і свою власну. Протягом дошкільного дитинства розвиток ролі в сюжетно-рольовій грі відбувається від виконання рольових дій до ролей-образам.

Таким чином, ставлення дитини до правил протягом дошкільного віку зазнає глибоких змін. На перших етапах розвитку сюжетно-рольової гри правила носять нестійкий характер, часто порушуються, не викликаючи зауважень гравців; рольова поведінка дитини переплітається з імпульсивною. На наступному етапі гравці не погоджуються з порушенням правил товаришами й вимагають реалістичного відображення у грі рольової поведінки дорослих: продавець не їсть цукерок; вчителька не грається ляльками тощо. Наприкінці дошкільного віку дитина свідомо виконує правила, аргументуючи їх необхідність: якщо вчителька гратиметься ляльками, то не буде кому провести урок.