Здавалка
Главная | Обратная связь

РОЗРАХУНОК ПЕРСПЕКТИВНОГО НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЇ МІСТА



Все населення міста може бути поділено на дві частини: зайняте в суспільному виробництві і несамодіяльне (діти дошкільного і шкільного віку, непрацюючі пенсіонери, інваліди, учні денних відділень учбових закладів, особи що зайняті в домашнім господарстві).

Усі працюючи в свою чергу поділяються на дві групи - містоутворюючу і обслуговуючу.

До містоутворюючої групи населення належать люди, що працюють на підприємствах, установах і закладах, значення яких виходить за межи даного міста:

  • на промислових і сільськогосподарських підприємствах;
  • в науково-дослідних і проектних організаціях
  • в будівельно-монтажних підприємствах;
  • на підприємствах і установах зовнішнього транспорту;
  • в адміністративних, громадських, господарських і лікувальних закладах позаміського значення;
  • у вищих і середніх учбових закладах (педагогічний і учбово-допоміжний склад - 20...25% чисельності студентів денного відділення, 10% чисельності студентів технікумів).

До обслуговуючої групи населення належать особи, що працюють в дитячих дошкільних закладах, школах, закладах культури і мистецтва, охорони здоров`я, фізкультури та спорту, працівник торгівлі, громадського харчування, закладів управління та фінансування міста, підприємств зв`язку, побутового обслуговування, комунального господарства. Розвиток міста знаходиться в прямій залежності від темпів і масштабів розвитку підприємств і закладів містобудівної групи. Це дозволяє визначити перспективну чисельність населення за методом трудового балансу - по чисельності містоутворюючої групи та її питомій вазі в загальній чисельності населення:

 

(1)

де - загальна чисельність населення міста, люд.;

- чисельність містоутворюючої групи, люд.;

- питома вага обслуговуючої групи, %;

- те саме, несамодіяльного населення, %.

Кількість обслуговуючої групи населення не тільки не впливає на розвиток міста, а навпаки - є функцією від нього. Її питома вага залежить від величини міста та демографічного складу його населення. Для міст із населенням 100...250 тис. жителів вона знаходиться в межах від 18% на першу чергу до 23% на розрахунковий термін. Питома вага групи несамодіяльного населення залежить від демографічного складу населення, стадії розвитку міста, природних умов його розташування та ін., і знаходяться в межах від 32% першу чергу до 40...45% на перспективу.

Відповідно до чисельності населення та обумовленої завданням поверховістю забудови можливо визначити територіальні потреби окремих зон, для чого розробляється попередній баланс території міста (див. додаток 1). Розміри елементів сельбищної зони встановлюються на основі наведених нижче показників:

  • території мікрорайонів - в залежності від поверховості забудови (табл. 1);
  • території закладів обслуговування населення - 15...16 м2/люд.;
  • території зелених насаджень - 16...18 м2/люд.;
  • території вулиць та площ встановлюються за умов, що при мікрорайонній забудові вони займають 16...18% від сельбищної території (отже розміри усієї сельбищної зони можна знайти, знаючи, що три попередні статті балансу сельбищної зони разом займають відповідно 84...82%).

До попереднього балансу заносяться також дані про ті території позасельбищної зони, розміри яких або відомі з завдання на проектування або можуть бути визначені через питомі показники:

- площа промислових територій та НДI наведена в завдані на проектування;

вищі навчальні заклади - 3...7 га на 1 тис. студентів в залежності від профілю (можуть розміщуватись в межах сельбищної території);

- склади різного призначення - 2,5 м2/люд.;

- комунальні території:

  • заклади обслуговування комунального характеру 0,5...1 м2/люд.;
  • станції очищення міського водопроводу - 5...7 га на місто;
  • полігони побутових відходів - 0.10...0.15 м2/люд.;
  • очисні споруди міської каналізації - 8...12 га на місто;
  • квітково-парникове господарство - 0.4 м2/люд.;
  • розсадники зелених насаджень - 5 м2/люд.;
  • кладовища - 2.4 м2/люд.;
  • лісопарки - 5 м2/люд.;
  • лісозахисні смуги - з розрахунку їх ширини не менше 500 м;
  • землі сільськогосподарського призначення повинні досягати не менш 20% від освоєної території міста (зона сельбищна, промислові, санітарно-захисні, зовнішнього транспорту разом);
  • резервні території для можливості подальшого розвитку міста повинні бути передбачені в розмірі до 30% освоєної території.

Таблиця 1

Питомі розміри території мікрорайонів, м2 території на 1 жителя

 

Поверховість м2/люд. Поверховість м2/люд.
45,0 25,0
34,5 23,7
32,2 21,5
28,1 20,2
26,5 19,5

 

Деякі території, занесені до таблиці балансу в вигляді окремих статей, не можуть бути обчислені на попередньому етапі. Наприклад, площі санітарно-захисних смуг, пристроїв зовнішнього транспорту, водні поверхні та ін. можуть бути визначені лише по завершенню роботи в залежності від конфігурації окремих територій, структури транспортного вузла, прийнятого планування та ін. Проте навіть не повністю заповнена таблиця балансу території дозволяє перейти к подальшим етапам проектування - вибору місця розташування міста та функціональному зонуванню його території.

 

ВИБІР ТЕРИТОРІЇ РОЗМІЩЕННЯ МІСТА ТА ЇЇ

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ

Конкретне місце розташування міста на запропонованій території визначається на основі містобудівної оцінки її природних якостей - рельєфу, кліматичних особливостей, гідрології, наявності зелених насаджень тощо.

Оцінку рельєфу починають з виявлення його характерних форм - тальвегів та водорозділів, що оконтурюють ділянки з однобічними уклонами, виділення окремих елементів: терас із розділяючими їх схилами, понижень у вигляді котловин, балок, ярів; підвищених форм - пагорбів, мисоподібних виступів.

Рельєф території міста повинен бути сприятливим для відведення поверхневих вод, прокладення самопливних інженерних мереж, задовольняти вимогам забудови, руху транспорту та пішоходів.

За ступенем сприятливості для забудови за умовами рельєфу прийнято поділяти території на 3 групи:

  • сприятливі - уклони від 5‰ до 80‰;
  • малосприятливі - менше 5‰ та від 80% до 150‰;
  • несприятливі - більше 150‰..

Оцінку рельєфу зручно виконувати на кальці, накладеній на топографічний план. Відображені різними умовними позначеннями території, що відрізняються уклонами в напрямку найбільшого скату, разом з виділеними формами рельєфу значно полегшать вибір території для розміщення міста та його функціональне зонування. Аналіз рельєфу дозволяє не тільки знайти найбільш придатне місце для міста, але позначити найбільш цінні місця для забудови з точки зору органічного поєднання рельєфу і забудови, надання виразності силуету міста.

Велика увага при виборі території повинна приділятись існуючим водоймам та водотокам. Вони оцінюються з точки зору як джерел водопостачання для побутових та виробничих потреб, так і створення здорового, красивого та виразного міського середовища. При відсутності значних водойм бажано передбачити можливість створення штучних водосховищ шляхом перекриття дамбами малих річок або тальвегів з струмками.

Слід мати на увазі і недоліки наявності водойм та водотоків, пов`язаних з затопленням і підтопленням територій при коливанні рівня води. На планах відображають лінії затоплення територій паводками 1% забезпеченості (сприятливі для будівництва) та 4% забезпеченості (малосприятливі). Бажано, щоб грунтові води були на глибині не менш 3 м від поверхні.

Несуча спроможність грунтів повинна забезпечувати можливість зведення будинків і споруд без улаштування штучних основ і складних фундаментів.

Серед кліматичних факторів найбільша увага наділяється вітровому та інсоляційному режимам. Вітровий режим визначається розою вітрів літнього та зимового сезонів. Територія міст повинна добре провітрюватись і в той же час бути захищеною формами рельєфу від дії сильних та холодних вітрів.

Якісна інсоляція особливо важлива для сельбищної території. Вона повинна нормально опромінюватись сонцем протягом всього року, не затінюючись схилами при розміщенні населеного міста в долині. Найбільш теплі і добре інсольовані ділянки на схилах південної та південно-східної експозиції.

Несприятлива дія кліматичних факторів у значній мірі пом`якшується рельєфом, водоймами та масивами зелених насаджень. При виборі території для міста оцінюється можливість активного включення в планувальну структуру міста існуючих зелених насаджень у вигляді садів, парків, лісопарків, санітарно-захисних смуг і т.п.

При оцінці території оконтурюються як непридатні для освоєння території з підземними виробками, з заляганням підземних копалин, активно діючим карстом та зсувами великої потужності.

Аналізуючи територію по сукупності природних факторів, можна виділити ділянки в різній мірі придатні для містобудівного освоєння з точки зору того чи іншого фактору. Оскільки вимоги до територій окремих функціональних зон дещо відрізняються, є можливість за рахунок розміщення функціональних зон з меншими вимогами на ділянках з гіршими умовами досягти найбільш раціонального використання територій.

Схема функціонального зонування виконується на кальці, накладеній на топографічний план, або на схему, де відображена оцінка природних умов. У першу чергу вирішується розташування трьох найважливіших зон: сельбищної, промислової та пристроїв залізничного транспорту, оскільки при проектуванні міста найбільш яскраво висвітлюються протиріччя вимог саме до їх взаємного розміщення. Так, з одного боку, наближення залізничної станції і виробничої зони до сельбищної скорочує транспортні комунікації та інженерні мережі, зменшує віддаленість місць праці від житла, забезпечує зв`язок залізничного вокзалу з містом. Але разом з тим, через погіршення довколишнього середовища (шум, вібрація, шкідливі викиди, розділення території залізничними коліями) бажано відділяти їх одна від одної. Крім того, залізничні колії, промислові площадки та під’їзні шляхи до них можуть стримувати подальший розвиток сельбищної території.

Для сельбищної зони бажані ділянки місцевості, найбільш придатні для розміщення забудови з найкращими санітарно-гігієнічними умовами. Рельєф місцевості може заздалегідь визначити структурну побудову сельбищної зони. Окремі структурні елементи (загальноміський центр, житлові райони, парки і сади) можуть розміщатись на пагорбах, відокремлених один від одного неглибокими тальвегами. Протікання в них малих річок або струмків дасть змогу в подальшому створити штучні водойми. В результаті забудова розміщується на найбільш сприятливому рельєфі, а на ділянках з великими уклонами розміщуються елементи міста з менш суровими вимогами до уклонів поверхні (наприклад, зелені насадження, санітарно-захисні зони).

Отже, ще на стадії функціонального зонування території бажано визначити розміри території центра міста та житлових районів. Приблизна площа загальноміського центру може бути визначена через питомий показник 4,5...5 м2 території на 1 жителя (точніше територія може бути обчислена шляхом детального розрахунку ділянок окремих об`єктів, що включаються до складу центру). Бажано, щоб центр міста розміщувався в геометричному центрі ділянки сельбищної території. Можливо його зміщення в бік великої ріки, водойми, крупного масиву зелених насаджень, включеного до сельбищної території. Доцільно його розміщення на підвищеній частині території, домінуючій над округою, що надасть йому більшої виразністі.

Кількість житлових районів в місті може бути визначена з розрахунку чисельності населення в одному районі в межах 30...40 тис. жителів .

Для визначення їх площі перш за все треба встановити чисельність населення кожного з районів. У випадку однакової поверховості забудови винайдена раніше в балансі сельбищної зони загальна площа мікрорайонів розподіляється пропорційно чисельності населення житлових районів. Якщо враховувати, що в складі житлового району мікрорайони при 5...9 поверховій забудові загалом складають відповідно 65...60% від усієї території, можна встановити приблизну територію житлового району.

Приклад.

У місті з населенням 160 тис. жителів при 9-поверховій забудові передбачено 4 житлових райони по 40 тис. жителів кожний. При розрахунку балансу сельбищної зони площа мікрорайонів усього міста була встановлена - 344 га. Отже площа мікрорайонів одного житлового району - 344 : 4 = 86 га , а його загально площа - 86 : 0,60 = 143 га. При виконанні курсового проекту площа житлових районів розраховується шляхом складання балансів їх територій (див. далі, розділ «Планувальна структура міста»).

Формування промислових районів полягає в об`єднанні в один район підприємств порідненого профілю. Не можна включати до одного району підприємства, що шкідливо впливають на технологічний процес інших.

При формуванні промислових районів враховується також і необхідність введення на територію підприємств з великим вантажообігом (більше 40 автомашин на добу в одному напрямку) залізничних колій від станцій залізниці.

Відповідно до впливу виробництв на довколишнє середовище промислові підприємства поділяють на п`ять класів шкідливості (I...V) з відповідними санітарно-захисними розривами між ними і сельбищною територією: 1000, 500, 300, 100 і 50 м. Включення до одного району підприємств з різними класами шкідливості дозволяє більш економно використовувати територію: при двох- або навіть трьохряднім розташуванні підприємств скорочується площа санітарно-захисних зон. Але в таких випадках промислові підприємства в санітарно-захисній зоні не повинні займати більше половини ширини захисної зони більш шкідливого підприємства.

При формуванні промислових районів треба враховувати, що чисельність трудящих в одному районі не повинна перевищувати 30 тис. чол. Більша концентрація трудящих призведе до надмірно великих трудових пасажиропотоків в напрямку промислового району та ускладнить його транспортне обслуговування. Більш рівномірне навантаження транспортної мережі міста досягається при розміщенні промислових районів з протилежних боків сельбищної зони.

Промислові території (особливо підприємства, що виділяють значні виробничі шкідливості) розміщуються з підвітряної сторони відносно жилої зони, або таким чином, щоб напрямок найпотужніших вітрів лише торкався сельбищної території. При наявності ріки підприємства повинні розміщатися нижче за течією відносно сельбищної зони.

Підприємства з невеликою територією, малим вантажообігом, які не виділяють значних виробничих шкідливостей, можуть розміщуватись в межах сельбищної території. Так, заводи електротехнічної і електронної промисловості, точної механіки розміром до 30... 60 га можна розміщувати в межах житлових районів, утворюючи виробничо-сельбищні райони. Окремі виробництва загальним розміром до 120...140 га можуть розміщуватись в розривах між житловими районами. Розміщення підприємств у межах сельбищної зони забезпечує їх хорошу доступність і скорочує трудові переміщення. Це особливо важливо для житла, найбільш віддаленого від великих промислових районів: розміщення поблизу місць прикладання праці дозволяє врівноважити пасажиропотоки за трудовими цілями і скоротити час на трудові переміщення. На межі з сельбищною зоною можна розміщувати промислові райони площею до 1000 га. Збільшення розмірів недоцільно через труднощі розвитку сельбищної зони в подальшому. Площа промислових районів, що віддалена від сельбищної зони, не обмежена, проте при надмірно великих розмірах (більше 1000 га) можуть утворюватись труднощі в доставці трудящих до конкретних місць праці.

Траса залізниці не повинна розділяти сельбищну зону; кращим рішенням буде розміщення пасажирської станції з вокзалом впритул до сельбищної зони. В разі обслуговування залізничним транспортом і підприємств у промислових районах, для скорочення під’їзних колій до них, при взаємному розміщенні сельбищної зони і пристроїв залізничного транспорту одночасно треба враховувати тяжіння до останніх і деяких промислових районів.

Відображаючи території окремих зон на стані розробки схеми функціонального зонування, небажано надавати їх контурам правильні геометричні форми, хоча в останньому випадку легше обчислювати площу території. Геометризм у відображенні функціональних зон на початку розробки плану може призвести до формального характеру проектування на наступних етапах: потім планувальне рішення мимоволі слідує нічим не пов`язаним геометричним формам, жорстким напрямкам прокреслених меж окремих зон. Важливо встановити лише взаємне розміщення територій заданої площі на встановлених відстанях між ними в межах реальних природних форм, що можна здійснити плямами неправильної конфігурації, криволінійними лініями відповідно контурам місцевості (наприклад, ділянка між двома тальвегами, пагорб), а за площею - приблизно відповідною територіальним потребам даної зони (рис. 3).

Суттєву допомогу може надати масштаб площ (квадрати, кола, або прямокутники з визначеною площею в масштабі плану, рис. 3). З його допомогою неважко оцінити приблизну площу плями неправильної конфігурації, або, навпаки, окреслити на плані ділянку потрібної площі.

Потім, при побудові вулично-дорожньої мережі, деталізації сельбищної та промислових зон, розміщені споруд залізничного транспорту конфігурація окремих елементів буде змінюватись, а розміри їх територій - уточнюватись відповідно раніш зроблених розрахунків, доки вони не знайдуть точне місце на площі і не наберуть чітких форм (див. рис. 6...8, де відображена послідовність створення схеми генплану міста).

Остаточно встановлене розташування трьох вищезазначених зон дозволяє перейти до розміщення інших, конкретні місця для яких знаходять, виходячи з уже досягнутого результату.

Складські райони розміщують поблизу промислових, використовуючи для них і ділянки малосприятливі або несприятливі для житлового і промислового будівництва, окремі території різних розмірів та конфігурації між іншими зонами та вздовж смуги відведення залізниці та під’їзних колій.

Територія водозабору і очисних споруд водопроводу призначається відповідно джерелам водопостачання - вище за течією ріки відносно міської забудови з віддаленням не менш 1000 м. Важливо, щоб ділянка не забруднювалась поверхневим стоком з інших територій міста.

Місце розташування очисних споруд каналізації визначається рельєфом місцевості: стічні води по безнапірним колекторам прямують до очисних споруд. Віддаленість їх до сельбищної зони повинна знаходитися в межах 500...1000 м. з урахуванням напрямку вітрів.

Полігони твердих побутових відходів розміщують на непридатних для забудови ділянках, доступних впливу сонця і вітру, віддалених від водойм і водотоків. Поверхневий стік з території не повинний іти в бік сельбищних районів і місць масового відпочинку. Санітарно-захисна смуга - 500 м.

Міське кладовище розміщується на ділянці достатньо наближеній до сельбищної зони і в той же час в деякій мірі ізольованій (санітарно-захисна смуга 300 м.) - щоб кладовище не стало перепоною при подальшому розвитку сельбищної зони.

Розсадники зелених насаджень і квітково-оранжерейні господарства звичайно розміщують за межами освоєної частини міста вздовж доріг, що ведуть до міста.

Резервні території передбачаються для розвитку всіх функціональних зон міста за межами перспективного строку. Резерви сельбищної зони за розмірами території та конфігурацією повинні дати можливість розміщення на них цільних житлових структурних одиниць (для міста даної величини - житлового району). При розміщенні резервних територій необхідно намагатись отримання компактного плану міста і не припускати перешарування зон.

Задовольняючи потреби окремих зон, слід досягти такого розподілу ділянок, щоб отримати якомога компактнішу конфігурацію плану міста. Після нанесення на план усіх передбачених балансом територій визначається межа міста. Лише у виняткових випадках розміщення функціональних зон буває єдино можливим, у звичайних умовах оптимальне рішення досягається шляхом варіантного проектування.

 

ПЛАНУВАЛЬНА СТРУКТУРА МІСТА

Планувальна структура міста в цілому та його окремих зон повинна відображати їх основні функції - праця, побут, відпочинок.

Функція праці переважно відтворюється в формуванні виробничих комплексів з груп підприємств, що розміщуються в промислових районах. Крім того, функція праці забезпечується і іншими зонами: загальноміським центром, житловими утвореннями, пристроями зовнішнього транспорту та ін., де існують місця прикладання праці.

Побутові потреби населення задовольняються переважно в житловій зоні. Значну частину з них жителі можуть задовольнити і в виробничій зоні, зонах відпочинку за межами міста та ін.

Відтворення функції «відпочинок» в структурі різних зон міста дуже різноманітне через наявність широкої мережі підприємств, споруд і пристроїв для її задоволення ( в загальноміському центрі, житлових утвореннях, промисловій зоні - підприємства і заклади культури, спорту, видовищ, розваг, в скверах, садах і парках, в місцях короткочасного та довгострокового відпочинку за межами міста).

Промисловий район не є простором, суцільно забудованим виробничими спорудами. На його території розміщуються:

  • ділянки промислових підприємств, їх склади, теплоенергетичне господарство;
  • під’їзні залізничні колії, автомобільні шляхи, підприємства обслуговування транспорту, вантажні причали та ін.;
  • громадські і науково-технічні центри;
  • відвали та відходи виробництва;
  • резервні території для розвитку існуючих або розміщення нових підприємств.

Співвідношення територій промислових зон наведені в табл. 2. Якщо в завданні на проектування задана площа окремих підприємств, при формуванні промислового району розмір його території повинен перевищувати сумарну площу підприємств відповідно наведеним в таблиці даним.

Основу планувальної організації сельбищної території великого міста утворюють житлові райони з населенням 30-40 тис жителів. Кількість районів, їх площа і чисельність населення залежить від розмірів окремих ділянок сельбищної території, розміщення відносно місць прикладання праці, центру міста, місць відпочинку населення.

 

Таблиця 2

Орієнтовний розмір і розподіл території міських промислових районів

  Провідні галузі промисловості в промрайоні   Загальний розмір території, м2 на 1 працівника Розподіл території за функціональними зонами, %
ділянки підприємств (враховуючи відвали) транс-портні споруди громадські центри інші (включаючи резерви)
Чорна металургія 330...665 60...65 8...10 2...5 20...30
Кольорова металургія 330...500 60...65 8...10 2...5 20...30
Нафтопереробна та нафтохімічна 1000...1430 55...60 5...10 3...5 30...40
Хімічна 250...450 55...60 5...10 3...5 25...40
Тяжке машинобудування 5...155 60...65 8...10 5...10 10...25
Інше машинобудування 75...155 65...70 8...10 15...20
Приладобудування 50...100 60...70 5...10 2...5 15...30
Деревопереробна та лісохімічна 400...500 50...60 5...10 2...3 25...40
Будівельна індустрія 165...335 10...15   30...35
Харчова 200...370 55...60 5...7 2...5 20...35
Легка   40...90 65...70 5...8 15...30  

 

При компактному розміщенні райони відділяються один від одного магістральними вулицями, що йдуть у напрямку промислових районів, центру міста, залізничного вокзалу, виходів з міста. При малих розмірах ділянок зі сприятливими умовами для житлової забудови райони можуть розташовуватися з розривами між ними, які найчастіше використовуються для озеленення міста. В розривах міжрайонами можуть розміщуватись об’єкти загальноміського значення і промислові підприємства.

Приклади формування житлових районів при різних умовах розміщення промислових зон і трасування магістралей наведені на рис. 4. Прийняті умовні позначення: 1 - житлові райони, 2 - промислові зони, 3 - центри загальноміський і житлових районів; 4 - магістральні вулиці загальноміського значення; 5 - те саме районного; 6 - залізничні колії.

Розміри території житлових районів обмежуються умовами пішохідної доступності його центру (1500 м). Для розрахунку площі району складається баланс його території, в рядках якого вміщуються елементи території, що зазначені в табл. 3, а стовпчики - аналогічні наведеним у таблиці балансу території міста.

Мікрорайони, що входять до складу житлового району, повинні бути розраховані на 6...12 тис. жителів. Кількість мікрорайонів неважко встановити через загальну кількість жителів району, а площу території - через наведену в балансі території міста загальну площу мікрорайонів. При плануванні житлових районів треба намагатись досягнення правильної геометричної конфігурації території мікрорайонів (бажано - прямокутник або близька до нього фігура з співвідношенням сторін не більше 1:2), запобігання утворення гострих кутів, чіткого виділення громадських центрів, розміщення яких пов`язане з напрямками тяжіння населення, формування зелених насаджень житлового району (садів, скверів), як складових частин системи зелених насаджень міста.

Таблиця 3

Питомі розміри елементів території житлового району,

м2 на одного жителя

На рис. 5 наведені приклади планування житлових районів міста при слідуючих умовних позначеннях: 1 - мікрорайони; 2 - центри житлових районів 3 - те саме, мікрорайонів; 4 - магістралі загальноміського значення; 5 - те саме, районного; 6 - напрямки основних пішохідних потоків.

На рис. 5, а - в відображені житлові райони, розташовані поблизу центру міста при компактній сельбищній території. Громадські центри у вигляді компактного ядра або витягнуті вздовж головної магістралі району. На схемі рис. 5, в вздовж довгої осі району прокладено пішохідну вулицю, що зв`язує спортивну зону, центр району з об`єктами загальноміського значення за межами району. Рис. 5, г ілюструє принцип формування виробничо-сельбищного району. Вісь композиції являє собою напівкільцеву магістраль, на котру орієнтовані центр району та громадсько-торговельні центри мікрорайонів.

При обмеженні району з одного боку магістраллю загальноміського значення (рис. 5, д, є) остання визначає композицію району. Центри прилеглих до магістралі мікрорайонів розміщують вздовж магістралі. Вглиб прокладені магістралі районного значення, що проходять скрізь центр району. В залежності від розташування району в плані міста, його центр може бути або компактним , або мати лінійний характер, витягнутий в напрямку головних пішохідних потоків (рис.5, д).

Магістральні вулиці загальноміського значення не повинні пересікати територію житлових районів: раціональне транспортне обслуговування здійснюється при проходженні магістралей між двома районами. Проте при лінійній конфігурації плану в містах з населенням 150...200 тис. жителів, малій кількості районів може бути доцільним трасування магістралей загальноміського значення скрізь житловий район (рис.5, з, і). В такому випадку вона являє собою вісь, яка "нанизує" на себе житлові утворення і надає можливість формування фокусів обслуговування шляхом розміщення громадських центрів в місцях зупинок масового громадського транспорту.

 

ВУЛИЧНА МЕРЕЖА

Крім забезпечення руху транспорту та пішоходів, вулиці виконують і деякі інші, не менш важливі функції, які слід враховувати при проектуванні вуличної мережі:

  • вулиці виконують роль осей, вздовж яких формується забудова;
  • по вулицях відбувається відведення поверхневого стоку, вздовж них трасуються безнапірні колектори дощової та побутово-виробничої каналізації;
  • під поверхнею вулиць трасуються підземні інженерні мережі;
  • вулиці відіграють істотну роль в обміні повітрям між містом та приміською зоною.

Мережа вулиць проектується у вигляді єдиної системи з урахуванням функціонального призначення окремих вулиць, планувальної організації території і характеру забудови, вимог охорони навколишнього середовища. Деякі параметрі різних категорій вулиць, які належить враховувати при плануванні міста, наведені в табл. 4.

Основу вуличної мережі міста утворюють магістралі загальноміського значення - з них і починається її проектування. Принциповий напрямок їх трас передумовлений прийнятим функціональним зонуванням території і структурою сельбищної зони (див. рис. 6):

· промислові райони і окремі підприємства,

· житлові райони і загальноміські центри,

· зони відпочинку,

· вокзали є фокусами тяжіння населення і потребують зв`язків між собою по найкоротшим напрямкам.

Між тим помічені на схемі зонування окремі структурні одиниці передбачались як території, що не повинні перетинатись магістралями загальноміського значення. Тим самим визначаються коридори для трасування основних магістралей міста.

Довільні контури структурних елементів міста, нанесені на креслення на попередньому етапі, не заважають відсіченню їх територій при прокладанні магістралей з забезпеченням прямих зв`язків між фокусами тяжіння (див. рис. 6). Компенсація зменшення території таких елементів здійснюється їх переміщенням у протилежний бік, при цьому може виникнути ланцюгова реакція - необхідність переміщення і суміжних елементів, розташування яких було пов`язане з першими.

Значну увагу при трасуванні вулиць слід надавати заниженим частинам території - тальвегам. Оскільки по тальвегу прокладаються каналізаційні колектори і відбувається відведення поверхневих вод, по ним необхідно прокладати і вулиці. При визначенні місць структурних елементів обирались ділянки між сусідніми тальвегами, тому найчастіше траси вулиць, що формують контури структурних елементів, враховують наявність тальвегів. В іншому випадку слід мати на увазі наявність тальвегів потім, при прокладанні вулиць меншого значення.

Поздовжні уклони на окремих ділянках вулиць не повинні перевищувати припустимі для відповідних категорій (див. табл. 5). Для пом`якшення уклонів в умовах крутих схилів траса змінюється шляхом збільшення її довжини і надання їй криволінійного характеру (при дуже великих уклонах - серпантин).

Раціональна організація транспортного руху можлива при наявності простих транспортних вузлів. До кожного перехрестя не повинно підходити більше чотирьох напрямків вулиць. Перехрестя бажано здійснювати під прямим кутом. Цим забезпечується можливість раціональної організації руху транспорту на перехресті, при необхідності - створення транспортної розв`язки в різних рівнях. Одночасно і міжмагістральна територія поступово набуває чітких, правильних форм (див. рис.7, 8). У випадках перетинання напрямків вулиць під гострим кутом доцільно безпосередньо перехрестя виконувати прямокутним, після чого на перегонах магістралі (магістралей) зробити криволінійні вставки, що дозволять витримати бажані напрямки.

 

Таблиця 4







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.