Главная | Обратная связь

Основні функції операційних систем

ОПЕРАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБОЛОНКИ

Загальні положення про операційні системи

 

Основні функції операційних систем

Операційні системи ПЕОМ доповнюють апаратні засоби. Вони являють собою набір програмних модулів, які дозволяють користувачеві керувати машиною

а також забезпечувати взаємодію програм з зовнішніми пристроями

та один з одним. ОС ПЕОМ має розвинений набір сервісних програм, які дозволяють здійснювати перевірку функціонування пристроїв комп'ютера,

розмітку дискет, зв'язок з локальною мережею, спряженість з великою ЕОМ та ін.

На сьогодні нараховується вже декілька десятків типів ОС для ПЕОМ. Найбільш розповсюдженими та відомими із них є МS DOS, 08/2, Windows-95.

До основних функцій ОС, що забезпечують взаємодію програм з апаратурою. треба віднести такі: взаємодію програм з зовнішніми пристроями, взаємодію програм одна з одною, розподіл оперативної пам'яті, виявлення помилкових та нестандартних ситуацій та ін.

До основних функцій ОС, що забезпечують загальне керування ресурсами комп'ютера, необхідно віднести: форматування дискет, виведення на екран дисплея каталогу, копіювання файлів з однієї дискети на іншу, встановлення режимів роботи дисплея та принтера, запуск програми та ін.

У складі ОС ПЕОМ можна виділити три частини: командну мову, файлову систему та систему управління зовнішніми пристроями (драйвери зовнішніх пристроїв).

 

	ОС ПЕОМ
Командна мова		Файлова система		Драйвери зовнішніх пристроїв

 

Командна мова — це набір команд, які вводяться користувачем з кла­віатури та негайно виконуються. До цих команд відносять команди зчитування інформації з дискет та запису в оперативну пам'ять, запуску програми, видачі каталогу на екран дисплея, форматування дискет та ін. Команди цієї мови можуть бути включені до програми користувача. Більш того, із них можна створювати програми, які керують певною послідовністю дій, звільнюючи тим самим користувача від виконання цих дій.

Такі програми одержали назву командних файлів.

Таким чином, командна мова — це та частина ОС, яка здійснює підтримку взаємодії користувача з усіма ресурсами ПЕОМ. Цю частину ОС, яка здійснює аналіз та виконання команд користувача, називають командним процесором ОС.

Файлова система — це сукупність програм, які забезпечують роботу з файлами та їх каталогами, а також сама сукупність файлів та каталогів, які зберігаються на зовнішніх пристроях ПЕОМ.

Файл — це програма або організована сукупність цифрових, алфавітно-цифрових та інших даних. У зв'язку з цим відрізняють програмні файли та файли даних. Для зберігання програмних файлів та файлів даних на магнітних дисках ПЕОМ виділяються певні області пам'яті. При звертанні до файлу його розглядають як структурно нероздільну інформацію.

Треба мати на увазі, що структура файлової системи ПЕОМ великою мірою визначає структуру ОС та можливості користувача. У однопрограмних ПЕОМ індивідуального користування файлова система — це найбільш значна частина ОС.

Для керування зовнішніми пристроями використовують спеціальні прог­рами, які називають драйверами. Кожен тип зовнішнього пристрою обслуго­вується індивідуальним драйвером. Драйвери стандартних зовнішніх прист­роїв іноді зберігаються у ПЗП. Драйвери інших зовнішніх пристроїв збе­рігаються на системному диску.

Контрольні запитання

1. Які функції виконує операційна система?

2. Із яких частин складається операційна система?

3. Для чого призначена командна мова?

4. Що називають файловою системою?

5. Для чого використовують драйвери?

 

Файлові системи

Кожен файл має свій ідентифікатор, що складається з двох частин: імені та типу файлу (тип файлу не обов'язковий). Імена файлів у ОС ПЕОМ (крім ОС Windows-95) містять до восьми літер, цифр і знаків "мінус" та "підкреслення", а тип — до трьох літер, цифр і деяких інших символів. Тип визначає користувач або програма, яка породжує файл. Ім'я відокремлюється від типу крапкою. Тип файлу називають також розширенням імені. Приклади іден­тифікаторів файлів: ВАSІС.СОМ, АUТОЕХЕС.ВАТ.

В ОС Windows-95 обмежень на довжину імені файлу немає. В імені файлу можуть використовувати символи різних алфавітів.

Кожен файл реєструється у змісті файлів, тобто каталозі, який ще нази­вають директорієм. Каталог файлів у деякому розумінні подібний до змісту книги. У каталозі для кожного файлу реєструються: ім'я файлу, його тип, розмір пам'яті, яку займає файл, дата і час створення файлу. У деяких ОС, наприклад у ОС М DOS, сам каталог також може мати ім'я та зберігається у іншому каталозі разом з іменами звичайних файлів. У цьому випадку ство­рюється ієрархічна файлова структура.

Практично у будь-якій файловій системі, у тому числі і в самій простій, є можливість проглянути зміст каталогу, створити новий файл, викликати файл з диска у оперативну пам'ять, записати файл на диск, присвоїти нове ім'я файлу, видалити файл із каталогу.

У розвиненіших файлових системах є більш різноманітні засоби організації та роботи з файлами.

Для зручності у роботі з файлами в їх іменах можуть використовуватися знаки "*" та "?". Такі конструкції називають шаблонами імен файлів. Знак " *" означає будь-яку кількість довільних символів у імені файлу, а знак " ?" — будь-який, але тільки один символ.

Приклади: *.* — всі файли;*. — всі файли, у яких відсутній тип; *.ВАS — всі файли типу ВАS;

??.ВАS — всі файли типу ВАS, у яких в імені є не більше як дві літери; А??.* — всі файли, які починаються з літери А, в імені яких не більше як три букви.

Як фізичний носій файлів найчастіше використовують гнучкі, жорсткі магнітні диски або оптичні диски.

Накопичувачам на гнучких магнітних дисках присвоюються імена А: та В:. Накопичувачу А: відведена ведуча роль, тобто він вважається як би першим накопичувачем. Накопичувач В: вважається допоміжним. Диск, на який записана ОС, називають системним.

Жорсткому диску присвоюється ім'я С:. Він, як правило, розбивається на декілька областей, які називають логічними дисками. їм надаються імена A: Е:, Р: і т.д. Ці диски можуть закріплюватися за конкретними користувачами. На диски С: записують системне ПЗ, яким користуються усі користувачі. Оптичному диску надається перша буква після використаної для ознаки магнітного диска. Наприклад, якщо для ознаки магнітного диска останньою використовувалася буква Е, то для ознаки оптичного диска має використову­ватися буква Р.

Якщо у комп'ютері є жорсткий диск, то завантаження операційної системи слід виконувати саме з цього диска і не рекомендується здійснювати її з дискети.

В разі відсутності жорсткого диска операційна система завантажується звичайно з диска А:.

У ПЕОМ з жорсткими накопичувачами на магнітних дисках звичайно організовується ієрархічна структура файлів. У цьому випадку сам каталог має

ім'я, яке зареєстроване у іншому каталозі. Перший каталог підпорядкований другому. Другий каталог може бути зареєстрований у третьому і т.д. При цьому на кожному диску є кореневий каталог, у якому реєструються звичайні файли та підкаталоги 1-го рівня. У підкаталогах 1-го рівня, в свою чергу, реєструються звичайні файли та підкаталоги 2-го рівня і т.д. Низки включених один в один каталогів позначаються їх іменами, розділеними знаком похила риска (\).

Природно, що для ієрархічної файлової системи не досить вказати лише ім'я файлу, треба ще вказати місце його положення. Для цього викорис­товується низка підпорядкованих каталогів, яку називають маршрутом, або шляхом по файловій системі. Цей маршрут є префіксом до імені файлу. Він відокремлюється від власне імені файлу знаком похила риска (\).

У випадку, якщо маршрут починається зі знаку " \", то місцеположення файлу у структурі визначається від кореневого каталогу даного накопичувача, якщо ж ні, то від поточного маршруту даного накопичувача.

Приклади:

В:RVD — файл RVD розміщено у поточному каталозі накопичувача В; А:BAN\RVD — файл RVD розміщено у підкаталозі BAN поточного каталогу накопичувача А;

С:\BAN\RVD — файл RVD розміщено у підкаталозі BAN першого рівня накопичувача С;

\BAN\RVD — файл RVD розміщено у підкаталозі BAN першого рівня на поточному накопичувачі.

Відмітимо, що вдало підібране ім'я та тип файлу сприяють більш вільній орієнтації користувача у файловій системі.

Контрольні запитання

1. Із яких частин складається ім'я файлу?

2. Що реєструється у каталозі файлів?

3. Для чого використовують шаблони імен файлів?

4. Які імена присвоюються магнітним дискам?

5. Як вказується місце знаходження файлу?