Главная | Обратная связь

Поняття та зміст підприємництва

В. С. Щербина

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Навчальний посібник

Є видання, перероблене та доповнене

гос-кці-зно-Іьні зсе-. ін-

рш-ри-ати Дій, рим рий

ль-Іки

Іює но-

ВИ

яв-

г

іід-

Київ

Юрінком інтер 2002

ин ре-гів

ББК 67.9 (4УКР)304я73 Щ64

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/182-1132 від 18 липня 2001 року)

Рецензенти

ДЗЕРА О.В., доктор юридичних наук, професор; КУБКО Є.Б., доктор юридичних наук, професор

Шеф-редактор КОВАЛЬСЬКИЙ В. С., кандидат юридичних наук

Щербина В. С.

Щ64 Господарське право України: Навч. посібник. — 3-є вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 392 с.

І5ВМ 966-667-022-4

У пропонованому посібнику відповідно до програми курсу висвітлено основні правові інститути загальної частини госпо­дарського права, а також питання правового регулювання окре­мих сфер господарського життя на основі чинного господарсько­го та господарського процесуального законодавства України. Го­ловну увагу зосереджено на правових питаннях господарської діяльності та управління нею.

Призначений для студентів і аспірантів, які вивчають курс господарського права, а також юрисконсультів, адвокатів, підпри­ємців і всіх, хто цікавиться питаннями правового регулювання господарської діяльності.

Нормативні акти подано станом на 1 вересня 2001 року.

ББК 67.9(4УКР)304я73+67.304я73

І5ВК 966-667-022-4

© Щербина В.С., 2002 О Художнє оформлення

видавництва "Юрінком Інтер"

Вступ

Основні засади ринкової економіки передбачають повну гос­подарську самостійність підприємств і організацій, що функці­онують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різно­манітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями — безпосе­редніми товаровиробниками, так і між ними і державними та ін­шими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми під­приємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, при­ватні, казенні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

З'явилися нові інститути, притаманні ринковим умовам гос­подарювання (банкрутство, свобода конкуренції, антимонополь-не регулювання). Дедалі більшого розвитку,-в тому числі завдяки приватизаційним процесам, набуває ринок цінних паперів.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв'язків, зовнішньоеконо­мічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Змінилися принципи, на яких будуються відносини держави з суб'єктами господарської діяльності, запроваджується ефектив­не державне регулювання підприємництва у формі єдиної дер­жавної регуляторної політики у сфері підприємництва¹ тощо.

Всі ці чинники зумовлюють необхідність не тільки відповід­ного правового регулювання, а й вивчення правових засад госпо­дарської діяльності.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових ре­форм, від створення належних умов функціонування суб'єктів

¹ Див.: Указ Президента України "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22 січня 2000 р.

-З-

господарської діяльності, від суворого додержання останніми ви­мог чинного законодавства.

Українська держава сьогодні потребує висококваліфікованих спеціалістів на всіх напрямах економічного розвитку та держав­ного будівництва. З метою підготовки саме таких спеціалістів, озброєних знаннями в галузі господарського законодавства, на­писано цей посібник.

У навчальному посібнику на основі чинного законодавства та відповідно до програми курсу висвітлюються основні правові ін­ститути загальної частини господарського права та питання пра­вового регулювання окремих сфер господарської діяльності. Ав­тор намагався у стислій та доступній для сприймання формі роз­крити зміст основних нормативних актів господарського законо­давства, показати їх роль у регулюванні суспільних відносин.

У пропонованому читачеві навчальному посібнику предмет господарського права розглядається як сукупність господарських відносин, що складається з двох елементів — організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських відносин є акти планування (державне замовлення, бізнес-плани підприємств тощо).

Труднощі становлення і формування господарського законо­давства України, відсутність єдиних методологічних підходів до формулювання предмета господарського права як навчальної дисципліни, безперечно, позначилися на змісті цієї праці. У про­понованому виданні посібника враховано конструктивні заува­ження і рекомендації щодо поліпшення його структури та змісту.

Розділ І

Поняття та принципи підприємницької діяльності

Поняття та зміст підприємництва

Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 люто­го 1991 р.¹ підприємництво визначено як безпосередня самостій­на, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у по­рядку, встановленому законодавством.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених за­конодавством.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в на­лежності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчу­женні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для під­приємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, со­ціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

-5-

Суб'єкти підприємництва.Відповідно до ст. 2 Закону Украї­ни "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльнос­ті (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності¹ або дієздатності²;

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбіт­ражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяль­ністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.³ та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з ко­рупцією" від 5 жовтня 1995 р.⁴ державним службовцям або ін­шим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, за­боронено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, че­рез представника або підставних осіб до складу правління чи ін­ших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових уста­нов, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єд­нань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяль­ністю керівникам, заступникам керівників державних підпри­ємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіо­нального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Мі­ністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підпри­ємницької діяльності, створених за участю державних підпри­ємств" від 31 грудня 1992 р.⁵. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо).

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і припиня­ється зі смертю.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність у пов­ному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річ-ного віку;

³ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Сг. 490.

⁴ Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 34. — Сг. 266.

⁵ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 11. — Ст. 94.

-6-

Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням орга­нізаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за ци­ми особами лише права на отримання дивідендів (доходів) озна­чає, що право на управління належним їм майном (це друга скла­дова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю¹, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановлено­го вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість² за кра­діжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не мо­жуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Свобода підприємницької діяльності.Суб'єкти підприєм­ницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може. Перелік таких видів діяльності вста­новлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.Крім обмеження суб'єктивного складу підприємництва законодав­ством України, зокрема Законом України "Про підприємництво", встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окре­мих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господар­ської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти.

Так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється від­повідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних за­собів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

¹ Позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначене судом на строк до 5 років як основне або додаткове покарання щодо осіб, які вчинили злочин (ст. 31 Кримінального кодексу України).

² Про погашення судимості див. ст. 89 Кримінального кодексу України.

-7-

Діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військо­вої зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охоро­ною окремих особливо важливих об'єктів права державної влас­ності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з про­веденням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіат­ричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запу­сками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій — також і повні товариства. Частинами 2—4 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено також інші обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності.

По-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльно­сті полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, пе­релік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.¹, без спеці­ального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господар­ської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцен­зування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензуван­ня за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономіч­ної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцен­зування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

• пошук (розвідка) корисних копалин;

• виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля за­значеними видами зброї та боєприпасами до неї;

• виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);

• видобування уранових руд;

• видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцін-ного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню).

¹ Урядовий кур'єр. — 2000. — 2 серпня.

 

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або че­рез уповноважений ним орган чи особу звертається до відповід­ного органу ліцензування¹ із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання—заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, іден­тифікаційний код — для юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер пас­порта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи—платника податків та інших обов'язкових платежів — для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Зако­ну (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених під­розділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію*суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України, засвідчена нотаріально або ор­ганом, який видав оригінал документа.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі при­ймає орган ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регу­лює відносини у певних сферах господарської діяльності, не пе­редбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:

заяву подано (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

документи подано з порушенням встановлених вимог.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок за­рахування якої до Державного бюджету України встановлює Ка­бінет Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься піс­ля того, як прийнято рішення про видачу ліцензії.

У ліцензії зазначаються:

• найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

Перелік органів ліцензування затверджено постановою Кабінету Мініст­рів України від 14 листопада 2000 р. № 1698.

-8-

-9-

• вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якої ви­дається ліцензія;

• найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по бать­кові фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

• ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікацій­ний номер фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

• місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

• дата прийняття рішення про видачу ліцензії та його номер;

• строк дії ліцензії;

• посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

• дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлює Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але він не може бути меншим ніж три роки.

Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії — це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на прова­дження певного виду господарської діяльності.

Підставами для анулювання ліцензії є:

заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта госпо­дарювання;

нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи—суб'єкта підприємницької діяльності;

акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії ін­шій юридичній або фізичній особі для провадження господар­ської діяльності;

акт про встановлення факту неподання у встановлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що до­давалися до заяви про видачу ліцензії;

акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через де­сять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подасть скаргу до екс­пертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензуван­ня зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

-10-

 

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у су­довому порядку.

Законом України "Про патентування деяких видів підприєм­ницької діяльності" від 23 березня 1996 р.¹ на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгів­лі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівкови­ми платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує пра­во суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяль­ністю з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Порядок придбання торгового патенту на здійснення роздріб­ної торгівлі загалом визначається нормами Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а до­кладніше — Положенням про виготовлення, зберігання і реаліза­цію торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів України від 13 липня 1998 р. № Ю77².

Торговий патент придбавається:

по-перше, на здійснення операцій з роздрібної торгівлі — для кожного пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки, автомагазину, лотка тощо).

Під роздрібною торгівлею розуміється торгівля товарами, а також виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки.

Під пунктами роздрібного продажу товарів у вищезгаданому Законі розуміють:

магазини, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців, площа якого не переви­щує 20 квадратних метрів;

кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного за­лу для покупців;

автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях, крім тих, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності — фізичним особам та міс-

¹ Голос України. — 1996. — ЗО квітня.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 28. — Ст. 1049.

-11-

тяться на території ринків, створених за рішенням органів місце­вого самоврядування;

стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють роздрібну торгівлю нафтопро­дуктами;

по-друге, на здійснення операцій з торгівлі готівковими ва­лютними цінностями — для кожного пункту обміну іноземної ва­люти, за винятком операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями, що їх здійснюють банківські установи у власних операційних залах.

Вартість торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі встановлюють органи місцевого самоврядування, проте за кален­дарний місяць вона не може перевищувати:

на території міста Києва, обласних центрів — суми, еквіва­лентної 160 екю;

на території міста Севастополя, міст обласного підпорядку­вання (крім обласних центрів) і районних центрів — суми, екві­валентної 80 екю;

на території інших населених пунктів — суми, еквівалентної 40 екю.

Підставою для придбання торгового патенту на право здій­снення відповідного виду підприємницької діяльності є заявка суб'єкта підприємницької діяльності за встановленою формою, яка подається до органу державної податкової служби, що контролює сплату податку на прибуток суб'єкта підприємниць­кої діяльності — юридичної особи (або структурного підрозділу цього суб'єкта).

Торговий патент видається суб'єктові підприємницької діяль­ності під розписку у триденний термін з дня подачі заявки. Да­тою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Термін дії торгового патенту на здійснення роздрібної торгів­лі становить 12 календарних місяців, а операцій з торгівлі готів­ковими валютними цінностями — 36 календарних місяців.

Принципи підприємницької діяльності,тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону України "Про підприємництво". До них належать:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до підприємницької ді­яльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір по­стачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

г) вільний найом працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансо-

-12-

вих, трудових, природних та Інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприєм­цем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.