Главная | Обратная связь

Предмет регулювання господарського права

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисциплі­ну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право — система норм, які регулюють господарські відносини, тобто від­носини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері е,коно-міки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права визначається двома ос­новними поняттями: "народне господарство" і "господарська ді­яльність".

Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р.¹ до народного господарства Украї­ни належать усі розташовані на її території підприємства, уста­нови, організації. В сукупності вони утворюють народногоспо­дарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організація­ми. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, уста­нов та організацій здійснює в широких межах державне регулю­вання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулю­ються різними галузями права: господарським, адміністратив­ним, фінансовим та ін.

Поняття "господарська діяльність" слід визначати також ви­ходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та статей 1, 20—22 Закону Украї-

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 34. — Сг. 449.

-24-

ни "Про підприємства в Україні"¹. Господарська діяльність як предмет господарського права — це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання при­бутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти — власники або во­лодільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства — суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види гос­подарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України "Про під­приємства в Україні").

Господарську діяльність розглядають як суспільне корисну діяльність членів суспільства, їхніх спілок (об'єднань) щодо ви­готовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспіль­не корисна господарська діяльність:

по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задово­лення потреб інших осіб;

по-друге, виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;

по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населен­ня тощо).

Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяль­ність як таку суспільне корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, на­дання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що грунту­ється на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюєть­ся професійно.

Залежно від мети, способу організації та здійснення господар­ської діяльності виділяють два її види — підприємницьку (ко­мерційну) і непідприємницьку (некомерційну).

Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутко­вості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).

Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єк­том господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отриманти прибуток, яку здійсню-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

-25-

ють фізичні та юридичні особи\ зареєстровані як суб'єкти під­приємницької діяльності у порядку, встановленому законодав­ством.

Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державшій сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства^ засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одер-жавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це — колективні підприємства, виробничі кооперативи, госпо­дарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.

Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки, яке здій­снюється у певних правових формах і за допомогою певних ме­тодів. Об'єктивними чинниками, що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя, є:

• виконання державою соціальних функцій — забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки¹. Таким чином держава виконує функцію орга­нізації господарського життя суспільства;

• наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-

власника.

Як носій політичної влади і як власник значної частини засо­бів виробництва держава здійснює державне регулювання еконо­міки в таких основних формах:

— державне прогнозування та розроблення програм економіч­ного і соціального розвитку України. Згідно зі ст. 1 Закону Украї­ни "Про державне прогнозування та розроблення програм еконо­мічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 р.² державне прогнозування економічного і соціального розвитку — це науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку кра­їни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-те­риторіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки.

² Голос України. — 2000. — 5 травня.

сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрун­тування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних про­цесів.

Програма економічного і соціального розвитку України — це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, форму­ється взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів за­конодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядуван­ня, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічно­го і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:

прогнозів економічного і соціального розвитку України на се-редньо- та короткостроковий періоди;

Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроко-вий період;

програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;

прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо-строковий період;

програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України");

— управління як правова форма державного регулювання еко­номіки означає прийняття компетентним органом юридичне зна­чущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних пи­тань господарського життя (державна реєстрація суб'єктів під­приємництва, ліцензування певних видів господарської діяльно­сті, встановлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій тощо);

— контроль як правова форма державного регулювання еко­номіки — це сукупність організаційно-технічних і правових захо­дів, спрямованих на визначення компетентними органами ступе­ня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою прави­лам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяль-

-26-

-27-

ності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, у тому чис­лі застосування господарсько-правових санкцій.

Так, відповідно до ст. 32 Закону України "Про підприємства в Україні" контроль за окремими сторонами діяльності підпри­ємства здійснюють: державна податкова інспекція (за додержан­ням податкового законодавства, правильністю обчислення, пов­нотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також непо­даткових доходів, установлених законодавством)¹; державна контрольно-ревізійна служба (за витрачанням коштів і матері­альних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бух­галтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, дер­жавних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблен­ня пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому)²; державні органи, на які покладе­но нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства України³;

— нормативне регулювання як правова форма державного ре­гулювання економіки означає встановлення компетентними дер­жавними органами правил здійснення господарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначення правового статусу суб'єк­тів господарювання, правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм ан-тимонопольного регулювання; порядку укладання та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення у здійсненні господарської діяльності; засад зовніш­ньоекономічної діяльності та митної справи тощо.

Правові форми державного регулювання економіки реалізу­ються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єк­тів господарювання. Такі передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з

¹ Див.: ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 6. — Ст. 37.

² Див.: ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" віц 26 січня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. ПО.

³ Див., зокрема, Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 р.; Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.; Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 р.; Положення про держав­ний архітектурно-будівельний контроль: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р.

-28-

метою отримання необхідного суспільству результату можна на­звати методами державного регулювання.

Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів гос­подарювання — адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи — це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом пря­мого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від то­го, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи — це такі способи впливу держави на еко­номіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспіль­ству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допо­могою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).

Адміністративні та економічні методи застосовуються у ме­жах чинного господарського законодавства залежно від конкрет­них економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на пев­ному історичному проміжку часу.

З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть "комерціалізувати­ся". Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.

У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це си­стеми норм права, що регулюють комерційну діяльність у широ­кому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, ро­біт, послуг (а не в розумінні "правил торгівлі"). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковано у формі комерційних кодексів (в Японії — господарського кодексу), які діють паралельно з цивільними ко­дексами.