Здавалка
Главная | Обратная связь

Проблеми вдосконалення господарського законодавства



Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності, яке включає, зокрема,

1 Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 9. — Ст. 34.

2 Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 30—31. — Ст. 194.

3 Закон України "Про арбітражний суд" від 4 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 36. — Ст. 469; Закон України "Про між: народний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.

4 Арбітражний процесуальний кодекс України. Прийнятий Верховною Ра­дою України 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. —1992. - № 6. - Ст. 56.

-48-

створення її законодавчої основи, тобто системи нормативних ак­тів (головним чином у формі законів), що визначають правовий статус суб'єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов'язане з труднощами, спричиненими насамперед еко­номічними та соціально-політичними факторами.

По-перше, прийняття законодавчих актів відбувається в умо­вах існування старого загальносоюзного законодавства, яке скла­лося у період панування державної власності як основи еконо­мічної системи, директивного планування та принципу демокра­тичного централізму в керівництві економікою. І хоч так званий пакет нормативних актів з питань радикальної економічної ре­форми (липень 1987 р.) вніс певні демократичні засади у правове регулювання господарських відносин, проте суперечності із ста­рим законодавством періоду адміністративно-командної економі­ки так і не були усунені. Ось чому основоположні закони у галу­зі економіки ("Про власність", "Про підприємництво", "Про під­приємства в Україні") одразу ж після набрання чинності вступи­ли у суперечність з чинним законодавством (передусім з Цивільним кодексом, робота над оновленням якого невиправда­но затягується). Суперечності нового законодавства зі старим не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах, а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб'єктів підприємництва.

По-друге, деякі з прийнятих нормативних актів (закони України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну бір­жу", "Про селянське (фермерське) господарство", Декрет Кабіне­ту Міністрів України "Про довірчі товариства", укази Президен­та України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпорати-зації та приватизації" тощо) на момент прийняття були розрахо­вані на регулювання неіснуючих або малорозвинених суспільних відносин. А оскільки будь-який закон покликаний регулювати конкретні, а не абстрактні відносини, виникли труднощі як з дією прийнятих, так і з прийняттям нових нормативних актів (як це було з антимонопольним законодавством та законодавством про приватизацію). Крім того, відсутність чіткої і однозначної концепції побудови ринкової економіки в Україні іноді ставить законодавця у складне становище у ході розробки та прийняття законопроектів, спричиняє невизначеність та очікування природ­ного розвитку подій.

По-третє, ще одна складність зумовлена припиненням існу­вання СРСР та проголошенням державної незалежності його ко­лишніх республік. Визнання верховенства законодавства неза-

4-1-3755 _49_

лежних держав як одного з атрибутів державного суверенітету поставило перед законодавцем завдання заповнити в господар­ському законодавстві вакуум, який склався внаслідок того, що загальносоюзне господарське законодавство містило ряд принци­пово важливих для правового регулювання господарської діяль­ності актів, не продубльованих республіками (Положення про поставки, Правила про договори підряду на капітальне будів­ництво тощо).

Крім того, функціонування міждержавних господарських зв'язків (насамперед з державами "близького зарубіжжя"), необ­хідність їхнього відновлення та зміцнення вимагає вирішення ще однієї проблеми — створення правової бази міждержавної госпо­дарської діяльності, узгодженої з уже прийнятими актами націо­нального законодавства, яке в свою чергу має бути узгоджене з нормами міжнародного права. З огляду на це навряд чи можна погодитися з тим, що Україна не підписала Угоду про принципи зближення господарського законодавства держав — учасниць Співдружності, вчинену у Бішкеку 9 жовтня 1992 р. державами — учасницями СНД. Ця угода передбачає проведення роботи щодо зближення законодавства, яке регулює господарську діяль­ність у таких, зокрема, напрямах: цивільне законодавство (в час­тині, що регулює господарську діяльність); законодавство про підприємства та підприємницьку діяльність, про порядок розгля­ду господарських спорів, антимонопольне законодавство; транс­портне законодавство; законодавство про зовнішньоекономічні відносини, включаючи законодавство про іноземні інвестиції та валютне регулювання; законодавство, що регулює митні правила і тарифи1. Підписанням зазначеної угоди можна було б не лише усунути наявні колізії в законодавстві колишніх республік, а й уникнути їх появи в майбутньому.

Крім зазначених об'єктивних факторів, певні труднощі в на­ціональному правотворенні зумовлюються причинами суб'єктив­ного характеру. Одна з них — тривала дискусія в науковому юри­дичному середовищі стосовно доцільності кодифікації господар­ського законодавства, форми та назви кодифікованого акта. В умовах становлення законодавства, що регулює ринкові відноси­ни, ця дискусія набула дещо іншого забарвлення, а саме співвід­ношення цивільного, господарського та торгового законодавства. Висловлювані з цього приводу пропозиції зводяться в основному до трьох позицій: повного заперечення необхідності кодифікації господарського законодавства і прийняття нового Цивільного ко­дексу та Торгового кодексу як спеціального розділу цивільного

1 Бюллетень межаународннх договоров. — 1993. — № 10. — С. 3—5.

права ; проведення системи заходів щодо розмежування предме­тів регулювання Цивільного, Господарського і Торгового кодек­сів2; прийняття Цивільного та Господарського (Торгового) ко­дексів .

Зрозуміло, що таке розмаїття поглядів певною мірою стримує законодавчий процес, впливає на його зміст.

На стані господарського законодавства негативно позначаєть­ся відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгоджен­ня, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів про­ектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вва­жати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, на­приклад, із Законом України "Про підприємства в Україні". До цього Закону, який є одним з базових нормативних актів госпо­дарського законодавства, з часу його прийняття4, вже більше со­рока разів вносилися зміни. Вадами законотворчого процесу можна пояснити і той факт, що до Закону України "Про підпри­ємництво" вносилися зміни і доповнення чотирма законами, прийнятими в один день — 16 грудня 1993 р., причому три з цих законів мали однакову назву: "Про внесення змін і доповнень до ст. 4 Закону України "Про підприємництво". Всього ж до зазна­ченого Закону зміни і доповнення вносилися близько 50 разів.

У законотворчій діяльності слід також суворо додержуватися принципу правової економії, який означає прийняття меншої кількості нормативних актів з одних і тих самих питань, вико­ристання методів інкорпорації та кодифікації як основних видів систематизації правових норм.

Важливим напрямом нормотворчої діяльності української держави у сфері правового регулювання господарських відносин є видання нормативних актів міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади, органами господарського управлін­ня та контролю. В юридичній літературі та у практиці нормотво-рення зазначені акти називаються відомчими нормативними актами.

Див.: Проблеми развития гражданского законодательства й методология преподавания гражданско-правовьк дисцишшн // Сб. материалов науч. — практ. семинара. — Харьков: ХИВД, 1993. - С. 12, 34, 36, 39.

Перша Всеукраїнська конференція з питань кодифікації українського за­конодавства. 29—30 червня 1993 року / Стенографічний звіт. — С. 33.

Така позиція знайшла підтримку законодавця. Пункт 2 Постанови Вер­ховної Ради України "Про Концепцію судово-правової реформи в Україні" від 28 квітня 1992 р. передбачає підготовку окремих актів — Цивільного кодексу України та Господарського (Торгового) кодексу України.

Закон України "Про підприємства в Україні" було прийнято 27 березня 1991 р.

-50-

-51-

Відомчі нормативні акти, які видаються на виконання і в ме­жах закону, покликані забезпечити чітке функціонування всіх ланок ринкового механізму. Вони є однією з форм державного регулювання підприємницької (господарської) діяльності, спря­мовані на усунення прогалин у правовому регулювання тих або інших суспільних відносин.

Принцип верховенства права та його реалізація в механізмі правового регулювання зумовлюють підвищені вимоги до змісту відомчих нормативних актів господарського законодавства, від­повідності їх іншим законодавчим актам та узгодженості з рані­ше прийнятими актами. Як уже зазначалося, для впорядкування видання міністерствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів щодо забезпечення охорони прав, сво­бод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та орга­нізацій в Україні з 1 січня 1993 р. було запроваджено державну реєстрацію Міністерством юстиції1 відомчих нормативних актів.

Відповідно до Положення про державну реєстрацію норма­тивно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої вла­ди, органів господарського управління та контролю, що зачіпа­ють права, свободи й законні інтереси громадян або мають між­відомчий характер, затвердженого постановою Кабінету Мініст­рів України від 28 грудня 1992 р. № 7312, на державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їхньої дії (постійні чи обмежені певним часом) та харак­теру відомостей, які в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Не для друку", "Таємно" та ін­шими, а також прийняті в порядку експерименту.

Практика державної реєстрації нормативних актів дає підста­ви позитивно оцінити заходи щодо недопущення до застосування відомчих нормативних актів, які не відповідають чинному зако­нодавству як з точки зору створення правової бази ринкової еко­номіки, так і з огляду на правовиховне та профілактичне значен­ня відомчого господарського законодавства.

Водночас запровадження державної реєстрації відомчих нор­мативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчо­му нормотворенні. Так, поза межами державної реєстрації опи­нилися певні нормативні акти Національної комісії регулювання електроенергетики, деяких інших центральних органів виконав-

1 Див.: Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р. // Голос України. — 1992. — 8 жовтня.

2 ЗП України. — 1993. — № 1-2. - Сг. 28.

• чо І ЙС

влади. Далеко не завжди здійснюється державна реєстрація нормативних актів, що їх видають обласні державні адміністрації.

Ці та інші упущення в українському законотворенні має вра­хувати парламент України та інші суб'єкти нормотворчого про­цесу, якщо ми, як правова держава, хочемо мати стабільне і доб­ротне законодавство, яке б не лише виконувало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання.

Завдання та запитання на закріплення вивченого

1. Що таке господарське законодавство?

2. Назвіть головні ознаки господарського законодавства.

3. Чим зумовлена численність актів господарського законодавства?

4. На яких принципах господарське законодавство України поєдну­ється з комерційним правом інших країн?

5. У чому полягає значення державної реєстрації актів "відомчого" господарського законодавства?

6. На які види (блоки) поділяється господарське законодавство за­лежно від юридичної сили актів?

7. Як класифікуються господарсько-правові акти залежно від змісту їх норм?

8. Дайте загальну характеристику системи статусних (компетенцій-них) законів.

9. Назвіть основні нормативні акти, які регулюють відносини щодо управління майном.

10. Назвіть основні акти регулювання ринків капіталу.

11. Які акти належать до законодавства про нормативні документи?

12. Назвіть акти законодавства про арбітражні суди та арбітражний процес.

-52-

Розділ IV Суб'єкти господарського права







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.