Здавалка
Главная | Обратная связь

Режиму майна державних бюджетних установ



Держава здійснює належні їй повноваження власника майна, що є державною власністю і закріплене за державним підприєм­ством, зокрема, у формі нормативно-правового регулювання. Зміст останнього розкриває категорія правового режиму майна.

Під правовим режимом майна підприємства звичайно розумі­ють встановлені правовими нормами структуру цього майна, по­рядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

-137-

Майно державних підприємств поділяється на різні фонди, тобто групи однорідних за економічними ознаками матеріальних цінностей або грошових коштів, що мають спільне цільове при­значення і підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму. Закон України "Про під­приємства в Україні" (п. 1 ст. 10) називає три такі групи — ос­новні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства.

Слід, проте, мати на увазі, що перебування майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою наявності у цього підприємства права повного господарського відання дер­жавним майном.

Баланс підприємства чи організації є формою бухгалтерсько­го обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансо­вих зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства.

Як роз'яснив Вищий арбітражний суд України, одним з ос­новних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізовані або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власни­ком (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке воло­діє майном на праві повного господарського відання.

Так, перебування будинку, що належить до державної влас­ності, на балансі одного підприємства (організації) не означає, що останнє має виключне право користування всіма приміщен­нями цього будинку. Якщо будинок збудований за рахунок дер­жавних централізованих джерел фінансування і власник (орган, уповноважений управляти державним майном) визначив належ­ність спірного приміщення кожному з підприємств (організацій), то факт перебування будинку на балансі одного з підприємств не є підставою для визнання його єдиним законним володільцем усіх приміщень цього будинку. Аналогічні питання виникають і тоді, коли будинок збудовано за участю кількох підприємств (організацій). За таких обставин підтвердженням права одного підприємства на користування і розпорядження конкретним нежитловим приміщенням, яке перебуває на балансі іншого під­приємства, є документи, що підтверджують участь підприємства у витратах на будівництво будинку, для визначення його частки приміщення або рішення власника (органу, уповноваженого управляти державним майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (опера­тивного управління).

Основну і визначальну частину становлять виробничі фонди — майно, призначене для безпосереднього використання у вироб-

-138-

ничому процесі. Залежно від їх ролі у цьому процесі та від спо­собу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяються на основні та оборотні фонди (засоби).

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-ре­чових цінностей, що діють у натуральній формі протягом трива­лого часу. Погашення їхньої вартості здійснюється шляхом від­несення зносу (амортизаційних відрахувань) за затвердженими нормами на витрати виробництва, обігу протягом терміну, за який первісна вартість повністю переноситься на витрати вироб­ництва та обігу. До основних засобів належать будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, продуктивна та робоча худоба, багаторічні насадження тощо.

Оборотні засоби (сировина, матеріали, паливо та інші предме­ти праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (витрати на об­слуговування виробничого процесу), що їх відносять на собівар­тість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються протягом од­ного виробничого циклу, трансформуючись у виготовлену про­дукцію (роботи, послуги).

Крім основних та оборотних засобів, до виробничих фондів підприємства можна віднести нематеріальні активи, у складі яких відображаються придбані підприємством права користуван­ня землею, водою, іншими природними ресурсами, промислови­ми зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інте­лектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Пога­шення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісяця нарахуванням зносу, виходячи з їхньої первісної вартості та строку корисного використання, але не більше як десять років, або строку діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, гудвіли, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується у процесі їх використання.

Основним повноваженням державного підприємства стосовно виробничих фондів є повноваження користування, здійснюючи яке підприємство забезпечує раціональну організацію процесу виробництва. Підприємство зобов'язане:

• додержуватися встановлених державою або самим підпри­ємством норм та нормативів; вести облік належних йому фондів; закріпити за внутрішніми підрозділами виробничі фонди засоба­ми бухгалтерського обліку;

• організувати і здійснювати облік руху майна між своїми під­розділами;

• забезпечити ремонт та зберігання матеріальних цінностей, що належать до виробничих фондів.

Щодо основних фондів підприємство зобов'язане проводити амортизаційні відрахування їхньої вартості на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, обчислені за балан-

-139-

совою вартістю цих фондів відповідно до встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію їхньої активної частини.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодав­ством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в по­зику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Водночас слід мати на увазі, що відчу­ження від держави засобів виробництва, які є державною влас­ністю і закріплені за державними підприємствами, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, визначеному Положенням про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, затвердженим Фондом державного майна України ЗО липня 1999 р. Чинність цього Положення поширюється на майно, яке віднесено до основних засобів (фондів) та перебуває на балансі державних підприємств на правах повного господарського відан* ня, оперативного управління, державного майна інших суб'єктів підприємницької діяльності та державного майна, наданого в оренду.

Разом з тим дія цього Положення не поширюється на:

а) цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи, об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти та інше майно, яке підлягає відчуженню шляхом прива­тизації відповідно до законодавчих актів України з питань при­ватизації;

б) цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи та інше майно, які є предметом застави згідно з дого­вором застави і відчуження яких здійснюється з урахуванням ви­мог, що визначаються Законом України "Про заставу";

в) державне майно, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (майно, на яке звернено стягнення за рішенням суду, арбітражного суду; майно Збройних Сил України та інших військових формувань та інше)._

Відчуження майна державного підприємства проводиться без­посередньо підприємством після отримання на це дозволу цен­трального або місцевого органу виконавчої влади, уповноважено­го здійснювати функції управління державним майном (далі — орган управління майном), за погодженням з Фондом державно­го майна України або його регіональними відділеннями, Фондом, майна Автономної Республіки Крим.

Початкова ціна продажу майна визначається підприємством на підставі висновків звіту про експертну оцінку майна.

- 140-

Експертна оцінка майна, яке підлягає відчуженню, прово­диться відповідно до нормативно-правових актів та міжнародних стандартів оцінки, що діють на момент її проведення, юридични­ми особами (експертами), які мають угоду з Фондом державного майна України на право проведення експертної оцінки майна.

Одержані внаслідок відчуження державного майна кошти (за вирахуванням плати за послуги) зараховуються до позабюджет­ного Державного фонду приватизації.

Державному підприємству також надано право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продава­ти, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду грома­дянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винят­ком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть перебувати в їхній власності. Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 р. № 8-921, підприємства, засновані на загальнодержавній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності.

Другу велику частину майна державного підприємства ста­новлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпо­середньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують ін­шим спеціальним цілям, перебаченим чинним законодавством або статутом підприємства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається.

Серед фондів підприємства передусім слід виділити статут­ний фонд, що являє собою сукупність вкладів (у грошовому ви­раженні) учасників (власників) у майно при створенні підприєм­ства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.

На відміну від законодавства про господарські товариства, яким визначається мінімальний розмір статутного фонду та по­рядок його формування як щодо господарських товариств взага­лі, так і щодо окремих їх видів (банків, інвестиційних компаній та інвестиційних фондів), нормативні акти, що регулюють діяль­ність державних підприємств (як, до речі, і приватних та індиві­дуальних), не лише не визначають мінімального розміру статут­ного фонду державного підприємства, а й взагалі не визнають його наявність обов'язковою для цього виду підприємства.

Підприємство, якщо це передбачено законодавством, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 7. — Ст. 52.

-141-

збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду перехо­дять на наступний рік.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р.1 на підприємствах створюються фонди охорони праці. Формування їх здійснюється у порядку, встановленому Положенням про державний, галузеві, регіональні фонди охоро­ни праці та фонди охорони праці підприємств, затвердженим по­становою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р.2, та Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, галузевих, регіональних фондів охорони пра­ці та фондів охорони праці підприємств, затвердженою наказом Держнаглядохоронпраці і Мінфіну України від 25 січня 1994 р. Кошти зазначеного фонду використовуються тільки на виконан­ня заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для розрахунків з іншими підприємствами з віднесенням суми резер­ву на результати фінансово-господарської діяльності. Сумнівним боргом визнається не сплачена у встановлені договором терміни і не забезпечена відповідними гарантіями дебіторська заборгова­ність підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у разі зарахування її до обсягу реалізації та ви­значення за нею прибутку. Резерв створюється на основі резуль­татів інвентаризації дебіторської заборгованості підприємства окремо за кожним сумнівним боргом залежно від фінансового стану (платоспроможності) боржника і оцінки можливості пога­шення боргу повністю або частково.

Крім зазначених, з метою рівномірного включення наступних витрат до витрат виробництва та обігу звітного періоду, підпри­ємство може створювати й інші резерви: на наступну виплату відпусток працівникам, включаючи відрахування на державне со­ціальне страхування з цих сум; на ремонт основних засобів (у ме­жах норм амортизаційних відрахувань на їхнє повне відновлен­ня); на виробничі витрати для підготовчих робіт на підприєм­ствах промисловості з сезонним виробництвом; наступні витрати для ремонту предметів прокату.

Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток підприємства. Правовий режим прибутку державного підприєм­ства охоплює: поняття прибутку, порядок та методи його нарахуг вання; зобов'язання підприємства щодо сплати податків з при-

1 Відомості Верховної Ради України. —

2 ЗП України. - 1994. - № з. - Ст. 54.

1992. — № 49. — Ст. 668.

-142-

бутку та механізм їх здійснення; права підприємства щодо вико­ристання прибутку.

Прибуток (дохід) є основним узагальнюючим показником фі­нансових результатів господарської діяльності на всіх (у тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку підприємств, а також організації бухгалтерського облі­ку і звітності в законодавстві вживається термін "балансовий прибуток", під яким розуміють загальну суму прибутку підпри­ємства від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих ви­робництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не­матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, ін­ших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а та­кож прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а та­кож від позареалізаційних операцій.

Для більшості підприємств переважну частку в балансовому прибутку становить прибуток від реалізації продукції (робіт, по­слуг), тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидента­ми), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших ви­значених чинним законодавством обов'язкових зборів і платежів, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізо­ваної продукції (робіт, послуг). Порядок використання прибутку визначає власник підприємства або уповноважений ним орган згідно зі статутом підприємства та чинним законодавством. Дер­жавний вплив на вибір напрямів та обсягів використання при­бутку здійснюється через установлені нормативи, податки, по­даткові пільги, а також економічні санкції відповідно до законо­давства України.

Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. та Положенням про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної влас­ності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 встановлено, що об'єктами передачі згідно з цими актами є:

а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організа­цій, їх структурних підрозділів (далі — підприємства). Структур­ний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його у встановленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу;

-143-б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти не­завершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання у встановленому порядку розподільного ба­лансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими ба-лансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщен­ня, угоди про спільне користування та утримання будинку і при-будинкової території);

в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господар­ських товариств (крім передачі акцій державним органам прива­тизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створе* них у процесі корпоратизації);

г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду гос­подарських товариств, створених у процесі приватизації, корпо­ратизації;

д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організа­цій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію;

е) інше окреме індивідуально-визначене майно підприємств (крім нерухомого).

Передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:

— Кабінету Міністрів України — щодо об'єктів, визначених пунктами "а" і "в";

— органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мін­фіном і Фондом державного майна — щодо об'єктів, визначених пунктами "б" і "е";

— засновника господарського товариства та органу, уповнова­женого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна — щодо об'єктів, визначених п. "г";

— органів, уповноважених управляти державним майном, са­моврядних організацій та Фонду державного майна — щодо об'єктів, визначених п. "д".

Передача об'єктів права державної власності від одного під­приємства іншому, що належать до сфери управління того само-1 го органу, уповноваженого управляти державним майном, або са­моврядної організації, здійснюється на підставі рішення щ>ог~ органу або самоврядної організації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня, 1998 р. № 1482 затверджено також Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державнуї власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів,! у державну власність.

-144-

Передача об'єктів з комунальної у державну власність здій­снюється за рішенням:

сільських, селищних, міських рад — щодо об'єктів права ко­мунальної власності відповідних територіальних громад;

районних, обласних рад — щодо об'єктів права спільної влас­ності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Передача об'єктів з комунальної у державну власність здій­снюється за наявності згоди на передачу:

а) Кабінету Міністрів України щодо:

цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організа­цій, їх структурних підрозділів (далі — підприємства). Згода на передачу структурних підрозділів дається після виділення їх у встановленому порядку в цілісні майнові комплекси на підставі розподільного балансу;

нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі об'єктів не­завершеного будівництва, а також нежитлових приміщень після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання у встановленому порядку розподільного ба­лансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими ба-лансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщен­ня, угоди про спільне користування та утримання будинку і при-будинкової території);

акцій (часток, паїв), що належать суб'єктам права комуналь­ної власності у майні господарських товариств;

б) органів, уповноважених управляти державним майном, — щодо іншого окремого індивідуально-визначеного майна підпри­ємств (крім нерухомого майна).

Майнові фонди державних бюджетних установ складаються з основних засобів та матеріалів і належать їм на праві оператив­ного управління. Обсяг прав таких установ значно вужчий порів­няно з госпрозрахунковими підприємствами, оскільки вони фі­нансуються з державного бюджету і, як правило, не займаються виробничою чи іншою господарською діяльністю. До них вхо­дять державні установи у сфері культури, охорони здоров'я, освіти, адміністративного управління.

Правовий режим майна таких установ (організацій) визна­чається, зокрема:

Інструкцією з обліку основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управління Державного казна­чейства України, Мінекономіки та Держкомстату України від !2 грудня 1997 р. № 124/136/71;

Типовою інструкцією про порядок списання основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управ-

- 1-3755

-145-

ління Державного казначейства України та Мінекономіки від 12 грудня 1997 р. № 126/137;

Порядком дооцінки матеріальних запасів, малоцінних і швид­козношуваних предметів бюджетних установ, затвердженим на­казом Головного управління Державного казначейства України та Мінекономіки від 12 грудня 1997 р. № 127/138.

Державні бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетними кошторисами відповідно до призначення кон­кретних цільових коштів. Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 16 лютого 1998 р. № 164 затверджено Положення про по­рядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюдже­тної установи (організації), згідно з яким єдиний кошторис дохо­дів і видатків бюджетної установи та організації є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходжен­ня, використання і поквартальний розподіл коштів установи. Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установа­ми на календарний рік і затверджується, як правило, керівником відповідної вищестоящої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. У процесі виконання кошторисів керівники установ мають право в межах затвердженої загальної суми видатків на оплату праці самостійно перерозподіляти кошти між фондом за­робітної плати за основним окладом, фондом заробітної плати з доплат і надбавок та фондом на преміювання. Зазначені зміни можуть вноситися лише за наявності відповідних підстав згідно із законодавством з питань оплати праці. У разі внесення таких змін обгрунтування пояснювальною запискою подаються устано­вою до квартальних та річних звітів про виконання кошторису доходів і видатків.

Якщо ж державним бюджетним установам (організаціям) до­зволено певну господарську діяльність (як правило, йдеться про платні послуги, які можуть надаватися державними навчальними закладами, державними закладами охорони здоров'я та вищими медичними закладами освіти, закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній власності, органами реєстрації актів громадянського стану, державними архівними установами), то доходами, отриманими від такої діяльності, вони розпоряджаються самостійно.

Завдання та запитання на закріплення вивченого

1. Що таке власність в економічному аспекті?

2. Які є форми власності в Україні?

3. Що таке право власності в об'єктивному та суб'єктивному розу­мінні?

4. Назвіть способи виникнення і припинення права власності.

5. Хто є суб'єктами права загальнодержавної і комунальної влас­ності?

6. Назвіть основні повноваження органів управління загальнодер­жавною власністю.

7. Якими правами щодо управління майном наділені органи місце­вого самоврядування?

8. Перелічіть основні об'єкти права загальнодержавної та кому­нальної власності.

9. Назвіть коло суб'єктів колективної власності.

10. Яким чином реалізуються повноваження власника щодо майна, належного йому на праві колективної власності?

11. У чому полягають особливості права колективної власності ак­ціонерного товариства?

12. Охарактеризуйте особливості права власності громадських об'­єднань і політичних партій.

13. Чи можуть іноземні громадяни бути суб'єктами права приватної власності в Україні?

14. Які обмеження встановлено законодавством щодо порядку при­дбання окремих видів майна громадянами?

Іо*

Розділ X

Загальна характеристика господарських договорів







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.