Главная | Обратная связь

Про економічну конкуренцію

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить ба­гатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливо­стей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкурен­цію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарюван­ня, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стиму­люють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошо­вих відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї "соціалістичний" монополізм народився в умовах досить специ­фічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народ­ного господарства на основі застосування переважно адміністра­тивно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс. Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації і спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р.¹ зміст, мету та основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання еко­номіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кре­дитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 34. — Ст. 500.

-206-

про реалізацію зазначеного закону включила до переліку законо­давчих актів, які б забезпечували дію Закону України "Про еко­номічну самостійність України", антимонопольне законодавство.

За час, що минув, зроблено вагомі кроки на шляху формуван­ня антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недо­пущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяль­ності"¹, який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у під­приємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. З набран­ням чинності Законом України "Про захист економічної конку­ренції" від 11 січня 2001 р.² Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопа­да 1993 р. прийняла Закон України "Про Антимонопольний ко­мітет України"³, який визначив правове становище Комітету, йо­го органів та посадових осіб. Правові засади захисту господа­рюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України "Про захист від недобросовісної конку­ренції" від 7 червня 1996 р.⁴.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і йо­го територіальними відділеннями справ про порушення антимо­нопольного законодавства визначався Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 р.), а нині регулюється нормами розділів VII та XI Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економіч­ної конкуренції, яке грунтується на нормах, установлених Кон­ституцією України і складається з законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих зако­нів, можна вважати сформованим.

Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який регулює відносини органів дер-

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 21. — Ст. 296

Голос України. — 2001. — 27 лютого.

Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 50. — Ст. ⁴ Там само. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

472.

-207-

жавної влади, органів місцевого самоврядування, органів адмі­ністративно-господарського управління та контролю із суб'єкта­ми господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єк­тами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над інши­ми суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єк­ти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узго­джені дії ^б'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарю­вання, метою чи наслідком створення якого є координація кон­курентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створи­ли зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та ново-створеним суб'єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущен­ня, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнають­ся узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації

товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологіч-ного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи при­дбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за інши­ми ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен­дерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

-208-

 

 

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне ста­новище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприєм­ницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб'­єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозво­лені відповідними органами Антимонопольного комітету Украї­ни, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

• вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації то­вару;

• техніко-технологічному, економічному розвитку;

• розвитку малих або середніх підприємців;

• оптимізації експорту чи імпорту товарів;

• розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

• раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені орга­нами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція іс­тотно обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання у вста­новленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету¹.

Особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Анти-монопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.

Разом з тим така особа не може бути звільнена від відпові­дальності, якщо вона:

не вжила ефективних заходів щодо припинення нею антикон­курентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимо-нопольному комітету України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконку-рентними узгодженими діями;

Про порядок отримання дозволу див. § 3 цього розділу.

14 —

1-3755

-209-

не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безпере­шкодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домі­нуюче) становище на ринку товару, якщо:

• на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

• не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості мож­ливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупів­лі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності

пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 від­сотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнано стано­вище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку това­ру становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарю­вання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку това­ру, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конку­ренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, ви­конується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазна­ють значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарюван­ня, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

• сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарюван­ня, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосов­но них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Таким порушенням Закон Ук­раїни "Про захист економічної конкуренції" визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазна­ченого Закону зловживанням монопольним (домінуючим) стано­вищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що

-210-

призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспро­можності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтере­сів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б не­можливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реа­лізації товару, які неможливо було б встановити за умов існуван­ня значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівно­значних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи по­купцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом госпо­дарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприєм­ницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарю­вання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації то­вару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи при­дбання;

6) істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб'єк­тів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господа­рювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства. До тре­тьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управлін­ня та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, об­меження чи спотворення конкуренції.

^І4% - 211 -

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управ­ління та контролю, зокрема, визнаються:

— заборона або перешкоджання створенню нових підпри­ємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обме­жень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

— пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональ­ні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

— пряме або опосередковане примушення суб'єктів господа­рювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

— будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл то­варів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

— встановлення заборони на реалізацію певних товарів з од­ного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязї чи за вико­нання певних умов;

— надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи

спотворення конкуренції;

— дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

— дія, якою встановлюються не передбачені законами Украї­ни заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, ; формування програм діяльності та розвитку, розпорядження

прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місце­вого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відпові­дальність згідно із законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування заборо­няється делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це

-212-

призводить або може призвести до недопущення, усунення, об­меження чи спотворення конкуренції.

Статтею 17 Закону України "Про захист економічної конку­ренції" забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господар­ського управління та контролю (колегіального органу чи посадо­вої особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмі­ністративно-господарського управління та контролю до пору­шень законодавства про захист економічної конкуренції, створен­ні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Четверту групу порушень законодавства про захист економіч­ної конкуренції становить обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань, яка полягає у то­му, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів господарювання до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню таких порушень, а також примушувати інших суб'єк­тів господарювання до:

— антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

— узгоджених дій, визначених статтями 7, 8, 9 та 10 Закону;

— участі у концентрації суб'єктів господарювання, визначеної ст. 22 Закону (ст. 18 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, за­бороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'­єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосову­ються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання. Статтею 19 Закону встановлено й інші заборо­ни неправомірного використання суб'єктами господарювання ринкового становища.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринко­вий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створювати перешкоди у гос­подарській діяльності малим або середнім підприємцям (дискри­мінація конкурентів суб'єктами господарювання), зокрема вчи­няти дії, заборонені згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 Закону.

Статтею 21 Закону України "Про захист економічної конку­ренції" не допускається обмежувальна діяльність об'єднань (об'­єднань юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднань підприємств, а також громадських організацій) шляхом відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка

-213-

ставить його у невигідне становище в конкуренції, якщо така від­мова є необрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція — будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про за­хист від недобросовісної конкуренції").

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

— неправомірне використання чужих позначень, рекламних

матеріалів, упаковки;

— неправомірне використання товару іншого виробника;

— копіювання зовнішнього вигляду виробу;

— порівняльну рекламу;

— дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця);

— купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг

із примусовим асортиментом;

— схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);

— схилення постачальника до дискримінації покупця (за­мовника);

— схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розір­вання договору з конкурентом;,

— підкуп працівника постачальника;

— підкуп працівника покупця (замовника);

— досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

— неправомірне збирання комерційної таємниці;

— розголошення комерційної таємниці;

— схилення до розголошення комерційної таємниці;

— неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4—19 Закону).